Ти [Фобія]. Оповідь жаху і мороку

by Дмитро Скочко

Стара закинута фабрика, яка стає притулком для найогидніших чудовиськ і найтемніших таємниць. Маленький хлопчик, що боїться клоунів, і дівчинка з ясними очима, яка не боїться нічого. Чоловік, що не хоче помирати й готовий заради цього на все. Клоун, який ненавидить свою роботу, і брати, що ненавидять собак. Усі вони опустилися на самісіньке дно, а тоді — ще нижче.

Випадкові люди опиняються у страхітливій тіні закинутої фабрики й зникають у хвилях чорноти. Що чатує на них усередині, чи вдасться бодай комусь знову побачити денне світло? І що приховує кожен з них, і що ж їх пов’язує між собою?

376 pages, Hardcover

Published July 27, 2026

About the author

Дмитро Скочко народився в місті Харків.

Автор роману в новелах "До Слова" та роману "Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса".

Учасник харківського літературного об’єднання «Творча точка».
Автор новел та романів. Лауреат другої премії конкурсу від видавництва «Смолоскип» 2021 р., де у 2023 році вийшла книга «До Слова».

 
Маю публікації короткої прози у міжавторських збірках:
- «Анонімний джем» від Клубу анонімних авторів;
- «Жах із глибини» від платформи РБЖ Азимут;
- «Work Story: робота у фокусі літератури» за результатами однойменного конкурсу від НСПУ;
- «Свині» від платформи Підвал.
 
Фіналіст та лауреат конкурсів короткої прози таких як:
- «Подвійні двадцяті» від інтернет-журналу СТОС;
- «Число Звіра-2020», «Тринадцятий клас», «Число Звіра-2021» від платформи Бабай;
- Конкурс ім. І. Чандея 2020.

Reviews

[Поліна · Rating 5 out of 5]

Роман у новелах, історії якого тісно переплетені між собою. І це точно не та книжка, яку можна порадити всім без застережень: для читання знадобляться міцні нерви, адже тут вистачає бридкого, лячного й доволі тригерного.

Історії розгортаються довкола різних фобій: від боязні клоунів до страху втратити дім. Мені подобається, як через ці страхи книжка виходить за межі звичайного горору й торкається значно глибших, часом дуже болючих тем.

Окремо хочу відзначити оповідь від другої особи. Це цікавий літературний прийом, який працює на імерсивність: ти не просто спостерігаєш за подіями збоку, а ніби опиняєшся всередині них. Така форма посилює напругу й місцями робить читання дискомфортним (як і задумував автор).

Книжка читалася складно (емоційно), але залишила в мене дуже хороше враження, зокрема, як літературний експеримент. Мені імпонує, що горор тут цікавий не лише тим, що відбувається на сторінках, а й тим, як автор розповідає ці історії.

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

5⭐️ #ebook

Вітаю всіх нас - тепер ми маємо свого Кінга?!
У Скочка мені сподобалась дуже перша книга, і ніякою, крінжовою була друга, і от маємо третю, яка точно шедевр у жанрі горор для мене. Всі історії повʼязані між собою спільними гг і виходить цілісний міні-серіал. Місцями сильно бридко, страшно, і в той час радісно, що хтось в Україні може написати таку годноту страшилок! Поки найкраще, що я читав від українських авторів горорне.

Рекомендую читати всім хто любить горор, і дайте це хтось почитати Кінгу - він це оцінить!!!!

[Victoriia Bereziuk · Rating 5 out of 5]

прийшла говорити про автора, чию третю книгу я зі спокійною душею оцінюю на 10/10;

думаєте, тут розповідають про щось хороше? може, в якогось персонажа є хеппі енд? вони поборюють свої фобії і живуть щасливе життя?
— а ні, тут немає нічого хорошого.

якщо ви не читали «Сміття» Дмитра Скочко, то я скажу, що для того аби зрозуміти весь антураж та естетику цього пост апокаліптичного Харкова, то я б радила спочатку прочитати її.

адже події «Ти Фобія» продовжуються у цьому ж місті в цей же час;

10 оповідей присвячені різним фобіям.

і, якщо ж знову ви думаєте, що герої боряться з ними, то тут навпаки: нам показують як вони знищують персонажів.

«жорстокість заради жорстокості» — могло би здатись. а могло б і ні. тому що вся ця книга просякнута цією жорстокостю.

✨тут і про директора цирку, який боїться клоунів;
✨і про чоловіка, який ненавидить собак, адже вони на його очах роздерли його сестру;
✨і про цю ж сестру й тяжкістю прийняття себе після цього й страхом захворіти на сказ;
✨однокласницю цієї сестри, яка живе тим аби догодити людям в інтернеті різними відосами із жестяком;
✨невдалого вченого, у якого досить незвичні діти;
✨не вампіра, який пʼє кров прямо з людей задля власного здоровʼя;
✨хлопця-тату майстра, який стає мстивою месією для дівчини;
✨панянки, яка так боїться засинати, адже не відрізняє сон від реальності;
✨поліцейського-мізогіна, у якого його похмуре життя стає ще похмурішим;
✨батька директора цирку, який чи то отримує шанс на спокуту, чи то все ж ловить білку;

я люблю читати про ті історії де все погано, адже в них я дізнаюсь, що може бути гірше.

окремо відмічаю стиль оповідки, адже я, як читачка, побувала в амплуа кожного з героїв (хотіла я цього чи ні);

тому, тішусь, що змогла нарешті прочитати очікувану книгу й раджу вам від щирого серця.

але ж ну ви маєте розуміти, що нічого хорошо тут не відбувається, добре?

