What do you think?
Rate this book
Ґудзик-2. Десять років по тому
Колись він втратив все: кохану людину, смак до життя, сенс працювати в країні, що поволі котиться в прірву... Але життя не зупинилося. Улюблені герої знову зібралися разом: Денис, Ліка, Єлизавета Тенецька. Десять років по тому...
320 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2015
6 people are currently reading
99 people want to read
About the author
Irene Rozdobudko
55 books58 followersУкраїнська журналістка, письменниця, поетеса.
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
September 21, 2017
3,5/5. Приїхавши взимку в Україну, я чи не найпершим чином завітала до книгарні, де першою книгою, на яку я звернула свою увагу, став роман Ірен Роздобудько "Ґудзик-2". Книга мене не розчарувала, але й не залишила задоволеною від прочитаного. Тверда трієчка. Детальніший відгук - тут: http://owlbooksreviews.blogspot.de/20...
September 18, 2017
прочитала 2/3, не осилила, дуже нудне
February 2, 2016
Якось торік я дізналася, що Ірен Роздобудько написала продовження «Ґудзика». «Ну нащо ж ви так зі мною?» - подумки розчаровувалась я, передчуваючи свої враження від того, як авторка знову зведе Дениса й Ліку і ще й, чого доброго, поєднає їх у щасливім союзі. «Це буде штучно! Їхня історія завершена!», - бідкалася я. «Невже в пані Ірен вичерпалося натхнення, і їй більше нічого писати?» - дивувалася. Та хай що я думала, напевне знала одне: зітхатиму чи бурчатиму, а все одно куплю «Ґудзик-2». Хоча б для того, щоб віддати належне «Ґудзику».
Зараз мені трохи дивно усвідомлювати, що саме з «Ґудзика» почалася моя любов до сучасної української літератури.
Це сталося задовго до того, як я дізналася про поняття «елітарна», «масова», «жіноча» література, тому манірно не охала з приводу недолугої обкладинки, а просто взялася читати. Та й що іще робити на верхній полиці потяга, який віз школярів із Всеукраїнської олімпіади з мови й літератури, що відбулася в Тернополі, в рідні пенати Черкащини? Напередодні, гуляючи містом, наша група зайшла до книгарні, й наша куратор купила собі книжку «Дванадцять». Я ж просто розглядала книгарню (у моєму місті не було жодної) і проговорювала подумки імена, які мені ні про що не говорили. Хіба що лауреатка Шевченківської премії Марія Матіос і її «Солодка Даруся» - назву цієї книжки я собі виписала, щоб знати хоч одне ім’я представниці загадкової сучасної української літератури, такої проблемної для викладання у школі маленького містечка. Витріщившись на цілий вулик книжок і усвідомлюючи, що наша література не закінчилася на «шістдесятниках», я раптом почула: «Оця письменниця написала цікаву книжку. «Ґудзик» називається. Можеш почитати, тобі сподобається. А я собі її іншу візьму, «Дванадцять».
І я взяла книжку «Ґудзик» Ірен Роздобудько і «Культ» якогось (якоїсь?) Любка (и?) Дереша. Тоді мені було 16 років, і я не знала, що саме ці дві випадкові книжки відкриють мені дорогу до сотень книжок сучасних письменників, які я прочитаю ближчими десятьма роками.
Історія взаємин режисерки Єлизавети Тенецької, закоханого в неї Дениса і дочки Єлизавети Ліки вразила мене найбільше двома речами. Перша: як можна не помітити нової шафи в квартирі? Друга: і правильно Ліка зробила, що втекла! І не шкода тебе, Денисе, не шкода! Так аргумент «за жизнь» переміг докір у недостовірності. Художня умовність. Письменник має право. Але ж який фінал! Ах, ці українські мужики, знову підкачали!
Після того, якщо я не знала, що подарувати знайомій або малознайомій дівчині чи жінці, завжди обирала «Ґудзик». І ніхто не розчаровувався!
Наступні десять читацьких років трохи виховали в мені зверхність щодо деяких книжок і видавництв, але щоразу, коли ловила себе на словах про масову і жіночу літературу, згадувала «Ґудзик» і свої переживання в поїзді. І трохи зваженіше ставилася до того, що кажу.
Але факту, що виходить другий «Ґудзик» я не зраділа. Так само, як і ціні на неї – 80 гривень на «Книжковому Арсеналі» віддала за неї я. Але на презентації трохи відтала – надто вже мила ця пані Ірен. Але невже вона справді наважилася приплести до мелодрами Майдан? Ну навіщо?? Досить з мене й того бога з машини, який знову зведе Дениса й Ліку.
І ось я почала читати. Світське життя Єлизавети Тенецької, її фільм. Спільні з Денисом пошуки Ліки. Життя Ліки за океаном, її пошуки себе й творчість. Нічого такого. Не варто було це писати.
І тут – бац по голові – поява образу Марини, лікаря Денисової матері. І тут подвійний бац – Майдан. Усе те, що я бачила сама, що я відчула і теж пережила разом із своїми знайомими і незнайомими друзями, постало на сторінках, майстерно вплетене в долі персонажів. Словом честі, я не вірила, що може бути такий момент у книжці, щоб він за силою й несподіванкою дорівнював шоку після того, як у першій частині Денис знаходить у шафі той фатальний ґудзик. Але він є!!!! І тільки тому, що хтось може захотіти прочитати цю книжку, я не хочу розкривати сюжетні гачки, які міцно чіпляють тебе, а ти й не хочеш відпускатися.
«Ґудзик-2» значно глибша книжка, ніж перша частина. Серйозніша. Різноплановіша. Іще кінематографічніша. Значно ширший спектр емоцій переживаєш, ніж якщо читаєш звичайну мелодраму «за жизнь, за любов». Мені було безмежно жаль деяких героїв, бо я розуміла, що вони невигадані. І безмежно радісно від того, що я помилилася у своїх очікуваннях.
А все ж третьому «Ґудзику» не бувати…
Зараз мені трохи дивно усвідомлювати, що саме з «Ґудзика» почалася моя любов до сучасної української літератури.
Це сталося задовго до того, як я дізналася про поняття «елітарна», «масова», «жіноча» література, тому манірно не охала з приводу недолугої обкладинки, а просто взялася читати. Та й що іще робити на верхній полиці потяга, який віз школярів із Всеукраїнської олімпіади з мови й літератури, що відбулася в Тернополі, в рідні пенати Черкащини? Напередодні, гуляючи містом, наша група зайшла до книгарні, й наша куратор купила собі книжку «Дванадцять». Я ж просто розглядала книгарню (у моєму місті не було жодної) і проговорювала подумки імена, які мені ні про що не говорили. Хіба що лауреатка Шевченківської премії Марія Матіос і її «Солодка Даруся» - назву цієї книжки я собі виписала, щоб знати хоч одне ім’я представниці загадкової сучасної української літератури, такої проблемної для викладання у школі маленького містечка. Витріщившись на цілий вулик книжок і усвідомлюючи, що наша література не закінчилася на «шістдесятниках», я раптом почула: «Оця письменниця написала цікаву книжку. «Ґудзик» називається. Можеш почитати, тобі сподобається. А я собі її іншу візьму, «Дванадцять».
І я взяла книжку «Ґудзик» Ірен Роздобудько і «Культ» якогось (якоїсь?) Любка (и?) Дереша. Тоді мені було 16 років, і я не знала, що саме ці дві випадкові книжки відкриють мені дорогу до сотень книжок сучасних письменників, які я прочитаю ближчими десятьма роками.
Історія взаємин режисерки Єлизавети Тенецької, закоханого в неї Дениса і дочки Єлизавети Ліки вразила мене найбільше двома речами. Перша: як можна не помітити нової шафи в квартирі? Друга: і правильно Ліка зробила, що втекла! І не шкода тебе, Денисе, не шкода! Так аргумент «за жизнь» переміг докір у недостовірності. Художня умовність. Письменник має право. Але ж який фінал! Ах, ці українські мужики, знову підкачали!
Після того, якщо я не знала, що подарувати знайомій або малознайомій дівчині чи жінці, завжди обирала «Ґудзик». І ніхто не розчаровувався!
Наступні десять читацьких років трохи виховали в мені зверхність щодо деяких книжок і видавництв, але щоразу, коли ловила себе на словах про масову і жіночу літературу, згадувала «Ґудзик» і свої переживання в поїзді. І трохи зваженіше ставилася до того, що кажу.
Але факту, що виходить другий «Ґудзик» я не зраділа. Так само, як і ціні на неї – 80 гривень на «Книжковому Арсеналі» віддала за неї я. Але на презентації трохи відтала – надто вже мила ця пані Ірен. Але невже вона справді наважилася приплести до мелодрами Майдан? Ну навіщо?? Досить з мене й того бога з машини, який знову зведе Дениса й Ліку.
І ось я почала читати. Світське життя Єлизавети Тенецької, її фільм. Спільні з Денисом пошуки Ліки. Життя Ліки за океаном, її пошуки себе й творчість. Нічого такого. Не варто було це писати.
І тут – бац по голові – поява образу Марини, лікаря Денисової матері. І тут подвійний бац – Майдан. Усе те, що я бачила сама, що я відчула і теж пережила разом із своїми знайомими і незнайомими друзями, постало на сторінках, майстерно вплетене в долі персонажів. Словом честі, я не вірила, що може бути такий момент у книжці, щоб він за силою й несподіванкою дорівнював шоку після того, як у першій частині Денис знаходить у шафі той фатальний ґудзик. Але він є!!!! І тільки тому, що хтось може захотіти прочитати цю книжку, я не хочу розкривати сюжетні гачки, які міцно чіпляють тебе, а ти й не хочеш відпускатися.
«Ґудзик-2» значно глибша книжка, ніж перша частина. Серйозніша. Різноплановіша. Іще кінематографічніша. Значно ширший спектр емоцій переживаєш, ніж якщо читаєш звичайну мелодраму «за жизнь, за любов». Мені було безмежно жаль деяких героїв, бо я розуміла, що вони невигадані. І безмежно радісно від того, що я помилилася у своїх очікуваннях.
А все ж третьому «Ґудзику» не бувати…
June 2, 2020
Наскільки "Гудзик" був для мене сильною самодостатньою книжкою, настільки продовження абсолютно не вразило. Думаю, письменниці якось треба було показати свою причетність до Майдану, от і з'явився "Гудзик-2". Зайва книга
September 18, 2024
Це дійсно якраз один із таких випадків, коли було б краще, якби сиквелу не було.
У першій частині ми мали відкритий фінал і глибоко в душі все ж таки хотілося, щоб був якийсь хепі-енд, щоб якось воно логічно завершилося, але, водночас, і так було доволі непогано. "Ґудзик-2", у свою чергу, дійсно виглядає так, ніби він писався з метоб аби просто бути написаним і спробувати виїхати на першій книзі. Але не вийшло. Як би там не було, але в першій книзі сюжет біль-менш йде однією лінією. Хоч ми й бачимо історію з трьох боків, але, по суті, все це є одна суцільна історія з невеличкими доповненнями. У другій книзі... ну, по-перше, тут ще більше боків, а, по-друге, їхній зв'язок між собою дуже натягнутий. Таке враження, ніби "Ґудзик-2" - це компіляція трьох різних книг: власне Ґудзика, історії про життя США і книги про Євромайдан. І виглядає дійсно дуже слабо навіть порівняно з першою книгою.
Але, враховуючи, доволі непоганий зачин "в особі" (якщо так можна сказати, хоча сумніваюся) першої частини, то другій можна з великою натяжкою поставити 3. Сподіваюся, що "Ґудзика-3" ми не побачимо.
У першій частині ми мали відкритий фінал і глибоко в душі все ж таки хотілося, щоб був якийсь хепі-енд, щоб якось воно логічно завершилося, але, водночас, і так було доволі непогано. "Ґудзик-2", у свою чергу, дійсно виглядає так, ніби він писався з метоб аби просто бути написаним і спробувати виїхати на першій книзі. Але не вийшло. Як би там не було, але в першій книзі сюжет біль-менш йде однією лінією. Хоч ми й бачимо історію з трьох боків, але, по суті, все це є одна суцільна історія з невеличкими доповненнями. У другій книзі... ну, по-перше, тут ще більше боків, а, по-друге, їхній зв'язок між собою дуже натягнутий. Таке враження, ніби "Ґудзик-2" - це компіляція трьох різних книг: власне Ґудзика, історії про життя США і книги про Євромайдан. І виглядає дійсно дуже слабо навіть порівняно з першою книгою.
Але, враховуючи, доволі непоганий зачин "в особі" (якщо так можна сказати, хоча сумніваюся) першої частини, то другій можна з великою натяжкою поставити 3. Сподіваюся, що "Ґудзика-3" ми не побачимо.
January 1, 2023
Хороший современный роман. Об украинцах и Украине, и не только. Это продолжение. Но мне кажется, после всех событий настоящего, автор напишет и третью книгу.
Читала на украинском языке. После долгого перерыва боялась, что будет тяжело, но книга увлекла, и я не испытывала никаких трудностей.
Читала на украинском языке. После долгого перерыва боялась, что будет тяжело, но книга увлекла, и я не испытывала никаких трудностей.
December 31, 2018
Не дотягує до першої. Історії з майдану стоять осторонь усього сюжету, таке враження, що були додані, аби додати актуальності.
February 27, 2017
Вперше я познайомилася з творчістю Роздобудько будучи класі в дев’ятому. І першої моєю книгою був далеко не мій улюблений «Ґудзик». Випадково на натрапивши в інтернеті на новину про вихід продовження «Десять років потому» Ґудзика, я не могла не захотіти його прочитати.
Перший «Ґудзик» - це розповідь про все: життя в дев’яностих, перше кохання, Aфган, повернення до реалій життя, руйнація й без того нездійсненний мрій та сподівань. Це розповідь про те, як легко загубити «дорогий» ґудзик і як важко його знайти, а знайшовши не мати змоги повернути.
Розпочавши другу частину книги, одразу стало відчутно, що втрачений ґудзик перевернув з ніг на голову життя усіх, хто хоч якось був причетний до нього. Очевидним із видання продовження було те, що пані Ірен спробує розшукати ґудзика і я, читаючи, майже кожну сторінку очікувала на його появу. Та він з’являвся і зникав. Я ж чекала «happy ending». Зважаючи на все ту простоту розповіді, безліч передбачуваних подій, цей «Ґудзик» змусив мене просльозитися. Ні, тут не було, мелодрами кохання, тут була лиш драма життя. Тут описали те, про що без сліз читати не можна. Те, що ніколи не вмре і не буде забуте.
Пані Ірен не змогла оминути перелом: перелом 2013 року, переломи людських життів, переломи особистостей, переломи сімей та великий перелом нації.
І саме це найбільш запічає за живе:
«Так молодняк зара інший! Це ми з вами знаємо, що таке, коли за горло беруть. Стоїш – задихаєшся і шмарклі ковтаєш від образи. А їм таке – невідомо. Вони цього плювка не подарують. Зуб даю! Вони ж тут повиростали - ровесники незалежності. А він їм цю незалежність пересрав. Показав, хто в хаті господар. Але – дзуськи! Не подаруюь!»
«І от – на тобі! – несподівано, зненацька, неочікувано і непередбачувано вона зрозуміла, що країна стала для неї «понад усе»»
«Дивувалася, звідки взялися всі ці люди, ці діти?
Як вони проростали, вибивалися з-під гуми, виростали з безликої біомаси, ватяної свідомості, якою були оточені, завалені всі ці роки?
Але ж – вони були!
І їх було багато.
І не тільки тих, хто перебував з нею пліч-о-пліч вдень і вночі, у вогні і сумнівних затишшях.
Були й інші – невидимі бійці видимого фронту.
Хто згадає їх?
…Молоді працівники телефонних компаній, стихійно об’єднавшись і не повідомивши начальство, розшукували зниклих безвісти за останніми дзвінками з мобільних телефонів.
…Поважні пані з поважних фірм, ламаючи підбори, неслись на передову, аби борщ в каструлях не вистиг, а потім, підправляючи макіяж і витираючи сльози, бігли на роботу, щоби дорогою назад занести на Майдан вечерю.
…Люди в інвалідних візках умовляли таксистів везти їх туди, де вони могли б виколупати із землі бодай один булижник, аби долучитися до загальної справи.
…Водії не брали грошей, зачувши прохання: «Підкиньте до Майдану»..
…Діти казали по телефону мамусям: «Не хвилюйся, я на останньому сеансі в кіно!» - і стояли ТАМ.»
Це книга, в якій переплися безліч людських життів, книга в якій маленький давно загублений ґудзик нарешті віднайшов своє місце.
Перший «Ґудзик» - це розповідь про все: життя в дев’яностих, перше кохання, Aфган, повернення до реалій життя, руйнація й без того нездійсненний мрій та сподівань. Це розповідь про те, як легко загубити «дорогий» ґудзик і як важко його знайти, а знайшовши не мати змоги повернути.
Розпочавши другу частину книги, одразу стало відчутно, що втрачений ґудзик перевернув з ніг на голову життя усіх, хто хоч якось був причетний до нього. Очевидним із видання продовження було те, що пані Ірен спробує розшукати ґудзика і я, читаючи, майже кожну сторінку очікувала на його появу. Та він з’являвся і зникав. Я ж чекала «happy ending». Зважаючи на все ту простоту розповіді, безліч передбачуваних подій, цей «Ґудзик» змусив мене просльозитися. Ні, тут не було, мелодрами кохання, тут була лиш драма життя. Тут описали те, про що без сліз читати не можна. Те, що ніколи не вмре і не буде забуте.
Пані Ірен не змогла оминути перелом: перелом 2013 року, переломи людських життів, переломи особистостей, переломи сімей та великий перелом нації.
І саме це найбільш запічає за живе:
«Так молодняк зара інший! Це ми з вами знаємо, що таке, коли за горло беруть. Стоїш – задихаєшся і шмарклі ковтаєш від образи. А їм таке – невідомо. Вони цього плювка не подарують. Зуб даю! Вони ж тут повиростали - ровесники незалежності. А він їм цю незалежність пересрав. Показав, хто в хаті господар. Але – дзуськи! Не подаруюь!»
«І от – на тобі! – несподівано, зненацька, неочікувано і непередбачувано вона зрозуміла, що країна стала для неї «понад усе»»
«Дивувалася, звідки взялися всі ці люди, ці діти?
Як вони проростали, вибивалися з-під гуми, виростали з безликої біомаси, ватяної свідомості, якою були оточені, завалені всі ці роки?
Але ж – вони були!
І їх було багато.
І не тільки тих, хто перебував з нею пліч-о-пліч вдень і вночі, у вогні і сумнівних затишшях.
Були й інші – невидимі бійці видимого фронту.
Хто згадає їх?
…Молоді працівники телефонних компаній, стихійно об’єднавшись і не повідомивши начальство, розшукували зниклих безвісти за останніми дзвінками з мобільних телефонів.
…Поважні пані з поважних фірм, ламаючи підбори, неслись на передову, аби борщ в каструлях не вистиг, а потім, підправляючи макіяж і витираючи сльози, бігли на роботу, щоби дорогою назад занести на Майдан вечерю.
…Люди в інвалідних візках умовляли таксистів везти їх туди, де вони могли б виколупати із землі бодай один булижник, аби долучитися до загальної справи.
…Водії не брали грошей, зачувши прохання: «Підкиньте до Майдану»..
…Діти казали по телефону мамусям: «Не хвилюйся, я на останньому сеансі в кіно!» - і стояли ТАМ.»
Це книга, в якій переплися безліч людських життів, книга в якій маленький давно загублений ґудзик нарешті віднайшов своє місце.
November 23, 2016
Вражаюче продовження книги, яка у свій час відновила моє бажання читати літературу. Цікаві герої, безліч деталей, пошуки сенсу життя. Не книга, а несподіванка. Я вважаю, що Ірен Роздобудько - це письменниця світового рівня, принаймні, була б нею, якби українські перекладачі гідно попрацювали над її творами. Щодо Гудзика-2, він безперечно розширює кругозір читача, цей насичений роман розповість про ірландське віскі, вдало поєднуючи його з чорнобривцями, відновить пам'ять про події Євромайдану і не тільки... Улюблені герої зустрінуться, як завжди, у таких обставинах, яких годі сподіватися.
Проте, складається враження, що письменниця довго вичікувала, аби помістити роман у політичне русло, зробити його більш актуальним для українського суспільства, не лише продовженням "Гудзика". Потішила боротьба американця на майдані. Цікаво, чи правда? Дуже сподобалась нова героїня - Мелені Страйзен, що скидалася на божевільну у американському суспільстві, її покоївка-індіанка. Не зовсім впевнена, якою була роль Марини, крім того, щоб додати нових спецій і жалю в кінцівку роману. Зрештою, пані Ірен сама вирішила знищити її.
Здається, історія Ліки і Дениса закінчилась на Євромайдані. Напевно, це не те, чого очікували читачі "Гудзика". Можливо, не треба було політизувати і без того трагічну історію? Політизувати, американізувати, і вивітрювати її по світу...
Проте, складається враження, що письменниця довго вичікувала, аби помістити роман у політичне русло, зробити його більш актуальним для українського суспільства, не лише продовженням "Гудзика". Потішила боротьба американця на майдані. Цікаво, чи правда? Дуже сподобалась нова героїня - Мелені Страйзен, що скидалася на божевільну у американському суспільстві, її покоївка-індіанка. Не зовсім впевнена, якою була роль Марини, крім того, щоб додати нових спецій і жалю в кінцівку роману. Зрештою, пані Ірен сама вирішила знищити її.
Здається, історія Ліки і Дениса закінчилась на Євромайдані. Напевно, це не те, чого очікували читачі "Гудзика". Можливо, не треба було політизувати і без того трагічну історію? Політизувати, американізувати, і вивітрювати її по світу...
January 13, 2016
Відверто кажучи, мене настільки вразив перший ґудзик, що продовження здавалося мені дещо комерційним і непотрібним. Однак продовження роману психологічної прози неочікуване, вражаюче і надзвичайно актуальне. Дія відбувається у різноманітних місцях: у санаторії в Прибалтиці, у готелі та кінозалі Нью Йорку, у провінційному промисловому містечку Донбасу (Горлівка?), у туманний Шотландії, у Києві на Майдані, на передовій на Сході...
Окрім знайомих героїв, у творі додаються нові, а деякі мали певну роль у першій частині, наприклад загадкова Марина (останнім часом це дуже чутливе ім'я для мене;-).
Автор знайомить читача з трагічною спробою повстання у Новочеркаську, з мистецтвом вишуканого споживання скотчу (шотландського віскі), з віршем Жака Превера "Ця любов". А закінчення шокує, але приносить ті необхідні надії і сподівання.
Окрім знайомих героїв, у творі додаються нові, а деякі мали певну роль у першій частині, наприклад загадкова Марина (останнім часом це дуже чутливе ім'я для мене;-).
Автор знайомить читача з трагічною спробою повстання у Новочеркаську, з мистецтвом вишуканого споживання скотчу (шотландського віскі), з віршем Жака Превера "Ця любов". А закінчення шокує, але приносить ті необхідні надії і сподівання.
August 6, 2015
Через 10 років після першої книги авторка знаходить можливість знову звести усіх трьох героїв докупи, відкриваючи в них щось кардинально нове — те, що всі ми по-своєму відкрили заново останнім часом. І це виглядає дуже переконливо, але тільки якщо ви читали першу книгу.
Мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
Мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
July 19, 2015
Нереальне переплетіння подій та персонажів та їх характерна глибина, однак ніщо не зрівняється з першим Гудзиком )
Displaying 1 - 12 of 12 reviews