Живопис: що є що

by Катерина Липа

У своїй новій книжці мистецтвознавиця Катерина Липа розповідає про те, як орієнтуватися посеред усього різноманіття живопису — від ікон і мозаїк до вітражів і картин. На прикладі творів українських митців авторка описує всілякі стилі й техніки, а також пояснює, як художники працюють із кольорами, текстурами й образами.

За що Гете критикував Ньютона й чому в Україні такої популярності набула мозаїка? Що таке монументальний живопис і чому диктаторам так не подобався модернізм? Як Михайло Бойчук з учнями відродив інтерес до фрескового живопису, а на Сумщині створювали порцелянові іконостаси? Про все це говорить мистецтвознавиця.

Катерина Липа — мистецтвознавиця, історикиня архітектури. Авторка книжки «Історія архітектурних стилів, великих і не дуже» та історичних романів «Сатанів. Тевтонське прокляття» і «Сатанів. Помста гори Бохіт».

Genres: Art, Nonfiction

232 pages, Hardcover

Published May 20, 2026

Reviews

[Ярослава]

Найімовірніше, що ваша перша асоціація зі словом "живопис" - це, умовно кажучи, "Мона Ліза", “сюрреалізм” - Сальвадор Далі тощо. Українські приклади навряд чи будуть першими, а для того, щоб їх згадати багато, потрібно зносити не одну пару черевиків, ходячи нашими музеями і галереями. Одна зі штук, від якої я в захваті у книжці "Живопис: що є що" Катерини Липи - це якраз те, скільки формальних прийомів, технік, рухів і жанрів авторка демонструє за допомогою робіт українських художників. Така дуже приємна нормалізація, спокійна і без пафосу: традиція як традиція, на якій можна пояснити все найважливіше, нерозривно пов'язана з іншими традиціями в еволюції мистецтва - цікава не тільки своїм мартирологом, яким часто підміняють розмови про український живопис, літературу, культуру загалом.

Ця книжка - дружня розмова про те, з якого боку підступитися до мистецтва, якщо школа лишила вам тільки суворе “що хотів сказати художник”, а вам все ж хочеться витиснути більше втіхи з відвідин музеїв, бажано не зводячи цей досвід до дидактичного “і чому нас навчила ця робота” (бо може й нічому, це окей!). І локалізовані не тільки приклади, а й певні нюанси нашої історії осмислення мистецтва - відповідно, що потребує полеміки чи розлогіших пояснень. Люди, які цілком проти різних людожерських тоталітарних ідеологій, у своїх оцінках мистецтва (особливо сучаснішого й нефігуративного), можуть видавати опінії, абсолютно суголосні з якимись нацистськими гаслами про дегенеративне мистецтво чи комуністичним тавруванням буржуазного мистецтва: просто бо така от традиція, немає іншої, і тому треба пояснювати, як відштовхуватися від неї.

Тому розмова починається не з ідей і гасел, а з дуже приземленого і матеріального, що зумовлює й особливості висловлювання, і його зміст: чим можна писати картину? Яка історія пігментів, який колір добували з каракатиць, яким відтінком збагатило живопис відкриття Америки? Як виглядає енкаустика, левкас та інші техніки - і який ефект це може давати? Наприклад, темпера (суміш барвника і яйця) - найдавніша фарба, відповідно, широко представлена в іконописі від найдревніших часів, що тягне за собою відповідні асоціації: наприклад, у "Сім'ї" Федір Кричевський створює алюзію на Святе Сімейство не тільки на рівні теми й композиції, а й на рівні вибору техніки темпери. На прикладах пояснено, на що можна звертати увагу: як працюють кольорові акценти, які скеровують увагу глядача, які ефекти дають різні особливості композиції, тощо. Щось із цих підказок може зацікавити менше, щось можна взяти у свій словник спілкування з картинами.

Ще іронія подобається - розділ про колір узагалі без жодної ілюстрації, бо уявлення про кольори у всіх різне, та й то дуже зумовлене технічними особливостями відтворення і тд. Історію монументального живопису проведено від печерних розписів до всяких радянських рельєфів і аж до сучасних розписів інтер’єрів будинків, які точно не в першу чергу згадуватимуть серед прикладів мистецтва.


Ну, а “про що це?” залишено насамкінець, бо це ж не головне. Вдаючись до впізнаваніших прикладів (певна, що авторка вигадала б влучніші локальні приклади, але мені, на жаль, першими на думку спадають таки не локальні): Сезанна ми можемо знати за натюрморти з яблуками, але славетний він не тим, як точно передавав продукти сільського господарства, а ван Гог уславився не тим, як класно моделював промисловий дизайн, навіть якщо ми знаємо його картини зі стільцем і люлькою.

Між іншим, вражена тим, скільки серед ілюстрацій картин з колекції Хмельницького обласного художнього музею - я знаю, що він прекрасний, бо періодично буваю там на Транслаторіумі, але масштабів і розмаїття колекції не уявляла. Треба буде приїхати спеціально поблукати, тож, загалом, книжку можна використовувати ще й для маршрутів навколокультурного туризму.

Трошки ілюстрацій накидала тут.

[Sem · Rating 4 out of 5]

Сподобалося набагато більше книги авторки про архітектуру, бо тут знайшлося місце і поясненням технічних аспектів, і трохи історичного контексту, і круто підібрані роботи українських (і трохи світових) майстрів. Це, звісно, не всеосяжна енциклопедія, але як інтро до світу живопису - цілком підійде, хоча в парі місць риторика тут дуже незграбна