What do you think?
Українська класична проза: 25 найкращих оповідань
У книзі зібрані 25 найкращих оповідань із канону української літератури останніх двох століть. Найсильніша коротка проза — від Григорія Квітки-Основ’яненка і Лесі Українки до Григора Тютюнника і Емми Андієвської — яскраво ілюструють авторські стилі та розмаїття того, якою багатовимірною є класика.
Упорядник Ростислав Семків представляє імена й тексти за логікою літературних поколінь, звертаючи нашу увагу на знані й незнані назви. А неперевершені ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») дають можливість нового перепрочитання, ба більше — кардинально змінюють уявлення про явище української літератури.
Антологія буде цінною для всіх, хто цікавиться культурою, і найповніше покаже, «що таке класична українська література».
Упорядник Ростислав Семків представляє імена й тексти за логікою літературних поколінь, звертаючи нашу увагу на знані й незнані назви. А неперевершені ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») дають можливість нового перепрочитання, ба більше — кардинально змінюють уявлення про явище української літератури.
Антологія буде цінною для всіх, хто цікавиться культурою, і найповніше покаже, «що таке класична українська література».
592 pages, Hardcover
Published May 1, 2026
About the author
Ростислав Семків
23 books172 followersРостислав Семків - український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
September 15, 2026
Класика. Просто класика.
July 18, 2026
Не варто цю збірку розглядати, як реально найкраще з класичної укрліт, бо є ризик розчаруватись в укрліт, а вона того не заслуговує. Це твори топових письменників, відібрані, за рідкісними виключеннями, за ступенем депресухи, відчаю і зневіри. Велике діло колись зробить той упорядник, який складе збірку оповідань, які закінчуються добре, зло покаране, або у добра є хоча б надія, а у персонажів – еволюці. Далі будуть спойтери в загальних рисах.
1. Салдатський патрет, Григорій Квітка-Основʼяненко: Додаткова порція ненависті до русні + дотепна історія. Тут фінал ок, щоб ви розслабились на старті.
2. Орися, Пантелеймон Куліш: Всі красиві і щасливі, тут ви геть розмʼякнете.
3. Горпина, Марко Вовчок: Повна срака, життя несправедливе, надії нема, всі хороші померли, всі погані – щасливі.
4. Пʼяниця, Панас Мирний: всі погані – щасливі, слабким – пизда, живуть як собаки, помирають ще гірше. Автор навіть шансу не дає.
5. Запорожці, Нечуй-Левицький: всім хорошим пизда, виходу нема, щастя нема, надії нема, от було добре, а тепер погано, тотальна національна катастрофа, всі плачуть.
6. Сойчине крило, Франко: всі герої кончені, кончено жили життя, один нив, хоча не страждав, інша страждала, але не нила, в кінці є надія, хоча не ясно нашо вона їм.
7. Артишоки, Олена Пчілка: дуже весело написано, які всі тупорилі, в кінці у всіх все погано, плачуть, бідкаються.
8. Меланхолійний вальс, Кобилянська: хороші – прагнуть, красиво страждають і помирають.
9. Над морем, Леся Українка: тупа р-ня тупить, наша розумничка втомилась від тупої р-ні та людей вцілому, і уплила на човні геть, дивитись в обрій на захід сонця. Розумію.
10. В путах шайтана, Коцюбинський: про кримськиз татар, дуже расистько як на сьогодні. Всі дуже тупі і в основному страждать.
11. Камінний хрест, Стефаник: довелося читати з перекладачем, це не українська мова. Всі страждали в минулому і страждають тепер, бо більше не зможуть страждати як раніше, і їм сумно. Тяжко зітхають.
12. «Caprice“ Шуберта, Гнат Хоткевич: повна жесть, 21 сторінка чистої рафінованої депресії, монолог про намагання її описати та раціоналізувати. Але тут є цитата, яка влучно характеризує всю книгу: «Вони (літератори) ніколи не можуть піднятися до того, щоб зуміти змалювати цілого чоловіка. Так, візьме який-небудь моментик, якусь картинку, якусь дрібненьку ситуацію — і давай розмусолювати на десятках, а то й на сотнях сторінок.»
13. Дівчина на чорнім коні, Яцків: маніакально-депресивний епізод, герой страждає, але красиво. Надії нема.
