What do you think?
Rate this book
Донька землі
Сільська сирота Ганнуся, тендітна рудоволоса дівчинка, яку з любов’ю виховує названа мати, наділена надзвичайним даром: її спів має надприродну силу зцілювати й пробуджувати в людях забуті почуття. Одного разу місцевий поміщик зустрічає дівчинку в лісі й, поговоривши з нею, привозить до свого маєтку, щоб потішити нову дружину. Проте в Настасії Федорівни свої плани. Ця дивна, неприродно красива жінка, що уникає сонячних променів, вирішує перетворити Ганну на свою копію, знищивши все, що пов’язує її з рідною землею і українським корінням.
312 pages, Hardcover
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
October 25, 2026
3,5⭐️
Дуже чекав на цю історію, проте, на жаль, не виправдала очікування. Мені замало було самого сюжету, та й гг не сильно чіпляли.
Дуже чекав на цю історію, проте, на жаль, не виправдала очікування. Мені замало було самого сюжету, та й гг не сильно чіпляли.
October 19, 2026
Більше відгуків та вражень у моєму телеграм-каналі з книжковим клубом «КНИГИ й ЦІКАВИНКИ»: https://t.me/books_art_aesthetics
Своє коріння варто знати, берегти й ніколи не забувати💛
Українське фентезі, в якому є загадкова пані, рудоволоса дівчина з особливим даром, старовинний маєток, народні вірування, українські легенди, магія пісні і багато таємниць, що нудьгувати точно не доведеться😈
Події розгортаються на Слобожанщині XIX століття, де кріпацтво, панська сваволя й боротьба за свободу стають частиною життя героїв.
А в центрі всього — Ганнуся, якій доля підкидає випробування одне за одним. І часом за неї справді боляче, бо далеко не все в цьому світі залежить від того, ким ти хочеш бути. Ну і панський син Ґрегорі, з яким у Ганнусі все не так просто 👀
Тут реальність переплітається з містикою.
Окремий кайф — український колорит! Пісні, легенди, вірування, вишиванки, мотанки, природа і земля, яка зберігає пам’ять про все, що на ній відбувалося.
Читаєш і вкотре розумієш, скільки сили в нашому корінні, мові та культурі❤️🩹
Спочатку занурюєшся в історію з містичними нотками, а ближче до фіналу починається таке, що й до горору недалеко😅
Атмосферна історія про пошук себе, свободу, силу землі, зв’язок із власним корінням, болем, таємницями та містичними моментами.
💫магія української пісні
💫Слобожанщина ХІХ століття
💫 загадкова жінка, яка уникає сонячного світла
💫рудоволоса Ганнуся з незвичайним даром
💫народні вірування та українські легенди
💫старовинний маєток і таємниці його мешканців
💫боротьба за власне коріння та право залишатися собою
Своє коріння варто знати, берегти й ніколи не забувати💛
Українське фентезі, в якому є загадкова пані, рудоволоса дівчина з особливим даром, старовинний маєток, народні вірування, українські легенди, магія пісні і багато таємниць, що нудьгувати точно не доведеться😈
Події розгортаються на Слобожанщині XIX століття, де кріпацтво, панська сваволя й боротьба за свободу стають частиною життя героїв.
А в центрі всього — Ганнуся, якій доля підкидає випробування одне за одним. І часом за неї справді боляче, бо далеко не все в цьому світі залежить від того, ким ти хочеш бути. Ну і панський син Ґрегорі, з яким у Ганнусі все не так просто 👀
Тут реальність переплітається з містикою.
Окремий кайф — український колорит! Пісні, легенди, вірування, вишиванки, мотанки, природа і земля, яка зберігає пам’ять про все, що на ній відбувалося.
Читаєш і вкотре розумієш, скільки сили в нашому корінні, мові та культурі❤️🩹
Спочатку занурюєшся в історію з містичними нотками, а ближче до фіналу починається таке, що й до горору недалеко😅
Атмосферна історія про пошук себе, свободу, силу землі, зв’язок із власним корінням, болем, таємницями та містичними моментами.
💫магія української пісні
💫Слобожанщина ХІХ століття
💫 загадкова жінка, яка уникає сонячного світла
💫рудоволоса Ганнуся з незвичайним даром
💫народні вірування та українські легенди
💫старовинний маєток і таємниці його мешканців
💫боротьба за власне коріння та право залишатися собою
October 18, 2026
Книжки, які я маю прочитати для презентацій/дискусій, на які погоджуюся це ще ті сайд квести 👀
Тому «Доньку землі» я хоча і починала з очікуваннями, що це буде щось хороше, проте все одно мала і певні застереження. Проте знаєте що? Мені сподобалося і в якийсь момент, я настільки заглибилася в цю історію що забула що читаю. I think, це хороший показник.
Отже, тут ми маємо історію про Ганнусю — позашлюбну дитину пана та кріпачки, чи народжена вона від великого кохання здогадайтеся самі. Проте у дівчинки доволі складна доля, мама помирає при пологах, її забирає до себе названа мати, яка і стає її найріднішою людиною на певний час. Поки головна героїня випадково не натикається на свого батька, який вирішує забрати її в маєток до сина та другої дружини. Власне тут і починається хеппі хаус, адже в образі жінки ми дуже чітко читаємо зібраний образ московської відьми-аристократки, яка прагне викорінити все українське в дітях.
