What do you think?
Rate this book
Т-щастя
Від одного з найсильніших голосів сучасної української прози. Його книжки вже перекладені на вісім мов та потрапляють до коротких списків престижних премій.
Новий роман Артема Чапая «Т-щастя» про світ, де реальність — ілюзія і це, можливо, єдине, що в тебе є.
Віктор живе відлюдником і вправно уникає людоловів. Звісно, така зав’язка обманює очікування читачів, бо «світ, що горить і звужується» навколо героїв книги, радикально відрізняється від нашого. Чи не так і радикально?
Короткий роман Артема Чапая поєднує галюциногенну фантастику з психологічним реалізмом, сюжетні стрибки з питаннями життєвого вибору, співвідношення реальності й фантазії, можливості щастя навіть у важкі часи. Зрештою, що таке щастя? І чому «Т»?
Новий роман Артема Чапая «Т-щастя» про світ, де реальність — ілюзія і це, можливо, єдине, що в тебе є.
Віктор живе відлюдником і вправно уникає людоловів. Звісно, така зав’язка обманює очікування читачів, бо «світ, що горить і звужується» навколо героїв книги, радикально відрізняється від нашого. Чи не так і радикально?
Короткий роман Артема Чапая поєднує галюциногенну фантастику з психологічним реалізмом, сюжетні стрибки з питаннями життєвого вибору, співвідношення реальності й фантазії, можливості щастя навіть у важкі часи. Зрештою, що таке щастя? І чому «Т»?
184 pages, Hardcover
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
June 3, 2026
Коли під час відпустки я був в селі у батьків, то зі мною трапилася випадкова розмова з найближчим другом дитинства — із тих людей, знаєте, з котрими запускаєш кораблики в струмки після зливи, ганяєш на велосипеді аж до піщаного кар'єру за селом, годинами висиджуєш на черешнях у червні, обмінюєшся зображеннями автівок з жуйок Turbo, взимку спускаєшся з гірок на санчатах та лижах, запускаєш повітряного змія, шукаєш порожні пляшки, щоб обміняти їх у магазині на морозиво і загалом проживаєш життя значно щасливіше, ніж те, що спіткає нас через тридцять із лишком років...
Він мій одноліток і зараз опікується пасікою, збирає лікарські рослини та повторює у розмовах — один за одним — наративи руснявої пропаганди: про "людоловів" з ТЦК та безнадійність нашої боротьби, про владу, якій "це все вигідно" і навіть про "випадковість" атак ворожими дорогами по наших цивільних об'єктах. Десь на останній темі я раптом пригадую, як дивився колись серіал Black Mirror і подумки собі відзначаю, що вартує його передивитися щоби вибрати усі ті епізоди, які нагадують нашу реальність...
Але позаяк мені шкода на це часу, то читаю книжки. Тим більше, що новий роман Артема Чапая "Т-щастя" виглядає наче одна з тих історій, які показувало "Чорне Дзеркало".
Віктор живе в глушині з собакою, де уникає людей, займається спортом, насолоджується фізичною працею та всіма іншими тілесними проявами, які тільки може втілити — від сауни до мастурбації.
Світ, у якому живе цей колишній військовий не надто привітний до представників сторони, яка програла війну і тепер потерпає від окупації. В такому контексті цей роман для українців можна вважати направду апокаліптичним. Пітьма, яка наступала зі сходу, поглинула нашу країну і тепер суне далі, відгризаваючи все більші шматки від цивілізованого світу.
Віктор багато часу присвячує думкам про свою дружину та донечку і навіть зустрічається з їхніми образами під час занурень у віртуальний світ "Т-щастя". Ця технологія розвинулася з FPV-дронів, але поширилася далеко за межі лише військових потреб.
Наш герой обмежує себе лише годиною цих приємних занурень на добу, але зізнається, що це залежність і йому дуже хочеться перебувати у такому чуттєвому небутті якомога довше.
Ця антиутопічна технологія здолала вже багатьох, але Віктор тримається, хапаючись за реальність завдяки фокусу на тілесних вправах та переживаннях.
Я намагаюся поділитися своїми враженнями від книги так максимально обтічно, бо вважаю, що вона заслуговує індивідуального прочитання та розуміння.
А потенційне майбутнє, яке наважується запропонувати автор, хоч і дає нам якісь крихти надії, але вони буквально лічені. І тільки любов, тільки тепло тут безсумнівні та до болю справжні — щемкість почуттів у Чапая здатна перетиснути горлянку найцинічнішого читача...
