Суча дочка

by Валентина Мастєрова

Сором на все село — народити дитину без чоловіка. А якщо дитина чужа? Олена прихистила малюка з жалю та нікому про це не сказала, навіть коханому.
Заради чужого сина вона пожертвувала жіночим щастям, безтурботним життям у столиці. Та чим віддячить Олені хлопець, коли виросте?

240 pages

First published January 1, 2015

Reviews

[Vira Lytvyn · Rating 5 out of 5]

читається на одному диханні...
давно такі книжки не потрапляли мені до рук)

зараз дуже поширена тенденція розкривати долю держави, її історію через призму життя однієї людини... і це добра тенденція, змушує переосмислити "сухі" книжкові факти і прожити горе нації, як своє власне... ну, принаймі, спробувати зрозуміти його

незважаючи на те, що роман був написаний 15 років тому (закінчено у травні 2000), проблеми, порушені тут - досі актуальні, наче історія справді рухається по спіралі...

[VIKTORIA SM]

який прикол в 2024 році видавати книжку, в якій на першій сторінці згадано Толстого?

[Sofia (probably elf) · Rating 5 out of 5]

У загальному, книга добре написана, мені подобається стиль авторки, читається легко. Охопила її за два дні, читаючи, коли не було електроенергії. Добре прописані персонажі. Мені сподобався тато Олени, Микола, — його тепле ставлення до доньки й онуків.

Інтрига щодо того, хто саме був батьком Івана, мене не дуже зачепила, тому що після розмови Люби та Олени про Андрія на початку книги, питань у мене не виникало.

Мені сподобалося те, як Олена прийняла «чужу» дитину, не сказавши нікому ані слова. І в кінці, коли з’явилися Люба зі словами «це мій син», мені було так огидно. Я розумію, дівчина була ще молода, але вона покинула його на вокзалі, відмовившись від дитини майже одразу ж після народження. І тут, після 20 років, з’являється і каже, що це «її син». А що вона дала йому, окрім життя?

Не важливо, рідна кров чи ні, але
«мати не та, що народила, а та, що виростила». Тому кінець мені дуже сподобався: коли Іван приїхав додому, привіз квіти матері й не дорікнув їй ані слова за брехню. Тут можна сказати, відкритий фінал, тому як закінчилась ця зустріч я не знаю. Але впевнена, що між ними не залишилось жодних недомовок.

Тут, звичайно, є історична лінія, тому ми ніби подорожуємо разом із гг у часі. Досить зрозуміло було де і коли ми зараз перебуваємо, оскільки на це або натякалось, або говорилось прямо.

Є моменти які мені не сподобалися. Це, наприклад, ситуація, коли Олена закохалася в одруженого чоловіка, і, фактично, відбила його від сім’ї. А спочатку книги так поступили з нею, тільки коханка відбила її чоловіка. Ну тобто камон, ти була в такій же ситуації й робиш те ж саме, що зробили з тобою. Це не ок.

Мені не сподобалося, що чоловік, який її кохав, просто взяв і застрелився, невідомо для чого. Ну тобто, як він допоміг їй цим?

Ще мені дуже не сподобалось насильство у книзі. Виховання методом «побиття ременем або лозиною» не вписується у поняття здорових стосунків у сім‘ї між батьками і дітьми. І ще, момент, коли Віктор ударив свою дружину, яка не хотіла дати йому розлучення. Це не ок.

[Nat Reads · Rating 4 out of 5]

У цілому книга мені сподобалася, майже повністю відповідає стандартам української літератури, яка вивчалася у старших класах школи: бідність, селяни, гніт, несправедливість, дискримінація, тяжка доля, особливо жіноча.

Читається дуже легко. Не можна було відірватися, співпереживала сім’ї головної героїні та засуджувала її кривдників. Вкотре ми бачимо, що часом чужі люди стають ріднішими за "рідну кров".

На мій смак моменти з "відьомством" трішки зіпсували сюжет, додаючи фантастику, а не реалії життя, що не дуже йому пасувало.

Загалом я задоволена, що витратила свій час на цей роман. Дякую бібліотекарці за рекомендацію.♥️

[Tetiana Solohub · Rating 2 out of 5]

Мене книга не захопила. Основна задумка непогана, але втілення, на мій погляд дещо банальне. Під час прочитання постійно здавалось, що читаю сценарій до передачі на кшталт "сімейні мелодрами". Не скажу, що це погано, просто не на мій смак.

[Aliona · Rating 5 out of 5]

Книга, з якої почалася моя любов до літератури.
До українських авторів. До рідного слова.

«Суча дочка» Валентини Мастєрової — це не просто роман, це відчуття.
Він читається на одному диханні, легко, майже як подих.
Я плакала, коли перегорнула останню сторінку.
Збирала себе докупи.
І ще довго не могла взяти до рук нову книжку — настільки сильно вона залишилась у мені.

Це не просто перша книга. Це — перше справжнє книжкове переживання.

[Yulia Dibrovska · Rating 4 out of 5]

Історія захоплює і не відпускає. Дуже хотілось вже щоб закінчилось стільки страждання на одну долю. Єдине що не сподобалось це раптова кінцівка, хотілось якогось покарання для кривдників чи хоча б дізнатись що вони не стали щасливі після їхніх мерзенних дій. Книжка вартує уваги і змушує вкотре задуматись про тяжкі долі нашого народу в усі часи.

[Nazar Sukhnatskyy · Rating 3 out of 5]

Початок видався багатообіцяючим, а з середини зрозумів, що це мильна опера в прозі. Все стало дуже прогнозовано й очевидно ще й приправили духом "битви екстрасенсів" та політичних ток-шоу. Все як на ТБ. Розчарувало.

[Вікторія Артюшок · Rating 5 out of 5]

Хороша книга, спочатку нагадувала за стилем і сюжетом книги Володимира Лиса, але потім так захопила і не відпустила до самого фіналу.

[Vik · Rating 4 out of 5]

9/10. Було файно

[Irena · Rating 5 out of 5]

На одному диханні…