Ми з Шоніком – куми. Згадайте будь-який анекдот про кумів – це про нас. Шонік живе в Ужгороді і має до кордону ближче, ніж ми з вами до молочного магазину. Ця небезпечна близькість і сформувала в ньому таку рису характеру, як «Хронічне Несидіння вдома» або «Пріключенія Шоніка». Він почав відвідувати концерти всіх світових зірок трохи раніше, ніж говорити слово «мама». А пізніше заразив цим і мене.
Я опускаю всі пікантні деталі наших попередніх поїздок, маючи надію, що вони також знайдуть своє відображення у печатних творах в майбутньому, і познайомлю вас із непересічною подією навіть для таких бувалих козаків, як ми – «Експедицією на Шпіцберген»!
Якої холєри туди пхатися? – чую звідусіль ваше логічне запитання. В той час, коли Україна перейшла на температурний режим Туреччини й можна, стоячи у трусах на балконі, отримати сонячні ванни, як в Анталії, ми вирішили нанести візит Північним Широтам. Ця ідея визрівала в моїй неспокійній голові від того часу, коли географічка у школі попросила віднести глобус до вчительської. Тоді я сказав собі, що там, у льодах, – моє місце і зреалізував свою мрію через 30 років, протягом яких я морально до цього готував себе і своє найближче оточення.
Отже, дійові особи нашої компанії: Шонік, його дівчина Настя, я, моя жінка і вірний тверезий соратник – Муха, Саня – наш файний колега із Франківська. Трохи про Саню: ми з ним знайомі давно, але він не знав, що ми – панки, і тому поїхав.
дуже легко, просто та смішно в дуже багатьох моментах впізнаєш себе ну і що, звісно бажання полетіти десь на Шпіцберґен підсилилось і зіграти у «дундочку»
...просто коли ти вже прочитав дві книги Кузьми, не "підсісти" на нього і його гумор не можливо. Я підсіла. Я читаю і насолоджуюсь. Не факт, що історію, розказану в цій книжці (про мандрівку в Північні широти маленької компанії із чотирьох чоловік) я дуже скоро забуду. Але я точно не забуду того позитивного заряду і хорошого настрою, який подарувала мені ця книжка. Просто Кузьма дуууже класний оповідач і читати його варто хоча б через це.
Книжка "Я, Шонік і Шпіцберген" складається з однойменного оповідання на 26 сторінок і віршів під заголовком Пісні, які займають більшу частину книги на 122 сторінки. Пісні розбиті по роках від 2006 до 2014. Оповідання написане у притаманній автору легкій манері про поїздку компанії з власне Кузьми, його кума Шоніка, їхніх дружин та ще одного друга на острів Шпіцберген, Норвегія. Мені це оповідання найбільше запам'яталося описом коктейля віски кола. Рідко де в нашій літературі можна знайти не те що опис, а просте згадування коктейлів взагалі. А що стосується одного з найпопулярніших коктейлів в Україні, то панує суцільна мовчанка. А тут автор розповідає про ідеальні пропорції, смак, післясмак. Він навіть окрему назву йому придумав дундочка. Шкода, що Кузьма не дав рекомендацій, який віски (скотч, бурбон, айріш) та яку колу (Пепсі, Коку) краще брати. Можливо, на його думку віски з колою добре завжди, незалежно від інгредієнтів.
Вірші, які представлені у книзі, це тексти пізніх пісень Скрябіна: є і найпопулярніша його пісня Мама, і Гламур, і Шампанські очі, і Кинули, і Добряк - всі відомі пісні. Мою увагу привернула пісня 2014 року Кінець фільму, яку упорядники напевне неспроста розташували у самому кінці книги. Вона закінчується словами "А зараз вже кінець траси - Машину у гараж і квасить. А зараз вже кінець...", які зараз звучать лиховісно і пророче. На початку 2015 року траса Андрія Кузьменка добіжала кінця: він розбився на машині.
Рекомендую книгу усім, кому подобається проза Кузьми, кому цікаво почитати тексти пізніх пісень Скрябіна, і усім, хто полюбляє віски з колою. Невелика ціна книжки (у мене вийшло 33 грн) зіставна до ціни чашки кави, і час на прочитання витрачається не довший, тому розчарованих не буде.