What do you think?
Rate this book
Т-щастя
Від одного з найсильніших голосів сучасної української прози. Його книжки вже перекладені на вісім мов та потрапляють до коротких списків престижних премій.
Новий роман Артема Чапая «Т-щастя» про світ, де реальність — ілюзія і це, можливо, єдине, що в тебе є.
Віктор живе відлюдником і вправно уникає людоловів. Звісно, така зав’язка обманює очікування читачів, бо «світ, що горить і звужується» навколо героїв книги, радикально відрізняється від нашого. Чи не так і радикально?
Короткий роман Артема Чапая поєднує галюциногенну фантастику з психологічним реалізмом, сюжетні стрибки з питаннями життєвого вибору, співвідношення реальності й фантазії, можливості щастя навіть у важкі часи. Зрештою, що таке щастя? І чому «Т»?
Новий роман Артема Чапая «Т-щастя» про світ, де реальність — ілюзія і це, можливо, єдине, що в тебе є.
Віктор живе відлюдником і вправно уникає людоловів. Звісно, така зав’язка обманює очікування читачів, бо «світ, що горить і звужується» навколо героїв книги, радикально відрізняється від нашого. Чи не так і радикально?
Короткий роман Артема Чапая поєднує галюциногенну фантастику з психологічним реалізмом, сюжетні стрибки з питаннями життєвого вибору, співвідношення реальності й фантазії, можливості щастя навіть у важкі часи. Зрештою, що таке щастя? І чому «Т»?
184 pages, Hardcover
First published May 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 33 reviews
June 2, 2026
Коли під час відпустки я був в селі у батьків, то зі мною трапилася випадкова розмова з найближчим другом дитинства — із тих людей, знаєте, з котрими запускаєш кораблики в струмки після зливи, ганяєш на велосипеді аж до піщаного кар'єру за селом, годинами висиджуєш на черешнях у червні, обмінюєшся зображеннями автівок з жуйок Turbo, взимку спускаєшся з гірок на санчатах та лижах, запускаєш повітряного змія, шукаєш порожні пляшки, щоб обміняти їх у магазині на морозиво і загалом проживаєш життя значно щасливіше, ніж те, що спіткає нас через тридцять із лишком років...
Він мій одноліток і зараз опікується пасікою, збирає лікарські рослини та повторює у розмовах — один за одним — наративи руснявої пропаганди: про "людоловів" з ТЦК та безнадійність нашої боротьби, про владу, якій "це все вигідно" і навіть про "випадковість" атак ворожими дорогами по наших цивільних об'єктах. Десь на останній темі я раптом пригадую, як дивився колись серіал Black Mirror і подумки собі відзначаю, що вартує його передивитися щоби вибрати усі ті епізоди, які нагадують нашу реальність...
Але позаяк мені шкода на це часу, то читаю книжки. Тим більше, що новий роман Артема Чапая "Т-щастя" виглядає наче одна з тих історій, які показувало "Чорне Дзеркало".
Віктор живе в глушині з собакою, де уникає людей, займається спортом, насолоджується фізичною працею та всіма іншими тілесними проявами, які тільки може втілити — від сауни до мастурбації.
Світ, у якому живе цей колишній військовий не надто привітний до представників сторони, яка програла війну і тепер потерпає від окупації. В такому контексті цей роман для українців можна вважати направду апокаліптичним. Пітьма, яка наступала зі сходу, поглинула нашу країну і тепер суне далі, відгризаваючи все більші шматки від цивілізованого світу.
Віктор багато часу присвячує думкам про свою дружину та донечку і навіть зустрічається з їхніми образами під час занурень у віртуальний світ "Т-щастя". Ця технологія розвинулася з FPV-дронів, але поширилася далеко за межі лише військових потреб.
Наш герой обмежує себе лише годиною цих приємних занурень на добу, але зізнається, що це залежність і йому дуже хочеться перебувати у такому чуттєвому небутті якомога довше.
Ця антиутопічна технологія здолала вже багатьох, але Віктор тримається, хапаючись за реальність завдяки фокусу на тілесних вправах та переживаннях.
Я намагаюся поділитися своїми враженнями від книги так максимально обтічно, бо вважаю, що вона заслуговує індивідуального прочитання та розуміння.
А потенційне майбутнє, яке наважується запропонувати автор, хоч і дає нам якісь крихти надії, але вони буквально лічені. І тільки любов, тільки тепло тут безсумнівні та до болю справжні — щемкість почуттів у Чапая здатна перетиснути горлянку найцинічнішого читача...
Він мій одноліток і зараз опікується пасікою, збирає лікарські рослини та повторює у розмовах — один за одним — наративи руснявої пропаганди: про "людоловів" з ТЦК та безнадійність нашої боротьби, про владу, якій "це все вигідно" і навіть про "випадковість" атак ворожими дорогами по наших цивільних об'єктах. Десь на останній темі я раптом пригадую, як дивився колись серіал Black Mirror і подумки собі відзначаю, що вартує його передивитися щоби вибрати усі ті епізоди, які нагадують нашу реальність...
Але позаяк мені шкода на це часу, то читаю книжки. Тим більше, що новий роман Артема Чапая "Т-щастя" виглядає наче одна з тих історій, які показувало "Чорне Дзеркало".
Віктор живе в глушині з собакою, де уникає людей, займається спортом, насолоджується фізичною працею та всіма іншими тілесними проявами, які тільки може втілити — від сауни до мастурбації.
Світ, у якому живе цей колишній військовий не надто привітний до представників сторони, яка програла війну і тепер потерпає від окупації. В такому контексті цей роман для українців можна вважати направду апокаліптичним. Пітьма, яка наступала зі сходу, поглинула нашу країну і тепер суне далі, відгризаваючи все більші шматки від цивілізованого світу.
Віктор багато часу присвячує думкам про свою дружину та донечку і навіть зустрічається з їхніми образами під час занурень у віртуальний світ "Т-щастя". Ця технологія розвинулася з FPV-дронів, але поширилася далеко за межі лише військових потреб.
Наш герой обмежує себе лише годиною цих приємних занурень на добу, але зізнається, що це залежність і йому дуже хочеться перебувати у такому чуттєвому небутті якомога довше.
Ця антиутопічна технологія здолала вже багатьох, але Віктор тримається, хапаючись за реальність завдяки фокусу на тілесних вправах та переживаннях.
Я намагаюся поділитися своїми враженнями від книги так максимально обтічно, бо вважаю, що вона заслуговує індивідуального прочитання та розуміння.
