What do you think?
Rate this book
Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків
Майк Йогансен (1895 – 1937) – майстер української модерної прози, представник „Розстріляного Відродження”, один з засновників Вільної Академії Пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). За власним висловом, „поет, сценарист, романіст, лінгвіст, новеліст, автор граматик, поетик, словників, численних перекладів із мов усіх народів світу”.
Пропонуємо Вашій увазі його теоретичну роботу, поради і пропозиції молодим авторам, що супроводжуються детальним практичним аналізом прозових творів. Читаючи його, ви знайдете для себе багато корисного і цікавого, що неодмінно стане вам в пригоді. Та слід пам’ятати, що написаний він у 1928 році, а одже деякі теоретичні положення зумовлені тогочасними пошуками молодої літератури, що відштовхувалась від панівної ідеології. Також збережені лексичні, стилістичні та правописні особливості авторського тексту.
Пропонуємо Вашій увазі його теоретичну роботу, поради і пропозиції молодим авторам, що супроводжуються детальним практичним аналізом прозових творів. Читаючи його, ви знайдете для себе багато корисного і цікавого, що неодмінно стане вам в пригоді. Та слід пам’ятати, що написаний він у 1928 році, а одже деякі теоретичні положення зумовлені тогочасними пошуками молодої літератури, що відштовхувалась від панівної ідеології. Також збережені лексичні, стилістичні та правописні особливості авторського тексту.
150 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1928
4 people are currently reading
168 people want to read
About the author
Maik Yohansen
22 books6 followersMaik (Mykhailo) Hervasiiovych Yohansen or Mike Johansen (Ukrainian: Майк Гервасійович Йогансен; pseudonyms Villi Vetselius [Willy Wetzelius] and M. Kramar; 16 October 1895, Kharkiv, Ukraine – 27 October 1937, Kyiv, Ukraine) – was a Ukrainian poet, prose writer, dramatist, translator, critic and linguist.
Source: Wikipedia
Source: Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 25 of 25 reviews
January 13, 2025
1928 рік, Харків. Майк Йогансен видає книгу «Як будується оповідання», наче б то посібник з порадами, як стати письменником.
Але насправді це есе про те, чим мистецтво є насправді. Автор багато іронізує на тему «возвеличення» літератури та її ролі в суспільстві. Дуже глибока робота, як на мене, можна перечитувати кілька раз і щоразу відкривати для себе багато нового.
Але, я принесла вам уривок, на який дуже раджу звернути увагу!
«Найкраще діло заповнювати оті дірки міркуваннями психологічними. Науки психології, а так само поки що і рефлексології стільки мало дотепер розвинені, що можна брехати досхочу.
Коли, приміром, ви напишете в новелі «такі вже женщини: вони завжди…» (далі яке-небудь дієслово, байдуже яке), то читач ураз переконується, що ви психолог, і з великою цікавістю читає ваші міркування про природу жіноцтва чи й чоловіків теж. Щоб виходило цікавіше, намагайтеся писати парадоксально, перекручуючи ходячі сентенції. Коли, приміром, говориться, що женщини непевні і невірні, висловіть протилежну думку, і вас прочитають теж із задоволенням.
Наскільки ж він іронічно і геніально він мислить! Йогансен висміює тенденцію літератури до узагальнення, коли жінок (і чоловіків теж) зводять до абстрактних характеристик, які часто базуються на стереотипах.»
І схоже висміювання ми зустрічаємо в есе ще багато, і його жертвами стають і «вищі уми», і російські письменники.
Але насправді це есе про те, чим мистецтво є насправді. Автор багато іронізує на тему «возвеличення» літератури та її ролі в суспільстві. Дуже глибока робота, як на мене, можна перечитувати кілька раз і щоразу відкривати для себе багато нового.
Але, я принесла вам уривок, на який дуже раджу звернути увагу!
«Найкраще діло заповнювати оті дірки міркуваннями психологічними. Науки психології, а так само поки що і рефлексології стільки мало дотепер розвинені, що можна брехати досхочу.
Коли, приміром, ви напишете в новелі «такі вже женщини: вони завжди…» (далі яке-небудь дієслово, байдуже яке), то читач ураз переконується, що ви психолог, і з великою цікавістю читає ваші міркування про природу жіноцтва чи й чоловіків теж. Щоб виходило цікавіше, намагайтеся писати парадоксально, перекручуючи ходячі сентенції. Коли, приміром, говориться, що женщини непевні і невірні, висловіть протилежну думку, і вас прочитають теж із задоволенням.
Наскільки ж він іронічно і геніально він мислить! Йогансен висміює тенденцію літератури до узагальнення, коли жінок (і чоловіків теж) зводять до абстрактних характеристик, які часто базуються на стереотипах.»
І схоже висміювання ми зустрічаємо в есе ще багато, і його жертвами стають і «вищі уми», і російські письменники.
June 13, 2019
Дуже дотепна і корисна книжка для тих, хто хоче порозбиратися, як будується оповідання. Автор наголошує на одній критично важливій ноті, яку письменники, навіть ті, що добре володіють мовою, забувають: історія має завжди бути вибудована на фабульному рівні, тобто структурно, інакше це оповідання стає читати нецікаво, якою б важливою в ньому не була ідея чи які б дослідження не робив автор.
І тому Турґєнєва рознесли по всім фронтам.
І тому Турґєнєва рознесли по всім фронтам.
June 12, 2019
Спочатку не дуже сподобалась манера автора виражати думки, та й впринципі теми доволі зрозумілі (для мене). Справді бомба - частина з безпосереднім аналізом оповідань і пояснень до них. Хотілось би почитати цілу велику книгу з купою таких проаналізованих творів, відкриває очі на вдалі структури і нюанси.
September 6, 2019
"Як будується оповідання" - це, власне, не стільки й книга, скільки розлога стаття, облямована твердою палітуркою. І враження ця стаття залишає дуже строкаті.
На перших сторінках читати її досить напряжно з огляду на постійні реверанси в бік "марксистської ідеї". Трошки далі, коли Йогансен переходить до практичного аналізу окремих творів, ситуація змінюється - і не тільки за рахунок двох непоганих оповідань, що наведені у тексті повністю.
Він, як вправний рецензент, таким чином розбирає ці оповідання на молекули, звертає увагу читача на структурні дрібнички, які спершу дуже легко проґавити, що від цього розбору оповідання стають об'ємнішими і яскравішими. До того ж, закарбовуються прийоми письменства, якщо читач колись матиме в них потребу.
Під кінець стає прямо фізично боляче від величезних вставок Турґєнєва московитською мовою. І я розумію, що, очевидно, саме так воно й було в оригіналі книги, але можна ж було і відредагувати. Хай Йогансен і стверджує, що для українця не знати московитської і польської мов соромно, я все-таки волію обходитися без першої.
Йогансен вщент розносить письменські здібності Нечуя-Левицького, і - мушу погодитися - цілком підставно. "На безлюдді і Хома - письменник", - каже Йогансен, а я читаю "на безлюдді і Буадзе - режисер". Та сама тема, що її здіймав сто років тому Йогансен, і нині не дає спокою українцям. Бездумно вихваляємо своє тільки за те, що воно своє, не озираючись на якість того свого. Тільки тоді то було про літературу, а тепер - про кіно.
Втім, писати українці зрештою навчилися. То є надія, що навчаться й іншого.
На перших сторінках читати її досить напряжно з огляду на постійні реверанси в бік "марксистської ідеї". Трошки далі, коли Йогансен переходить до практичного аналізу окремих творів, ситуація змінюється - і не тільки за рахунок двох непоганих оповідань, що наведені у тексті повністю.
Він, як вправний рецензент, таким чином розбирає ці оповідання на молекули, звертає увагу читача на структурні дрібнички, які спершу дуже легко проґавити, що від цього розбору оповідання стають об'ємнішими і яскравішими. До того ж, закарбовуються прийоми письменства, якщо читач колись матиме в них потребу.
Під кінець стає прямо фізично боляче від величезних вставок Турґєнєва московитською мовою. І я розумію, що, очевидно, саме так воно й було в оригіналі книги, але можна ж було і відредагувати. Хай Йогансен і стверджує, що для українця не знати московитської і польської мов соромно, я все-таки волію обходитися без першої.
Йогансен вщент розносить письменські здібності Нечуя-Левицького, і - мушу погодитися - цілком підставно. "На безлюдді і Хома - письменник", - каже Йогансен, а я читаю "на безлюдді і Буадзе - режисер". Та сама тема, що її здіймав сто років тому Йогансен, і нині не дає спокою українцям. Бездумно вихваляємо своє тільки за те, що воно своє, не озираючись на якість того свого. Тільки тоді то було про літературу, а тепер - про кіно.
Втім, писати українці зрештою навчилися. То є надія, що навчаться й іншого.
June 17, 2019
Дочитала, але вже хочеться перечитати, щоб визначити, з чим згодна, з чим ні. Бо я кого читаю, того вважаю правим, а воно ж не обов'язково так. Наприклад, мені часто подобаються безфабульні "вірші в прозі", які автор критикує, або документальні неприкрашені вигадкою "нотатки", які Майк Йогансен називає сирим матеріалом. Ще він дуже в'їдливий, але сам же сказав, що скепсис і іронія необхідні новелістові. Цікаво, який він в живому спілкуванні був, чи сподобалося б мені з ним розмовляти. Постійні жарти про купування секс-працівниць, такоє. Але щодо писання літератури - є над чим подумати.
Сама книжечка як об'єкт симпатична, але шрифт - ну занадто дрібний-тонкий, точно не для читання в громадському транспорті, особливо примітки на полях. А я саме для гром.транспорту її й купила, коли зрозуміла, що почуваюся розгублено серед людей без книжки, а в книжку можна втикнутися і надати собі сенсу.
Сама книжечка як об'єкт симпатична, але шрифт - ну занадто дрібний-тонкий, точно не для читання в громадському транспорті, особливо примітки на полях. А я саме для гром.транспорту її й купила, коли зрозуміла, що почуваюся розгублено серед людей без книжки, а в книжку можна втикнутися і надати собі сенсу.
March 4, 2021
Частина з аналізом оповідань — чиста любов. За критику надмірних описів природи вдячна від всього серденька
October 6, 2019
Несподівано для себе, читала її дуже довго. Потім стало зрозуміло, що так і мало бути: книга потребує вдумливого читання. Окрім теоретичного матеріалу, дуже корисний і доцільний розбір реальних оповідань. Цікава мова і іронічний тон написання, я таке люблю.
July 30, 2017
Рідко коли можна зустріти успішного письменника, який так просто і радо запускає інших в саме серце своєї робітні-лабораторії. Дуже пізнавально і практично.
June 17, 2023
А я ще наївно думала що забужко мозок ламає… 🫠
April 30, 2025
цікаво, повертатимуся до неї ще. сподобалося, як Йогансен тут пише, хоч це і нон-фікшн.
June 3, 2020
Потрохи доходять руки до прочитання книг із свого списку «Обов’язково для прочитання». Черговий щабель цього списку впав під впертим бажанням почитати щось цікаве. І цього разу це виявилася книга чудового автора, поета, прозаїка, критика та одного з представників доби «Розстріляного відродження» Майка Йогансена – «Як будується оповідання».
Ця книжка хоч і невелика за розміром, але дуже глибока за наповненням. Майк Йогансен без зайвого пафосу та надмірного філософствування пояснює, що ж означає це досить широке слово «література» та яке її місце у світі (спойлер – між чаєм та сельтерською водою). І що мені найбільше сподобалося, так це те, що робить він це досить просто - без надмірних ускладнень, без незрозумілий словесних конструкцій. Усе максимально доступно та зрозуміло, а на додачу досить обґрунтовано. Там ще Йогансен трішки проїжджається по літературних критиках, але зовсім трішечки, майже непомітно (насправді ні, але краще почитайте про це самі).
Друга частина книги присвячена конкретно оповід��нням, на їхніх прикладах Майк Йогансен розбирає структуру оповідань, їхніх персонажів, фабулу, структурну та психологічну мотивацію, різні літературні прийоми, які використовували відомі автори у с��оїх творах. Використовуючи наочні приклади, автор детально пояснює як саме має будуватися оповідання для досягнення максимального ефекту на читача, а які методи є абсолютно непотрібні та навіть шкідливі.
Уся ця інформація буде корисною не лише для тих, хто бажає писати власні твори (як можна подумати з назви книги), але й читачі, які бажають краще розбиратися в літературі та хочуть навчитися аналізувати тексти більш професіонально, теж знайдуть тут багато корисною для себе інформації. Тобто, не зважаючи на назву, ця книга буде корисною абсолютно для всіх читачів, хто хоче дізнатися більше про літературу та принципи побудови оповідань.
Окремо хочу виділити дві речі, які мені дуже сподобалися у цій книзі. По-перше, мені дуже сподобалася мова Майка Йогансена. Вона настільки гарна, українська та соковита (хоча й може здатися спочатку, що вона якась архаїчна), що хочеться читати і читати цього автора далі, чисто через його стиль. По-друге, видавництво Pabulum робить дуже гарні обкладинки та оформлення для книг, і «Як будується оповідання» не стало виключенням. Чудовий фіолетовий колір, який використовується не лише на обкладинці, але й у оформленні самої книги, мені надзвичайно подобається.
Окремо для себе виділю ще один фактор, адже після закінчення книги Майка Йогансена в мене не виникало питання, що ж читати далі. Я вже чітко знав, що далі я хочу збірку оповідань Едґара Аллана По, адже одне з його оповідань було використано Йогансеном для аналізу вдалої структурної побудови оповідання. І тепер маю нестерпне бажання озброїтися новеньким томиком пана По від видавництва Жупанського, читати оповідання та аналізувати їх за порадами Майка Йогансена.
Ця книжка хоч і невелика за розміром, але дуже глибока за наповненням. Майк Йогансен без зайвого пафосу та надмірного філософствування пояснює, що ж означає це досить широке слово «література» та яке її місце у світі (спойлер – між чаєм та сельтерською водою). І що мені найбільше сподобалося, так це те, що робить він це досить просто - без надмірних ускладнень, без незрозумілий словесних конструкцій. Усе максимально доступно та зрозуміло, а на додачу досить обґрунтовано. Там ще Йогансен трішки проїжджається по літературних критиках, але зовсім трішечки, майже непомітно (насправді ні, але краще почитайте про це самі).
Друга частина книги присвячена конкретно оповід��нням, на їхніх прикладах Майк Йогансен розбирає структуру оповідань, їхніх персонажів, фабулу, структурну та психологічну мотивацію, різні літературні прийоми, які використовували відомі автори у с��оїх творах. Використовуючи наочні приклади, автор детально пояснює як саме має будуватися оповідання для досягнення максимального ефекту на читача, а які методи є абсолютно непотрібні та навіть шкідливі.
Уся ця інформація буде корисною не лише для тих, хто бажає писати власні твори (як можна подумати з назви книги), але й читачі, які бажають краще розбиратися в літературі та хочуть навчитися аналізувати тексти більш професіонально, теж знайдуть тут багато корисною для себе інформації. Тобто, не зважаючи на назву, ця книга буде корисною абсолютно для всіх читачів, хто хоче дізнатися більше про літературу та принципи побудови оповідань.
Окремо хочу виділити дві речі, які мені дуже сподобалися у цій книзі. По-перше, мені дуже сподобалася мова Майка Йогансена. Вона настільки гарна, українська та соковита (хоча й може здатися спочатку, що вона якась архаїчна), що хочеться читати і читати цього автора далі, чисто через його стиль. По-друге, видавництво Pabulum робить дуже гарні обкладинки та оформлення для книг, і «Як будується оповідання» не стало виключенням. Чудовий фіолетовий колір, який використовується не лише на обкладинці, але й у оформленні самої книги, мені надзвичайно подобається.
Окремо для себе виділю ще один фактор, адже після закінчення книги Майка Йогансена в мене не виникало питання, що ж читати далі. Я вже чітко знав, що далі я хочу збірку оповідань Едґара Аллана По, адже одне з його оповідань було використано Йогансеном для аналізу вдалої структурної побудови оповідання. І тепер маю нестерпне бажання озброїтися новеньким томиком пана По від видавництва Жупанського, читати оповідання та аналізувати їх за порадами Майка Йогансена.
Read
February 6, 2025Спочатку Йогансен обґрунтовує свою ідею про те, що література, як всяке інше мистецтво, є ніщо інше (і більше) як розвага. Потім він дає короткі теоретичні поради з написання короткої прози, типу "відмовтесь від пейзажів", "відмовтесь від філософії", "відмовтесь від великої кількості персонажів/довгиг часових проміжків/частої зміни сетінгу", "відмовтесь від нещасливої розв'язки". Потім аналізує кілька оповідань, найбільше уваги приділяючи техніці ламання очікувань читача (як їх ламати не тільки кардинально, але й без шкоди логіці розповіді). Потім він цитує Тургєнєва, щоб жостко його розкритикувати й мотивує це тим, щоб ми, мовляв, знали, як не треба писати. З цієї книжки видно, як багато автор читав англійською і це кайнда прикольно, зокрема, він вживає деякі запозичення з англійської, дуже схожі на сучасні (я так надіюсь, що "спіч" у значенні промови не редакторка вставила).
Мені це читання було цікавим і корисним, але то тут, то там в книжці проблискують мізогінні вайби, тому сьогодні без зірочок.
Мені це читання було цікавим і корисним, але то тут, то там в книжці проблискують мізогінні вайби, тому сьогодні без зірочок.
January 30, 2023
Сподобалось як Йогансен розклав про мотивації тих чи інших подій в тексті. Особливо, це перший приклад в 2 частині книги. Психологічна мотивація поведінки героїв, структурна.
Така собі книжка про інші книжки. Рекомендую, особливо якщо полюбляєте читати новели
Така собі книжка про інші книжки. Рекомендую, особливо якщо полюбляєте читати новели
June 13, 2023
Гарна база, Йогансен дійсно шарить в тому, про що пише. Ще б поменше звертання до російської літератури і взагалі було б шикарно. Проте в кінці він розйобує турґєнєва, тож за це я прикрила очі на попередні реверанси до російських писань та уривків, які були наведені російською мовою
November 20, 2017
чудова розправа з турґєнєвами і нечуями))
я не белетрист, але може колись придасться
я не белетрист, але може колись придасться
December 27, 2021
Плюси: дуже красива книжка(видавництво Pabulum), якісна обкладинка, є закладка - біла стрічка.
Це всі плюси.
Це всі плюси.
February 28, 2020
Как же тяжко было это читать. Много устаревшей информации. Без надобности сложный слог автора. Постоянная, часто необоснованная никакими доводами критика писателей. Субъективность.
Объем книги ничтожно мал, но по ощущениям читала ее вечность.
Практических советов – мало.
Лучшее в книге – анализ рассказов. Но и тот разбавлен водой и нелепыми шуточками и издевками.
Полное разочарование.
Объем книги ничтожно мал, но по ощущениям читала ее вечность.
Практических советов – мало.
Лучшее в книге – анализ рассказов. Но и тот разбавлен водой и нелепыми шуточками и издевками.
Полное разочарование.
June 21, 2020
"Ми вже занотували, що власне вся робота, що її мав Тургенєв над сировим матеріалом своїх нотаток, це була робота над язиком. Вірші в прозі, ліричні уривки на штиб "Чуден Днепр," ландшафти, розписані язиком замість пензля, словом сказати, все те, що вчителі словесності вибирають для диктантів саме за чистоту і, так би мовити, самостійність мови, все це характерна ознака певної доби в літературі. Для того, щоб схарактеризувати цю добу точніше, досить прочитати тургенєвський таки ж вірш у прозі під назвою 'Русский язык.' 'Во дни... тягостных раздумий о судьбах моей родины... ты один мне утеха и опора, о великий, могучий, свободный русский язык... нельзя не верить, чтобы такой язык не был дан великому народу.'
Це ж та сама програма, що в шевченківському "... наша пісня повік не загине: от де, діти, наша слава, слава України," хоч і соціальні причини такої платформи були зовсім не однакові, ба навіть протилежні. Це той момент, що їх об'єднує. Це одночасно і той момент, що допускав існування нефабульної прози, "стіхотворєній у прозі" і такого іншого.
Треба сказати, що сучасна нова російська література, станувши на стежку, Андрєєм Білим протоптану, теж несе на своїм прапорі передусім 'язик,' тільки тепер звільняючись не від французької мови, а від мови руських класиків із Тургенєвим у тім числі. Занадто щільно була зв'язана вся тургенєво-надсонівщина з язиком певної епохи, щоб можна булоб відійти від неї, не зруйнувавши цей 'язик.'
Звичайна річ, диктанти зробили своє діло. І досі широкі кола провінціальної інтелігенції, до яких, на жаль доводиться часто зараховувати також інтелігенцію вкраїнську, як на святотатство дивляться на всяку спробу показати, що Тургенєв і Гончаров третьорядні письменники, а не "великие писатели," що російська проза взагалі починається з Толстого і Достоєвського, що вплив попередньої прози на гімназистів і провінціальних письменників був страшенно шкідливий, що коли Тургенєв є стандарт, взірець, то чого ж можна ждати, окроме диктантів на прекраснодушні теми, від його наслідувачів. Перед українською прозою стоїть негайна задача - оволодіти фабульною архітектурою в прозі, навчитися організовувати матеріал. Аналіз попередньої української літератури повинен не замазувати й не виправдувати анальфабетизм у цій справі наших нечуїв, а викривати його і встановляти як загрозливий приклад.
[...]
Дуже знаменні слова Ніковського про фабульну вартість Нечуєвої повісті. Ніковський, уявляючи собі європейця-читача, погоджується з ним на '...малий і кволий драматизм ситуацій,' на те, що сюжет у Нечуя '... мало розроблений, але все ж цікавий, що внутрішня діалектика повісті й зовсім слаба... і т. д.'. І от на підставі цього Ніковський радить 'європейцеві' прочитати самому всю повість і ознайомитися ширше з українською літературою, а означені вади пояснює темою самого твору та громадською тенденцією автора."
Читати було дуже цікаво, а цю цитату з останніх сторінок книжки наводжу, бо 1) I feel so vindicated re: Нечуй-Левицький і "Кайдашева сім'я"!!, оце непогано написане, але ніяке, і ніхто ніколи ніде не визнав (принаймні доки це вчилося в школі і розмова була актуальна) що король, власне, голий, що воно ніяке. А крім того, 2) нагадалася вже трохи давніша стаття Вікторії Наріжної здається про "диктатуру ідей в українській літературі." Тобто і досі - наскільки нічого не змінилося десь там між кінцем 1920-тих і початком 2010-тих.
Ага! Згадав! Ще Йогансенів наїзд на Нечуя-Левицького нагадує розкішний наїзд Марка Твена на Фенімора Купера ("Use the right word, not its second cousin" - це, здається, якраз звідти.).
Це ж та сама програма, що в шевченківському "... наша пісня повік не загине: от де, діти, наша слава, слава України," хоч і соціальні причини такої платформи були зовсім не однакові, ба навіть протилежні. Це той момент, що їх об'єднує. Це одночасно і той момент, що допускав існування нефабульної прози, "стіхотворєній у прозі" і такого іншого.
Треба сказати, що сучасна нова російська література, станувши на стежку, Андрєєм Білим протоптану, теж несе на своїм прапорі передусім 'язик,' тільки тепер звільняючись не від французької мови, а від мови руських класиків із Тургенєвим у тім числі. Занадто щільно була зв'язана вся тургенєво-надсонівщина з язиком певної епохи, щоб можна булоб відійти від неї, не зруйнувавши цей 'язик.'
Звичайна річ, диктанти зробили своє діло. І досі широкі кола провінціальної інтелігенції, до яких, на жаль доводиться часто зараховувати також інтелігенцію вкраїнську, як на святотатство дивляться на всяку спробу показати, що Тургенєв і Гончаров третьорядні письменники, а не "великие писатели," що російська проза взагалі починається з Толстого і Достоєвського, що вплив попередньої прози на гімназистів і провінціальних письменників був страшенно шкідливий, що коли Тургенєв є стандарт, взірець, то чого ж можна ждати, окроме диктантів на прекраснодушні теми, від його наслідувачів. Перед українською прозою стоїть негайна задача - оволодіти фабульною архітектурою в прозі, навчитися організовувати матеріал. Аналіз попередньої української літератури повинен не замазувати й не виправдувати анальфабетизм у цій справі наших нечуїв, а викривати його і встановляти як загрозливий приклад.
[...]
Дуже знаменні слова Ніковського про фабульну вартість Нечуєвої повісті. Ніковський, уявляючи собі європейця-читача, погоджується з ним на '...малий і кволий драматизм ситуацій,' на те, що сюжет у Нечуя '... мало розроблений, але все ж цікавий, що внутрішня діалектика повісті й зовсім слаба... і т. д.'. І от на підставі цього Ніковський радить 'європейцеві' прочитати самому всю повість і ознайомитися ширше з українською літературою, а означені вади пояснює темою самого твору та громадською тенденцією автора."
Читати було дуже цікаво, а цю цитату з останніх сторінок книжки наводжу, бо 1) I feel so vindicated re: Нечуй-Левицький і "Кайдашева сім'я"!!, оце непогано написане, але ніяке, і ніхто ніколи ніде не визнав (принаймні доки це вчилося в школі і розмова була актуальна) що король, власне, голий, що воно ніяке. А крім того, 2) нагадалася вже трохи давніша стаття Вікторії Наріжної здається про "диктатуру ідей в українській літературі." Тобто і досі - наскільки нічого не змінилося десь там між кінцем 1920-тих і початком 2010-тих.
Ага! Згадав! Ще Йогансенів наїзд на Нечуя-Левицького нагадує розкішний наїзд Марка Твена на Фенімора Купера ("Use the right word, not its second cousin" - це, здається, якраз звідти.).
August 12, 2023
Майк Йогансен — українець, поет та прозаїк доби «Розстріляного відродження». Також перекладач, критик, лінгвіст, сценарист, співзасновник літературного об'єднання ВАПЛІТЕ. Ну і звісно ж — жертва сталінських репресій. Коли тримаєш це все в голові, то дивакувата мова, якою написана книга стає поетичною, а фамільярність, з якою він пише про Винниченка — зрозумілою. Не налаштовуйтесь на те, що ви знайдете у книзі концентрований прикладний зміст, або покрокову інструкцію, навпаки, скоріше загальну логіку класичної короткої прози.
May 25, 2020
Багато Йогансенівського гумору, але можна деякі речі сприймати вельми серйозно. Такі цитати, як, скажімо "Не буде доброго письменника з того, хто не може з цікавістю зазирати у словник", або "Писати слід починати з кінця, з розв'язки" для мене стали цікавими підказками.
Варто читати.
Варто читати.
October 10, 2021
Ілюстрації, шрифти та загалом оформлення книжки — бомба! Цілковита насолода.
Стиль письма Майка Йогансена доволі складний. Відчувається його думка та його принципи.
Читати було доволі цікаво, особливо спостерігати як Майк аналізує та "розбирає" оповідання
Стиль письма Майка Йогансена доволі складний. Відчувається його думка та його принципи.
Читати було доволі цікаво, особливо спостерігати як Майк аналізує та "розбирає" оповідання
January 22, 2022
чудесна річ. після прочитання почав краще концентруватися на деталях творів.
покращує усвідомленість в читанні. мова і оформлення в цій книжці просто розкішні.
розтягував якнайдовше (майже 9 місяців), жаль, що вона така маленька.
хочеться, щоб подібні книжки не закінчувалися.
покращує усвідомленість в читанні. мова і оформлення в цій книжці просто розкішні.
розтягував якнайдовше (майже 9 місяців), жаль, що вона така маленька.
хочеться, щоб подібні книжки не закінчувалися.
April 3, 2024
Захуєсосив Тургєнєва й Нечуй-Левицького
May 22, 2025
П'ять сторінок потерпіти, а далі дуже класна стаття: з прикладами, аналізом.
Жив би автор зараз, купу грошів заробив би як лектор онлайн курсів сторітелінгу.
Жив би автор зараз, купу грошів заробив би як лектор онлайн курсів сторітелінгу.
February 18, 2023
Як на мене, книжка дещо застаріла й не дуже актуальна для сучасного читача.
Втім, було все одно пізнавально її прочитати, тому сміливо раджу всім, хто цікавиться письменництвом як ремеслом.
Втім, було все одно пізнавально її прочитати, тому сміливо раджу всім, хто цікавиться письменництвом як ремеслом.
Displaying 1 - 25 of 25 reviews