What do you think?
Rate this book
Сигнал к капитуляции
Франсуазу Саган называли Мадемуазель Шанель от литературы. Начиная с самого первого романа "Здравствуй, грусть" (1954), наделавшего немало шума, её литературная карьера складывалась блестяще, она с удивительной лёгкостью создавала книгу за книгой, их переводили на различные языки и они разлетались по свету миллионами экземпляров.
Роман Франсуазы Саган "Сигнал капитуляции" (1965) - история женщины, приносящей любовь в угоду жизненному комфорту. Ещё звучит мелодия любви, но до героини романа уже доносится сигнал капитуляции – барабанная дробь, предвещающая поражение… Увы, в столкновении с реальным бытом мечта обречена с первого мгновения – и, тем не менее, она прекрасна.
Франсуаза Саган верна себе: её проза – прозрачная, изящная, лишенная позы – доставляет радость все новым поколениям читателей.
Роман Франсуазы Саган "Сигнал капитуляции" (1965) - история женщины, приносящей любовь в угоду жизненному комфорту. Ещё звучит мелодия любви, но до героини романа уже доносится сигнал капитуляции – барабанная дробь, предвещающая поражение… Увы, в столкновении с реальным бытом мечта обречена с первого мгновения – и, тем не менее, она прекрасна.
Франсуаза Саган верна себе: её проза – прозрачная, изящная, лишенная позы – доставляет радость все новым поколениям читателей.
224 pages, Paperback
Published January 1, 2007
4 people are currently reading
26 people want to read
About the author
Françoise Sagan
251 books1,669 followersBorn Françoise Quoirez, Sagan grew up in a French Catholic, bourgeois family. She was an independent thinker and avid reader as a young girl, and upon failing her examinations for continuing at the Sorbonne, she became a writer.
She went to her family's home in the south of France and wrote her first novel, Bonjour Tristesse, at age 18. She submitted it to Editions Juillard in January 1954 and it was published that March. Later that year, She won the Prix des Critiques for Bonjour Tristesse.
She chose "Sagan" as her pen name because she liked the sound of it and also liked the reference to the Prince and Princesse de Sagan, 19th century Parisians, who are said to be the basis of some of Marcel Proust's characters.
She was known for her love of drinking, gambling, and fast driving. Her habit of driving fast was moderated after a serious car accident in 1957 involving her Aston Martin while she was living in Milly, France.
Sagan was twice married and divorced, and subsequently maintained several long-term lesbian relationships. First married in 1958 to Guy Schoeller, a publisher, they divorced in 1960, and she was then married to Robert James Westhoff, an American ceramicist and sculptor, from 1962 to 63. She had one son, Denis, from her second marriage.
She won the Prix de Monaco in 1984 in recognition of all of her work.
She went to her family's home in the south of France and wrote her first novel, Bonjour Tristesse, at age 18. She submitted it to Editions Juillard in January 1954 and it was published that March. Later that year, She won the Prix des Critiques for Bonjour Tristesse.
She chose "Sagan" as her pen name because she liked the sound of it and also liked the reference to the Prince and Princesse de Sagan, 19th century Parisians, who are said to be the basis of some of Marcel Proust's characters.
She was known for her love of drinking, gambling, and fast driving. Her habit of driving fast was moderated after a serious car accident in 1957 involving her Aston Martin while she was living in Milly, France.
Sagan was twice married and divorced, and subsequently maintained several long-term lesbian relationships. First married in 1958 to Guy Schoeller, a publisher, they divorced in 1960, and she was then married to Robert James Westhoff, an American ceramicist and sculptor, from 1962 to 63. She had one son, Denis, from her second marriage.
She won the Prix de Monaco in 1984 in recognition of all of her work.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
June 20, 2021
Про Франсуазу Саган казали, що вона писала свої твори з пером, глибоко укорінененим у французьку літературу. Я почала знайомитися з творчістю цієї авторки з рандомної книжки, яку знайшла у книгарні. До речі, в оригіналі вона звучить «La Chamade» (дуже гарно, правда?) Так от, з перших сторінок я зрозуміла: It's soooo French.