А потенційне майбутнє, яке наважується запропонувати автор, хоч і дає нам якісь крихти надії, але вони буквально лічені. І тільки любов, тільки тепло тут безсумнівні та до болю справжні — щемкість почуттів у Чапая здатна перетиснути горлянку найцинічнішого читача...
Read
July 3, 2026«Т-щастя» написав не автор «The Ukraine» і «Не народжених для війни». Його написала людина, яка вигадала світи «Вивітрювання», «Червоної зони» і «Дивних людей». Так, Артемів Чапаїв є щонайменше два, й вони чітко розподілені за різними жанрами й типами художнього висловлювання. Чапай, який говорить у «Т-щасті», любить притчі-алегорії та романи-застереження. Тож і ми слідом за ним негайно вмикаємо відповідний режим: читаємо — мудрішаємо — шануємося (і достолиха лякаємося насправді, але то вже постефект).
тут більше: https://tyzhden.ua/t-shchastia-artema...
тут більше: https://tyzhden.ua/t-shchastia-artema...
Read
October 31, 2026Під Геловін не можу не порадити найстрашнішу українську книжку року - “Т-Щастя” Артема Чапая.
Починається вона так:
Звернімо, між іншим, увагу, що головного героя Віктором звуть, має ж бути хоч якась переможенька, інших не передбачається. Віктор - ветеран такої трошки футуристичної російсько-української війни (достатньо розмитої, щоб бути притчевою, але цілком упізнаваної), в якій Україна зазнала поразки: “Попри тривалий опір, ви таки опинилися під окупацією. Замість тебе та Йосипа на допомогу тим, хто залишався, нові не йшли, опір посипався”. І, як можна здогадатися, окупація - не кінець страшного, а тільки початок: тих, хто раніше говорив про інших людоловів, тепер уже окупаційна адміністрація вербує йти на Берлін і боротися з розгулом нацизму і гей-пропаганди в Європі, з дітьми проводять ідеологічну індоктринацію, виховуючи в дусі імперської величі, прихильники незалежності зникають у неглибоких могилах посеред лісу, а світ мовчить, бо міркування гуманізму міркуваннями гуманізму, а дешеві енергоносії дешевими енергоносіями: комусь же треба торгувати з окупантом і приймати статус-кво, й “от уже ті, хто продовжував чинити опір, виявилися розпалювачами. Екстремістами”.
Загалом, почасти це роман-попередження про тут і зараз зі зрозумілим закликом до дії. Але почасти - попередження про іншу битву, яку вже так чи так програно майже безальтернативно: кілька факторів (штучний інтелект, а також революція безпілотників, що слугують продовженням і заміною людського тіла) розмивають межі того, що вважалося особистістю/суб’єктом. І раз це вже по суті доконаний факт, потрібно шукати способи представляти цей (не зовсім) людський досвід. Умовно, формулювання принципів перспективи за Ренесансу змінює те, як європейська традиція зображає простір. Так от: а як ми зображатимемо суб’єктність і плавучі кордони між першою і третьою особою, собою й іншим, якщо людський зір збагачено перспективами, недосяжними для суто людського сприйняття (тепловізори і тд), великі мовні моделі нормально так імітують фактично всі функції мови тощо? (У візуальному мистецтві до цієї теми зверталася Леся Хоменко з картинами з перспективи дронів, але в нашій літературі ще не згадаю.)
У головного героя роману з розваг - садити сосни на таємних могилах тих, кого “зникла” окупаційна адміністрація, а ще прокручувати/покращувати/створювати щасливі спогади в шоломі-симуляторі trigger-happy™. Симулятор початково розробляли для керування якимись футуристичними фпв, де пілот сприймав би безпілотник як власне тіло, але потім виявилося, що ця віртуальна реальність має й цивільні застосування - прожити інше, уявити себе іншим, створити версію себе, яку сприймаєш зовні, як іншого. У тексті це реалізується через чудову плутанину з особовими займенниками:
Ну й, звичайно, це дистопія про “прекрасний світ новий” і спокуси комунікації з ШІ замість людей:
Роману, де тілесність відігравала би більшу роль, ніж тут, я в останні роки в нас не згадаю. Почасти тілесність - це надія на автентичність. Почасти - на самостійність: автономія можлива лише при перебуванні у своєму тілі, в тому, що ти зі своїм тілом робиш (скажімо, стаєш на шляху Пітьми). Ну, а почасти це віраж у давнішу традицію зображення страждань, є там щось агіографічне: умовно кажучи, всіх пізнають по стигматах, ніщо не свідчить про нас правдивіше, ніж наше мучеництво.
Ще там є трошки дуже злої сатири, яку спойлерити не буду.
(Якщо ж горори вам треба, щоб побоятися за вигаданих людей, а не за реальність, то зі свіжого українського можу ще порадити “Птахи у пітьмі” - збірку максимально різних горорних оповідань авторів і авторок-військовослужбовців, мій відгук тут - чи “Багряний зріз”, збірку лячних оповідань про навколокнижковий люд, письменників, блогерів, книгарів і читачів, мій відгук тут).
Починається вона так:
“Казали люди, що в околиці з’явились людолови […] Людолови стають на трасах і на перехрестях, на вокзалах і базарах. Реагують на скупчення людей. Ще одна причина, чому Віктор живе самітником у селі, в хаті на краю лісу. Дехто з його знайомих, навпаки, ховається по мегаполісах, практично не виходячи з квартир. Він би так не витримав: це як посадити самого себе під домашній арешт”.
Звернімо, між іншим, увагу, що головного героя Віктором звуть, має ж бути хоч якась переможенька, інших не передбачається. Віктор - ветеран такої трошки футуристичної російсько-української війни (достатньо розмитої, щоб бути притчевою, але цілком упізнаваної), в якій Україна зазнала поразки: “Попри тривалий опір, ви таки опинилися під окупацією. Замість тебе та Йосипа на допомогу тим, хто залишався, нові не йшли, опір посипався”. І, як можна здогадатися, окупація - не кінець страшного, а тільки початок: тих, хто раніше говорив про інших людоловів, тепер уже окупаційна адміністрація вербує йти на Берлін і боротися з розгулом нацизму і гей-пропаганди в Європі, з дітьми проводять ідеологічну індоктринацію, виховуючи в дусі імперської величі, прихильники незалежності зникають у неглибоких могилах посеред лісу, а світ мовчить, бо міркування гуманізму міркуваннями гуманізму, а дешеві енергоносії дешевими енергоносіями: комусь же треба торгувати з окупантом і приймати статус-кво, й “от уже ті, хто продовжував чинити опір, виявилися розпалювачами. Екстремістами”.
