На захід від міста

by Ганна Городецька, Ксенія Степась (Illustrator)

Надія працює в готелі на острові. Вона живе там уже давно, тож, здається, призвичаїлась до нового ритму життя. Проте на острів прибуває щоразу більше переселенців, які часто не можуть навіть вийти з автобуса — тримаються за минуле, яке заледве вмістили в одну валізу. І цим людям потрібно допомогти адаптуватися, прилаштуватися до чужого простору.

Острів здається тихим, але за цією тишею та спокоєм — втома, розгубленість і вперте бажання вижити. За тихими розмовами біля теплого каміна, за чаєм у маленьких чашках — очікування й питання: хто ти тепер? І скільки часу потрібно, щоб острів прийняв тебе за свого?

152 pages, Hardcover

Published May 1, 2026

Reviews

[Oleksii Rafalovych · Rating 4 out of 5]

«Острів — це не місце, а стан, острів — це як, а не де».

Можливо, Ганна Городецька — найсміливіша українська експериментаторка. Кожного разу вона знаходить собі виклик, і цього разу написала чудову повість геть без сюжету. Якщо для вас це проблема — навіть не дивіться в бік цієї книжки.

😌 Початок дуже спокійний, тихе еміґрантське життя, але вже у кінці 2 розділу Ганна підкидає крапельку неврозу. Це відчуття не покине до самого кінця і буде домінуючим — Ганна свідомо позбавила свій текст будь-яких твістів та очевидних інтриг.

✍️ Це знову дуже стильна і ритмічна проза, яка гойдає й заколисує, лоскоче звивини та відчуття, залишає максимум простору для інтерпретації, але при цьому — дозволяє не інтерпретувати себе ніяк. Це можна прочитати, як антиутопію а-ля «Оповідь служниці», і мені навіть здається, що Ганна грається з натяками на Етвуд, можна зовсім не виходити за межі метафори про «острівне» життя свідомих та вимушених експатів, а можна просто насолодитися текстом, тому що тексти Ганни Городецької — це завжди цінність сама по собі.

😎 Я отримав специфічне задоволення, але будьте пильні — це повість не для розваги. #раджу_почитати любителям медитативної прози з ледь окресленими образами і просто тим, хто любить стильні тексти. Я б назвав це outstanding у тому сенсі, що це мистецький твір ручної роботи, артхаус у своєму найкращому значенні.

[Nataliya Yasinovska · Rating 5 out of 5]

Як і в попередніх своїх книжках, авторка не поспішає усе розжовувати й пояснювати читачам. Вона запрошує творити разом – текст, простір, інтерпретації. Тому, якщо чекаєте на чіткий сюжет, гачки, несподівані повороти тощо, тощо, то, мабуть, візьміть до читання іншу книжку. Якщо ж вам подобається намистина за намистиною нанизувати елементи, щоб подивитися в кінці: «а що ж це вийшло?», - чи з крихітних шматочків складати пазл (а він повністю не складеться, треба буде додумати й довигадувати), якщо неспішність, споглядання, рефлексії – це те, що ви любите в книжках, то зазирніть у «На захід від міста». Познайомтеся з Надією, яка опікується Озерним домом на Острові, Кірою, що живе поруч у селі, розгубленими новенькими, які намагаються зорієнтуватися в новому просторі і повсякчас порівнюють усе зі своїм старими життям, Фредді та Емер, місцевими мешканцями, які мали б допомагати, та часом ще більше заплутують…
Добре, що з’являється все більше книжок про різні досвіди проживання війни, бо вимушена міграція – це не продуманий роками вибір, а пересаджування рослини в чужий ґрунт без коріння, без добрив, без звичної води… Хоча… може, для вас ця книжка зовсім про інше… Зрештою, там жодного разу не згадується ні війна, ні міграція…

[Darya · Rating 5 out of 5]

Дивовижний короткий роман. Дуже гарно написано, навіює щось, ніколи не можеш вхопити до кінця, про що ж ідеться. І десь на третині я вже зрозуміла, що і не хочу, щоб мені таки пояснили точніше, - щоб залишитися при своєму, навіяному.

[Пенелопа Ґарсія · Rating 4 out of 5]

книжка під правильний настрій, у мене його не було, але текст гарний, тому сильно заокруглюю до четвірки.

весь час чекала чогось — розв'язки, повороту, який всі враження переверне з ніг на голову, словом, екшону, — але 'на захід...', як і сам острів, його не дає. і є щось в цьому навмисне.

[Nastya Matsuga · Rating 3 out of 5]

Мені дуже подобається як пише Ганна Городецька: це завжди витончено, глибоко і повітряно. Книга наповнюється наліпками, що говорять: «ах, як гарно!» або «блін, влучний образ».