тг: еванс читає

[Book · Rating 5 out of 5]

«Ти фобія» Дмитро Скочко

Це було моторошно, страшно й огидно…… Водночас це було дуже круто, книжка, яка збирає ваші нерви від самого початку і не залишить навіть від прочитання. Цей твір, як ось та відома фраза «+1 фобія» це як раз про неї, на сторінках книги ви зрозумієте чому. Перша книга в автора, а знайомство вийшло вау. 

Книжка про фобії, про страх. Тут автор намагається показати нам, що все береться з нашої голови. Ми на стільки чогось боїмось, що не хочемо повертатись в реальність. Ось автор як раз нам показує, що наші внутрішні вигадані переживання гірше ніж діюча реальність. 

Автор не хоче, що вам було добре, автор хоче, щоб у вас додалось фобій ще більше. Чому? А тому, що ви не готові розділити реальність і гру з вашими мізками. Скічко презентує нам 10 моторошних історій про кожну фобію. Вони вас затягнуть, визнаю, на декількох я прям задумався. 

Дуже класна книга, я прям дуже і дуже в шоці. Бо затягнула вона мене швидко, тримала і після прочитання я ще ходив і думав над прочитаним. 

Беріть і читайте. Достойна книга. 

10/10

[Олена Кузьміна · Rating 4.5 out of 5]

Мені було дуже-дуже-дуже огидно це читати.
Текст жаский, яскравий і безумно майстерно й захопливо написаний, але беріть його з обережністю. Бо багато моментів тригерять і тригерять сильно.

[опівнічна читачка · Rating 2 out of 5]

Щури-людоїди, вбивчі медсестри, обсесивні підлітки-блогерки, мізогінні сержантики та бандити-кровопивці. Що поєднує весь цей різношерсний каст? Закинута фабрика на околицях Харкова, що у своїй темряві ховає чимало секретів.

Для відкритості: цю книжку надіслало на огляд видавництво "Віхола" - і було щиро цікаво зацінити якийсь наш, рідненький, вітчизняний горор, я підходила максимально відкрито, але з "Фобією" метчу не сталося. Якось вона розійшлася з моїми особистими вподобаннями: і щодо того про що, і чисто технічно як це написано.

Ця книга - напів роман, напів антологія - складається з переплетених між собою частинок, кожна з яких має своїх протагоністів, які потім ще вигулькуватимуть як другорядні герої у інших главах. Загалом, ідея ось такого хитрого пазлу мені дуже імпонує, але подекуди зв'язки виглядали форсованими, місцями було б не зайвим трохи відпустити повідець.

От що беззаперечно сподобалося - так це харківський сетинг, відчутний, важливий, і явно улюблений для автора, хоч і перебуваємо ми переважно на відшибах та у темних підворотнях. Також, у багатьох частинах цікаво обігруються медичні факти, і з ними теж явно добре проведений рісьорч, хоч подекуди персонажі і впадають у інфодампінг.

Також, "Фобія" - мабуть, книжка із найбільшою кількістю змін способів оповіді, яку я читала: здебільшого, оповідь ведеться від другої особи (до чого і апелює "Ти" у назві) з періодичними переходами до третьої як обмеженої, так і всезнаючої, але, насправді, вона таки увесь цей час йде від першої, адже у нас ще є й загадковий наратор, який розповідає кожному черговому "тобі" твою "історію хвороби". Теж, з цим цікаво гратися, доволі амбітна ідея, але суто з читацького боку - скачки між головами радше фруструють, і ті розділи, де вдавалося закріпитися у плюс-мінус незмінному фокалі здалися мені сильнішими; ну й засіб обрамлення також використовували якось занадто рідко і епізодично, аби його виправдати.

Далі до питання, як це написано - багато де діалоги звучали надто літературно-прилизано, як для світу, що складається переважно з маргіналів. Але хтозна, можливо це якийсь нюанс з редактурою, бо є і місця, де з мовою все супер, тож контраст кидається в око.

А тепер перейдемо до питання, про що. Особисто я найвище ціную готику та горор психологічний, тонкий, повільний, інтимний, побутовий навіть, ширліджексонівський. Ця книга ж - сплаттерпанк, де центральними є графічні описи насильства, шок-контент та смакування фізіологічних подробиць (визнаю, подекуди ці описи дуже креативні). Мені від цього не страшно, радше трохи огидно; та й в помірних дозах на мене таке працює ефективніше, тут від великої концентрації я швидко заніміла. От психологічно найцікавіша тут, мабуть, "Гіпнофобія" (загалом мій фаворит, доволі цікаво стирається межа, що реальне, а що - ні) але вона теж покладається на щедру дозу чорнухи.

Але credit where credit is due, на початку є дисклеймер про потенційно неприйнятний контент. Адже тригер-ворнінгів тут повне бінго, включно із суїцидами, вбивствами тварин та зґвалтуваннями. Я попереджена, тож не жаліюся, продовжувати читати - моє власне рішення, але от що відверто розчарувало - наскільки у лоба та нечутливо описана сцена сексуального насильства, де зґвалтована жінка; до іншої, паралельної сцени, де жертва - чоловік (і, при цьому, значно більш негативний персонаж, хоча тут вся мораль у відтінках чорно-сірого), проявлено відчутно більше емпатії. Ну й три однаково графічні сцени забивання битами собак - теж, на мої мірки, перебор.

Задум та певні ідеї цікаві, але виконання нерівне, десь не завадило б почуття міри, десь - додаткова шліфовка; та й книжка очевидно розрахована на поціновувачів екстримального горору. Хто шукає автентичний український сплаттерпанк - ваша зупинка, можна спробувати; мені ж з "Фобією" не по дорозі.