Це історія про жінку in her early 30, яка може зірватися зранку на прогулянку, бо відчуває, що вітер пахне весною. Люсіль живе з дещо старшим за неї Шарлем, який обожнює її так, як нікого доти. Але жінку цікавить більше весна і цей запах у повітрі, який з'являється з її приходом. Вони жили би так ще багато років, якби не з'явився третій. І саме цей герой рухатиме весь сюжет роману, щоби зрештою ми читачі, так само як і герої роману, змогли дати собі відповідь на кілька питань.
Чи може людина зламати себе заради іншої? Чому несвобода ніколи не дорівнює щастю? Чому жоден з нас ніколи не зможе володіти іншим?
Всі слова у цьому романі сплітаютсья у тканину почуттів, переживань і гедонізму. Вся ця чуттєва ріка прямо таки виливаєтсья на тебе, а ти у шоці перегортаєш одну сторінку за іншою у захопленні від того, що можна осмислювати своє ставлення до життя і стосунки з людьми через чуттєву призму, а не раціональну. Цікаво, що герої від цього не програють у своїй правдивості, а їхні мотиви та вчиники стають зрозумілими з перших абзаців.
«Я не керуюся точністю у зображенні людей», – сказала якось Франсуаза в інтерв'ю для the Paris Review. – Я намагаюся зробити вигаданих персонажів максимально правдивими та наближеними до реальності».
Історія ж самої авторки досить трагічна. Вона стала популярною у 18 років, коли вийшов її перший роман «Bonjour Tristesse». Попри плідну діяльність протягом всього життя, вона ніколи не змогла написати книжки, яка би переплюнула за значимістю її літературний дебют (1954). Тоді вона розповіла історію молодої дівчини, яка сколихнула світські кола ( і не лише), зокрема тому, що 17-літня дівчина може користуватися своїм тілом, як захочеться їй самій і отримувати задоволення, яке не обмежується шлюбом чи бажанням мати дітей. Але разом з успіхом прийшли великі гроші, алкоголь і наркотики, які розхитали життя письменниці. Померла вона у віці 69 років.
Інколи мені було дуже складно читати цей роман, бо я приділяю почуттям вже значно менше уваги, ніж робила це у 18, наприклад. Тому подекуди це було надто вже аж драматично, сентиментально й пафосно. А з іншого боку, це вже питання у Всесвіт, чому у 18 такі романи мені заходили б легше, ніж у 25.
Це історія про жінку in her early 30, яка може зірватися зранку на прогулянку, бо відчуває, що вітер пахне весною. Люсіль живе з дещо старшим за неї Шарлем, який обожнює її так, як нікого доти. Але жінку цікавить більше весна і цей запах у повітрі, який з'являється з її приходом. Вони жили би так ще багато років, якби не з'явився третій. І саме цей герой рухатиме весь сюжет роману, щоби зрештою ми читачі, так само як і герої роману, змогли дати собі відповідь на кілька питань.
Чи може людина зламати себе заради іншої? Чому несвобода ніколи не дорівнює щастю? Чому жоден з нас ніколи не зможе володіти іншим?
Всі слова у цьому романі сплітаютсья у тканину почуттів, переживань і гедонізму. Вся ця чуттєва ріка прямо таки виливаєтсья на тебе, а ти у шоці перегортаєш одну сторінку за іншою у захопленні від того, що можна осмислювати своє ставлення до життя і стосунки з людьми через чуттєву призму, а не раціональну. Цікаво, що герої від цього не програють у своїй правдивості, а їхні мотиви та вчиники стають зрозумілими з перших абзаців.
«Я не керуюся точністю у зображенні людей», – сказала якось Франсуаза в інтерв'ю для the Paris Review. – Я намагаюся зробити вигаданих персонажів максимально правдивими та наближеними до реальності».
Історія ж самої авторки досить трагічна. Вона стала популярною у 18 років, коли вийшов її перший роман «Bonjour Tristesse». Попри плідну діяльність протягом всього життя, вона ніколи не змогла написати книжки, яка би переплюнула за значимістю її літературний дебют (1954). Тоді вона розповіла історію молодої дівчини, яка сколихнула світські кола ( і не лише), зокрема тому, що 17-літня дівчина може користуватися своїм тілом, як захочеться їй самій і отримувати задоволення, яке не обмежується шлюбом чи бажанням мати дітей. Але разом з успіхом прийшли великі гроші, алкоголь і наркотики, які розхитали життя письменниці. Померла вона у віці 69 років.
Інколи мені було дуже складно читати цей роман, бо я приділяю почуттям вже значно менше уваги, ніж робила це у 18, наприклад. Тому подекуди це було надто вже аж драматично, сентиментально й пафосно. А з іншого боку, це вже питання у Всесвіт, чому у 18 такі романи мені заходили б легше, ніж у 25.
March 25, 2021
All the old stuff — Tolstoy’s Anna Karenina, Nabokov’s Laughter in the Dark — reshaped and served under a slightly different dressing
December 22, 2020
Почему толко сейчас я открыла для себя Саган?
Так долго я считала её заурядной, банальной, слишком обычной и не читала. Откуда во мне родились эти предрассудки я не помню, но точно я кому-то поверила наслово.
Зря. Как всегда зря.
Она восхитительна.
Возможно, мне повезло с книгой и в ней я вычитала себя, поэтому так много счастья оттого, что ещё один замечательный автор у меня в списке к прочтению. Возможно, лёгкость, чувственость опьяняют и влюбляют по-французски, и хочется читать автора ещё и ещё.
Но
История банальна и встречается на каждом шагу. Я считаю это признак большого таланта писать на затасканные темы интересно, увлечённо, так, что ничего не остаётся как только читать и читать, пока не дойдёшь до последних строк это "такой банальной книги о любви".
Так хочется верить, что писали этот роман с меня... Но на самом деле писали её с настоящих обычных женщин.
Что такое любовь когда ты с ней на "вы" и почему страсть это всегда фамильярно.
История женщины, которая не знала чего хочет, но точно знала того, чего не хотела.
И хоть вопрос "почему так сложно" так и остался открытым, но поиск ответов это далеко не то, чем стоит заниматься с этой книгой.
Получать удовольствие и помнить, что иногда то, что кажется ошибкой на самом деле кратчайший путь к счастью.
Вот чем стала для меня эта книга.
Так долго я считала её заурядной, банальной, слишком обычной и не читала. Откуда во мне родились эти предрассудки я не помню, но точно я кому-то поверила наслово.
Зря. Как всегда зря.
Она восхитительна.
Возможно, мне повезло с книгой и в ней я вычитала себя, поэтому так много счастья оттого, что ещё один замечательный автор у меня в списке к прочтению. Возможно, лёгкость, чувственость опьяняют и влюбляют по-французски, и хочется читать автора ещё и ещё.
Но
История банальна и встречается на каждом шагу. Я считаю это признак большого таланта писать на затасканные темы интересно, увлечённо, так, что ничего не остаётся как только читать и читать, пока не дойдёшь до последних строк это "такой банальной книги о любви".
Так хочется верить, что писали этот роман с меня... Но на самом деле писали её с настоящих обычных женщин.
Что такое любовь когда ты с ней на "вы" и почему страсть это всегда фамильярно.
История женщины, которая не знала чего хочет, но точно знала того, чего не хотела.
И хоть вопрос "почему так сложно" так и остался открытым, но поиск ответов это далеко не то, чем стоит заниматься с этой книгой.
Получать удовольствие и помнить, что иногда то, что кажется ошибкой на самом деле кратчайший путь к счастью.
Вот чем стала для меня эта книга.
January 9, 2019
Класичний сюжет, - що врешті переможе? Шалена пристрасть чи прив*язаність, стабільність і фінансове забезпечення?
Мені дуже подобається, як Саган описує почуття. Натяки, погляди, відчуття. Те, що зараз в шаленому темпі життя, ми все менше помічаємо. Ще півстоліття тому мало набагато більше сенсу.
Мені подобається, що це відбувається в Парижі. Це багато розставляє на свої місця. Париж дійсно створений для таких історій. Роман "проковтнула" за день, і хочеться ще)
Мені дуже подобається, як Саган описує почуття. Натяки, погляди, відчуття. Те, що зараз в шаленому темпі життя, ми все менше помічаємо. Ще півстоліття тому мало набагато більше сенсу.
Мені подобається, що це відбувається в Парижі. Це багато розставляє на свої місця. Париж дійсно створений для таких історій. Роман "проковтнула" за день, і хочеться ще)
February 2, 2020
Український переклад - чудовий!
September 4, 2022
Эту маленькую книгу я прям с трудом закончила, безусловно Саган отлично пишет, но книга в основном меня бесила наверно потому что ГГ довольно таки персонаж "жиза".
Displaying 1 - 6 of 6 reviews