Загалом, почасти це роман-попередження про тут і зараз зі зрозумілим закликом до дії. Але почасти - попередження про іншу битву, яку вже так чи так програно майже безальтернативно: кілька факторів (штучний інтелект, а також революція безпілотників, що слугують продовженням і заміною людського тіла) розмивають межі того, що вважалося особистістю/суб’єктом. І раз це вже по суті доконаний факт, потрібно шукати способи представляти цей (не зовсім) людський досвід. Умовно, формулювання принципів перспективи за Ренесансу змінює те, як європейська традиція зображає простір. Так от: а як ми зображатимемо суб’єктність і плавучі кордони між першою і третьою особою, собою й іншим, якщо людський зір збагачено перспективами, недосяжними для суто людського сприйняття (тепловізори і тд), великі мовні моделі нормально так імітують фактично всі функції мови тощо? (У візуальному мистецтві до цієї теми зверталася Леся Хоменко з картинами з перспективи дронів, але в нашій літературі ще не згадаю.)
У головного героя роману з розваг - садити сосни на таємних могилах тих, кого “зникла” окупаційна адміністрація, а ще прокручувати/покращувати/створювати щасливі спогади в шоломі-симуляторі trigger-happy™. Симулятор початково розробляли для керування якимись футуристичними фпв, де пілот сприймав би безпілотник як власне тіло, але потім виявилося, що ця віртуальна реальність має й цивільні застосування - прожити інше, уявити себе іншим, створити версію себе, яку сприймаєш зовні, як іншого. У тексті це реалізується через чудову плутанину з особовими займенниками:
“Якщо ти сидить у Т-сеансах надто часто, він починаю плутати дійсність із реальністю... Ні, щось не... Ти що зараз хотіло сказати?.. А! Людина починають плутати «я», «ти», «він / вона / воно» й решту, але ж це точно не випадок Віктора, ми ж не сидять у шоломі занадто. Так я собі кажеш”.
Ну й, звичайно, це дистопія про “прекрасний світ новий” і спокуси комунікації з ШІ замість людей:
“Справжні люди, навіть найрідніші — завжди ризик. Ризик конфлікту. Ризик непорозуміння. […] Справжні взаємини рідко дають ту глибоку сатисфакцію, яку дає Т-щастя. У справжньому спілкуванні, якщо й не сталося конфлікту, було щось недоговорене. Чи контакт не відбувся. Чи щось таке, поверхове: ніби й поговорили, ніби й ні...”
Роману, де тілесність відігравала би більшу роль, ніж тут, я в останні роки в нас не згадаю. Почасти тілесність - це надія на автентичність. Почасти - на самостійність: автономія можлива лише при перебуванні у своєму тілі, в тому, що ти зі своїм тілом робиш (скажімо, стаєш на шляху Пітьми). Ну, а почасти це віраж у давнішу традицію зображення страждань, є там щось агіографічне: умовно кажучи, всіх пізнають по стигматах, ніщо не свідчить про нас правдивіше, ніж наше мучеництво.
Ще там є трошки дуже злої сатири, яку спойлерити не буду.
(Якщо ж горори вам треба, щоб побоятися за вигаданих людей, а не за реальність, то зі свіжого українського можу ще порадити “Птахи у пітьмі” - збірку максимально різних горорних оповідань авторів і авторок-військовослужбовців, мій відгук тут - чи “Багряний зріз”, збірку лячних оповідань про навколокнижковий люд, письменників, блогерів, книгарів і читачів, мій відгук тут).
June 1, 2026
«Минають дні. Минають ночі. Цивільних меншає. Військових більшає»
Прочитав нову книжку Артема Чапая - «Т-щастя». Для мене це друга книжка Артема, першою була «Не народжені для війни», яка мені дуууже відгукнулася. Але якщо той текст був радше рефлексією над тим, як цивільна людина обирає шлях захисту Батьківщини у кризовий момент, то «Т-щастя» - це вже радше спроба не просто зафіксувати момент, а подивитися далі, додати метафоричний наратив, запакувати його у алюзивну форму.
І це робить книжку не схожою на те, що я вже читав про війну. Можливо, це крок далі, певний проміжний момент творчості письменника, який став військовим. Це я не лише про Артема, а загалом про подібні тексти. Якщо «вчора» були рефлексії і осмислення, то «сьогодні» це синтез думок і досвіду, і запаковування цього у інші форми/стилі/жанри. Мені дуже цікаво, якими будуть тексти військових/письменників завтра.
Про сюжет «Т-щастя» важко розповісти простими словами і без спойлерів. Читач буквально спостерігає за життям чоловіка на ім’я Віктор - і по клаптику вивчає, ким він є, і в якій реальності живе. На початку ви можете подумати, що це історія про те, як чоловік ховається від «людоловів» ТЦК, але чи це насправді так - побачите. Сюжет декілька разів круто вас розверне.
Текст глибокий, метафоричний, особистий. Лінія з донькою це ❤️🩹. Технологія Trigger Happy (шолом віртуальної реальності) - це прекрасна фішка історії, навколо якої все будується.
А ще текст болючий. Для сімей та військових, які долучилися до Сил оборони. Але це біль терапевтична, і вона може допомогти іншим відчути, що вони не самі.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Прочитав нову книжку Артема Чапая - «Т-щастя». Для мене це друга книжка Артема, першою була «Не народжені для війни», яка мені дуууже відгукнулася. Але якщо той текст був радше рефлексією над тим, як цивільна людина обирає шлях захисту Батьківщини у кризовий момент, то «Т-щастя» - це вже радше спроба не просто зафіксувати момент, а подивитися далі, додати метафоричний наратив, запакувати його у алюзивну форму.
І це робить книжку не схожою на те, що я вже читав про війну. Можливо, це крок далі, певний проміжний момент творчості письменника, який став військовим. Це я не лише про Артема, а загалом про подібні тексти. Якщо «вчора» були рефлексії і осмислення, то «сьогодні» це синтез думок і досвіду, і запаковування цього у інші форми/стилі/жанри. Мені дуже цікаво, якими будуть тексти військових/письменників завтра.
Про сюжет «Т-щастя» важко розповісти простими словами і без спойлерів. Читач буквально спостерігає за життям чоловіка на ім’я Віктор - і по клаптику вивчає, ким він є, і в якій реальності живе. На початку ви можете подумати, що це історія про те, як чоловік ховається від «людоловів» ТЦК, але чи це насправді так - побачите. Сюжет декілька разів круто вас розверне.
Текст глибокий, метафоричний, особистий. Лінія з донькою це ❤️🩹. Технологія Trigger Happy (шолом віртуальної реальності) - це прекрасна фішка історії, навколо якої все будується.
