Марія. Віднайдений рай. Чого не гоїть огонь

by Улас Самчук

До 105-річниці від дня народження Уласа Самчука побачила світ збірка творів «Марія», «Віднайдений рай» та «Чого не гоїть огонь».

«Марія» — чи не найбільш відомий твір письменника. Опублікований у 1933 році, він одразу "попав у ціль". Адже це був страшний рік голодомору, коли загинули мільйони українців. Не дивно, що «Марію» почали сприймати як повість про голодомор. Насправді, твір і за своєю ідеєю, і за змістом набагато ширший. Це своєрідна філософська притча про руйнування селянського раю, традиційного селянського життя. Раю, який давав змогу (хай навіть завдяки важкій праці) жити і виживати людям. Тут вони знаходили своє просте людське щастя, народжували і ростили дітей. І ось зовнішні сили - війни, революції, більшовицька влада, - зруйнували цей рай. Від голоду, який, власне, є результатом цієї руйнації, загинула не лише Марія, загинув увесь її рід.

Роман «Чого не гоїть огонь» — про діяльність одного із загонів Української Повстанської Армії, який до останку боровся за незалежність України, боровся і з німецькими окупантами, і з російсько-більшовицьким тоталітаризмом. Однак, герой повісті Троян не належить до ідейних націоналістів, він веде боротьбу не за ідею — для нього важливим є захист того ж селянського раю, свого села, його традицій.

Третя частина тому — це оповідання, що увійшли до збірки «Віднайдений рай». У цих оповіданнях — враження письменника з часів його «першої еміграції», коли він, дезертирувавши з польського війська, у 30-х роках жив у «цивілізованій Європі» (Німеччині та Чехії), де умови життя були набагато кращі, ніж у його рідному Дермані. І все ж письменник-філософ, який уміє дивитися в корінь, далекий від ідеалізації цього «раю». Він констатує: «Тут людина отруїлася розкішшю і тоне у ній…» Такий цивілізований рай не сприймається письменником. Він — не справжній. Як несправжніми, бутафорськими є книги в шафі героя оповідання, що дало назву цій збірці.

384 pages, Hardcover

Published January 1, 2009

About the author

Улас Самчук - український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.