Ми з тобою ще зустрінемся

by Анастасія Овчарова

Іноді дім зникає раптово і без попередження. А разом із ним — звичне життя, плани й відчуття ґрунту під ногами. Це відверта, інтимна історія про втрату найдорожчого двічі. Про життя між «було» і «ще буде», коли доводиться шукати опору не в стінах і містах, а в собі. Про Кіру, яка поступово відмовляється від нав’язаних сценаріїв, вчиться визнавати не лише свою силу, а й слабкість і зрештою знаходить рівновагу.

Це книжка-подорож і книжка-розмова. Сумне тут переплітається з кумедним так тонко, що іноді важко зрозуміти, де сміх, а де сльози. Якщо ви колись втрачали дім або себе, сумували за рідними, не уявляли, куди веде вас дорога на якій стоїте, але йшли нею, цей роман може стати несподівано близьким. І, неодмінно, нагадає: ваша сила завжди була у вас всередині, а мрії ближче, ніж здається.

Рекомендується жінкам, які готові перестати відповідати чужим очікуванням, а також чоловікам, які хочуть бачити поруч не ідеальну, а справжню жінку.

384 pages, Hardcover

Published January 1, 384

Reviews

[Vladyslava Sokolova]

Для мене як для переселенки з Донецька ця книга виявилась як болючою, так і терапевтичною. Вона показала мені, що всі ми, хто відчуває на собі досвід окупації та війни з 2014 року, маємо однакові думки, почуття, проблеми. В багатьох ситуаціях і діалогах я впізнавала себе або своїх знайомих. А ще ця книга надихає мріяти і здійснювати свої мрії, щоб там не було😌 Варто зазначити, що книга не стільки про сюжет, скільки про почуття, рефлексію: авторка детально описує, як обирає книги в магазині, як запаковує їх у коробки, як заварює каву у кемексі або як пече пиріг з абрикосами, які нагадують їй Луганськ❤️ Рекомендасьон, як каже Птушкін (який теж з Луганська)

[Ясум Гай]

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Книга в саме серце. Тут про втрату та пошук Дому, про зцілення, кохання, жіночність та амбіції. Тут ностальгія за українським Луганськом та поступова адаптація у спекотному Лос-Анджелесі.

•••
«Сотні машин. Пекуче сонце. Не видно жодного дерева. Повітря гаряче та важке. Ми в Лос-Анджелесі».
•••

Цей текст написаний сміливо, щиро, глибоко. Особливо мені сподобались спогади героїні з дитинства і терапевтичність цих рефлексій. Я багато в чому впізнала себе. Від цієї історії стає інколи сумно, але найбільше все ж таки затишно, бо авторський голос лунає дуже впевнено і спокійно, що є рідкістю для дебютних романів. Цей текст точно зцілює.

•••
«-Вам потрібна допомога? - питає консультантка Джейн.

У моїй країні війна. Мої рідні в окупації. Над моїми друзями щодня літають ракети. Я в чужій країні, на чужому континенті. Щодня думаю про те, яким беззмістовним є моє існування.

- Ні, дякую. - кажу Джейн»

[Yuliya Olefir]

Я рідко лишаю відгуки, але ця книжка вразила в саме серце. Вона така проста, щира, зрозуміла кожному, хто покинув свій дім. Я розумію і проживаю кожне слово авторки, хоча воліла б ге розуміти її почуттів. Це правдиво, боляче і надто відверто. Десь ви відчуєте «це я», десь заперечите «це не можу бути я!!!», але глобально - ця книжка про кожного з нас! Кожного, хто стоїть перед вибором залишиться чи поїхати, боротися чи здатися, жити попри все, чи просто існувати. Саме тому так боляче. Саме тому так прекрасно…

[Maryna]

Читати текст легко і приємно. Влучні жарти, гарна історія кохання, моменти, де сльози виступають на очах - все органічно співіснує в цій книжці і в ідеальній пропорції.

Напевно, це не основна тема, яку авторка хотіла підсвітити, але мені вона не дає спокою - демографічний расизм українців. Це наша проблема, як нації, і привертати до неї увагу у книжках було треба, треба сьогодні і, нажаль, ще й у майбутньому часі. Чесно, я не думала, що можна фільтрувати кандидатів на зйом квартири по місцю народження.

Хочеться відзначити рецепти у книжці. Вони так майстерно вплетені у текст і завжди несуть у собі певне емоційне забарвлення. Для мене це одна з «родзинок» книжки.

Традиції. Це - один з китів в еміграції, щоб не поїхати кукухою. Мені дуже відгукується як головна героїня плекає традиції. Я б навіть сказала, що це ще одне слово, яким би я описала її жіночність, бо створювати, підтримувати і передавати традиції - суто жіноче таїнство. Головна героїня піклується про традиції у своїй сімʼї не тому, що треба, що так заведено і точно не тому, що чоловік вимагає. І мені це дуже імпонує.

Батьки. Тема вічна, як світ. Мені подобається, що тут без прикрас. Героїня чесно ділиться, що дитинство було не з рожевими поні. Вона відверта з читачем і розказує про свої відчуття до мами і це не завжди про любов. Але Кіра знає, що життя - це кінострічка і нам обирати, які кадри залишити. Тому вона обирає ті, де мама пече пиріг з абрикосами, де тато приносить їм з братом смаколики (відчуваю присмак того цукеркового годинника).

Частково я розумію Кіру, частково - ні, частково я розумію, що ніколи не зрозумію її, але її історія 100% мала стати книжкою.

[Kovalyshyn]

Книжка, що відгукнеться багатьом: тим, хто зі сходу України; тим, хто втрачав дім і був змушений шукати його в собі; тим, хто був вимушений виїхати за кордон; тим, хто шукає своє призначення, будує стосунки і налагоджує їх із батьками. А ще люблять тварин, квіти, книжки, каву і окрошку.

Тішуся, що знайома з авторкою і можу (майже) безперешкодно її обійняти, бо це дуже хочеться зробити після прочитання книжки і усвідомлення того, що пережила головна героїня.

І моя улюблена цитата, бо сама часто це говорю: «Я не ідеалізую Луганськ. Я знаю більше його недоліків, ніж будь-хто. Але він був моїм. Моїм містом, моїм домом. Там мої абрикоси, мій степ, мої вулиці, які я знала наосліп. Коли я читаю "Абрикоси Донбасу", я читаю не тільки про війну, а й про любов. Про ту любов, яку важко пояснити тому, хто ніколи не виростав у місті, яке весь світ уже викреслив із карти».

[Valentyna Liubchenko]

Це чи не вперше в житті я придбала книгу через обкладинку, яка здалася мені такою меланхолійно-романтичною. І зовсім не пошкодувала.
Під час читання у вас неодноразово стоятиме ком у горлі, тому що дуже близько. І часом дуже боляче.
Для мене це книга про те, щоб понити, повернути надію та надихнутися, незважаючи на все, що відбувається навколо. Мені здається, ми з цією книгою ідеально зійшлися в настрої. Наче твої думки хтось виклав на папері.
А ще як бонус тут знайдете рецепти львівського сирника, пампухів, пасок, абрикосового пирога та ідеально звареної кави в кемексі.
А ще тепер Донбас у мене асоціюватиметься виключно з абрикосами-так само, як Херсон із кавунами, а Мелітополь із черешнями.
Думаю, що кожен зможе побачити себе в цій книзі, відчути щось своє. А можливо, і знайти трохи надії.

[Valya]

Дуже сподобалась і відгукнулась книжка. Така молода дівчина, але їй так багато довелося всього пережити. Попри все вона не втратила себе і віри в життя і досягла своїх цілей. Це надихає і змушує вірити також.
Я, як і авторка, біженка з Луганська, і дуже її розумію. Сама я вигребла завдяки волонтерству, хоча часто руки опускаються. Але ця книжка змусила мене згадати, що я сильна і з усім справлюся. Хоча книжка про війну і про сумне, але вона залишає посмак надії.

Думаю перечитаю цю книжку ще раз, бо мені дуже сподобався стиль авторки. Але чекаю також наступних книжок.

[Анна Дьоміна]

По-перше, це повільна книга, насичена деталями: запахами, рецептами, дотиками. Через це читалась мені також повільно.

По-друге, це щемка книга, в якій багато рефлексій. Досвід героїні нагадував власний, особливо поєднання окупації та еміграції. (о, то ви двічі втрачали дім?), а місцями кардинально відрізнявся. Я зберігала багато цитат і часом дякувала собі, коли згадувала власні переживання.
Загалом еміграція - це досвід, який нас дуже сильно змінює. Можна багато готуватися і мріяти, а потім все одно зловити депресію. Можна спонтанно наважитися - і все пройде чудово.

[Anya]

Щира історія яка відгукується всім, хто втратив дім як таке, що важко описати, історія, яка змушує дивитися на прості речі під іншим кутом.
Книгу легко читати, але важко пропускати через себе, особливо коли цей досвід присутній в реальному житті читачів.

Спочатку я не зовсім зрозуміла щодо детального опису рецептів, але потім зрозуміла, що воно таке, що воно має сенс, що воно заземлює героїню, стає своєрідною медитацією, спробою заспокоїти важкий океан емоцій, який, знову ж таки, важко описати.

[Elina Dyma]

Цей роман Анастасії Овчарової справді захоплює з перших сторінок. Історія Кіри, яка намагається знайти себе й переглянути свої життєві орієнтири після несподіваних випробувань, змушує задуматись про власні цінності. Це дуже щира і глибока оповідь, яка точно знайде відгук у серці кожного, хто шукає натхнення для змін.

[Khrystia Vengryniuk]

Ця книжка не відпускає... Вона хитає від болю до сміху, від сліз до реготання і ні на мить не залишає байдужим. В ній стільки сили і стільки любові, що нею можна зцілитися, насититись, надихнутись. Раджу всім, як жінкам, так і чоловікам, і молоді. "Ми з тобою ще зустрінемось" володіє магічним світлом, якого вистачить на всіх.