А ще текст болючий. Для сімей та військових, які долучилися до Сил оборони. Але це біль терапевтична, і вона може допомогти іншим відчути, що вони не самі.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
May 24, 2026
Т-щастя
Артем Чапай
Коли я читала перші 40 сторінок, я ще не могла зрозуміти, що відбувається. Але потім сюжет так закрутився, я почала розуміти і почала дуже переживати, а від цього не могла відірватись від книжки.
Читання цієї книжки нагадало мені ніби я хапаю повітря між тим, як довгий час пливу. Бо переживання в тому, що відбувається в тексті, а також не можливо відірватись.
В нас є головний герой військовий, який бʼється з окупантами, але в книжці дрони стали потужніші. Є одна модифікація, яка робить це ще краще і краще. Але при цьому інші проблеми залишаються такими як ми знаємо. Я б сказала, що це дуже реалістично прописано з невеликими вигадками, як художній прийом. Алееее, мені здається, що все може бути )
Головний герой сумує за своєю родиною. Сімʼя, яка переїхала в іншу спокійну країну і батько, який захищає нашу країну.
Ми відчуваємо як йому боляче і важко
Мені було дуже шкода постійно головного героя і його побратимів
Від початку і до середини я намагалась зрозуміти цей світ, що відбувається навколо, а потім стала переживати та відчувати бажання підтримати героя в цій історії
Мені здається важко виміряти в балах цю книгу, просто скажу, що таке дуже важливо прочитати
Артем Чапай
Коли я читала перші 40 сторінок, я ще не могла зрозуміти, що відбувається. Але потім сюжет так закрутився, я почала розуміти і почала дуже переживати, а від цього не могла відірватись від книжки.
Читання цієї книжки нагадало мені ніби я хапаю повітря між тим, як довгий час пливу. Бо переживання в тому, що відбувається в тексті, а також не можливо відірватись.
В нас є головний герой військовий, який бʼється з окупантами, але в книжці дрони стали потужніші. Є одна модифікація, яка робить це ще краще і краще. Але при цьому інші проблеми залишаються такими як ми знаємо. Я б сказала, що це дуже реалістично прописано з невеликими вигадками, як художній прийом. Алееее, мені здається, що все може бути )
Головний герой сумує за своєю родиною. Сімʼя, яка переїхала в іншу спокійну країну і батько, який захищає нашу країну.
Ми відчуваємо як йому боляче і важко
Мені було дуже шкода постійно головного героя і його побратимів
Від початку і до середини я намагалась зрозуміти цей світ, що відбувається навколо, а потім стала переживати та відчувати бажання підтримати героя в цій історії
Мені здається важко виміряти в балах цю книгу, просто скажу, що таке дуже важливо прочитати
September 16, 2026
так моторошно про маскулінність і чоловічу тілесність після війни (в окупації) ще не писали. та все ж чапай залишає великий простір для надії. Надії в те, що вибір є, вибір досі є. і в це вперто віриться
May 28, 2026
На жаль(
Очікувала від цього твору тієї ж цільності і стилю, як і від Вивітрювання, але тут інший стиль, мені так відчулося- він більш простий, грубуватий і неоднорідний. Для мене- це були явні перекоси в сторону еротизму і не тільки. Було забагато пафосу, патетики і шаблонності. Не дивлячись на актуальну тему, яка мала б викликати в мене співчуття і співпереживання хоч якомусь герою- цього не сталося, тексту було і забагато (геть пафос і патетику) і замало, щоб я встигла прониклася долею персонажів. Та і загалом я так і не зрозуміла, що я мала зрозуміти) - прочитавши цю історію, та і ніякої проблеми вибору тут не побачила.
Тож на жаль
Очікувала від цього твору тієї ж цільності і стилю, як і від Вивітрювання, але тут інший стиль, мені так відчулося- він більш простий, грубуватий і неоднорідний. Для мене- це були явні перекоси в сторону еротизму і не тільки. Було забагато пафосу, патетики і шаблонності. Не дивлячись на актуальну тему, яка мала б викликати в мене співчуття і співпереживання хоч якомусь герою- цього не сталося, тексту було і забагато (геть пафос і патетику) і замало, щоб я встигла прониклася долею персонажів. Та і загалом я так і не зрозуміла, що я мала зрозуміти) - прочитавши цю історію, та і ніякої проблеми вибору тут не побачила.
Тож на жаль
June 10, 2026
Ну чому так важко писати відгук на книгу, що вразила до глибини душі?
Для мене це багатошаровий твір з глибинними сенсами, в ньому є купа життєво важливих питань, але немає жодних однозначних відповідей. І так, ця книга теж про війну.
Вона робить боляче у різний спосіб. Навіть коли йдеться про щось хороше і позитивне, це все одно боляче. Наприклад, спогади Віктора про новонароджену донечку - скільки в них тепла, любові, щемкості, ніжності. Але ти тут же, негайно, усвідомлюєш, що в поточних обставинах ці спогади ріжуть по живому, завдають нестерпного болю не лише Віктору, але і читачу. Взагалі всі почуття і відчуття головного героя я пережила, наче власні - чи то завдяки своїй бурхливій уяві, чи тому, що талановито написано (схиляюся до останнього).
Попри те, що я щиро вірю в нашу перемогу і прагну її кожною клітиною, часом буває, і сама замислююся над питанням: "а що якщо ні? Якщо нас чекає поразка, така як 100 років тому? Що конкретно ти, Людочка, збираєшся робити в такому разі?" І кожен варіант відповіді мене жахає.
Я закінчила читати і піввечора просто дивилася в стіну. Ще довго буду думати над книгою і обов'язково повернуся до неї, щоб перечитати.
Щиро раджу
Для мене це багатошаровий твір з глибинними сенсами, в ньому є купа життєво важливих питань, але немає жодних однозначних відповідей. І так, ця книга теж про війну.
Вона робить боляче у різний спосіб. Навіть коли йдеться про щось хороше і позитивне, це все одно боляче. Наприклад, спогади Віктора про новонароджену донечку - скільки в них тепла, любові, щемкості, ніжності. Але ти тут же, негайно, усвідомлюєш, що в поточних обставинах ці спогади ріжуть по живому, завдають нестерпного болю не лише Віктору, але і читачу. Взагалі всі почуття і відчуття головного героя я пережила, наче власні - чи то завдяки своїй бурхливій уяві, чи тому, що талановито написано (схиляюся до останнього).
Попри те, що я щиро вірю в нашу перемогу і прагну її кожною клітиною, часом буває, і сама замислююся над питанням: "а що якщо ні? Якщо нас чекає поразка, така як 100 років тому? Що конкретно ти, Людочка, збираєшся робити в такому разі?" І кожен варіант відповіді мене жахає.
Я закінчила читати і піввечора просто дивилася в стіну. Ще довго буду думати над книгою і обов'язково повернуся до неї, щоб перечитати.
Щиро раджу
September 20, 2026
Попри назву, це зовсім не світла книга. Навпаки - дуже сумна й болюча. Чомусь останнім часом мені трапляються саме такі. От і цей текст напрочуд близько підбирається до того місця всередині, куди зазвичай не хочеться зазирати. До страху перед майбутнім, до болю за втраченим нормальним життям, до спогадів про миттєвості щастя, які мали б гріти, але натомість тільки сильніше нагадують, що цього всього може більше ніколи не бути.
Це історія про недалеке майбутнє. Війна закінчилася капітуляцією. Окупація, «визволителі» і нова реальність, у якій колишнім військовим краще не світитися. Головний герой Віктор живе десь у селі біля лісу разом із собакою Хайку й ховається від людоловів, які шукають учасників опору. Він коле дрова, ходить лісом, тримається за побут і тіло як за останні уламки реальності.
А ще є технологія Trigger Happy - те саме Т-щастя. Шолом, який колись використовували на полі бою дронщики, а тепер він дозволяє повертатися у власні найщасливіші спогади й проживати їх знову. Знову і знову і знову…
Це трохи нагадало мені «Флешбек» Дена Сіммонса. Там теж була схожа ідея: світ летить у прірву, а люди замість майбутнього обирають наркотик, через який можна проживати минуле, бо там хоча б іноді було добре. Тільки у Чапая це значно ближче. Він дуже щемко та емоційно описує ці крихкі й такі цінні спогади про час, проведений із дружиною та донькою. Щасливі довоєнні спогади.
Ще це цікаво написано. Оповідь нелінійна, рвана, розсипана між першою, другою і третьою особою. Спершу це може трохи збивати, але потім розумієш, що інакше тут, мабуть, і не могло бути. Бо герой теж не цілісний. Він ніби розкладений на кілька версій себе: той, хто був до війни, той, хто воював, і той, хто тепер тільки згадує. Той, хто хоче просто зникнути в одному щасливому моменті й більше ніколи не повертатися.
Дійсно нелегка книга. Але тут є дещо дуже важливе - цей роман вкрай конкретно і правдиво нагадує усім нам, що може трапитися в найближчому майбутньому, яке зовсім не виглядає таким вже й вигаданим.
https://t.me/knepotrib/609
Це історія про недалеке майбутнє. Війна закінчилася капітуляцією. Окупація, «визволителі» і нова реальність, у якій колишнім військовим краще не світитися. Головний герой Віктор живе десь у селі біля лісу разом із собакою Хайку й ховається від людоловів, які шукають учасників опору. Він коле дрова, ходить лісом, тримається за побут і тіло як за останні уламки реальності.
А ще є технологія Trigger Happy - те саме Т-щастя. Шолом, який колись використовували на полі бою дронщики, а тепер він дозволяє повертатися у власні найщасливіші спогади й проживати їх знову. Знову і знову і знову…
Це трохи нагадало мені «Флешбек» Дена Сіммонса. Там теж була схожа ідея: світ летить у прірву, а люди замість майбутнього обирають наркотик, через який можна проживати минуле, бо там хоча б іноді було добре. Тільки у Чапая це значно ближче. Він дуже щемко та емоційно описує ці крихкі й такі цінні спогади про час, проведений із дружиною та донькою. Щасливі довоєнні спогади.
Ще це цікаво написано. Оповідь нелінійна, рвана, розсипана між першою, другою і третьою особою. Спершу це може трохи збивати, але потім розумієш, що інакше тут, мабуть, і не могло бути. Бо герой теж не цілісний. Він ніби розкладений на кілька версій себе: той, хто був до війни, той, хто воював, і той, хто тепер тільки згадує. Той, хто хоче просто зникнути в одному щасливому моменті й більше ніколи не повертатися.
Дійсно нелегка книга. Але тут є дещо дуже важливе - цей роман вкрай конкретно і правдиво нагадує усім нам, що може трапитися в найближчому майбутньому, яке зовсім не виглядає таким вже й вигаданим.
https://t.me/knepotrib/609
October 8, 2026
Дуже тілесний, смачний і пахучий текст. Текст, де запахи і відчуття тіла - головний предмет опису.
Злиття тіл і душ в першому розділі - поки для мене найкращий опис любові і сексу в українській літературі. Так чуттєво і ніжно.
Ніда, сосни і море - запах мого щастя - там такі хороші.
А епізод про гниття володаря пітьми та федеральний інститут безсмертя - дуже смішний і такий блювотний, викликає захват. «Елітна велич для своїх, дорога односолодова;)»
Не хочу спойлерити, але описане майбутнє видається мені дуже реалістичним, від цього страшно.
Дуже чесний і сильний текст!
Злиття тіл і душ в першому розділі - поки для мене найкращий опис любові і сексу в українській літературі. Так чуттєво і ніжно.
Ніда, сосни і море - запах мого щастя - там такі хороші.
А епізод про гниття володаря пітьми та федеральний інститут безсмертя - дуже смішний і такий блювотний, викликає захват. «Елітна велич для своїх, дорога односолодова;)»
Не хочу спойлерити, але описане майбутнє видається мені дуже реалістичним, від цього страшно.
Дуже чесний і сильний текст!
September 3, 2026
Артем Чапай — талановитий письменник. Готова сміливо називати його молодим сучасним класиком (бо він так класно пише, гагага).
Тут є багато складових прекрасної для мене книги:
- дистопія
- елементи sci-fi
- націоналізм
- екзистенційні питання
- птахи
- алітерація
І книга дійсно прекрасна завдяки ним, та не лише. Читати Чапая приносить мені десь таке саме задоволення, як розмова з розумнішою за мене людиною, що має близькі мені цінностями. Вона ставить багато прямих питань. Вона описує той людський досвід, якого я не маю. Вона досліджує чоловічу емоційність і загальнолюдський пошук щастя.
Єдина небажана думка, що була в мене під час читання — це порівняння концепту величі з "нормою" сорокіна, яку я на превеликий свій жаль колись читала. Дуже сподіваюсь, що пан Чапай "норму" не читав і відповідно зберіг трохи життєвого часу.
Хочу закінчити на хорошому, тож подякую автору за захист. Бережіть себе.
Тут є багато складових прекрасної для мене книги:
- дистопія
- елементи sci-fi
- націоналізм
- екзистенційні питання
- птахи
- алітерація
І книга дійсно прекрасна завдяки ним, та не лише. Читати Чапая приносить мені десь таке саме задоволення, як розмова з розумнішою за мене людиною, що має близькі мені цінностями. Вона ставить багато прямих питань. Вона описує той людський досвід, якого я не маю. Вона досліджує чоловічу емоційність і загальнолюдський пошук щастя.
Єдина небажана думка, що була в мене під час читання — це порівняння концепту величі з "нормою" сорокіна, яку я на превеликий свій жаль колись читала. Дуже сподіваюсь, що пан Чапай "норму" не читав і відповідно зберіг трохи життєвого часу.
Хочу закінчити на хорошому, тож подякую автору за захист. Бережіть себе.
October 31, 2026
Боляче читати, а ще пекучіше від того, наскільки це правдиво. Книга читається легко, швидко і болісно.
Цікаве використання слів автором, особливо створення деяких нових, наприклад:
Мʼясне тіло
Євро бабці
Примусово зниклі безвісті
Я також смакувала деякі прийоми автора, як от:
- Перефразування віршів Шевченка
- «Міжʼярʼя» - я впевнена, що це слово тут не випадково
- Плащаниця солдата, якою потім чистять автомати
- Алюзія на кульбабове вино рея Бредбері «все літо попереду»
- Люди в білому пальто
- Колупання стіни за килимом в дитячих спогадах (то ми усі так робили колись??))
Цікаве використання слів автором, особливо створення деяких нових, наприклад:
Мʼясне тіло
Євро бабці
Примусово зниклі безвісті
Я також смакувала деякі прийоми автора, як от:
- Перефразування віршів Шевченка
- «Міжʼярʼя» - я впевнена, що це слово тут не випадково
- Плащаниця солдата, якою потім чистять автомати
- Алюзія на кульбабове вино рея Бредбері «все літо попереду»
- Люди в білому пальто
- Колупання стіни за килимом в дитячих спогадах (то ми усі так робили колись??))
August 30, 2026
Як це так сталося, що я не читала раніше Артема Чапая? Це точно потрібно виправити.
Ця книга — суцільно незручна і некомфортна. Вона дуже особиста і водночас про всіх нас. Вона нагадує про крихкість нашого існування. Поки що це все, що я можу сформулювати, треба скласти думки докупи.
Раджу читати!
Ця книга — суцільно незручна і некомфортна. Вона дуже особиста і водночас про всіх нас. Вона нагадує про крихкість нашого існування. Поки що це все, що я можу сформулювати, треба скласти думки докупи.
Раджу читати!
June 2, 2026
зараз мені дуже складно. бо я маю розділити Чапая-автора і Чапая-людину.
Чапая-людину дуже поважаю, мені імпонують його дописи, думки і позиція.
але книга, яку прочитала дуже швидко - впродовж дня - залишила дивний гиденький післясмак, якого не можу позбутися.
як на мене, текст недопрацьований, сирий, рваний. я чіпляюсь за героїв і не можу з ними доспівпережити.
і справа не у "незручних" темах, не у питаннях, які виринають, не у моделюванні можливого майбутнього, справа у тому, що я не розумію, навіщо автор хотів, щоб я це прочитала.
ніби побувала на сеансі у психотерапевта (у ролі саме психотерапевта), на якого вилили купу страхів і неврозів, але я не психотерапевт, в мене нема професійно напрацьованої навички до самоочищення. на жаль.
Чапая-людину дуже поважаю, мені імпонують його дописи, думки і позиція.
але книга, яку прочитала дуже швидко - впродовж дня - залишила дивний гиденький післясмак, якого не можу позбутися.
як на мене, текст недопрацьований, сирий, рваний. я чіпляюсь за героїв і не можу з ними доспівпережити.
і справа не у "незручних" темах, не у питаннях, які виринають, не у моделюванні можливого майбутнього, справа у тому, що я не розумію, навіщо автор хотів, щоб я це прочитала.
ніби побувала на сеансі у психотерапевта (у ролі саме психотерапевта), на якого вилили купу страхів і неврозів, але я не психотерапевт, в мене нема професійно напрацьованої навички до самоочищення. на жаль.
July 29, 2026
– Із живими людьми спілкуватися складніше, ніж із людьми у власній голові. Зі справжніми людьми часто не виходить отієї глибокої близькості, як із персонажами Т-дійсності. Зі справжніми можна посваритись. Або навіть гірше: не проговорити, не договорити. З людьми завжди великий ризик розчарування. Твого розчарування в них. Їхнього в тобі. Твого в собі.
Почнімо з того, що кинути я хотіла її щонайменше тричі, але за відсутності альтернативи – була змушена читати(і я цьому рада)
Артем Чапай для мене занадто часто вертається до теми тілесності і це складно, він ніби буквально змушує тебе відчувати усе через тіло та запахи і здебільшого – ці відчуття приємними не будуть.
В Т-Щастя війну ми програли і Артем нам навіть озвучує причину – військові закінчувались, а нові не з'являлись. Цікаво, що на початку розповіді він закидає нам вудочку про людоловів, якою очевидно з нас глузує.
Сама розповідь ведеться від трьох осіб: «Я» – простір Т-Щастя, «Ти» – флешбеки і «Він» – реальність. І хоч звучить це заплутано, в самому тексті, все дуже просто. Ми читаємо про Віктора, який осмислює ці стани, хоча вони постійно накладаються один на одного. І ми відчуваємо це не лише змістом, а й самою формою тексту.
Чапай багато рефлексує про щастя як таке. Про те, що всі ми його прагнемо — і хороші, і погані. Але якщо горе в нас подібне, то щастя в кожного своє, і саме тому зрозуміти одне одного в щасті набагато складніше.
Тут є прекрасне капсулювання в часі, наш головний герой живе спогадами. Він не готовий до того, що донька росте, дружина віддаляється, побратими гинуть, а пітьма вже прийшла. Він намагається не втратити себе, тримаючи хоч шось, що може контролювати – це тіло, та зрештою і тіло не може боротися з пітьмою вічно.
Короче клас, мені дуже сподобалось, але зважайте, що ця книжка – відкрита рана, в якій загоєння ви не знайдете.
Почнімо з того, що кинути я хотіла її щонайменше тричі, але за відсутності альтернативи – була змушена читати(і я цьому рада)
Артем Чапай для мене занадто часто вертається до теми тілесності і це складно, він ніби буквально змушує тебе відчувати усе через тіло та запахи і здебільшого – ці відчуття приємними не будуть.
В Т-Щастя війну ми програли і Артем нам навіть озвучує причину – військові закінчувались, а нові не з'являлись. Цікаво, що на початку розповіді він закидає нам вудочку про людоловів, якою очевидно з нас глузує.
