ВИШ. Університетський ситком

by Олександр Лопушанський

А що, як в одній книжці раптом зустрінуться 9 професорів, 12 аспірантів, 5 студентів, одна собака і сумка, яка загубилася?

Нічого незвичайного: з вами станеться університетський ситком «ВИШ»! І разом із ним аспірант, який прокидається з похміллям, і засідання кафедри, що перетворюється на сварку, яку рятує лише застілля. Лаборант, який «може все», і батареї, які давно не можуть нічого. Сейф, що виявляється важчим за академічні борги, і смерть, що виявиться просто ще однією незручністю порядку денного.

Олександру Лопушанському вдалося створити іронічні, буденні і дуже впізнавані кожному історії про університет, як окрему планету зі своїми законами, ритуалами і маленькими катастрофами. Але будьте пильні: читання запускає неконтрольований потік спогадів, і ви ризикуєте серйозно замислитися, а чи не вступити ще раз…

Paperback

First published January 1, 2026

About the author

Сценарист, стендап-комік, кандидат наук, викладач геодезії. Має 9 років 11 місяців і 8 днів педагогічного стажу. Засновник Lviv Сity Stand Up, продюсер ютуб-каналу ЧерепаХА. Уродженець містечка Бережани, що на Тернопільщині.

Reviews

[Vadym Didyk · Rating 3.5 out of 5]

Легкий спосіб згадати про слова "залік", "кафедра" і "доцент" - почитати збірку оповідань Сашка Лопушинського. Це при умові, що ви хочете про них згадувати, бо всяке буває. Але якщо ваші університетські часи були такими, що спогади та спільні фотографії з одногрупниками викликають ностальгію, а не ретравматизацію, то "ВИШ" - хороший вибір на почитати. З певними нюансами. Давайте по черзі!

#прочитане

🤓 "ВИШ" - це збірка оповідань, під 300 сторінок, де в центрі сюжету університетське життя. Власне, підназва "університетський ситком" натякає, що це безпечний простір, і ніякого трешу не варто очікувати (хоча цього якраз не вистачало, поясню нижче!). Оповідання короткі, розповіді крутяться переважно навколо буденних ситуацій - застрягли в ліфті, зникло опалення в корпусі, перездачі, взаємодія професорів зі студентами, домашні роботи, курйозні ситуації.

*студент заліз на дерево і не може злізти, повз проходить професор*

- Ти нащо туди заліз?
- Захотілося.

*кінець оповідання*

😅 Отакі замальовки особливо сподобались, люблю такий гумор. Що стосується загалом середньої температури по якості оповідань - вище середнього. Були як ті, де відверто скучно читати, так і такі, що відрізняються оригінальністю та пробуджують інтерес. Особливо сподобались такі - "Посвята" (за атмосферу), "Богдан і "Дзвін" (за вайб повсякденності), "Різдвяне" (за класний злам в кінці), "У парку" (за ту цитату вище).

Чого мені не вистачило, так це глибини. Десь драми (розумію, що це комедія, але влучна драма її лише підсилює), десь трохи чорного гумору. Світ виглядає доволі стерильним, так і хотілось, аби туди увірвався умовний Кирило Половінко і розповів, як студенти бухають за гаражами, про секс, бійки і тд. Так, тоді б це певно не був ситком, але це те, дещицю чого хотілось би побачити, аби був баланс, і більшість студентів відреагували б, як ді Капріо перед телевізором з того мему: "О, я схоже пам'ятаю, зі мною те саме було!".

Я б подивився цей ситком, якби його зняли. І я радий, що сучукрліт розширюється, і маємо нових авторів, які працюють з гумором, бо Ромі Голубовському мабуть треба здорова конкуренція, аби світ побачив його нову книжку )

Ще більше відгуків та навкололітературного читайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Всі ми вчились в універах. Дуже багато флешбеків з того часу (навчального), а декілька моментів навіть були один в один, що у книзі. Багато коротких історій, і навіть щось та й пересікається між гг, проте можна читати не по порядку всі історії. Це щось типу Планктону Половінка, проте не настільки смішно.

[Sofi Yaremenko · Rating 2.25 out of 5]

Мені сподобалося, ЯК написано, але не те, ЩО написано.

Люблю сучасну українську літературу за те, що в ній значно простіше знайти щось спільне з власним життєвим досвідом. На жаль (чи на щастя), цього разу такого не сталося. Мої університетські роки бакалаврату не були особливо приємними, але практично жодну з описаних ситуацій я не змогла співвіднести з власним досвідом.

Історії більше об'єднані спільною локацією — університетом, ніж одними й тими самими героями. Деякі персонажі з'являються неодноразово, але не очікуйте, що протягом усієї книги ми будемо проживати ці історії через одну й ту саму людину.

Ймовірно, сумніви щодо того, чи буде це «моя» історія, мали виникнути ще тоді, коли я побачила в описі книги визначення «університетський ситком». Адже характерні риси ситкомів навіть у серіалах зазвичай радше відштовхують мене від перегляду, ніж зацікавлюють.

Більшість історій викликали в мене не теплі почуття, веселощі чи ностальгію, а радше сум від усвідомлення, що це реальність значної частини наших закладів вищої освіти. А десь зі 160-ї сторінки я вже не могла позбутися думки, що ці історії дещо нормалізують пияцтво та академічну недоброчесність.

Бо, зрештою, із 23 історій :
• у 10 згадуються вживання алкоголю та/чи похмілля;
• у 5 — застілля працівників університету;
• у 6 — академічна недоброчесність або хабарі в тому чи іншому прояві.
(в одній історії може траплятися як щось одне з переліченого, так і кілька пунктів одночасно.)

Зважайте на це при виборі книги. Хоча є ймовірність, що я просто не зрозуміла іронії цієї книги *емодзі потиску плечима*

Загалом після прочитання залишилася з двояким враженням, як бачите по оцінці: мені сподобався стиль написання і оформлення, але сам зміст — значно менше.

[Mrikkat · Rating 5 out of 5]

Шукаючи в книжках нових досвідів, важко не повестись на примітку «університетський ситком».
Тож я повелась і вам раджу.

Небагато я знаю книжок про університетське життя в українських реаліях, а ще менше – в сучасних і геть жодної – такої смішної та потішної. Бо хтось ніби взяв і вголос промовив усі абсурдні ситуації, які траплялись з кожним і які стали настільки буденними, що ти навіть не зупиняєшся аби запитати себе що тільки що відбулося. А варто було б!

До гарного стилю автора, сама книжка, страшне яка красива – від обкладинки до ілюстрацій і задротські задачки наприкінці! Я вважаю, що їх треба додавати до всіх книжок на світі.

З першої сторінки і до останньої мені з цим текстом було добре, тож як Саша напише шось іще – я буду те читати і ви прочитайте

[Taras Vasylyshyn · Rating 5 out of 5]

Насправді мені здається, що кожна професія, кожна індустрія мають свій гумор, свої жарти і свою атмосферу. Роками я дуже тісно пов'язаний з академічною спільнотою і можу сказати, що те, що відбувається з аспірантами, студентами та викладачами, має свої патерни. Вони повторюються з року в рік, з кафедри на кафедру, і тому «Виш» я читав з постійним відчуттям, що десь це вже бачив.
Сам автор назвав книжку «університетським ситкомом», і це дуже точно. Тут немає одного головного героя чи наскрізного сюжету. Це понад два десятки окремих історій, кожна з яких починається зі списку «У ролях», як серія серіалу. Більшість історій між собою не пов'язані, але їх об'єднує один виш і викладачі, які переходять з однієї історії в іншу. Студенти й аспіранти змінюються, а кафедра лишається. Власне, як і в житті.
Книжка починається з глосарію, і він одразу задає тон. Там, наприклад, аспірант помилково вважає, що аспірантуру реально поєднувати зі звичним життям, а пара за відчуттями може минати то блискавично, то нестерпно довго, незалежно від будь-яких об'єктивних факторів. А закінчується глосарій визначенням університету, який, попри всі виклики, дає найкращі спогади в житті. І з цим я повністю згоден.
Далі вже самі історії. Молодий асистент кафедри приходить на посвяту першокурсників, хоче тихо піти додому до вчорашньої гречки, але зустрічає своїх колишніх студенток, і «одне пиво» перетворюється на текілу з половиною клубу. Аспірант третього року, у якого після цілого вечора роботи гасне екран старого ноутбука з незбереженими формулами. Опалювальний сезон, засідання кафедри, захисти, день дипломів. Я сміявся вголос, бо це все дуже схоже на справжні життєві ситуації, які кожен, хто був в університеті, точно десь зустрічав.
При цьому книжка дуже тепла. Автор дивиться на університет з легкою іронією, і відчувається, що людина цей світ знає зсередини і по-своєму його любить. Окремо хочу сказати про мову. Вона жива, образна, з галицьким колоритом у діалогах, і я просто насолоджувався текстом.
І знову ж таки, у періоди, коли я дуже втомлююсь від професійної та бізнес-літератури, художня література, а особливо сучасна українська, має для мене свій фантастичний шарм. Я планував читати «Виш» по одній історії за вечір, як дивляться серію улюбленого серіалу. Але книжка так затягує, що я поглинув її буквально за кілька вечорів.
Рекомендую її і тим, хто дотикається до академічної спільноти, і тим, хто, можливо, хоче згадати студентські часи. Що б не казали, вони можуть бути справді веселими, безтурботними і незабутніми.
Тому книжку точно рекомендую. 5 з 5.

[Volodymyr B · Rating 2 out of 5]

Мав завищені й дещо інші очікування від «Вишу». Перші сім оповідань (100 сторінок) прочитав повністю, решту лише переглянув. Збірка розрізнених мініатюр зі стриманою сатирою та гумором так і не зацікавила. Водночас автор досить точно відтворив атмосферу студентського життя початку 2010-х, що викликало приємну ностальгію. Утім, цього мені замало для позитивного читацького враження.