What do you think?
Rate this book
Вітраж пам'яти
Михайлина Коцюбинська — хто вона? Що знають про неї, окрім походження — племінниця автора «Тіней забутих предків», названа на честь дядька? Проте саме ця жінка стала опорою тим, хто сформував собою шістдесятницький, а згодом і дисидентський рух.
Літературознавиця й перекладачка. Інтелектуалка й науковиця. Подруга Світличного, Стуса, Горської, Сверстюка. Одна з перших учасниць легендарного Клубу творчої молоді. На премʼєрі фільму Сергія Параджанова в кінотеатрі «Україна» на заклик Чорновола — «Хто проти тиранії — встаньте!» — підвелася разом із товаришами. За це, як і за подальшу непоступливість системі, довелося швидко поплатитися: виключення з партії, втрата роботи та права на професію.
Багатолітні проблеми з КДБ, допити та шантажі: попри все, арештувати й зламати Коцюбинську не змогли. Не зрадивши своїх друзів, Михайлина в глухі 70-ті стає одним із моральних центрів спільноти інакодумців.
У цій книзі ви ознайомитеся з текстами, що підсвічують особливу роль Коцюбинської: бути зв'язковою покоління в часи катастроф. І берегти безцінний спадок. Портрети і спогади, рефлексії і розвідки витворюють теплий, але принциповий портрет доби та її найважливіших фігур.
Літературознавиця й перекладачка. Інтелектуалка й науковиця. Подруга Світличного, Стуса, Горської, Сверстюка. Одна з перших учасниць легендарного Клубу творчої молоді. На премʼєрі фільму Сергія Параджанова в кінотеатрі «Україна» на заклик Чорновола — «Хто проти тиранії — встаньте!» — підвелася разом із товаришами. За це, як і за подальшу непоступливість системі, довелося швидко поплатитися: виключення з партії, втрата роботи та права на професію.
Багатолітні проблеми з КДБ, допити та шантажі: попри все, арештувати й зламати Коцюбинську не змогли. Не зрадивши своїх друзів, Михайлина в глухі 70-ті стає одним із моральних центрів спільноти інакодумців.
У цій книзі ви ознайомитеся з текстами, що підсвічують особливу роль Коцюбинської: бути зв'язковою покоління в часи катастроф. І берегти безцінний спадок. Портрети і спогади, рефлексії і розвідки витворюють теплий, але принциповий портрет доби та її найважливіших фігур.
304 pages, Paperback
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
September 28, 2026
і справді ідеально підходить під категорію «недочитані тексти». така любов була у текстах про Стуса і Горську, що мені здається і в мені тої любові стало чомусь більше через них.
за інші есеї тільки скажу, що це цінно знати своє краще, особливо, коли навколо такий інформаційний шум.
варто, дуже варто читати. навіть, щоб зрозуміти зріз українського шістдесятництва краще, але по правді — цілої нашої культури теж
за інші есеї тільки скажу, що це цінно знати своє краще, особливо, коли навколо такий інформаційний шум.
варто, дуже варто читати. навіть, щоб зрозуміти зріз українського шістдесятництва краще, але по правді — цілої нашої культури теж
October 30, 2026
+ збираю серію, як "Древо пізнання" в дитинстві: прочитую щойно виходить кожен випуск і відкриваю ще один фрагмент довгого недопрочитаного сувою українських текстів
+ кураторський есей Стасіневича наводить фокус на невидиму жіночу працю з плетіння звʼязків і тримання памʼяті, навіть в інтелектуальному середовищі
+ у найсильнішій частині збірки, присвяченій шістдесятникам — практична етика "малої та великої зон", культура листування Чорновола, "гімнастика духу" Стуса і ще купа деталей, що їх можна було побачити й зафіксувати лише дуже зблизька
+ діаспори, табори, поглинання системою — Коцюбинська шукає й знаходить розсіяну українську культуру всюди, розповідає, як не було того, що зараз є, й як згасало те, чого зараз немає
- фінальна частина з прямою мовою (інтервʼю та публічний виступ) зблизька дещо розчаровує, додає до портрета консервативного буркотіння та інших "занадто людських" рис, але портрет загалом виходить правдивий
+ кураторський есей Стасіневича наводить фокус на невидиму жіночу працю з плетіння звʼязків і тримання памʼяті, навіть в інтелектуальному середовищі
+ у найсильнішій частині збірки, присвяченій шістдесятникам — практична етика "малої та великої зон", культура листування Чорновола, "гімнастика духу" Стуса і ще купа деталей, що їх можна було побачити й зафіксувати лише дуже зблизька
+ діаспори, табори, поглинання системою — Коцюбинська шукає й знаходить розсіяну українську культуру всюди, розповідає, як не було того, що зараз є, й як згасало те, чого зараз немає
- фінальна частина з прямою мовою (інтервʼю та публічний виступ) зблизька дещо розчаровує, додає до портрета консервативного буркотіння та інших "занадто людських" рис, але портрет загалом виходить правдивий
October 2, 2026
Я спершу читала цю книжку з такою злісно-розчарованою інтонацією — бо як же так?!
Чому про цих особистостей так мало говорено?
Чому так мало на них наголошували (якщо взагалі згадували) у школі в темі шістдесятництва?
Чому так мало вони звучали?
Чому так обійдена увагою масового дискурсу сама Коцюбинська?
Але потім це стало неважливо.
На тлі світлості оповідей і мʼякості постаті Коцюбинської не хотілося злитися й нарікати.
Хотілося світлішати.
Причащатися цим світлом, пущеним у барвність вітража.
Випростовуватися.
Прямостояння, випростовування, самособоюнаповнення, випрямлення, розпросторення, себеутвердження — ці слова є смисловим ядром як книжки, так і духу людей, які в ній описані.
Пані Михайлина в кожному портреті (а це Стус, Світличний, Чорновіл, Горська, Суровцова, Тичина й інші, як невідʼємні частини взаємних нарисів особистий і часу) так точно вловлює тон і чільну рису описуваної постаті!
В діапазоні від ліричної глибинної приязні й душевної спорідненості (як от зі Стусом, Світличним і Горською), крізь уважну аналітичність і професійний пієтет (Чорновіл, Тичина) до шанобливого, дочірнього захоплення і взірцювання (Суровцова, Ґеник-Березовська) — в кожному елементі цього вітража хочеться набуватися і мріяти й собі рівнятися до описаних рис.
Цією спостережливістю, увагою, тонким вмінням побачити іншу людину — цим хочеться наповнити й себе.
Кожен з текстів пані Михайлини, окрім фокусу власне на особистостях, промальовує і час, епоху, «декорації доби».
Їх [і особистостей, і епоху] тут є нагода не лише прочитати, але направду відчути — приміряти весь спектр на себе і закрити останню сторінку не з жалем, не з болем від того, як усіх цих людей молотили й нищили, а з натхненним, світлим бажанням — випростовуватися.
«Випростатися — на ділі не тільки безхмарна радість, а й випробовування... Почати випростовуватися — і наштовхнутися на перешкоду — куди болючіше й прикріше, ніж звично ходити, не розгинаючись».
Чому про цих особистостей так мало говорено?
Чому так мало на них наголошували (якщо взагалі згадували) у школі в темі шістдесятництва?
Чому так мало вони звучали?
Чому так обійдена увагою масового дискурсу сама Коцюбинська?
Але потім це стало неважливо.
На тлі світлості оповідей і мʼякості постаті Коцюбинської не хотілося злитися й нарікати.
Хотілося світлішати.
Причащатися цим світлом, пущеним у барвність вітража.
Випростовуватися.
Прямостояння, випростовування, самособоюнаповнення, випрямлення, розпросторення, себеутвердження — ці слова є смисловим ядром як книжки, так і духу людей, які в ній описані.
Пані Михайлина в кожному портреті (а це Стус, Світличний, Чорновіл, Горська, Суровцова, Тичина й інші, як невідʼємні частини взаємних нарисів особистий і часу) так точно вловлює тон і чільну рису описуваної постаті!
В діапазоні від ліричної глибинної приязні й душевної спорідненості (як от зі Стусом, Світличним і Горською), крізь уважну аналітичність і професійний пієтет (Чорновіл, Тичина) до шанобливого, дочірнього захоплення і взірцювання (Суровцова, Ґеник-Березовська) — в кожному елементі цього вітража хочеться набуватися і мріяти й собі рівнятися до описаних рис.
Цією спостережливістю, увагою, тонким вмінням побачити іншу людину — цим хочеться наповнити й себе.
Кожен з текстів пані Михайлини, окрім фокусу власне на особистостях, промальовує і час, епоху, «декорації доби».
Їх [і особистостей, і епоху] тут є нагода не лише прочитати, але направду відчути — приміряти весь спектр на себе і закрити останню сторінку не з жалем, не з болем від того, як усіх цих людей молотили й нищили, а з натхненним, світлим бажанням — випростовуватися.
«Випростатися — на ділі не тільки безхмарна радість, а й випробовування... Почати випростовуватися — і наштовхнутися на перешкоду — куди болючіше й прикріше, ніж звично ходити, не розгинаючись».
September 11, 2026
Отакі справи
Displaying 1 - 4 of 4 reviews