Сама розповідь ведеться від трьох осіб: «Я» – простір Т-Щастя, «Ти» – флешбеки і «Він» – реальність. І хоч звучить це заплутано, в самому тексті, все дуже просто. Ми читаємо про Віктора, який осмислює ці стани, хоча вони постійно накладаються один на одного. І ми відчуваємо це не лише змістом, а й самою формою тексту.
Чапай багато рефлексує про щастя як таке. Про те, що всі ми його прагнемо — і хороші, і погані. Але якщо горе в нас подібне, то щастя в кожного своє, і саме тому зрозуміти одне одного в щасті набагато складніше.
Тут є прекрасне капсулювання в часі, наш головний герой живе спогадами. Він не готовий до того, що донька росте, дружина віддаляється, побратими гинуть, а пітьма вже прийшла. Він намагається не втратити себе, тримаючи хоч шось, що може контролювати – це тіло, та зрештою і тіло не може боротися з пітьмою вічно.
Короче клас, мені дуже сподобалось, але зважайте, що ця книжка – відкрита рана, в якій загоєння ви не знайдете.
July 3, 2026
Книга яка дуже легко читається, але водночас підіймає такі важливі теми...
На мене вона справила дуже сильне враження. Співпереживав та буквально проживав моменти життя з головним героєм. Чесні та живі емоції, радість та біль, щастя і страх, відношення до власного життя та життя інших. Ціна цього життя.
Радий, що познайомився з цим твором та бажаю іншим прочитати книгу, зробити свої висновки та по справжньому прожити цей досвід
На мене вона справила дуже сильне враження. Співпереживав та буквально проживав моменти життя з головним героєм. Чесні та живі емоції, радість та біль, щастя і страх, відношення до власного життя та життя інших. Ціна цього життя.
Радий, що познайомився з цим твором та бажаю іншим прочитати книгу, зробити свої висновки та по справжньому прожити цей досвід
September 23, 2026
Неначе мої сни, які, хочу я того, чи ні, приходять до мене ледь не щоночі, матеріалізувались в книгу.
[Вибір усе ще є.
Що кожен з нас робитиме?]
Щоб ці сни не стали реальністю. Принаймні, щоб Пітьма не захопила наступні міста, моє прифронтове місто, всю нашу країну.
Це дуже потужно, правдиво і до сліз.
[Вибір усе ще є.
Що кожен з нас робитиме?]
Щоб ці сни не стали реальністю. Принаймні, щоб Пітьма не захопила наступні міста, моє прифронтове місто, всю нашу країну.
Це дуже потужно, правдиво і до сліз.
October 1, 2026
Хороша, нелегка книга! Але як легко вона нагадує про наше не таке вже й далеке та цілком імовірне майбутнє. А вибір є завжди. І вибір також у тому, що робити, щоб цього ймовірного майбутнього ніколи не сталося!
October 18, 2026
Книга зачепила багато трігерів і вони не стихають вже кілька годин після останньої сторінки. Хочеться зануритися в саморефлексію, посмакувати наодинці із собою підняті теми та радити цю книгу до читання.
Did Not Finish
June 3, 2026Зовсім не сподобалось. Вирішила не продовжувати
August 10, 2026
Не втрималася і прочитала за один день.
Це книга яка дає потік відчуттів, деякі частини були неначе медитації. А ще були дуже дуже довгі речення і це було доречно та красиво.
Фантастичні елементи стали красивим обрамленням для нашої непростої реальності.
Описи природи завдяки яким ти опиняєшся всередині подій, а не споглядач.
Частина з Володарем - дякую за них окремо. Гидотніше було б складніше придумати
Я, Ти, Він - це геніально і просто. Нам всім потрібно зробити свій вибір.
Це книга яка дає потік відчуттів, деякі частини були неначе медитації. А ще були дуже дуже довгі речення і це було доречно та красиво.
Фантастичні елементи стали красивим обрамленням для нашої непростої реальності.
Описи природи завдяки яким ти опиняєшся всередині подій, а не споглядач.
Частина з Володарем - дякую за них окремо. Гидотніше було б складніше придумати
Я, Ти, Він - це геніально і просто. Нам всім потрібно зробити свій вибір.
May 30, 2026
«Як тяжко, виявляється, емпатично зрозуміти чуже щастя. Тяжче, ніж чужий біль. Можливо, біль у нас усіх більш схожий».
Розмиття межі між реальністю і метафорою — один з моїх улюблених прийомів. Артем Чапай йде навіть трохи далі, він чіпляє нас на гачок цими своїми «людоловами», аби потім ми отримали урок. Ні, нотацій тут не буде, але всі все зрозуміють.
Маємо створений автором світ: йде війна між опором і окупантами. Люди з боку опору мають суперпросунуту технологію Trigger Happy — шолом VR, що допомагає як реально воювати, так і віртуально жити. І ось тут починається: роман написано з трьох точок зору: я, ти, він. В кінці з’являється навіть четверта «ми». Розкривати цей прикол не буду, почитайте, у цьому весь сік!
☠️ Цікаво Артем описав окупантів. Я не пересказуватиму, лиш скажу, що іхній Володар Пітьми (яка співзвучність!) гниє зсередини і хоче прожити до 150 років.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Розмиття межі між реальністю і метафорою — один з моїх улюблених прийомів. Артем Чапай йде навіть трохи далі, він чіпляє нас на гачок цими своїми «людоловами», аби потім ми отримали урок. Ні, нотацій тут не буде, але всі все зрозуміють.
Маємо створений автором світ: йде війна між опором і окупантами. Люди з боку опору мають суперпросунуту технологію Trigger Happy — шолом VR, що допомагає як реально воювати, так і віртуально жити. І ось тут починається: роман написано з трьох точок зору: я, ти, він. В кінці з’являється навіть четверта «ми». Розкривати цей прикол не буду, почитайте, у цьому весь сік!
☠️ Цікаво Артем описав окупантів. Я не пересказуватиму, лиш скажу, що іхній Володар Пітьми (яка співзвучність!) гниє зсередини і хоче прожити до 150 років.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
June 30, 2026
Ця книга була наче написана для мене.
Я 12 років вдалині від батька і вже декілька років нема з ним ніякого зв'язку. Ця книга була для мене як його листи, наче діалог з ним. Читаючи книгу і плакала 4 рази й ридала як не все бе 1 раз. Ця книга буквально оголила мене до найтонших клітинок моєї душі. Навіть сама тема відчуттів, аби відчути реальність, зв'язок з цим світом і своїм тілом, для мене під час повномасштабного вторгнення теж стало одним з ключових аспектів.