14. Сила і краса, Винниченко: всі страждають, все хуйово, але вони всі до одного такі дурні, примітивні й мразотні гниди, що нікого не шкода. Хочеться поскидать всіх персонажів зі скелі, щоб не мучились самі, не мучили один одного і всіх навколо. Це щось типу шоу СТБ про хроніки соціального дна, тільки з початку ХХ ст.
15. Арабески, Хвильовий: Це гарно, сміливо написано, і тут є надія, весь цей твір про надію. Але як придивитись - на що, власне? На пролетарсьську, бл, революцію. Ех, товаришу. «це радість бунту проти логіки» – як тут же і пише.
16. Апостоли, Домонтович: переказ біблійної історії про ніч перед розпʼяттям, де протиставляються сила (Петро), хитрість (Юда) і зневіра (Хома) у боротьбі з ворогом. Хома каже, що ні сила, ні договорнячок не допоможуть і перемогти можна лише прийнявши розпʼяття, муки і поразку. Ніколи не доганяла цю християнську філософію, а зараз тим паче – за таке треба саджати на підвал.
17. Подвійне Коло, Яновський: І знову про трагедію українського народу. Хороші померли, дурачки померли, срані зрадники перемогли.
18. Проблема хліба, Підмогильний: ще один максимально огидний мрачний тіп, у якого все складається прекрасно.
19. Via Dolorosa, Аркадій Любченко: по-перше, передоз метафорами та порівняннями стається прям на першій сторінці. Оці «мовби», «немов» і «як» тут в кожному, КОЖНОМУ реченні. По суті – просто сумна історія-фантазія про сатисфакцію (помсту) для ураженого чоловічого его.
«Левретку можна посадити з собою за стіл, годувати із своєї ж тарілки або кинути з веранди, як мʼяч, і потішатися з невдалого сальто.» – ні, не можна, блять. Це не мило.
20. Зубна щітка, Йогансен: до Йогансена претензій не маю, він – моя жовта качечка радості в трясовині зневіри та безвиході цих оповідань.
21. Бенгальський тигр, Остап Вишня: фу, совєцька пропаганда, усе ригає.
22. Запрошення на Цитеру, Юрій Косач: художника все харить, всі бісять (перелік додається, це все реальні люди і ви заєбетесь їх гуглить), він нічого не хоче вирішувати. Автор так добре передає цей його стан, що я сама мало не вмерла від нудьги, я ці 25 сторінок три дні читала.
23. Джалапіта, Андрієвська: готова всю цю стильну книжку з 25 оповідань обміняти на маленьку збірочку Андрієвської. Це любов.
24. Холодна мʼята, Григір Тютюнник: трохи краси, але всі нещасні.
25. Жінка-змія, Валерій Шевчук: еротичні фантазії зашуганого невдахи-інцела про перевертнів.
«усі ми — абстракційні чи модерністичні почварні скульптури у дні сущому, а в небутті ми - купка смердючого стерва.»
Яке полегшення дочитати нарешті цю збірку.
1. Салдатський патрет, Григорій Квітка-Основʼяненко: Додаткова порція ненависті до русні + дотепна історія. Тут фінал ок, щоб ви розслабились на старті.
2. Орися, Пантелеймон Куліш: Всі красиві і щасливі, тут ви геть розмʼякнете.
3. Горпина, Марко Вовчок: Повна срака, життя несправедливе, надії нема, всі хороші померли, всі погані – щасливі.
4. Пʼяниця, Панас Мирний: всі погані – щасливі, слабким – пизда, живуть як собаки, помирають ще гірше. Автор навіть шансу не дає.
5. Запорожці, Нечуй-Левицький: всім хорошим пизда, виходу нема, щастя нема, надії нема, от було добре, а тепер погано, тотальна національна катастрофа, всі плачуть.
6. Сойчине крило, Франко: всі герої кончені, кончено жили життя, один нив, хоча не страждав, інша страждала, але не нила, в кінці є надія, хоча не ясно нашо вона їм.
7. Артишоки, Олена Пчілка: дуже весело написано, які всі тупорилі, в кінці у всіх все погано, плачуть, бідкаються.
8. Меланхолійний вальс, Кобилянська: хороші – прагнуть, красиво страждають і помирають.