Він мій одноліток і зараз опікується пасікою, збирає лікарські рослини та повторює у розмовах — один за одним — наративи руснявої пропаганди: про "людоловів" з ТЦК та безнадійність нашої боротьби, про владу, якій "це все вигідно" і навіть про "випадковість" атак ворожими дорогами по наших цивільних об'єктах. Десь на останній темі я раптом пригадую, як дивився колись серіал Black Mirror і подумки собі відзначаю, що вартує його передивитися щоби вибрати усі ті епізоди, які нагадують нашу реальність...
Але позаяк мені шкода на це часу, то читаю книжки. Тим більше, що новий роман Артема Чапая "Т-щастя" виглядає наче одна з тих історій, які показувало "Чорне Дзеркало".
Віктор живе в глушині з собакою, де уникає людей, займається спортом, насолоджується фізичною працею та всіма іншими тілесними проявами, які тільки може втілити — від сауни до мастурбації.
Світ, у якому живе цей колишній військовий не надто привітний до представників сторони, яка програла війну і тепер потерпає від окупації. В такому контексті цей роман для українців можна вважати направду апокаліптичним. Пітьма, яка наступала зі сходу, поглинула нашу країну і тепер суне далі, відгризаваючи все більші шматки від цивілізованого світу.
Віктор багато часу присвячує думкам про свою дружину та донечку і навіть зустрічається з їхніми образами під час занурень у віртуальний світ "Т-щастя". Ця технологія розвинулася з FPV-дронів, але поширилася далеко за межі лише військових потреб.
Наш герой обмежує себе лише годиною цих приємних занурень на добу, але зізнається, що це залежність і йому дуже хочеться перебувати у такому чуттєвому небутті якомога довше.
Ця антиутопічна технологія здолала вже багатьох, але Віктор тримається, хапаючись за реальність завдяки фокусу на тілесних вправах та переживаннях.
Я намагаюся поділитися своїми враженнями від книги так максимально обтічно, бо вважаю, що вона заслуговує індивідуального прочитання та розуміння.
А потенційне майбутнє, яке наважується запропонувати автор, хоч і дає нам якісь крихти надії, але вони буквально лічені. І тільки любов, тільки тепло тут безсумнівні та до болю справжні — щемкість почуттів у Чапая здатна перетиснути горлянку найцинічнішого читача...
June 4, 2026
«Минають дні. Минають ночі. Цивільних меншає. Військових більшає»
Прочитав нову книжку Артема Чапая - «Т-щастя». Для мене це друга книжка Артема, першою була «Не народжені для війни», яка мені дуууже відгукнулася. Але якщо той текст був радше рефлексією над тим, як цивільна людина обирає шлях захисту Батьківщини у кризовий момент, то «Т-щастя» - це вже радше спроба не просто зафіксувати момент, а подивитися далі, додати метафоричний наратив, запакувати його у алюзивну форму.
І це робить книжку не схожою на те, що я вже читав про війну. Можливо, це крок далі, певний проміжний момент творчості письменника, який став військовим. Це я не лише про Артема, а загалом про подібні тексти. Якщо «вчора» були рефлексії і осмислення, то «сьогодні» це синтез думок і досвіду, і запаковування цього у інші форми/стилі/жанри. Мені дуже цікаво, якими будуть тексти військових/письменників завтра.
Про сюжет «Т-щастя» важко розповісти простими словами і без спойлерів. Читач буквально спостерігає за життям чоловіка на ім’я Віктор - і по клаптику вивчає, ким він є, і в якій реальності живе. На початку ви можете подумати, що це історія про те, як чоловік ховається від «людоловів» ТЦК, але чи це насправді так - побачите. Сюжет декілька разів круто вас розверне.
Текст глибокий, метафоричний, особистий. Лінія з донькою це ❤️🩹. Технологія Trigger Happy (шолом віртуальної реальності) - це прекрасна фішка історії, навколо якої все будується.
А ще текст болючий. Для сімей та військових, які долучилися до Сил оборони. Але це біль терапевтична, і вона може допомогти іншим відчути, що вони не самі.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Прочитав нову книжку Артема Чапая - «Т-щастя». Для мене це друга книжка Артема, першою була «Не народжені для війни», яка мені дуууже відгукнулася. Але якщо той текст був радше рефлексією над тим, як цивільна людина обирає шлях захисту Батьківщини у кризовий момент, то «Т-щастя» - це вже радше спроба не просто зафіксувати момент, а подивитися далі, додати метафоричний наратив, запакувати його у алюзивну форму.
