What do you think?
Rate this book
Земля світлячків
Повість-казка відомого українського письменника Близнеця Віктора Семеновича про життя лісових чоловічків - стовусів та тривусів, які в запеклій боротьбі перемогли печерних страховиськ.
Напружений динамічний сюжет занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ природи.
Напружений динамічний сюжет занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ природи.
120 pages, Hardcover
First published January 1, 1989
2 people are currently reading
28 people want to read
About the author
Віктор Близнець
11 books2 followersУкраїнський та радянський прозаїк, автор численних дитячих творів.
Родом письменник із родини селянина, що проживала в с. Володимирівка Кіровоградської області.
Коли прийшов час хлопцеві йти до школи, розпочалася війна, тож початкові знання отримав від матері – сільської вчительки.
А тільки-но закінчилися воєнних дії – він став школярем і по закінченню навчання отримав золоту медаль.
В 1952 р. юнак вирушив до столиці, де був зарахований студентом до Київського університету ім. Т. Шевченка за спеціальністю «журналістика».
По завершенню навчання, працював за фахом у таких регулярних виданнях, як «Комсомольська правда», «Молодь», «Піонерія» та ін.
Через власне невизнання та під впливом гострих соціальних проблем у державі, 47-річний В. Близнець вирішив власноручно вкоротити собі життя.
Першої опублікованою книгою автора стала повість «Паруси над степом». Проте, ім’я автора і сьогодні більше асоціюється саме із неперевершеними дитячими творами, найвідомішими серед яких є «Звук павутинки», «Мовчун», «Женя і Синько» тощо.
Родом письменник із родини селянина, що проживала в с. Володимирівка Кіровоградської області.
Коли прийшов час хлопцеві йти до школи, розпочалася війна, тож початкові знання отримав від матері – сільської вчительки.
А тільки-но закінчилися воєнних дії – він став школярем і по закінченню навчання отримав золоту медаль.
В 1952 р. юнак вирушив до столиці, де був зарахований студентом до Київського університету ім. Т. Шевченка за спеціальністю «журналістика».
По завершенню навчання, працював за фахом у таких регулярних виданнях, як «Комсомольська правда», «Молодь», «Піонерія» та ін.
Через власне невизнання та під впливом гострих соціальних проблем у державі, 47-річний В. Близнець вирішив власноручно вкоротити собі життя.
Першої опублікованою книгою автора стала повість «Паруси над степом». Проте, ім’я автора і сьогодні більше асоціюється саме із неперевершеними дитячими творами, найвідомішими серед яких є «Звук павутинки», «Мовчун», «Женя і Синько» тощо.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
October 11, 2021
Коли я була маленькою, книжки Віктора Близнеця якось пройшли повз мене, проте коли я виросла, то не раз чула, як дорослі згадували "Землю світлячків" і "Звук павутинки", солодко примружуючи очі так, ніби вони щойно лизькали морозиво. Щось має в тому бути, — думала собі я і терпляче чекала, доки яка-небудь "А-ба-ба-га-ла-ма-га" не перевидасть книжечки пана Близнеця в гарному сучасному оформленні. Але чекання затягнулося і натомість я знайшла "Землю світлячків" у бібліотечці свого маленького небожа. І, скажу вам, ця книжка варта ніжних ностальгійних зітхань. Це чудове дитяче фентезі, яке не соромно поставити на поличку поруч із "Гобітом", тим паче, що в них чимало спільного. Один із головних героїв Сиз ХІІ з роду Стовус, який живе у корчі, є затятим колекціонером, любить ніжитися у ліжечку і завідує музеєм світлячків, отримує від мене звання почесного гобіта. ) Інші герої такі ж зворушливі, добрі і чудернацькі. Однак з Толкіном пана Близнеця об'єднує й те, що в них обох катастрофічно бракує жіночих персонажів. Власне, в "Землі світлячків" персонажка лише одна, але хороша: Мармусія може й ідеальну каву коро-хоро приготувати і добряче веслом поганців угріти, що не кажи, гарна рольова модель. На моменті, де Мармусія з властивою їй гідністю вичитує брата за менсплейнінґ, я мало не просльозилася:
"— Коро-хоро приготуйте, дорога Мармусіє, так, як я люблю: густенько, густенько і з жовтою плівочкою! — нагадав їй Сиз.
— Ви хочете сказати,— холодно перепитала Мармусія,— щоб я влила туди березового соку?
— Атож, атож, березового соку!
— І додала краплю тернового молочка.
— От, от, от! Саме тернового молочка.
— І всипала крихту тим'янових зерен!
— О-во-во! Саме крихту тим'янових зерен!
— І присмачила зверху тертими горіхами?
— Правильно! Правильно, Мармусіє! Саме так: коли кава закипить і почне вже загусати, тоді зверху посипте, потрусіть товчених горіхів, легенько посипте, щоб вони, знаєте, пудрою, пудрою лежали на жовтій пінці. Особливо на краях!
— Так-от! — випростала спину Мармусія і холодно глянула на Сиза.— Все це я знаю сама. Знаю з шістнадцяти років, з королівського коледжу. І пора зрозуміти: не гідно підказувати вашій сестрі, яка все життя готує каву коро-хоро і подавала її самому Чуй-Голованові.
Мармусія стисла губи і вийшла з кімнати. За нею війнуло холодом і неприступністю."
