Дивний, незвичний світ предковічних вірувань і забобонів насправді існує, однак не зовсім там, де ми чекали його побачити. Але принаймні ненудну компанію із відьом, русалок, упирів та мар точно можна знайти у захоплюючій повісті Олени Захарченко. Разом із чарівною героїнею ви блукатимете непевними стежками, які б і не уявили собі ніколи, аби не Доля і не кохання. Можливо, і вам життя між цих поетичних істот допоможе розібратися із власними химерами людського світу.
Химерна проза, мабуть? Головна героїня втекла від чоловіка, коли той чи необережно освідчився у коханні іншому, а чи просто щось вигукнув у захваті, і потрапила у селище з дівчатами-відьмами, а потім до дивних войовничих монахів, а потім до вікторіанського міста з незрозумілими кав'ярнями, а потім наче вже додому. Чи померла, але не зовсім, і повернулася. І так кілька разів. Також романом швендяє той самий чоловік, але не завжди у власній подобі, батьки чоловіка і найкраща подруга героїні, але де саме це все відбувається, важко сказати. Симпатичне своєю замороченістю, і передбачуваним точно не назвеш. Підозрюю за деякими відсилками, що вплетені якісь події в тогочасній літературній тусовці, але це вже я не спеціалістка. Ще щось треба від авторки почитати.
А й нічого так :) Дуже навіть нічого так. Перед останніми п'ятдесятьма сторінками натрапила на непозитивні відгуки, мовляв, дурня якась і по дурному й кінчилось. Нууу, не дурня, а дивовижа :) Анотація слугувала попередженням, що тут всякі відьми, перелесники, русалки й іже з ними. А врешті — звичайні собі людські відносини скрізь.
Без камінця в городець коректора не обійдеться. То нави десь сплутали в реченні, то літеру в назві звучків поміняли, то коми нема, то тире невідомо нащо. Ех.