І це робить книжку не схожою на те, що я вже читав про війну. Можливо, це крок далі, певний проміжний момент творчості письменника, який став військовим. Це я не лише про Артема, а загалом про подібні тексти. Якщо «вчора» були рефлексії і осмислення, то «сьогодні» це синтез думок і досвіду, і запаковування цього у інші форми/стилі/жанри. Мені дуже цікаво, якими будуть тексти військових/письменників завтра.
Про сюжет «Т-щастя» важко розповісти простими словами і без спойлерів. Читач буквально спостерігає за життям чоловіка на ім’я Віктор - і по клаптику вивчає, ким він є, і в якій реальності живе. На початку ви можете подумати, що це історія про те, як чоловік ховається від «людоловів» ТЦК, але чи це насправді так - побачите. Сюжет декілька разів круто вас розверне.
Текст глибокий, метафоричний, особистий. Лінія з донькою це ❤️🩹. Технологія Trigger Happy (шолом віртуальної реальності) - це прекрасна фішка історії, навколо якої все будується.
А ще текст болючий. Для сімей та військових, які долучилися до Сил оборони. Але це біль терапевтична, і вона може допомогти іншим відчути, що вони не самі.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
May 24, 2026
Т-щастя
Артем Чапай
Коли я читала перші 40 сторінок, я ще не могла зрозуміти, що відбувається. Але потім сюжет так закрутився, я почала розуміти і почала дуже переживати, а від цього не могла відірватись від книжки.
Читання цієї книжки нагадало мені ніби я хапаю повітря між тим, як довгий час пливу. Бо переживання в тому, що відбувається в тексті, а також не можливо відірватись.
В нас є головний герой військовий, який бʼється з окупантами, але в книжці дрони стали потужніші. Є одна модифікація, яка робить це ще краще і краще. Але при цьому інші проблеми залишаються такими як ми знаємо. Я б сказала, що це дуже реалістично прописано з невеликими вигадками, як художній прийом. Алееее, мені здається, що все може бути )
Головний герой сумує за своєю родиною. Сімʼя, яка переїхала в іншу спокійну країну і батько, який захищає нашу країну.
Ми відчуваємо як йому боляче і важко
Мені було дуже шкода постійно головного героя і його побратимів
Від початку і до середини я намагалась зрозуміти цей світ, що відбувається навколо, а потім стала переживати та відчувати бажання підтримати героя в цій історії
Мені здається важко виміряти в балах цю книгу, просто скажу, що таке дуже важливо прочитати
Артем Чапай
Коли я читала перші 40 сторінок, я ще не могла зрозуміти, що відбувається. Але потім сюжет так закрутився, я почала розуміти і почала дуже переживати, а від цього не могла відірватись від книжки.
Читання цієї книжки нагадало мені ніби я хапаю повітря між тим, як довгий час пливу. Бо переживання в тому, що відбувається в тексті, а також не можливо відірватись.
В нас є головний герой військовий, який бʼється з окупантами, але в книжці дрони стали потужніші. Є одна модифікація, яка робить це ще краще і краще. Але при цьому інші проблеми залишаються такими як ми знаємо. Я б сказала, що це дуже реалістично прописано з невеликими вигадками, як художній прийом. Алееее, мені здається, що все може бути )
Головний герой сумує за своєю родиною. Сімʼя, яка переїхала в іншу спокійну країну і батько, який захищає нашу країну.
Ми відчуваємо як йому боляче і важко
Мені було дуже шкода постійно головного героя і його побратимів
Від початку і до середини я намагалась зрозуміти цей світ, що відбувається навколо, а потім стала переживати та відчувати бажання підтримати героя в цій історії
Мені здається важко виміряти в балах цю книгу, просто скажу, що таке дуже важливо прочитати
May 29, 2026
На жаль(
Очікувала від цього твору тієї ж цільності і стилю, як і від Вивітрювання, але тут інший стиль, мені так відчулося- він більш простий, грубуватий і неоднорідний. Для мене- це були явні перекоси в сторону еротизму і не тільки. Було забагато пафосу, патетики і шаблонності. Не дивлячись на актуальну тему, яка мала б викликати в мене співчуття і співпереживання хоч якомусь герою- цього не сталося, тексту було і забагато (геть пафос і патетику) і замало, щоб я встигла прониклася долею персонажів. Та і загалом я так і не зрозуміла, що я мала зрозуміти) - прочитавши цю історію, та і ніякої проблеми вибору тут не побачила.