9. Над морем, Леся Українка: тупа р-ня тупить, наша розумничка втомилась від тупої р-ні та людей вцілому, і уплила на човні геть, дивитись в обрій на захід сонця. Розумію.
10. В путах шайтана, Коцюбинський: про кримськиз татар, дуже расистько як на сьогодні. Всі дуже тупі і в основному страждать.
11. Камінний хрест, Стефаник: довелося читати з перекладачем, це не українська мова. Всі страждали в минулому і страждають тепер, бо більше не зможуть страждати як раніше, і їм сумно. Тяжко зітхають.
12. «Caprice“ Шуберта, Гнат Хоткевич: повна жесть, 21 сторінка чистої рафінованої депресії, монолог про намагання її описати та раціоналізувати. Але тут є цитата, яка влучно характеризує всю книгу: «Вони (літератори) ніколи не можуть піднятися до того, щоб зуміти змалювати цілого чоловіка. Так, візьме який-небудь моментик, якусь картинку, якусь дрібненьку ситуацію — і давай розмусолювати на десятках, а то й на сотнях сторінок.»
13. Дівчина на чорнім коні, Яцків: маніакально-депресивний епізод, герой страждає, але красиво. Надії нема.
14. Сила і краса, Винниченко: всі страждають, все хуйово, але вони всі до одного такі дурні, примітивні й мразотні гниди, що нікого не шкода. Хочеться поскидать всіх персонажів зі скелі, щоб не мучились самі, не мучили один одного і всіх навколо. Це щось типу шоу СТБ про хроніки соціального дна, тільки з початку ХХ ст.
15. Арабески, Хвильовий: Це гарно, сміливо написано, і тут є надія, весь цей твір про надію. Але як придивитись - на що, власне? На пролетарсьську, бл, революцію. Ех, товаришу. «це радість бунту проти логіки» – як тут же і пише.
16. Апостоли, Домонтович: переказ біблійної історії про ніч перед розпʼяттям, де протиставляються сила (Петро), хитрість (Юда) і зневіра (Хома) у боротьбі з ворогом. Хома каже, що ні сила, ні договорнячок не допоможуть і перемогти можна лише прийнявши розпʼяття, муки і поразку. Ніколи не доганяла цю християнську філософію, а зараз тим паче – за таке треба саджати на підвал.
17. Подвійне Коло, Яновський: І знову про трагедію українського народу. Хороші померли, дурачки померли, срані зрадники перемогли.
18. Проблема хліба, Підмогильний: ще один максимально огидний мрачний тіп, у якого все складається прекрасно.
19. Via Dolorosa, Аркадій Любченко: по-перше, передоз метафорами та порівняннями стається прям на першій сторінці. Оці «мовби», «немов» і «як» тут в кожному, КОЖНОМУ реченні. По суті – просто сумна історія-фантазія про сатисфакцію (помсту) для ураженого чоловічого его.
«Левретку можна посадити з собою за стіл, годувати із своєї ж тарілки або кинути з веранди, як мʼяч, і потішатися з невдалого сальто.» – ні, не можна, блять. Це не мило.
20. Зубна щітка, Йогансен: до Йогансена претензій не маю, він – моя жовта качечка радості в трясовині зневіри та безвиході цих оповідань.
21. Бенгальський тигр, Остап Вишня: фу, совєцька пропаганда, усе ригає.
22. Запрошення на Цитеру, Юрій Косач: художника все харить, всі бісять (перелік додається, це все реальні люди і ви заєбетесь їх гуглить), він нічого не хоче вирішувати. Автор так добре передає цей його стан, що я сама мало не вмерла від нудьги, я ці 25 сторінок три дні читала.
23. Джалапіта, Андрієвська: готова всю цю стильну книжку з 25 оповідань обміняти на маленьку збірочку Андрієвської. Це любов.
24. Холодна мʼята, Григір Тютюнник: трохи краси, але всі нещасні.
25. Жінка-змія, Валерій Шевчук: еротичні фантазії зашуганого невдахи-інцела про перевертнів.
«усі ми — абстракційні чи модерністичні почварні скульптури у дні сущому, а в небутті ми - купка смердючого стерва.»
Яке полегшення дочитати нарешті цю збірку.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews