What do you think?
Rate this book
Літописи Семисвіття #1
Діти переступу
Десь у глибинах пам’яті роду на тебе тисячоліттями чекав твій першосвіт, твоє Семисвіття. У ті часи на праукраїнських теренах чоловік мало що важив для богів, людськими громадами верховодили чуйні берегині та загонисті лярви, а в Дикому Степу панували птаховичі зі змієвичами та Вражеві діти, котрі зналися з лютими перевертями та мервям. Але якось берегиня з любові до чоловіка замість доньки, котра мала успадкувати всю її силу, народила двійню, вділивши чулості синові. Так у Семисвіття ввійшли «діти переступу» — напівчулі напівмужні берегиничі Врода та Волошко. Рівновагу було порушено. І тепер ніхто не знає, чи зможуть доньки Великої Ма втримати у руках світ, адже мужі почали підступну гру за панування... Наталі Савчук вдалося зазирнути у неймовірну глибочінь українського міфу й донести його до читача живим і багатобарвним, духмяним і многоликим. Подібне в зарубіжній літературі втілив лише Дж.Р.Р. Толкін.
- GenresFantasy
216 pages, Paperback
First published January 1, 2015
3 people are currently reading
26 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
January 28, 2016
Мені сподобалось! Хоча спершу матріархальний устрій мені видавався дивним, та потім я звикла і до нього, і до світу, і до химерного Ладу.
Книга написана у нестандартній манері: без суто лихих чи добрих героїв. Такий жорсткий міфологічний побут) Але Гадючого царя ми осідлаємо, Вражому сину пику наб’ємо, на сходинах лярв всіх перетанцюємо та ще й Лихо за поріг пустимо. Оце тобі й семилітки.
Боги та божки живуть зовсім поряд. На їхню честь справляють різні ритуали та згадують при всякій нагоді, хоча особливо на них не покладаються. Головною є Ма, чому, схоже, й панує матріархат. Чимось трипільським тут повіяло. =) Ляк та деякі інші негаразди виступають окремими персонажами. Особливо мені сподобалося, як Врода, щоб позбутися Ляку, обійняла його. Є в цьому щось символічне.
Крім того, існує певна класифікація: із володара до дужа, а із дужа в божа (якщо я нічого не наплутала, звісно). І чим сильніше стає людина, тим більшає її со-вісь і тим складніше впоратися із сімома звірами душі.
Порадувало також вживання суто українських коренів у іменах: Врода, Вабка, Гаїна, Будимир, Волошко, Лют. Окрім того, у тексті зустрічаються дивацькі, однак інтуїтивно зрозумілі слова, те ж "чула" та похідні від нього. Це додає тексту особливого шарму, а як я вже зазначала у відгуку до "Меча Арея" Івана Білика, я надзвичайно люблю подібні штуки.
Однак прикро вразила поведінка Гаїни, яка, дізнавшись правду про чоловіка та своїх дітей, задумала вчинити самогубство чи збутися їх самих. Не очікувала такого від неї, от чесно.
За сюжетом, судячи з усього, назріває якась епічна (і кривава) подія, яка переверне все вверх ногами. Тож чекаю на другу частину. Світ Семисвіття багатообіцяючий, із хорошою рекламою може розростися у щось масштабніше.
Книга написана у нестандартній манері: без суто лихих чи добрих героїв. Такий жорсткий міфологічний побут) Але Гадючого царя ми осідлаємо, Вражому сину пику наб’ємо, на сходинах лярв всіх перетанцюємо та ще й Лихо за поріг пустимо. Оце тобі й семилітки.
Боги та божки живуть зовсім поряд. На їхню честь справляють різні ритуали та згадують при всякій нагоді, хоча особливо на них не покладаються. Головною є Ма, чому, схоже, й панує матріархат. Чимось трипільським тут повіяло. =) Ляк та деякі інші негаразди виступають окремими персонажами. Особливо мені сподобалося, як Врода, щоб позбутися Ляку, обійняла його. Є в цьому щось символічне.
Крім того, існує певна класифікація: із володара до дужа, а із дужа в божа (якщо я нічого не наплутала, звісно). І чим сильніше стає людина, тим більшає її со-вісь і тим складніше впоратися із сімома звірами душі.
Порадувало також вживання суто українських коренів у іменах: Врода, Вабка, Гаїна, Будимир, Волошко, Лют. Окрім того, у тексті зустрічаються дивацькі, однак інтуїтивно зрозумілі слова, те ж "чула" та похідні від нього. Це додає тексту особливого шарму, а як я вже зазначала у відгуку до "Меча Арея" Івана Білика, я надзвичайно люблю подібні штуки.
Однак прикро вразила поведінка Гаїни, яка, дізнавшись правду про чоловіка та своїх дітей, задумала вчинити самогубство чи збутися їх самих. Не очікувала такого від неї, от чесно.
За сюжетом, судячи з усього, назріває якась епічна (і кривава) подія, яка переверне все вверх ногами. Тож чекаю на другу частину. Світ Семисвіття багатообіцяючий, із хорошою рекламою може розростися у щось масштабніше.
January 10, 2019
Я коли читала цю книжку, то мені весь час бачилось, як з усіх подій книжки би вийшла надзвичайної краси анімація. Я чомусь би дуже хотіла перетворити весь цей текст у мультик, як у нас роблять Мавку по Лісовій Пісні наприклад.
Наталя Савчук змогла створити майже неповторний образ рідної міфілогії своєю мовою і словянською світобудовою. Життя наче і зовсім інше від реального, але яке не потребує пояснення, а тягне корені з минулого і наших слов'янських вірувань. Книжка суто українська за духом та лексичним наповненням, дуже знакова для мене певним чином. Розповідь веде у світ, де божі і люди існують поряд, де за порядками слідкують берегині, і де зв'язок з усім живим і не живим у природі є не менш важливий для щасливого життя за щоденні зусилля та працю. Але також і про матір і жінку, яка має свої почуття крім обов'язку, і про малих ще людей, які від богів не хочуть бути залежні. Читається мова спершу не просто, а далі звикається і розтікається потрошки, даючи змогу читачеві розчинитись у пригодах чуйних семиліток берегині і божа. Для мене саме вони були головними героями, і судячи з усього, їх ще чекає цікаве подальше майбутнє.
Не всім напевно було б легко читати цю книжку, бо я знаю, що багато людей хоч і розуміють українську мову, можуть губитись у словах і символічних іменах різних сил, а перекласти такий твір, то напевно - нереальна праця. Проте, саме мова робить книжку такою українською і такою слов'янсько-міфологічною.
Якщо хтось би був у пошуках такого світу, де ожили саме рідні слов'янські міфи, то це сама така книга.
Я сподіваюсь таки ще буде опубліковане продовження про пригоди мешканців Семисвіття.
Наталя Савчук змогла створити майже неповторний образ рідної міфілогії своєю мовою і словянською світобудовою. Життя наче і зовсім інше від реального, але яке не потребує пояснення, а тягне корені з минулого і наших слов'янських вірувань. Книжка суто українська за духом та лексичним наповненням, дуже знакова для мене певним чином. Розповідь веде у світ, де божі і люди існують поряд, де за порядками слідкують берегині, і де зв'язок з усім живим і не живим у природі є не менш важливий для щасливого життя за щоденні зусилля та працю. Але також і про матір і жінку, яка має свої почуття крім обов'язку, і про малих ще людей, які від богів не хочуть бути залежні. Читається мова спершу не просто, а далі звикається і розтікається потрошки, даючи змогу читачеві розчинитись у пригодах чуйних семиліток берегині і божа. Для мене саме вони були головними героями, і судячи з усього, їх ще чекає цікаве подальше майбутнє.
Не всім напевно було б легко читати цю книжку, бо я знаю, що багато людей хоч і розуміють українську мову, можуть губитись у словах і символічних іменах різних сил, а перекласти такий твір, то напевно - нереальна праця. Проте, саме мова робить книжку такою українською і такою слов'янсько-міфологічною.
Якщо хтось би був у пошуках такого світу, де ожили саме рідні слов'янські міфи, то це сама така книга.
Я сподіваюсь таки ще буде опубліковане продовження про пригоди мешканців Семисвіття.
January 26, 2019
Десь від 100-ї до 370-ї сторінки книжка дуже цікава й захоплива. Проблема в тому, що не кожен витримає пхати сто сторінок під гору. Мова може і гарна, але оце стародавнє виражання думок, коли якесь явище чи почуття пишуть з великої букви, бо то ж якийсь бож, дуж чи ще там хто. Добре що вони часто зрозумілі, бо слово можна зрозуміти, але призвичаїтись до такого читання дуже тяжко. Треба бути знавцем стародавного фольклору, щоб читати твір відразу.
Розвиток сюжету захоплює, дуже оригінально і смачно, впорядковано авторка ознайомлює і з героями і про розвиток дії не забуває і навіть деколи якісь описи незрозумілих понять, явищ чи звичаїв, але повторюю до цього треба звикнути.
Особливіться роману це затягування з тим щоб покінчити з тим чи тим персонажем, все якись плинне і неперервне, герой радше якось видозміниться ніж загине. Таке враження, що в авторки просто нема йнакших характерів, ніби вона відразу виклала всі карти і тепер може грати безліч разів не скидаючи. Це пряма протилежність до Александра Дюма і Джорджа Мартина. Добре це чи погано? Не знаю кому як.
Кінець якось обривається швидко, події ніби й описані, але часу й відомостей їх зрозуміти нема, мабуть тому рецензії з тилу книжки згорають від нетерплячки за продовженням - чекають поясненнь. Як я зрозумів відразу починається наступна книжка і боюсь для неї знов треба буде 100 сторінок аби віднайти суть розповіді, бо таке враження розв'язка першої книжка страшенно заплутала зав'язку другої, сподіваюся продовження відповість на питання.
Особисто я чекаю наступної книжки, але тут не просто цікавість, а й розуміння що вона буде таким собі малеьким викликом.
Розвиток сюжету захоплює, дуже оригінально і смачно, впорядковано авторка ознайомлює і з героями і про розвиток дії не забуває і навіть деколи якісь описи незрозумілих понять, явищ чи звичаїв, але повторюю до цього треба звикнути.
Особливіться роману це затягування з тим щоб покінчити з тим чи тим персонажем, все якись плинне і неперервне, герой радше якось видозміниться ніж загине. Таке враження, що в авторки просто нема йнакших характерів, ніби вона відразу виклала всі карти і тепер може грати безліч разів не скидаючи. Це пряма протилежність до Александра Дюма і Джорджа Мартина. Добре це чи погано? Не знаю кому як.
Кінець якось обривається швидко, події ніби й описані, але часу й відомостей їх зрозуміти нема, мабуть тому рецензії з тилу книжки згорають від нетерплячки за продовженням - чекають поясненнь. Як я зрозумів відразу починається наступна книжка і боюсь для неї знов треба буде 100 сторінок аби віднайти суть розповіді, бо таке враження розв'язка першої книжка страшенно заплутала зав'язку другої, сподіваюся продовження відповість на питання.
Особисто я чекаю наступної книжки, але тут не просто цікавість, а й розуміння що вона буде таким собі малеьким викликом.
July 30, 2015
Чарівна мова написання, я б навіть сказала, Жива. Книга переносить читача до мудрої казки, і в той же час до прадавнього, потужного, існуючого, міф настільки реальний, що гостро відчувається як швидко ми забули про головне. Доторк до того, у що я завжди вірила, чекаю на наступні книги.
February 23, 2023
У нас є Толкін вдома?
За легендою, Толкін вважав, що британській літературі бракує великої, епічної і упорядкованої міфології, і тому вирішив таку міфологію створити у “Володарі перснів”.
Не знаю, чи тією самою логікою керувалася Наталя Савчук, але відтепер маємо не менш детально пропрацьоване питомо українське фентезі включно з космогонією світу, календарними ритуалами, міфічними істотами та способом життя (і чималою кількістю відсилок до Професора).
Епос і пізніше епічне фентезі, як правило, є історією чоловічої ініціації в “традиційному” (читай патріархальному) світі, у Савчук же “традиційні” цінності - це світ матріархату, який виглядає настільки переконливим і логічним, що я цілком готова повірити, що у трипільців чи вучедольців десь так і було. Проте, матріархат не означає волю і загальну гармонію, це все ще світ догматичний і не передбачаючий свободи вибору в окремо взятому краї. А люди все ще люди зі своєю дурістю, пліткарством та нездатністю бачити далі власного носу. Всі персонажі належать казково-міфологічному часу і поводяться відповідно до середовища, тут, на щастя,ніхто не згадуватиме психотравми і не дивуватиме анахронізмами.
“Шлях героя”, як і у Толкіна, проходить ціла компанія малих істот - цього разу не лише за зростом, а й за віком. Отже: семирічні близнюки-напівбоги - берегиня і змієвич, які й народитися-то не мали, того ж віку лярвишка і простий вірний хлоп, який слідує за дорогими друзями. Їх очолює могутня надприродна істота, яка стала людиною і свою справжню суть не дуже пам’ятає, а поруч з ними подорожує прихований ворог, який переслідує власні цілі, пізніше до них приєднається ще й могутня воїтелька. Вся ця компанія прямує у гори, аби дати раду з могутнім артефактом. Допоміжні сюжетні лінії знайомлять читача з місцевими божами, дужами і іншими сутністями, що дозволяє і детальніше показати світобудову, і розширити контекст подій, які відбуваються з компанією головних героїв. Відзначу, що світ Семисвіття не передбачає чіткої дихотомії добра-зла, адже всі люди й істоти виконують свої функції згідно зі своєю природою (що не виключає окремих жахливих вчинків і сцен - проте надалі всі працюють на відновлення гармонії).
На відміну від Толкіна, тут є гумор, тілесність, еротика і репрезентація бісексуалів (нормальність гомосексуальної любовної лінії проговорюється дещо в лоб, як на мене).
Як на мене, єдиним, що може відштовхнути від книги, є високий поріг входу і специфічна утрована прадавньо-казкова мова з великою кількістю незна��омих слів (що таке бдин, наприклад?). На жаль, продовження не існує і я гадки не маю, чи буде колись написане взагалі.
За легендою, Толкін вважав, що британській літературі бракує великої, епічної і упорядкованої міфології, і тому вирішив таку міфологію створити у “Володарі перснів”.
Не знаю, чи тією самою логікою керувалася Наталя Савчук, але відтепер маємо не менш детально пропрацьоване питомо українське фентезі включно з космогонією світу, календарними ритуалами, міфічними істотами та способом життя (і чималою кількістю відсилок до Професора).
Епос і пізніше епічне фентезі, як правило, є історією чоловічої ініціації в “традиційному” (читай патріархальному) світі, у Савчук же “традиційні” цінності - це світ матріархату, який виглядає настільки переконливим і логічним, що я цілком готова повірити, що у трипільців чи вучедольців десь так і було. Проте, матріархат не означає волю і загальну гармонію, це все ще світ догматичний і не передбачаючий свободи вибору в окремо взятому краї. А люди все ще люди зі своєю дурістю, пліткарством та нездатністю бачити далі власного носу. Всі персонажі належать казково-міфологічному часу і поводяться відповідно до середовища, тут, на щастя,ніхто не згадуватиме психотравми і не дивуватиме анахронізмами.
“Шлях героя”, як і у Толкіна, проходить ціла компанія малих істот - цього разу не лише за зростом, а й за віком. Отже: семирічні близнюки-напівбоги - берегиня і змієвич, які й народитися-то не мали, того ж віку лярвишка і простий вірний хлоп, який слідує за дорогими друзями. Їх очолює могутня надприродна істота, яка стала людиною і свою справжню суть не дуже пам’ятає, а поруч з ними подорожує прихований ворог, який переслідує власні цілі, пізніше до них приєднається ще й могутня воїтелька. Вся ця компанія прямує у гори, аби дати раду з могутнім артефактом. Допоміжні сюжетні лінії знайомлять читача з місцевими божами, дужами і іншими сутністями, що дозволяє і детальніше показати світобудову, і розширити контекст подій, які відбуваються з компанією головних героїв. Відзначу, що світ Семисвіття не передбачає чіткої дихотомії добра-зла, адже всі люди й істоти виконують свої функції згідно зі своєю природою (що не виключає окремих жахливих вчинків і сцен - проте надалі всі працюють на відновлення гармонії).
На відміну від Толкіна, тут є гумор, тілесність, еротика і репрезентація бісексуалів (нормальність гомосексуальної любовної лінії проговорюється дещо в лоб, як на мене).
Як на мене, єдиним, що може відштовхнути від книги, є високий поріг входу і специфічна утрована прадавньо-казкова мова з великою кількістю незна��омих слів (що таке бдин, наприклад?). На жаль, продовження не існує і я гадки не маю, чи буде колись написане взагалі.
October 1, 2022
Авторська стилістика, в моєму розумінні, має бути зусібіч нейтральна. Говірка старої мудрої бабці спочатку підкупає, хоч і тяжко читати, але згодом люто набридає і все ускладнює. Подекуди звичайна мова персонажів звучить свіжо та правдиво, але через хвильку знову починається авторська, незрозуміла мова. Мало би бути приблизно навпаки.
Сюжет, сам по собі, трохи цікавий, але займає багацько часу, аби розкрутитися. Прочитавши 120 сторінок, я можу ствердно заявити, що те все можливо викласти на 50 сторінках (вистачить з головою). Пожалійте читача.
Також варто згадати надмірний опис звичаїв села, повадки людей та незрозумілий лор, який ніхто не пояснює. Увесь цей опис читати подекуди цікаво, допоки у вас є повно вільного часу, і ви хочете відчути всю автентичність вигаданого світу. Але дуже часто той опис не слугує двигуном оповідання, і тому -- взагалі непотрібний.
Все, що хотів сказати, сказав. Прочитавши коментарі, я вирішив дотерпіти понад сто сторінок, і це була моя помилка. Читати далі не буду, бо не подобається.
Бажаю всім гарного читання, якщо вже пробуєте!
Сюжет, сам по собі, трохи цікавий, але займає багацько часу, аби розкрутитися. Прочитавши 120 сторінок, я можу ствердно заявити, що те все можливо викласти на 50 сторінках (вистачить з головою). Пожалійте читача.
Також варто згадати надмірний опис звичаїв села, повадки людей та незрозумілий лор, який ніхто не пояснює. Увесь цей опис читати подекуди цікаво, допоки у вас є повно вільного часу, і ви хочете відчути всю автентичність вигаданого світу. Але дуже часто той опис не слугує двигуном оповідання, і тому -- взагалі непотрібний.
Все, що хотів сказати, сказав. Прочитавши коментарі, я вирішив дотерпіти понад сто сторінок, і це була моя помилка. Читати далі не буду, бо не подобається.
Бажаю всім гарного читання, якщо вже пробуєте!
Displaying 1 - 6 of 6 reviews