Текст нестандартний: одночасно про всіх нас і ні про що в цілому. Саме так: в одному і тому ж реченні я починаю з думки «так-так, саме так», а закінчую: «та чи має це взагалі хоч якесь значення?»

Але якщо із «Господь не любить веганів» я зловила стовідсотковий метч, то ця книга виявилась… не моєю. Занадто сильно в ній нічого не відбувалось. Занадто сильно — нічого не відчувалось.

Концептуально все зрозуміло: художні засоби прекрасно передають відчуття дереалізації людини, що втратила минуле життя. Але весь текст я чекала чи то пояснень, чи неочікуваного повороту, може — відчуття пробудження від цього стану. А цього не відбулось, тож книга лишилась апатичною від першої до останньої сторінки. А мене дратує апатія 💀

[Vira Pasichnyk · Rating 4 out of 5]

Книга «На захід від міста» Ганни Городецької звучить для мене як композиція Людвіга Йоранссона для фільму "Одіссея" Крістофера Нолана. Це музика до сцени із сиренами, яка з перших нот викликає мурахи на шкірі та відчуття смутку за тим, що вже ніколи не повернеш, за тим, що втрачене. Так і ця книга, де кожна сторінка наповнена болем від вимушеної еміграції та розумінням того, що потрібно будувати життя з нуля💔

Тут всього 152 сторінки, але наскільки ж тонко авторка передає емоції людей, стан душі та побут на острові, який має стати тимчасовим домом для багатьох новеньких. І якщо на перший погляд все виглядає як пригода, то з кожним новим днем ми розуміємо, що насправді ці люди тут лишні. Вони нікому не потрібні та повинні сподіватися лише на себе, і навіть ті зв'язки, які вони змогли побудувати за цей короткий час, в одну хвилину можуть обірватися через рішення когось іншого.

Цитати мені дуже вігукнулися, тому вирішила поділитися ними й з вами:

• Він каже, що більшість людей помилково вважає себе невдахами. Думають, що не досягли успіху, бо не мають усього, що хочуть мати.

• Поховальний дім поруч зі школою. Нагадувати тим, хто йде у школу, що життя минає, а тим, хто йде прощатися, — що триває.

• Острів — це завжди перехід. То щось нове, то так, наче весілля, тільки щось зовсім протилежне. Не варто надто вже сподіватися на краще, можуть зурочити, завжди щось може піти не так, надто то вже непевно.

• Здається, що все буде швидко, хоча насправді острів — це годинник із погнутими стрілками. Час інакший, ніж на материку, ніяк не виміряєш, не зупиниш і не прискориш, лише загрузнеш, намагаючись розібратися.

• Материкове — як зношений одяг — розсипається і спадає, здається, що до острова нічого й не було, вони завжди стояли в черзі, сиділи за столиком із чотирма пляшками води й чекали на поселення.

🎧 Sirens — Ludwig Göransson

Видавництво Старого Лева
Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️

[Максим Гах · Rating 4 out of 5]

Давно планував почитати Ганну Городецьку, і з анотації ця її найсвіжіша книжка мене зацікавила найбільше, про готель, куди прибувають люди з материка і облаштовують нове життя на новому місці. Це звучало як магічний реалізм і спочатку воно таким і здавалося, проте досить скоро з різних розкиданих по тексту натяків стало зрозуміло, що йдеться не про якесь абстрактне місце, а про цілком конкретних українських біженців в Ірландії на початку повномасштабки.

Стиль авторки мені дуже сподобався! Але несподівано це виявилася доволі експериментальна, в дечому навіть радикальна проза. Тобто, тут немає потоків свідомості чи якихось авангардних фішок, але є дуже специфічна структура, яка дозволяє поставити питання: а чи це роман взагалі? Справа в тому, що тут відсутні якісь виражені центри тяжіння чи вектори розвитку дії. Власне, тут немає сюжету як такого, лише масив дрібного і повсякденного. Може, це тоді про персонажів, про їхні взаємини і внутрішній світ? Теж ні. Персонажі тут здебільшого — імена і функції. Тоді про що це? Скоріше за все, суто про атмосферу, відчуття часу і місця.

За духом “На захід від міста” виглядає близькою до французького “нового роману” з його відкиданням структурування реальності і поданням її умовно такою, як вона є, без фільтрів, сенсів і значень. В цьому контексті дуже цікава подальша доля цієї книжки, яка, як мені здається, може бути кардинально різною: або на неї не звернуть уваги і не зрозуміють, або вона отримає якісь серйозні премії і визнання.