Щодо самої історії, вона плавна, а далі йде швидше. Але вона знає де зробити вдих з читачем, а де видих. Є повороти яких ти не очікуєш, а є моменти, де ти очікуєш одне, а відбувається інше.
Найкрутішими вважаю сцену сексу та такої собі медитації - шавасани на пляжі - повний спектр відчуттів всім тілом!
Не знаю, чи зможу її колись перечитати, бо вона мені далась важко не дивлячись на свій невеликий розмір. Але ця книжка точно залишиться в моєму серці. Дякую, автору за творчість попри все!
Я 12 років вдалині від батька і вже декілька років нема з ним ніякого зв'язку. Ця книга була для мене як його листи, наче діалог з ним. Читаючи книгу і плакала 4 рази й ридала як не все бе 1 раз. Ця книга буквально оголила мене до найтонших клітинок моєї душі. Навіть сама тема відчуттів, аби відчути реальність, зв'язок з цим світом і своїм тілом, для мене під час повномасштабного вторгнення теж стало одним з ключових аспектів.
Щодо самої історії, вона плавна, а далі йде швидше. Але вона знає де зробити вдих з читачем, а де видих. Є повороти яких ти не очікуєш, а є моменти, де ти очікуєш одне, а відбувається інше.
Найкрутішими вважаю сцену сексу та такої собі медитації - шавасани на пляжі - повний спектр відчуттів всім тілом!
Не знаю, чи зможу її колись перечитати, бо вона мені далась важко не дивлячись на свій невеликий розмір. Але ця книжка точно залишиться в моєму серці. Дякую, автору за творчість попри все!
October 27, 2026
Для мене ці дві книжки склалися в ідеально припасовану ділогію.
"Не народжені для війни" - це рефлексії, ледь не щоденник Чапая про перші дні вторгнення, про добровільний вступ у збройні сили й усе те, що це принесло із собою, - страх, сором, провину, сум і тугу за родиною й за минулим.
У "Т-щасті" те саме переживає його герой, тільки в нього є одна додаткова опція, якої не існує в реальному житті, як від цих переживань можна відключитися. Він так тужить за донькою, що застрягає у спогадах про неї маленьку, а коли зідзвонюється з нею вже старшою на кілька років, не може її побачити. Тікаючи від туги, він тільки поглиблює її й застрягає у власній самотності, як у болоті, не здатний навіть вхопитися за руку, яку йому простягають.
Завершується книжка словами "Вибір навіть зараз є. Вибір досі є. Вибір є", але дочитала я її з гірким відчуттям, що вибір є, а надії нема. Але коли трошки обдумала, то зрозуміла, що шукати надію - теж вибір.
Не можна інкапсулюватися у своєму маленькому приватному житті у світі, який горить і звужується. Як би ти не прикидалася, що це тебе не стосується, воно до тебе теж постукає.
Мені трохи не вистачило цілісності сюжету й пропорційності частин у "Т-Щастя", але це не заважає їй бути дуже відвертою, щирою й дуже реалістичною - не попри, а якраз завдяки своїй науково-фантастичності - книжкою про війну.
"Не народжені для війни" - це рефлексії, ледь не щоденник Чапая про перші дні вторгнення, про добровільний вступ у збройні сили й усе те, що це принесло із собою, - страх, сором, провину, сум і тугу за родиною й за минулим.
У "Т-щасті" те саме переживає його герой, тільки в нього є одна додаткова опція, якої не існує в реальному житті, як від цих переживань можна відключитися. Він так тужить за донькою, що застрягає у спогадах про неї маленьку, а коли зідзвонюється з нею вже старшою на кілька років, не може її побачити. Тікаючи від туги, він тільки поглиблює її й застрягає у власній самотності, як у болоті, не здатний навіть вхопитися за руку, яку йому простягають.
Завершується книжка словами "Вибір навіть зараз є. Вибір досі є. Вибір є", але дочитала я її з гірким відчуттям, що вибір є, а надії нема. Але коли трошки обдумала, то зрозуміла, що шукати надію - теж вибір.
Не можна інкапсулюватися у своєму маленькому приватному житті у світі, який горить і звужується. Як би ти не прикидалася, що це тебе не стосується, воно до тебе теж постукає.
Мені трохи не вистачило цілісності сюжету й пропорційності частин у "Т-Щастя", але це не заважає їй бути дуже відвертою, щирою й дуже реалістичною - не попри, а якраз завдяки своїй науково-фантастичності - книжкою про війну.
September 27, 2026
Це була перша книга цього автора для мене. Я її придбала разом з "Вивітрюванням" (яке вже почала читати і мені теж подобається). І зрештою мене захопив стиль письма Артема Чапая. Особливо те, як йому вдається описувати фізичні відчуття або піднімати гострі теми, м'яко інтегруючи їх у побут героїв і тим самим даючи не зовсім стандартний кут зору на них.
І все це в дуже влучній і лаконічній формі. Книга затягує і написана так майстерно, що в голові мимоволі розгортається фільм (причому з конкретними спецефектами😄), що особисто для мене є рідкісним. І водночас написана просто, через що швидко закінчується, залишаючи приємний післясмак.
Однозначно б порадила читати "Т-щастя" і знайомитись з іншими творами автора💛
І все це в дуже влучній і лаконічній формі. Книга затягує і написана так майстерно, що в голові мимоволі розгортається фільм (причому з конкретними спецефектами😄), що особисто для мене є рідкісним. І водночас написана просто, через що швидко закінчується, залишаючи приємний післясмак.
Однозначно б порадила читати "Т-щастя" і знайомитись з іншими творами автора💛
August 10, 2026
"Т-щастя" — це "Не народжені для війни" в художній формі. У центрі та ж тема екзистенційного вибору, який читач проживає разом з головним героєм. Фантастичне припущення добре працює на сюжет, але з погляду біолога за освітою і оператора FPV за фахом виглядає дуже наївно і занадто контрастує з "воєнною" частиною тексту. Загалом книжку треба прочитати до кінця, щоб зрозуміти деякі художні рішення, які на початку здаються дивними. Хоча місцями мені здавалося, що Чапай переходить на квітчастий, майже поетичний стиль просто щоб показати, як гарно він вміє складати слова. Тут нема де правди діти — вміє.
Добротна і актуальна книжка.
Добротна і актуальна книжка.
September 9, 2026
Важко описати враження від книги, не заходячи в спойлери, але мені дуже сподобалося як автор описує емоції і почуття. Настільки щиро це виходить що іноді здавалося що ти переживаєш їх разом з персонажем книги.
June 13, 2026
чесно, акуратно, щиро про те, що ніколи не доходить до вуст під час війни
Displaying 1 - 30 of 33 reviews