July 4, 2024
Якби Хаяо Міядзакі потрапила ця книжка на очі, він, мабуть, її екранізував би. Чудова історія про боротьбу добра і зла. Дуже дивно, що книжка ця не розкручена...
March 23, 2022
Дивовижна за своєю захопливістю, яскравістю і водночас простотою казка. Нібито зовсім звичайний сюжет, знайомий світ. А придивишся — і картинка повниться безліччю цікавих, зовсім не схожих на буденні, деталей. І лісові жителі, які ніби і люди, а все ж — загадкові стовуси і тривуси. І сплять вони вдень, а живуть вночі, під сяйвом казкового далекого місяця. І освітлюють свої житла вони різними-прерізними барвистими світлячками. А ще — любов до природи і взагалі всього живого. Але без пропагандизму і нав'язливості, а абсолютно легко і природно, як і має бути.
А потім починаються пригоди, вічне «добро-зло», і так занурюєшся в історію, що й не помічаєш, як перегортаєш останню сторінку.
А потім починаються пригоди, вічне «добро-зло», і так занурюєшся в історію, що й не помічаєш, як перегортаєш останню сторінку.
March 29, 2025
http://whatsread.pp.ua/work/4885
Ця чудова повість-казка потрапила мені в дитинстві, як то кажуть в самий раз, чи то саме вчасно. Тож сподобалася вона мені дуже. Можливо, тут окреме спасибі варто сказати рясним і дуже своєрідним ілюстраціям, які і на даний момент досить оригінальні, а на той час були взагалі великою рідкістю. Тим паче, що витримані в такому барвистому і трохи похмуро-моторошному стилі, тож у незміцнілому моєму дитячому розумі, у купі з чудовим текстом, породжували невимовні картини і змушували уяву працювати на повну.
За сюжетом мало що пам'ятаю відтоді, але окремі картини й досі міцно закарбувались в пам'яті. По-перше, це похмурий, вигорілий загиблий ліс, що постраждав від невідомого противника; гонитва по печерах... А найбільше сцена з поїданням усіляких і різних динь, різних форм і розмірів, яких собі й уявити важко 😃. Тепер у планах обов'язкове її прочитання з дитиною, слід сказати, одна уже прочитала - і теж у захваті, але, гадаю, якось вечорами ще перечитаємо. Ех, ось зараз пишу відгук, аж ностальгія за дитинством прокинулася, як тоді все просто було і яке повне задоволення можна було отримати, навіть і близько не маючи всього того, що можна мати тепер 😊.
А може справа ще й у тому, що і сюжет, і ілюстрації були особливо близькими, рідними в етнічному плані, просто душею відчувалися аналогії з рідним героїчним козацьким минулим та невеличким, але добрим і гостинним народом, який жив хуторами, кожний паном у власному володінні, у своїй хаті скраю. А в світлі останніх подій сюжет знаходить нові аналогії (він і тоді пробивав у бік підлого сусіда, але ж нам, дітям, тоді втовкмачували в школах про братній народ і "вєлікаю і нєдєлімаю"), особливо символічно постає в пам'яті сцена (і картинка), коли сильне й жорстоке літаюче породження темряви намагається зжерти маленьку тендітну голубку...
Тож рекомендую всім для прочитання разом із своїми дітьми!
Ця чудова повість-казка потрапила мені в дитинстві, як то кажуть в самий раз, чи то саме вчасно. Тож сподобалася вона мені дуже. Можливо, тут окреме спасибі варто сказати рясним і дуже своєрідним ілюстраціям, які і на даний момент досить оригінальні, а на той час були взагалі великою рідкістю. Тим паче, що витримані в такому барвистому і трохи похмуро-моторошному стилі, тож у незміцнілому моєму дитячому розумі, у купі з чудовим текстом, породжували невимовні картини і змушували уяву працювати на повну.
За сюжетом мало що пам'ятаю відтоді, але окремі картини й досі міцно закарбувались в пам'яті. По-перше, це похмурий, вигорілий загиблий ліс, що постраждав від невідомого противника; гонитва по печерах... А найбільше сцена з поїданням усіляких і різних динь, різних форм і розмірів, яких собі й уявити важко 😃. Тепер у планах обов'язкове її прочитання з дитиною, слід сказати, одна уже прочитала - і теж у захваті, але, гадаю, якось вечорами ще перечитаємо. Ех, ось зараз пишу відгук, аж ностальгія за дитинством прокинулася, як тоді все просто було і яке повне задоволення можна було отримати, навіть і близько не маючи всього того, що можна мати тепер 😊.
А може справа ще й у тому, що і сюжет, і ілюстрації були особливо близькими, рідними в етнічному плані, просто душею відчувалися аналогії з рідним героїчним козацьким минулим та невеличким, але добрим і гостинним народом, який жив хуторами, кожний паном у власному володінні, у своїй хаті скраю. А в світлі останніх подій сюжет знаходить нові аналогії (він і тоді пробивав у бік підлого сусіда, але ж нам, дітям, тоді втовкмачували в школах про братній народ і "вєлікаю і нєдєлімаю"), особливо символічно постає в пам'яті сцена (і картинка), коли сильне й жорстоке літаюче породження темряви намагається зжерти маленьку тендітну голубку...
Тож рекомендую всім для прочитання разом із своїми дітьми!
Displaying 1 - 4 of 4 reviews