Тож на жаль
Очікувала від цього твору тієї ж цільності і стилю, як і від Вивітрювання, але тут інший стиль, мені так відчулося- він більш простий, грубуватий і неоднорідний. Для мене- це були явні перекоси в сторону еротизму і не тільки. Було забагато пафосу, патетики і шаблонності. Не дивлячись на актуальну тему, яка мала б викликати в мене співчуття і співпереживання хоч якомусь герою- цього не сталося, тексту було і забагато (геть пафос і патетику) і замало, щоб я встигла прониклася долею персонажів. Та і загалом я так і не зрозуміла, що я мала зрозуміти) - прочитавши цю історію, та і ніякої проблеми вибору тут не побачила.
Тож на жаль
Did Not Finish
June 3, 2026Зовсім не сподобалось. Вирішила не продовжувати
May 30, 2026
«Як тяжко, виявляється, емпатично зрозуміти чуже щастя. Тяжче, ніж чужий біль. Можливо, біль у нас усіх більш схожий».
Розмиття межі між реальністю і метафорою — один з моїх улюблених прийомів. Артем Чапай йде навіть трохи далі, він чіпляє нас на гачок цими своїми «людоловами», аби потім ми отримали урок. Ні, нотацій тут не буде, але всі все зрозуміють.
Маємо створений автором світ: йде війна між опором і окупантами. Люди з боку опору мають суперпросунуту технологію Trigger Happy — шолом VR, що допомагає як реально воювати, так і віртуально жити. І ось тут починається: роман написано з трьох точок зору: я, ти, він. В кінці з’являється навіть четверта «ми». Розкривати цей прикол не буду, почитайте, у цьому весь сік!
☠️ Цікаво Артем описав окупантів. Я не пересказуватиму, лиш скажу, що іхній Володар Пітьми (яка співзвучність!) гниє зсередини і хоче прожити до 150 років.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Розмиття межі між реальністю і метафорою — один з моїх улюблених прийомів. Артем Чапай йде навіть трохи далі, він чіпляє нас на гачок цими своїми «людоловами», аби потім ми отримали урок. Ні, нотацій тут не буде, але всі все зрозуміють.
Маємо створений автором світ: йде війна між опором і окупантами. Люди з боку опору мають суперпросунуту технологію Trigger Happy — шолом VR, що допомагає як реально воювати, так і віртуально жити. І ось тут починається: роман написано з трьох точок зору: я, ти, він. В кінці з’являється навіть четверта «ми». Розкривати цей прикол не буду, почитайте, у цьому весь сік!
☠️ Цікаво Артем описав окупантів. Я не пересказуватиму, лиш скажу, що іхній Володар Пітьми (яка співзвучність!) гниє зсередини і хоче прожити до 150 років.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
June 3, 2026
зараз мені дуже складно. бо я маю розділити Чапая-автора і Чапая-людину.
Чапая-людину дуже поважаю, мені імпонують його дописи, думки і позиція.
але книга, яку прочитала дуже швидко - впродовж дня - залишила дивний гиденький післясмак, якого не можу позбутися.
як на мене, текст недопрацьований, сирий, рваний. я чіпляюсь за героїв і не можу з ними доспівпережити.
і справа не у "незручних" темах, не у питаннях, які виринають, не у моделюванні можливого майбутнього, справа у тому, що я не розумію, навіщо автор хотів, щоб я це прочитала.
ніби побувала на сеансі у психотерапевта (у ролі саме психотерапевта), на якого вилили купу страхів і неврозів, але я не психотерапевт, в мене нема професійно напрацьованої навички до самоочищення. на жаль.
Чапая-людину дуже поважаю, мені імпонують його дописи, думки і позиція.
але книга, яку прочитала дуже швидко - впродовж дня - залишила дивний гиденький післясмак, якого не можу позбутися.
як на мене, текст недопрацьований, сирий, рваний. я чіпляюсь за героїв і не можу з ними доспівпережити.
і справа не у "незручних" темах, не у питаннях, які виринають, не у моделюванні можливого майбутнього, справа у тому, що я не розумію, навіщо автор хотів, щоб я це прочитала.
ніби побувала на сеансі у психотерапевта (у ролі саме психотерапевта), на якого вилили купу страхів і неврозів, але я не психотерапевт, в мене нема професійно напрацьованої навички до самоочищення. на жаль.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews