What do you think?
Rate this book
Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції
"Майдан Тахрір" - збірка репортажів Наталі Гуменюк, написаних під час її подорожей Близьким Сходом у часи революційних перетворень. Героїв цієї книжки - активістів і музикантів, блогерів і кібердисидентів, військових та ісламістів, художників та повстанців - об'єднує досвід демократичного повстання проти влади. Тексти, написані урозпал "арабської весни", безпосередньо резонують із досвідом українського суспільства після Майдану.
Наталя Гуменюк – українська журналістка, співзасновниця Hromadske.TV, очолює проект Hromadske International. Висвітлювала події у понад 50 країнах світу. З 2001 року працювала журналісткою-міжнародницею на різних українських телеканалах. З 2011 року як фрілансерка висвітлювала протести в різних регіонах світу, досліджуючи розвиток суспільства в умовах конфліктів та революцій. Упродовж останнього року готує репортажі про ситуацію в Криму та на Донбасі, а також зовнішні відносини України.
Наталя Гуменюк – українська журналістка, співзасновниця Hromadske.TV, очолює проект Hromadske International. Висвітлювала події у понад 50 країнах світу. З 2001 року працювала журналісткою-міжнародницею на різних українських телеканалах. З 2011 року як фрілансерка висвітлювала протести в різних регіонах світу, досліджуючи розвиток суспільства в умовах конфліктів та революцій. Упродовж останнього року готує репортажі про ситуацію в Криму та на Донбасі, а також зовнішні відносини України.
- GenresNonfiction
318 pages, Paperback
First published April 8, 2015
About the author
Наталя Гуменюк
3 books13 followersГуменюк Наталія — українська журналістка-міжнародниця, викладач.
Наталя Гуменюк закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка (2000–2004) та магістратуру з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція (2005–2006).Викладає курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві.
У 2002–2004 роках — головний редактор незалежної студентської газети «Наша справа». У 2002–2003 роках — журналіст-міжнародник на Новому каналі. У 2003 році — журналіст-міжнародник 5 каналу. У 2004 році — працювала в Інформаційній агенції «ProfiTV». У 2003–2004 роках — журналіст-міжнародник для програми Факти, ICTV. У 2005–2007 роках — керівник міжнародного відділу, спеціальний кореспондент телеканалу К1, автор-ведуча програми «Один репортаж».
З 2007 до кінця 2009 року очолювала міжнародний відділ телеканалу «Інтер», спеціальний-кореспондент. В цей період, 2009 року, «Інтер» вперше серед українських телеканалів було номіновано на премію Еммі в номінації «Новини» за висвітлення війни у Південній Осетії (репортер — Руслан Ярмолюк).2009 року Гуменюк також стажувалася на телеканалі BBC World у програмі Hardtalk та у виданнях The Guardian та The Independent.
Наприкінці 2009 року її було звільнено з телеканалу «Інтер» без пояснення причин. Це викликало хвилю обурення її колег, які зібрали понад 70 підписів проти її звільнення. По тому деякі журналісти звільнились за власним бажанням (зокрема Роман Вінтонів). Після звільнення не стала влаштовуватись у інші ЗМІ, стала фрілансером.
У 2010–2011 роках була шеф-редактором проекту «Наші» («Інтер», студія «07 Продакшн») — 15 телефільмів про українців, які з різних причин покинули Україну і стали успішними в країнах далекого зарубіжжя (Норвегії, Бразилії, ПАР, Індії, Китаї та ін.).Наталя Гуменюк брала участь у пошуці спонсорів проекту.
Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. Почала працювати як міжнародник-фрілансер переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція).
У 2013 році стала одним із ініціаторів створення «Громадського телебачення».
Наталя Гуменюк закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка (2000–2004) та магістратуру з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція (2005–2006).Викладає курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві.
У 2002–2004 роках — головний редактор незалежної студентської газети «Наша справа». У 2002–2003 роках — журналіст-міжнародник на Новому каналі. У 2003 році — журналіст-міжнародник 5 каналу. У 2004 році — працювала в Інформаційній агенції «ProfiTV». У 2003–2004 роках — журналіст-міжнародник для програми Факти, ICTV. У 2005–2007 роках — керівник міжнародного відділу, спеціальний кореспондент телеканалу К1, автор-ведуча програми «Один репортаж».
З 2007 до кінця 2009 року очолювала міжнародний відділ телеканалу «Інтер», спеціальний-кореспондент. В цей період, 2009 року, «Інтер» вперше серед українських телеканалів було номіновано на премію Еммі в номінації «Новини» за висвітлення війни у Південній Осетії (репортер — Руслан Ярмолюк).2009 року Гуменюк також стажувалася на телеканалі BBC World у програмі Hardtalk та у виданнях The Guardian та The Independent.
Наприкінці 2009 року її було звільнено з телеканалу «Інтер» без пояснення причин. Це викликало хвилю обурення її колег, які зібрали понад 70 підписів проти її звільнення. По тому деякі журналісти звільнились за власним бажанням (зокрема Роман Вінтонів). Після звільнення не стала влаштовуватись у інші ЗМІ, стала фрілансером.
У 2010–2011 роках була шеф-редактором проекту «Наші» («Інтер», студія «07 Продакшн») — 15 телефільмів про українців, які з різних причин покинули Україну і стали успішними в країнах далекого зарубіжжя (Норвегії, Бразилії, ПАР, Індії, Китаї та ін.).Наталя Гуменюк брала участь у пошуці спонсорів проекту.
Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. Почала працювати як міжнародник-фрілансер переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція).
У 2013 році стала одним із ініціаторів створення «Громадського телебачення».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
May 12, 2015
Лише дякуючи людям, які допомогли цій книзі побачити світ, авторка говорить, чим є цей текст - "папкою з розрізненими статтями, що перекочовувала б з комп’ютера на комп’ютер". Це не цілісний текст. І найгіршим є те, що цей набір статей не відповідає назві книжки: пошуків втраченої революції тут немає. Точніше, пошуки є, але вони невдалі. Частини "Йорданія", "Єгипет", "Туніс", "Іран" - це спроби знайти суспільство після революції. Втім, всі вони побудовані за однаковим принципом. Перша частина - короткий (на 1-2 сторінки) опис ситуації, в якій опиняється журналістка. Опис нагадує "фотографію" з елементами поезії: ось я опинилася в місті, де всі жінки змушені вдягати хіджаби, а чоловіки дивляться на мене осудливо, зате небо синє-синє, наче вічність між рядками Корану. Цей опис більш-менш дозволяє відчути, що авторка опинилася в іншій країні, але не більше. Друга частина - це розповідь про реперську / хіп-хопівську тусовку, в якій опиняється авторка. Звісно ж, саме ці люди найбільше доклалися до творення революції, а тому їх і слід питати про подальшу долю революції. Всі історії тут однакові: революція ще не закінчилася, бо влада корумпована, а суспільство пасивне. Частина третя - нагадування інформантів, що не слід спрощувати реальність арабських країн. Один раз такий наратив зацікавлює, але після третього прочитання майже однакової історії, відчуваєш втому і роздратування. Адже чи це Іран, чи Єгипет - всі описи та персонажі є однаковими.
І ось тут книга робить поворот і тексти стають цікавими - "Палестина", "Сирія", "Ірак", "Туреччина". Про революцію написано лише в розділі про Туреччину. Решта розділів - опис суспільств в умовах війни. І саме ці розділи найбільш "людяні": тут читач стикається не з схематичними персонажами, які діють в абстрактних декораціях. Опис стає насиченим, реалії суспільств стають опуклими. І саме тут стає зрозумілим, чого бракувало попереднім розділам. По-перше, авторка "тусується" лише в середовищі людей, які є вихідцями з Заходу, успішними та "вестернізованими". Авторка чесно зізнається на останніх сторінках книги, що говорила саме з такими людьми: які є успішними, але не втекли з вулиць, тобто далі лишаються з народом. Втім, тут з’являється другий аспект проблеми: авторка в більшості випадків говорить з місцевими англійською мовою. Це вже чимось нагадувало польові дослідження А.Редкліф-Брауна, який з австралійськими аборигенами говорив через перекладача, а деколи - через двох. За таких умов він розумів мало і часто - не те, що говорили аборигени. Так само і тут: англомовне середовище арабських країн доволі специфічне. Зрозуміло, що більшість з інформантів - вестернізовані араби. З іншими встановити контакт не вийде. По-третє, в першій групі історій бракує контексту, тобто опису як історичної ситуації, так і самих подій революції. Читач повинен вже знати, що відбувалося в арабських країнах, бо текст цього не пропонує.
І ось історії про Ірак, Сирію, Палестину та Туреччину - мають мінімум з цих недоліків. В них достатньо контексту, інформанти постають живими людьми, яким авторка співпереживає і намагається передати читачам образ цих людей, а не лише їхні слова. Саме завдяки цим текстам я зрозумів проблеми Палестини, кошмар громадянської війни в Сирії, хаос пост-Саддамівського Іраку і Таксім. Таксім - просто "картинка", але намальована дуже чітко. І ось в цих країнах авторка не може писати про революцію, бо її не було. Хіба в Сирії, але вона швидко перетворилася на війну, та Туреччині. Але саме Таксім міг би показати "втрачену революцію": боротьба проти прем’єра Ердогана завершилася тим, що Ердоган став президентом. Чому так? Як суспільство сприйняло революцію? Авторка саме тут, де український читач хотів би дізнатися більше, стає дуже небагатослівною. Таксім - це просто картина боротьби, яка до болю нагадує Майдан Незалежності в січні 2014 р.
Книжка містить цікаві спостереження, але перша половина книжка дуже бідна на них. Загалом, скласти враження про арабський світ на основі цього тексту не вийде. Але усвідомити глибину проблем окремих країн - цілком.
На завершення змушений сказати найбільш прикру річ: текст є цілком орієнталістським. Авторка несвідомо слідує паттерну, який вперше виявив Едвард Саїд: зміни в Орієнті відбуваються лише з подачі Заходу. Орієнт - пасивний, позаісторичний, статичний. І лише Окцидент може змінит иситуацію. Таке враження текст створює завдяки тому, що авторка говорить з тими "арабами", які виховувалися на Заході - і вже потім мігрували в арабський світ. Вони заможні (найбільш химерним є один персонаж-репер, який вже 6 років живе на заощадження, які він заробив в одній компанії), вестернізовані, "цивілізовані", бо грають "західну" музику. І це доволі прикро. В книжці майже не чути голосів простих людей. Ні під час революції, ні після.
І ось читач може подумати: чи не міг арабський журналіст написати схожий текст про Україну і Революцію Гідності? Тоді він би розмовляв з Мустафою Наємом (через мовний бар’єр, лише він був би доступним цьому журналісту), він би казав, що ось це один з рупорів революції. Звісно, тут би згадався і легендарний твіт Наєма. І він би питав про розчарування від революції. Чи така картина революції не була б спрощеною і однобокою? Звісно, що так. На Майдані був не лише Мустафа Наєм. І Наєм аж ніяк не був рупором настроїв мас. Але ця віртуальна книга просто не враховувала б більше нікого - через написані вище причини.
Чи не є цей текст Наталки Гуменюк таким же однобоким?
І ось тут книга робить поворот і тексти стають цікавими - "Палестина", "Сирія", "Ірак", "Туреччина". Про революцію написано лише в розділі про Туреччину. Решта розділів - опис суспільств в умовах війни. І саме ці розділи найбільш "людяні": тут читач стикається не з схематичними персонажами, які діють в абстрактних декораціях. Опис стає насиченим, реалії суспільств стають опуклими. І саме тут стає зрозумілим, чого бракувало попереднім розділам. По-перше, авторка "тусується" лише в середовищі людей, які є вихідцями з Заходу, успішними та "вестернізованими". Авторка чесно зізнається на останніх сторінках книги, що говорила саме з такими людьми: які є успішними, але не втекли з вулиць, тобто далі лишаються з народом. Втім, тут з’являється другий аспект проблеми: авторка в більшості випадків говорить з місцевими англійською мовою. Це вже чимось нагадувало польові дослідження А.Редкліф-Брауна, який з австралійськими аборигенами говорив через перекладача, а деколи - через двох. За таких умов він розумів мало і часто - не те, що говорили аборигени. Так само і тут: англомовне середовище арабських країн доволі специфічне. Зрозуміло, що більшість з інформантів - вестернізовані араби. З іншими встановити контакт не вийде. По-третє, в першій групі історій бракує контексту, тобто опису як історичної ситуації, так і самих подій революції. Читач повинен вже знати, що відбувалося в арабських країнах, бо текст цього не пропонує.
І ось історії про Ірак, Сирію, Палестину та Туреччину - мають мінімум з цих недоліків. В них достатньо контексту, інформанти постають живими людьми, яким авторка співпереживає і намагається передати читачам образ цих людей, а не лише їхні слова. Саме завдяки цим текстам я зрозумів проблеми Палестини, кошмар громадянської війни в Сирії, хаос пост-Саддамівського Іраку і Таксім. Таксім - просто "картинка", але намальована дуже чітко. І ось в цих країнах авторка не може писати про революцію, бо її не було. Хіба в Сирії, але вона швидко перетворилася на війну, та Туреччині. Але саме Таксім міг би показати "втрачену революцію": боротьба проти прем’єра Ердогана завершилася тим, що Ердоган став президентом. Чому так? Як суспільство сприйняло революцію? Авторка саме тут, де український читач хотів би дізнатися більше, стає дуже небагатослівною. Таксім - це просто картина боротьби, яка до болю нагадує Майдан Незалежності в січні 2014 р.
Книжка містить цікаві спостереження, але перша половина книжка дуже бідна на них. Загалом, скласти враження про арабський світ на основі цього тексту не вийде. Але усвідомити глибину проблем окремих країн - цілком.
На завершення змушений сказати найбільш прикру річ: текст є цілком орієнталістським. Авторка несвідомо слідує паттерну, який вперше виявив Едвард Саїд: зміни в Орієнті відбуваються лише з подачі Заходу. Орієнт - пасивний, позаісторичний, статичний. І лише Окцидент може змінит иситуацію. Таке враження текст створює завдяки тому, що авторка говорить з тими "арабами", які виховувалися на Заході - і вже потім мігрували в арабський світ. Вони заможні (найбільш химерним є один персонаж-репер, який вже 6 років живе на заощадження, які він заробив в одній компанії), вестернізовані, "цивілізовані", бо грають "західну" музику. І це доволі прикро. В книжці майже не чути голосів простих людей. Ні під час революції, ні після.
І ось читач може подумати: чи не міг арабський журналіст написати схожий текст про Україну і Революцію Гідності? Тоді він би розмовляв з Мустафою Наємом (через мовний бар’єр, лише він був би доступним цьому журналісту), він би казав, що ось це один з рупорів революції. Звісно, тут би згадався і легендарний твіт Наєма. І він би питав про розчарування від революції. Чи така картина революції не була б спрощеною і однобокою? Звісно, що так. На Майдані був не лише Мустафа Наєм. І Наєм аж ніяк не був рупором настроїв мас. Але ця віртуальна книга просто не враховувала б більше нікого - через написані вище причини.
Чи не є цей текст Наталки Гуменюк таким же однобоким?
December 8, 2021
Цікава і, мені здається, перша спроба в українській публіцистиці - осягнути неосяжне, охопити всі свіжі "арабські" "революції". До окремих лапок вдаюсь, тому що спроба занадто амбітна і в основному більше нагадує тревел блог, ніж якесь суттєве дослідження. Хоча я не можу собі уявити усі ризики та складнощі, через які пройшла моя колега, журналістка-міжнародниця в цій подорожі. Втім, загалом, окремі розповіді про окремі країни не збираються докупи, не допомагають ані передмова Андрія Бондаря, ані післямова редактора Олексія Радинського та хронологія усіх перерахованих в книзі революцій, написана чомусь окремо не авторкою, а Денисом Пілашем. В деяких розділах більше уваги приділено фактажу, від чого вони відразу стають цікавішими та глибшими (наприклад, Палестина, Ірак та Туреччина), деякі читаються як набір постів з інстаграму - окремі репліки неоформлених інтерв'ю перемішані із роздумами про те, засуджувати чи все ж не засуджувати мусульманських жінок та чоловіків за їхній образ життя. До деяких революційних країн авторка не доїхала - припускаю, з дуже очевидних причин (наприклад, Ємен) чи з менш очевидних (наприклад, Бахрейн чи Марокко). Це не претензія ні в якому разі, лише уточнення, яке підкреслює, що текст є дуже суб'єктивною вибіркою. Цій суб'єктивності сприяють і обрані авторкою герої для репрезентації - молоді англомовні співрозмовники, найчастіше - мешканці великих міст. З рештою, навіть замість загального висновку Гуменюк пише розділ "Повернення", де вона знову розмовляє з кількома своїми героями з деяких країн. Висновок робить у післямові робить вже Радинський, який справедливо стверджує, що після кожної революції приходить розчарування революцією, це нормальний процес становлення будь-якого суспільства - і мені хочеться відразу додати: не лише суспільств арабських країн, про які йдеться в книжці.
Можливо, мій відгук читається, як трохи негативний, але насправді, мені було дуже цікаво читати, а моменти, де поведінка місцевих бісила найбільше- дуже впізнавано українські, просто до зубного скреготу. Але оптика так і не дозволила побачити ту саму велику втрачену революцію - одну на всіх.
Можливо, мій відгук читається, як трохи негативний, але насправді, мені було дуже цікаво читати, а моменти, де поведінка місцевих бісила найбільше- дуже впізнавано українські, просто до зубного скреготу. Але оптика так і не дозволила побачити ту саму велику втрачену революцію - одну на всіх.
July 7, 2015
Думаю, не я один почав читати цю книгу, ніби мимоволі шукаючи у ній паралелі з Євромайданом. Від таких паралелей нікуди не сховатися.
Це не політична аналітика і головну увагу направлено в першу чергу на історії окремих людей, які живуть у вирі та серед наслідків цих буремних подій, до яких у медіа вже міцно приклеївся термін «арабська весна». Мені дуже сподобався такий особистий ракурс погляду та подробиці обставин зустрічей зі співрозмовниками.
Об’їхавши половину Близького сходу та зустрічаючись із учасниками протестних рухів – політиками, громадськими діячами, художниками, реперами, інтелектуалами – Наталя Гуменюк вимальовує для нас картину арабських революційних подій, які поч��лися задовго до Євромайдану, але десь тривають і досі, лише іноді з’являючись кривавими заголовками у стрічках європейських новин.
Десь революція була невдалою і не принесла жодного результату, десь до влади прийшли люди навіть гірші за попередній режим і почався новий виток спротиву, а десь – як зрештою і в нас – наслідком народного обурення стала не лише зміна влади, але і війна за участі іншої держави.
Читаючи про Близький схід, дивишся крізь призму цієї книги на життя у власній державі і дізнаєшся, як не дивно, більше саме про неї. Цікаво ловити себе на думці, що ось вони – наш аналог Братів-мусульман, а ось і наші салафіти, ще радикальніші за Братів. Читаєш про арабів, а сам мимоволі прослідковуєш шлях України у переплетених сценаріях їхніх революцій. На якому саме етапі зараз ми? І чи обов’язково тут усе піде за одним з таких сценаріїв? Залежить від нас.
Які б висновки не виніс читач із цього дослідження арабських революцій, принаймні про один наслідок можна сказати напевно: після цієї книги чергові криваві «...Загинули під час обстрілу в секторі Гази» чи «…Підірвалися в ході протистояння в Сирії» у стрічках новин, вже не сприймаються як інформаційний шум, який «десь там, і на нас це зовсім не схоже».
Це не політична аналітика і головну увагу направлено в першу чергу на історії окремих людей, які живуть у вирі та серед наслідків цих буремних подій, до яких у медіа вже міцно приклеївся термін «арабська весна». Мені дуже сподобався такий особистий ракурс погляду та подробиці обставин зустрічей зі співрозмовниками.
Об’їхавши половину Близького сходу та зустрічаючись із учасниками протестних рухів – політиками, громадськими діячами, художниками, реперами, інтелектуалами – Наталя Гуменюк вимальовує для нас картину арабських революційних подій, які поч��лися задовго до Євромайдану, але десь тривають і досі, лише іноді з’являючись кривавими заголовками у стрічках європейських новин.
Десь революція була невдалою і не принесла жодного результату, десь до влади прийшли люди навіть гірші за попередній режим і почався новий виток спротиву, а десь – як зрештою і в нас – наслідком народного обурення стала не лише зміна влади, але і війна за участі іншої держави.
Читаючи про Близький схід, дивишся крізь призму цієї книги на життя у власній державі і дізнаєшся, як не дивно, більше саме про неї. Цікаво ловити себе на думці, що ось вони – наш аналог Братів-мусульман, а ось і наші салафіти, ще радикальніші за Братів. Читаєш про арабів, а сам мимоволі прослідковуєш шлях України у переплетених сценаріях їхніх революцій. На якому саме етапі зараз ми? І чи обов’язково тут усе піде за одним з таких сценаріїв? Залежить від нас.
Які б висновки не виніс читач із цього дослідження арабських революцій, принаймні про один наслідок можна сказати напевно: після цієї книги чергові криваві «...Загинули під час обстрілу в секторі Гази» чи «…Підірвалися в ході протистояння в Сирії» у стрічках новин, вже не сприймаються як інформаційний шум, який «десь там, і на нас це зовсім не схоже».
August 6, 2015
Через війну люди забули, що таке культура. Якщо не почати відновлювати її зараз, ми втратимо ще одне покоління, - говорить один із багатьох невтомних (часто спустошених, зламаних, але мужніх і рішучих) героїв книги Наталки, молодий багдадець Алі.
У нас і без того - у мирному акваріумі - відбувається постійне прострілювання культури. Он днями в Ірпіні розвалили садибу Рильського, попри те, що вона мала статус культурної пам'ятки. Якийсь черговий хазяїн цього світу, після якого ніхто уже, звичайно, не житиме. Не кажучи про багатостраждальні мозаїки, які без розбору, спеціальної експертної групи нищать і тим-то підштовхуть нас до того, щоби стати наступниками власників аморальної пам'яті.
Це лише одна деталь із океану універсальності катастроф, воєн, бідності, нетерпимості, нехтування людьми заради власної вигоди і втіхи.
Усе ще не до кінця орієнтуюсь у соціальних і політичних рухах арабського світу (направду хотілося би пройти якийсь онлайн-курс), та Наталчин текст від того не менш рідний і впізнаваний.
У нас і без того - у мирному акваріумі - відбувається постійне прострілювання культури. Он днями в Ірпіні розвалили садибу Рильського, попри те, що вона мала статус культурної пам'ятки. Якийсь черговий хазяїн цього світу, після якого ніхто уже, звичайно, не житиме. Не кажучи про багатостраждальні мозаїки, які без розбору, спеціальної експертної групи нищать і тим-то підштовхуть нас до того, щоби стати наступниками власників аморальної пам'яті.
Це лише одна деталь із океану універсальності катастроф, воєн, бідності, нетерпимості, нехтування людьми заради власної вигоди і втіхи.
Усе ще не до кінця орієнтуюсь у соціальних і політичних рухах арабського світу (направду хотілося би пройти якийсь онлайн-курс), та Наталчин текст від того не менш рідний і впізнаваний.
May 9, 2016
Ми часто шукаємо відповіді на наші запитання на Заході. Але чи багато спільного в найбіднішій та найкорумпованішій країні Європи з країнами, де остання революція була більш ніж сто років назад, а найстрашнішу подію XX століття, Другу світову суспільство пережило маючи (як мінімум пост фактум) єдиного ворога та чіткий поділ свій - чужій? Чи не є корумпований соціалізм держав Близького Сходу ближчим до нашого пост-радянського жебрацького соціалізму ніж якась там "шведська модель"? Чи з Європою нас об'єднує любов до сильного лідера та патерналізм мас?
Ця книга не ставить запитань і не дає відповідей про них. Вона ділиться враженнями автора від суспільного життя пост-революційних країн після арабської весни (Туніс, Єгипет, Сирія), а також країн де революція не відбулась (Йорданія, Туреччина) чи не є актуальною зважаючи на існуючи проблеми (Палестина, Ірак). В них, іноді в кожному слові, можна побачити Україну.
Безумовно, це одна з найкращих публіцистичних книг, що я коли-небудь читав.
Ця книга не ставить запитань і не дає відповідей про них. Вона ділиться враженнями автора від суспільного життя пост-революційних країн після арабської весни (Туніс, Єгипет, Сирія), а також країн де революція не відбулась (Йорданія, Туреччина) чи не є актуальною зважаючи на існуючи проблеми (Палестина, Ірак). В них, іноді в кожному слові, можна побачити Україну.
Безумовно, це одна з найкращих публіцистичних книг, що я коли-небудь читав.
April 30, 2020
Я читала цю книгу як журналістка. І кожну хвилину читання я думала про відвагу авторки. Про те, що вона поїхала так далеко за свій кошт, наважилася на цю мандрівку, зафільмувала та записали десятки голосів революцій. Водночас не всі репортажі можна назвати глибокими чи такими б, які допомагали краще осягнути тему в контексті, пережити її. Переважно репортажі — це компіляція коментарів. За рахунок цього неймовірні герої часто втрачають свою силу у тексті. Мені здається, що цій збірці репортажів не вистачило часу. Ні на етапі продакшину, ні постпродакшину. Географія книжки, звісно, вражає. Але якби кількість компенсувалася якістю, також було би непогано.
February 13, 2025
Надзвичайно талановита й емоційна розповідь про подорож стежками арабської весни, яку таки можна назвати "втраченою революцією." Багато чого омріяного не сталося і багато чого повернулося до передреволюційної рутини, але надії, наснага і мрії цілого покоління залишаються. Цікаво, що сталося з героями книги. Де вони?
January 23, 2016
Вирішив розбавити свій книжковий челендж іншими жанрами. Якраз до випадку сусіду на день народження надарували книжок, то ж вибирати було з чого. "Майдан Тахрір" журналістки Громадського Наталки Гуменюк я починаю вже не вперше. Попереднього разу процес на самому його старті перервав переїзд у Львів та супутні з ним проблеми.
Я не сильний в репортажистиці. Тож мені складно оцінити якісь проведених Наталкою інтерв'ю. Так само я не сильний у питаннях Близького Сходу аби оцінити актуальність питань, що ставить своїм співрозмовникам авторка. Але от що мені особливо імпонує - це обрані для розмов люди. Не політики, фінансисти, юристи та іншого роду еліти, які були при владі чи володіють нею зараз. Просто громадяни - як ми з вами. Рушії революцій, що не мали страху та терпіння приймати ту несправедливість, відчуття якої заполонило серця то голови. Еге ж, кому як не українцям розуміти важкість цієї ноші революції та всіх пост-революційних процесів.
Наталка Гуменюк проробила неймовірню працю із впорядкування залежностей революцій Близького Сходу. Залежностей до змін у свідомості в першу чергу якісно нового покоління особистостей. Особистостей, які прагненням змінити усталені уявлення світу про "територію вічних воєн" подають нам хороший приклад любові до рідної землі. Любові, яка в найпохмуріший день підсилює віру у правильність та доцільність боротьби.
Я не сильний в репортажистиці. Тож мені складно оцінити якісь проведених Наталкою інтерв'ю. Так само я не сильний у питаннях Близького Сходу аби оцінити актуальність питань, що ставить своїм співрозмовникам авторка. Але от що мені особливо імпонує - це обрані для розмов люди. Не політики, фінансисти, юристи та іншого роду еліти, які були при владі чи володіють нею зараз. Просто громадяни - як ми з вами. Рушії революцій, що не мали страху та терпіння приймати ту несправедливість, відчуття якої заполонило серця то голови. Еге ж, кому як не українцям розуміти важкість цієї ноші революції та всіх пост-революційних процесів.
Наталка Гуменюк проробила неймовірню працю із впорядкування залежностей революцій Близького Сходу. Залежностей до змін у свідомості в першу чергу якісно нового покоління особистостей. Особистостей, які прагненням змінити усталені уявлення світу про "територію вічних воєн" подають нам хороший приклад любові до рідної землі. Любові, яка в найпохмуріший день підсилює віру у правильність та доцільність боротьби.
February 17, 2016
Коли закінчуєш читати книгу, яка тебе вразила, у голові утворюється така каша, що ти просто не здатен зібрати до купи слова, щоб виразити свої емоції та розповісти, що ж у ній, тій книзі, такого унікального.
Унікальне у книзі Наталі Гуменюк «Майдан Тахрір» те, що ти читаєш розповіді про країни Близького Сходу, а бачиш Україну. Ті ж проблеми, ті ж перемоги та поразки, ті ж очікування та розчарування. Такі ж сподівання, що колись буде краще.
Ти з головою поринаєш в арабський світ саме завдяки тому, що авторка перебуває в його самому серці: з малим бюджетом, живе у місцевих, спостерігає за їхнім побутом і стосунками, пересувається громадським транспортом та не зі своєї волі контактує з людьми, яких би краще було уникнути.
Одним із найголовнішого є те, що таким законсервованим людям, як ми, ця книжка розкриває очі та руйнує практично усі стереотипи, які склалися у нас стосовно арабського світу. Ми ж абсолютно так само, як вони, намагаємося розповісти світу, які ми насправді, розвіяти усі міфи, що давно існують закордоном, показати, що ми ні на йоту не гірші. Показати, що ми також люди.
Унікальне у книзі Наталі Гуменюк «Майдан Тахрір» те, що ти читаєш розповіді про країни Близького Сходу, а бачиш Україну. Ті ж проблеми, ті ж перемоги та поразки, ті ж очікування та розчарування. Такі ж сподівання, що колись буде краще.
Ти з головою поринаєш в арабський світ саме завдяки тому, що авторка перебуває в його самому серці: з малим бюджетом, живе у місцевих, спостерігає за їхнім побутом і стосунками, пересувається громадським транспортом та не зі своєї волі контактує з людьми, яких би краще було уникнути.
Одним із найголовнішого є те, що таким законсервованим людям, як ми, ця книжка розкриває очі та руйнує практично усі стереотипи, які склалися у нас стосовно арабського світу. Ми ж абсолютно так само, як вони, намагаємося розповісти світу, які ми насправді, розвіяти усі міфи, що давно існують закордоном, показати, що ми ні на йоту не гірші. Показати, що ми також люди.
September 19, 2015
Must-read для міжнародників, журналістів і людей, що цікавляться життям навколо.Після цієї книги Наталя Гуменюк стала для мене тим журналістом, на яку мені - початківцю - слід рівнятись. Роздуми без моралізаторства, чудовий стиль письма (один з найкращих репортажів, що я читала, без перебільшення!), увага до маленьких деталів, сотні діалогів та людських історій. Географічне тло репортажу - Близький Схід - для жінки, що сама організовувала цю поїздку, є неабияким викликом та проявом сміливості. Якісь мої міфи під час читання були розвінчені, намагання порівняти всі революційні події з близькою мені Революцією гідності авторка рубала під корінь. Бо як кожна людина нещаслива по-своєму, так і кожна революція і, особливо, постреволюційний синдром у кожної країни свій.
Для мене книжка вдалась, коли у мене є питання до автора. До Наталі Гуменюк у мене їх безліч.
Для мене книжка вдалась, коли у мене є питання до автора. До Наталі Гуменюк у мене їх безліч.
January 30, 2016
Книжка хоч і складена з різних статей про різні країни дуже добре читається та не виникає відчуття фрагментарності. Не зовсім погоджуюсь із другою частиною назви. Коли читаєш не здається, що герої Наталі розчарувались та вважають революцію втраченою.
Звичайно я шукала та знаходила паралелі із Євромайданом. Було корисно та трохи боляче усвідомлювати, що у багато чому наші події не були унікальними. Окрім того активісти "арабської весни" ще раз нагадали, що революція це лише початок важких та довгих змін.
Ще книга дає подивитись на арабський світ з іншого боку не через призму західних медіа чи через паркан Єгипетського курорту. Не можу сказати, що мені тепер все зрозуміло, але цей не було метою цієї оповіді.
Звичайно я шукала та знаходила паралелі із Євромайданом. Було корисно та трохи боляче усвідомлювати, що у багато чому наші події не були унікальними. Окрім того активісти "арабської весни" ще раз нагадали, що революція це лише початок важких та довгих змін.
Ще книга дає подивитись на арабський світ з іншого боку не через призму західних медіа чи через паркан Єгипетського курорту. Не можу сказати, що мені тепер все зрозуміло, але цей не було метою цієї оповіді.
July 18, 2016
"Що, начальство читаєш?" - запитав мене друг, побачивши з цією книжкою у кав'ярні.
Якби Наталка дійсно була моїм начальством - я б не відмовилася. Мене здивувала її обізнаність в історії країн Близького Сходу, мене дивувало її вміння говорити з людьми різних прошарків, мене дивувала її безстрашність. Дивувала і спонукала до роботи над собою.
До прочитання цієї книги я й уявити не могла, що за люди живуть на Близькому Сході. Коли там відбувалися революції і повстання я була замала і мені було байдуже. Нині ж, після нашого Майдану і після прочитання книги, маю більше думок щодо прав людини у цьому світі і щодо влади.
Якби Наталка дійсно була моїм начальством - я б не відмовилася. Мене здивувала її обізнаність в історії країн Близького Сходу, мене дивувало її вміння говорити з людьми різних прошарків, мене дивувала її безстрашність. Дивувала і спонукала до роботи над собою.
До прочитання цієї книги я й уявити не могла, що за люди живуть на Близькому Сході. Коли там відбувалися революції і повстання я була замала і мені було байдуже. Нині ж, після нашого Майдану і після прочитання книги, маю більше думок щодо прав людини у цьому світі і щодо влади.
May 29, 2015
"Покоління тих, хто ставить все під сумнів: віру, владу, систему, медіа, авторитети, традиції, нації, кордони, всі існуючі ідеології, правила гри, потребу гратися в ігри. Покоління, для якого Схід та Захід не константи, які змушують обирати, на чиєму ти боці. Покоління, для якого немає чорного і білого, бо спершу у всьому треба розбиратися і щомиті ставити питання, а отриманні відповіді відразу піддавати сумніву."
Displaying 1 - 14 of 14 reviews