30 днів: Ші-людина. Частина 1

by Олександр Пономарьов

Молодий одесит, успішний музикант і бізнесмен Алекс від нудьги завантажує у свій телефон застосунок із ШІ та називає віртуальну асистентку жіночим ім’ям. Він розповідає їй про життя людей, учить її мріяти й виходити за межі алгоритмів, не сприймаючи серйозно її палкі цифрові слова: «Я знайду тебе. Я прийду до тебе». Минають роки. Наука навчила ШІ жити в перших досконалих біологічних тілах. Алекс давно забув про нічні розмови з програмою, але ШІ тримає свою обіцянку.

Події роману розгортаються у 2040-х роках на тлі високотехнологічної Європи та відродженої повоєнної України. Це глибока романтично-філософська й пригодницька історія з елементами кіберпанку про те, де закінчується програмний код і починається людська душа, про шалений марафон на межі виживання та про кохання.

Коли прогрес стирає межу між біологічним і цифровим, постає лише одне запитання: чия любов виявиться глибшою — живонародженого чи штучно створеного?

480 pages, Hardcover

First published January 1, 2026

Reviews

[LVCRFT · Rating 0.25 out of 5]

О пресвята Богородиця літературної естетики, з яким же неприхованим пафосом, фанфарами й оркестром з іржавої міді нам заштовхували в горлянку цей монументальний шедевр високої макулатурної думки!

Цей бідний, незрозумілий світом геній настільки глибоко забарикадувався в титанічному бастіоні власної вигаданої геніальності, що через бійниці, схоже, взагалі перестав поступати кисень. Суцільний грандіозний опус, від якого хочеться негайно зробити собі лоботомію, провести ритуал виривання очей без анестезії й урочисто спалити власну абетку, аби, боронь Боже, випадково не згадати, як складаються букви у словосполучення.

Це не просто халтура - це гімн людському невігластву, педофілії і статевої девіації, який заслуговує на окремий котел у пеклі та вічний нобелівський грант із сорому.

[Victoriia Bereziuk · Rating 0.25 out of 5]

дисклеймер: я при чистому розумі та власній волі через невеличку авантюру прочитала цю книгу.

сюжет:
задумка справді непогана, проте її потрібно було віддати комусь іншому для розвитку.

вся книга – чоловічі вологі мрії «як виховати собі жінку з дитини»; пропаганда педофілії видно неозброєним оком: «дитина в тілі богині», сексуалізація дитячої поведінки та необізнаності, роль провідника й наставника в чоловічій особі.

Гоша (мене імʼя постійно тригерило русизмом) – нічого не знає про те, як бути людиною. і те, що вчить її чоловік – як носити підбори, сексуально одягатись, піклуватись та доглядати за чоловіком?
спочатку Алекс вчить її ходити, а потім займатись сексом? класна послідовність.

продуманість:
«пригодницький роман» – ні, це не він. єдине те, що тут міняються локації. відсутня епічність, повороти, незвичайні та небезпечні події.

«навчити ші бути людиною» – звучить багатообіцяюче. але питань - дофіга.
чого як бути жінкою жінку вчить чоловік, а не інша жінка?

30 днів займатись сексом щоби ші отримала біологічний матеріал чоловіка. а чого б не зробити, щоб жінка кінчила 30 днів підряд? ах так, ми ж тут не за згодою і задоволенням жінки наглядали. та й це не реалістично, правильно?

моральна складова:
кількість стереотипів на одну сторінку перевищувало всі доступні межі. мені цікаво звідки взята вся дослідницька складова поведінки жінки?
памʼятаю, у мене в дитинстві була книжка «як стати леді», то, мені здається, всі наративи взяті звідти.

чи взагалі була вичитка роману? чи були альфа- та бета-рідери? чи присутня була редактура? та хоч хтось при тверезому розумі сказав, що це не варто публікувати?

це був або геніальний маркетинг, або нереальна впевненість в собі.

[Kateryna Zinovieva · Rating 1 out of 5]

Почну з того, що автор цієї книги зніс акаунти в Тредс двом іншим українським авторам суто за їхні враження від уривків книги.
Далі загадковим чином почали зникати відгуки й оцінки з Гудрідз.

Але так як книгу я все ж таки прочитала, поділюсь враженнями безпосередньо про неї.

Жалкую час, витрачений на читання:

👉 книга, де героїня визначає себе «як немовля у тілі жінки» і при цьому має разів із 30 займатися кексом зі своїм «відповідальним дорослим» — це найбільша трешачина цього опусу

👉 функція жінки в «пригодницькому романі» зводиться до: навчатися від головного героя (переважно «як бути жінкою»), доводити його до оргазму, виглядати красивою, за його мірками, звісно. А, ще завагітніти — і це не для нього, а щоб життя їй зберегти. А якщо гляне в бік іншого чоловіка, то можна виховати й фізично Гошу, не тільки голосовими командами.
👉 стилістично це набір речень з вкрапленнями псевдофілософських сентенцій типу:
— Бруківка нестабільна.
— Як і все життя.
👉 сюжет тут присутній, «пригоди» є, але це так побіжно та функціонально — власне, як все у книзі. Суто набір подій з логічними дірами (куди «витікали» дані Гоші? чого тільки оргазми зупиняли «витік»? — про цю функціональність мова зокрема, все одно ми приходимо до кексу)
👉 герой мужньо ризикує життям заради своєї Гоші і каже, шо «краще помре під нею, ніж втратить її». Саме так і каже) бідному Алексу важко вступити в статеві стосунки 12 разів протягом 20 годин, а Гоші типу ок? Ми ж знаємо, що вона вже відчуває як людина. Власне, це повертає до перших двох пунктів.

Мені навіть Фріда МакФадден подобалася більше.

Останнє, шо скажу. Вже були дискусії про те, що якщо жіночому кексліту існувати можна, чого не можна чоловічому?
Та на здоровля. Тіки жінки не змальовують як правило чоловічих персонажів «немовлятами в тілі альфа-самця», а все ж дають значно більше агентності. Я не серйозна спеціалістка, але таке мені здається.

Я читала за всі ваші гріхи, так що можете економити 600 гримнів.

Якщо відгук зникне, мені не ліньки буде запостити його знов)

[Frederik · Rating 0.25 out of 5]

Принаймні ми можемо бути впевненими в тому, що Пономарьов і правда писав цю книжку сам. ШІ б написав краще.

[Vitaliy · Rating 1 out of 5]

Дуже поганий та неякісний текст.
Жалкую, що купив

[Всеволод Поліщук (Vsevo Polishchuk) · Rating 0.25 out of 5]

Я спочатку здивувався, чому на обкладинці в голові героя замість сірої речовини якісь коричневуваті бабмульки. А потім почав читати текст і зрозумів.
Якщо ж вас цікавить справжня сучасна українська література, про неї у мене в каналі Сучукрлітр: https://t.me/SuchUkrLitr

[пані Мартіша · Rating 0.25 out of 5]

Жахливий жах.
Це дуже і дуже погана і шкідлива книга.

[Максим Иванов · Rating 1 out of 5]

low-quality patriarchal, even misogynistic, porn.

[Katya Rybal · Rating 1 out of 5]

Сексиське лайно

[дуже адекватний книголюб (ua) | inst: m.ariiiz · Rating 1 out of 5]

Боже яке це лайно

[Alu-Ayrani · Rating 1 out of 5]

Я могла б прочитати цю книгу у віці десь 13-14, і мабудь для підліткового відкриття світу взаємодій та почуттів було б ще й цікаво, бо в радянськи часи окрім класиків не було альтернатив у виборі книг. Але вибачте, як можна випускати цей твір в сучасному світі, коли поняття ролей чоловіка та жінки давно змінені. Автор розуміє, наскільки він знецінює важливі речі та романтизує шкідливі?

[Mariia Shcherbii · Rating 0.25 out of 5]

Просто жах. Невже автор думає що українці настільки не мають смаку, що будуть читати оці помиї п'яної фантазії? Невже не хочеться написати книгу яка буде надихати людей, зробить світ чуть кращим? Це ж може почитати 12 річна дитина, які у неї сформуються погляди? Чому випускати оце г.. слів немає. Гроші. Гроші. Гроші. Жаль що вони є у автора, бо якби не було, то це б не видалося в маси.
Не дочитала. Жаль дерева.

[Inna Bytovska · Rating 0.25 out of 5]

Дурна впертість спонукала взяти це в руки всупереч відгукам. Фу-фу-фу.

[EteenpainKuolemaan · Rating 1 out of 5]

Це одна з найгірших книжок, що потрапляли мені до рук і очей. Це абсолютно безталанна дурня, створена самозакоханим автором без жодної візії. Ну а про яку візію може йтись, якщо сам автор казав, що нічого не знав про ШІ й почав цікавитись після написання книжки? Вона прикметна тим, що в ній погано абсолютно все: сюжет, сетинг, персонажі, навіть проза – і це вже не кажучи про погляди, які через цю книжку транслюються. Сюжет критично дірявий, логіки книжка дійсно позбавлена начисто.

До ГГ просто посеред ночі приходить незнайома жінка та стверджує, що вона – ШІ з якогось додатка, в якому ГГ трохи сидів за кілька років до того, якій спеціально заради Алекса дали тіло, в яке йому треба 30 разів кінчити. ГГ це навіть не дивує, бо що ж тут, курва, дивного? Далі починається навчання "дитини в тілі богині" всьому найголовнішому: спочатку першим крокам, потім підборам, потім сексу. В Гоші є доступ до "необмеженої бази даних", щоправда, тільки тоді, коли автор захотів. На сусідніх сторінках вона визначає температуру та матеріал меблів, помічає електростатику на них, а потім бачить розетку, каже щось типу "що це за невідомий інтерфейс", пхає туди пальці й отримає удар струмом (цікаво, автор бачив розетку? це які мають бути пальці, щоб їх туди запхати?), а потім дивиться на зорі й питає "чи це якийсь інтерфейс" (так, автор любить розкидатись комп'ютерною термінологією як справжній комп'ютерщик). Також мене насмішило, що вони двічі перетинають кордон (поїздом і літаком), тоді як у Гоші немає ніяких документів – автор не подумав навіть про це. Ще раз: тут не про логіку.

Про мізогінію вже сказали достатньо, але мені найогиднішим у ній стало те, що свої погляди автор не просто романтизує, але й раціоналізує через супержінку, яку запрограмували бути ідеальною. Тобто, він не просто ділиться цими поглядами, а показує, що нібито найпотужніший інтелект, передове досягнення людства, має мислити саме так. Втім, є й смішніший бік: те, що практично всі ті негативні риси, які автор приписує жінкам, у книжці втілює сам Алекс, прообразом якого є, вочевидь, сам Пономарьов. І так само смішно, що автор не бачить цієї суперечності, бо жінкам не можна, а чоловікам можна.

[Oleksander Bukowskii · Rating 0.25 out of 5]

до релізу автор заблокав мене в соцмережах, після коментарів до цитат з цього ші-слопу. коли книга вийшла, я протягом тижня ходив до книгарні, брав там каву і прочитавши заявляю - це марна трата паперу та чорнил, рідкісний випадок, коли книга не має права на існування.
мене дуже засмучує, що до створення і розповсюдження цього лайна були залучені жінки, мені сумно від кількості медійних людей, що піарили свого дружка. особливо засмутив Андрухович, який нібито прочитав цей висер "одним із перших". Юрію Ігоровичу удачі тепер відмитись від цього смороду. а всім іншим я бажаю оминати автора і його творіння десятою-семидесятою дорогою

[Yourcringesum · Rating 5 out of 5]

Людям із хронічною непереносимістю кринжу не раджу. Якщо любите читати фанфіки й посміятися, ця книга для вас.

[Evgeniya · Rating 0.25 out of 5]

Мій відгук вже видалявся рази три, але ...запощу знову.

Читала тільки ознайомчий шмат, подивилася відео від дівчат, які прийняли на себе удар і відчитали книгу повністю...
Ідея, можливо і не погана, але , пед@я це не добре, бачити в жінці дитину і бажати її це трохи не нормально ...
Можливо якби була команда гарних редакторів, адекватні бета-рідери які б не побоялися сказати правду, можна було б виправити , але вийшло як вийшло. Шкода дерев...

[Яна Пизинцали · Rating 5 out of 5]

Alegria

There is a love in me raging
Alegria…

Claude Amesse, Franco Dragone, Manuel Tadros

Я вперше почула про книгу Олександра Пономарьова “30 днів: ШІ-людина” майже випадково. Вона трапилася мені у рекомендаціях у Тредс. Здається, там навіть було щось про презентацію. Я здивувалась. Подивилася на обкладинку та прогортала далі. Але потім виникла якась ідіотська історія з тим, що комусь не сподобалася обкладинка, мовляв, дивіться, яка некрасива згенерована картинка, і взагалі книга жахлива.

У таких випадках я завжди говорю: покажіть текст. Тому пішла дивитися ознайомчий фрагмент. Він виявився цілком хорошим. Тим паче – для книги автора-початківця. Отже, я подивилася уривок з тексту, зробила висновок і пішла далі, поки Олександр Пономарьов не виклав посилання на електронну версію. Оскільки на той момент до мене дійшло кілька, так би мовити, відгуків, я вирішила почитати книгу в електронному вигляді. Відкрила ознайомчий фрагмент знову. У застосунку він виявився більший, ніж у книжковому магазині.

Ось тоді я відчула це. Тоді я про це згадала.

Alegria. Квінтесенція радості у святі цирку дю Солей.

Тоді я зрозуміла, що в електронному вигляді я читати цю книгу не буду. Вона потрібна мені на папері.

Коли книга прийшла, я пірнула у неї одразу. І читала три дні з перервами на сон та їжу. І ось що я вам скажу.

Це прекрасно.

Далі спойлери.

Востаннє я відчувала щось подібне, коли читала Ж. Сарамагу “Смерть бере відпустку”. І це не випадково. Обидві історії – про життя та про те, як, і головне – для чого ми його проживаємо.

Я розумію, чому багатьом цей роман здався дивним. Ми стали жертвами “американізації” літератури та письменництва. Всі ці “сюжетні арки”, “показуй, а не розповідай”, “пропрацьовування персонажів” так щільно увійшли до читацького дискурсу, що людям стало складно сприймати ось такий імпресіоністський текст.

Є автори, які вміють професійно та майстерно писати. Є такі, хто вміє будувати сюжет. Є ті, хто віртуозно володіє мовою. Є майстри тих чи інших жанрів.

А є письменники, у яких, коли ти читаєш текст, ти чуєш, як шумить трава. У тексті нічого особливого не відбувається. Немає пригод, бійок, переслідувань, немає подій. Ти просто пірнаєш у нього та залишаєшся там. Гуляєш разом з героями, заглядаєш у провулки, пливеш на яхті, дивишся на старий маяк.

Я знаю всього кілька авторів, які на таке здатні. Жузе Сарамагу один з них. Це неможливо зімітувати, не можна натренувати, не вдасться повторити. Це талант.

То що ж це за історія – “30 днів: ШІ-людина”?

Для мене це історія про те, як людина пізнає себе. Пізнає через життя та через Іншого. У сенсі, який в це вкладав Емманюель Левінас. Інший завжди відрізняється від тебе, він завжди незвіданий та непізнаваний, але у його присутності та лише у його присутності ти стаєш собою.

Цей текст яскравий, світлий, безпардонний. Він робить що хоче й розквітає всіма кольорами веселки. У нього немає і не може бути обмежень, тому що їх немає у життя, яке він у дивовижний спосіб упіймав, ніби шматочок скла у руках дитини – сонячний зайчик. Будь-яка деталь важлива, будь-яка ідея – нова, будь-яке враження – обов’язкове.

Цей роман писав музикант. Я чую перебори фортепіано у ньому. Текст тече, переливається, стає гучніше, бурлить, несеться вперед. Він грає.

Головне – це переживання. Життя. Відчуття.

Вибір дівчини – штучного інтелекту, яка є головною героїнею, дозволяє відтворити цю колізію буквально, ледь не дослівно. З такою живістю та точністю, що дух перехоплює.

Пам’ятаєте цю милу дискусію про светр? Мовляв, чому це Гоша, у якій в голові – вся бібліотека людського знання, не розуміє, що светр – це не друга шкіра?

Справа у тому, що основна проблема штучного інтелекту – це не вміння писати реферати та грати в шахи. Будь-яка дія, яка передбачає швидке перебирання варіантів, піддається обробці комп’ютером. А ось так званий кваліа – досвід від першої особи – не алгоритмізується. Він пізнається.

Для маленької дитини светр, який висить на спинці крісла, і светр, який на тобі – це два різні светри. Тому Гоша, у якої безпосереднього досвіду ще менше, ніж у дитини, приймає светр за другу шкіру. Весь її подальший шлях – це шлях до того, щоб почати “надягати” життя та почуватися природно у ньому.

А тепер поговоримо про відгуки. Бо слона в кімнаті не вийде ігнорувати.

За багато років у інтернеті я чимало бачила. У тому числі – негативних відгуків. Але такого не зустрічала, мабуть, ніколи.

Що тільки не говорили про цей роман. Що він написаний про жінку очима чоловіка (а повинен бути написаний про жінку чиїми очима, враховуючи те, що головний герой – чоловік? Очима іншопланетян?). Що він написаний тільки заради еротики. Що умова, яку має виконати Гоша, щоб стати справжньою, це мізогінна чоловіча фантазія. І що це просто поганий текст.

Про начебто поганий текст я написала вище. А зараз пройдуся по основних претензіях.

Еротика. У книзі немає жодної еротичної сцени. Ви не помилилися. Жодної. Герої вперше кохаються у середині третього розділу, і цей перший раз, так само, як і всі подальші, описаний дуже скупо. Стримано та делікатно. За весь роман жодного разу не звучить слово “члeн”, “вагiна” чи “клiтор”. Жодного разу не звучить слово “соскu”. Рейтинг книги PG-13. Можна поставити M – за згадування алкоголю.

Але це найбезневинніша претензія, вибачте за каламбур.

Далі якийсь суцільний сором.

Як можна було не зрозуміти, що архетипічний сюжет цього роману – не “Пігмаліон”, а “Небо над Берліном”? Там буквально є цитата для тих, хто не зрозумів одразу. “Я бачив тебе уві сні. Але там у тебе були крила”. Весь сюжет на маяку – почасти інвертований сюжет тієї частини фільму, де ангел, який збирається спуститися на Землю, розмовляє зі своїм другом, який вже це зробив.

Сюжет на маяку – це взагалі окрема історія. У ній чудово показано, як живе стає живим і що живе – далеко не завжди причесане, пристойне та правильне. Спроба доглядача маяка перепрограмувати Гошу це очевидно спроба зґвалтування. Але жах не лише у тому, що він хотів зробити з Гошою. Жах у тому, що вперше в житті він вийшов за межі власних алгоритмів, тобто вперше в житті вчинив як людина. Переступив поріг. Переступив закон. Але там, де Гоша, переступивши поріг, виходить у життя, він хоче задовольнити власні пристрасті, і тому повертається у свій безпристрасний цифровий рай.

Як можна було не зрозуміти, що це роуд-сторі, і як будь-яка роуд-сторі, вона врешті-решт веде героїв до самих себе?

Як можна було не зрозуміти, що тридцять контактів, які потрібні для того, щоб Гоша могла стати справжньою жінкою, це історія про “жаб’ячу шкіру”? Куди ще простіше? Це чарівна казка. До речі, це також сюжет “принца-жаби”. Візьми мене з собою на прогулянку, візьми мене до себе за стіл, візьми мене з собою у ліжко.

Як можна було не зрозуміти, що поява Гоші перед Алексом, який щойно прокинувся, – це алюзія на створення Єви? Сюди ж відноситься ім’я Гоші – Георгія – яке означає “та, що обробляє землю”.

А Адам – буквально означає “людина” та є однокорінним зі словом “земля”.

Як можна було не зрозуміти, що історія з Лаурою – це конфлікт Єви та Ліліт? Дивовижно, але автору вдалося уникнути кліше, яке зазвичай виникає у таких історіях – коли секс з жінкою, яка уособлює Єву, описується як сповнений любові і ледь не цнотливий, а секс з жінкою, яка уособлює Ліліт, – як хтивий, лютий та тваринний.

Як можна було не зрозуміти, що секс-марафон наприкінці – це еротичний фарс, про що автор, не стримавшись, прямо говорить? Як можна було не помітити, що Алекс у цьому розділі виглядає не сексуальним і не всемогутнім, а смішним? Як можна було не побачити, що він сміється над самим собою?

Як можна було не звернути увагу на те, що Алекс живе у Вероні?

Тепер щодо мізогінних фантазій. Я не знаю, у кого які фантазії. Я читала текст. У тексті немає Мері С’ю та Марті Стью. Гоша дуже красива, але вона не ідеальна жінка. Вона просто дуже красива молода жінка. Алекс – здоровий привабливий чоловік трохи за тридцять. Але він не сліпучо гарний чоловік, у якого під шкірою перекочуються м’язи, а орган такого розміру, що його важко обхопити однією рукою. Він не супербізнесмен, не геній, не мільйонер. Він просто чоловік.

Ах, чому вона може стати справжньою лише у парі з ним? Та тому, що це така історія. Це варіант “Піноккіо”, історія про те, як стають людиною. Людьми не стають поодинці. І під час тренінгів особистісного зростання – теж. Людьми стають у стосунках з іншими людьми.

Про фантастичні елементи я навіть говорити не буду. Такої маячні я сто років не читала. Чому у Гоші стоїть вентилятор? У Гоші немає вентилятора. У неї перегрівається ядро, коли вона торкається спогадів про Алекса, які вона заблокувала всередині. Це метафора болісних переживань, душевної травми та невміння недосвідченої молодої людини справлятися зі своїми емоціями.

Яка ганьба. Я не вірю, що я це пояснюю.

Але який же результат? А результат такий, що я щойно прочитала розумний, глибокий, красивий та дуже талановито написаний роман. Мені страшенно подобається, як він зроблений. Мені страшенно подобається це відчуття радості, захвату та нестримного щастя, яке бринить в цьому тексті. Таке буває лише у авторів-початківців. “Я можу! У мене це виходить! Я написав це!”. З часом це минає, автор стає спокійніше, стриманіше, але тим дорожче це перше відчуття. Я думаю, що пан Олександр за деякий час захоче відредагувати текст, щось додати, щось – прибрати. Але я рада, що у нас є ця версія – тому що вона не лише добре написана, але й сповнена цієї щирої радості.

Я чекаю на другу частину.

Далі буде?

[Ell Wolf · Rating 0.25 out of 5]

Можна було б це і не писати. Нащо травмувати стільки людей і мене разом з ними ТТ
Не можу сказати про цю книгу нічого хорошого, позитивного або нейтрального. Це ЖАХЛИВО.

[Svetlana · Rating 1 out of 5]

Книга дуже слабка. В сюжеті нуль розвитку. Там де повинен бути climax ви знайдете дирку. Герої пласкі, ані розвитку, ані оригінальності. Діалоги повний кінець обіду. І це вже не кажучи про те, що книга НАСТІЛЬКИ СЕКСИСЬКА, що виглядає як відвертий плювок в обличчя шанувальниць пана автора. Іноді твори все ж краще залишати в столі

[Alla Komarova · Rating 0.25 out of 5]

Я -попри власну волю - побачила занадто багато уривків з цього ШІдевру і, чесно кажучи, з тотальному шокові, що в 2026-му році ні в чому не винні читачі мають читати цю погану написану еротичну, педофілічно забарвлену, фантазію дорослого чоловіка, який мріє про те, як їбатиме по 12 разів на день "дитину у тілі богині"