Сама Ганнуся, до речі, все життя страждає від загадкової хвороби, яка спричиняє багато болю, але дарує пісню, що здатна зцілювати. Отакий от фантастичний елемент. І хоча сюжет мені спершу нагадав про «Кріпосну», тут насправді досить цікава історія, де головна героїня переживає багато складних і травматичних подій, які формують її особистість. Їй дійсно хочеться співчувати та співпереживати, і я дуже рада що кінець тут таки щасливий.
Але знаєте що не сподобалося? Те що тут є романтична лінія між братом і сестрою, які не здогадуються про свої кровні звʼязки 😭 і нехай це (спойлер!) ні до чого не привело, я досить сильно налякалася. Ну і що ще не так, фантастична лінія мені тут була зайвою, таке враження ніби викинувши її історія не сильно змінилася б. Проте авторів задум певно був інакшим
Тому «Доньку землі» я хоча і починала з очікуваннями, що це буде щось хороше, проте все одно мала і певні застереження. Проте знаєте що? Мені сподобалося і в якийсь момент, я настільки заглибилася в цю історію що забула що читаю. I think, це хороший показник.
Отже, тут ми маємо історію про Ганнусю — позашлюбну дитину пана та кріпачки, чи народжена вона від великого кохання здогадайтеся самі. Проте у дівчинки доволі складна доля, мама помирає при пологах, її забирає до себе названа мати, яка і стає її найріднішою людиною на певний час. Поки головна героїня випадково не натикається на свого батька, який вирішує забрати її в маєток до сина та другої дружини. Власне тут і починається хеппі хаус, адже в образі жінки ми дуже чітко читаємо зібраний образ московської відьми-аристократки, яка прагне викорінити все українське в дітях.
Сама Ганнуся, до речі, все життя страждає від загадкової хвороби, яка спричиняє багато болю, але дарує пісню, що здатна зцілювати. Отакий от фантастичний елемент. І хоча сюжет мені спершу нагадав про «Кріпосну», тут насправді досить цікава історія, де головна героїня переживає багато складних і травматичних подій, які формують її особистість. Їй дійсно хочеться співчувати та співпереживати, і я дуже рада що кінець тут таки щасливий.
Але знаєте що не сподобалося? Те що тут є романтична лінія між братом і сестрою, які не здогадуються про свої кровні звʼязки 😭 і нехай це (спойлер!) ні до чого не привело, я досить сильно налякалася. Ну і що ще не так, фантастична лінія мені тут була зайвою, таке враження ніби викинувши її історія не сильно змінилася б. Проте авторів задум певно був інакшим
October 27, 2026
Як буває в подібних оповідях, моя історія досить звичайна, щоби початися, і настільки незвичайна, що має продовження.
Чудова містична проза, у якій українські легенди, народні вірування та історичне тло переплітаються в одну незвичайну історію, майже казку.
Книга таки досить атмосферна. Вона водночас казкова і історична й трохи моторошна, а мова мелодійна, дуже гарна. Книга про пошук себе, свободу, таємниці і біль від забороненого кохання.
У центрі історії Гануся, дівчина-кріпачка, яка з самого народження має особливий дар. Її доля приводить до маєтку рідного батька - пана, який навіть не здогадувався про її існування. Та в цьому домі влада фактично належить його дружині, яка приїхала з Московії. І ось тут починається найцікавіше. Мачуха, Настасія Федорівна, не просто жорстока жінка, яка прагне контролювати всіх довкола. Вона наче отруює сам простір навколо себе: там, де проходить її тінь, гинуть навіть польові квіти. За зовнішньою вродою ховається щось темне й неприродне. Ганусі ж властивий глибокий зв’язок із природою та чимось давнім, що живе в пам’яті її народу.
«Я — донька землі», — шепоче Гануся. Катря розповідає їй, що таких дітей колись називали земляними ключами, бо вони могли відімкнути таємниці природи. Є в цьому щось неймовірно красиве й водночас моторошне: навіть кістки тих, хто лежить під землею, озиваються до дитини, яка ходить босоніж по землі.
Книга сповнена символізму. Особливо мене зачепила історія двох хрестиків — вишневого та залізного. Один пов’язує Ганусю з її рідною матір’ю та Катрею, яка стала їй названою мамою. Інший, подарований жінкою, яка прихистила її, знедолену, додає до цього зв’язку новий сенс. Дуже промовисто звучать слова самої Ганусі:
✒️Коли залізо торкнулося вишні, мене прошив короткий судомний спазм, ніби хтось смикнув за струну, натягнуту вздовж хребта. На мить перед очима спалахнула зима: тітка Катря навколішки у снігу, моє захололе тільце на могилі матері, її крик у завірюху: «Поверни мені її!». Від вишневого хрестика пішов тягучий пульс, ніби коріння проростало з деревини в мою шкіру, тягнулося вздовж ребер і входило в землю крізь підошви, зв'язуючи мене з усіма, хто лежав під нею.
А залізо почало гріти повільно, густо, хоча нізвідки було взяти тепла.
Для мене це символ зв’язку поколінь, любові, що не обмежується кровною спорідненістю, і сили, яка формується не лише від народження, а й через пережите.
Найбільше зачепив контраст між Ганусею та її мачухою. Це не просто боротьба добра зі злом. Тут простежується тонка межа між українським і московським світами. Гануся - це народна пам’ять, пісня та зв’язок із рідним корінням. Її мачуха, яка приїхала з Московії, несе із собою руйнування: усе, до чого торкається її темрява, втрачає життя. І цей контраст відчувається не лише в характерах героїнь, а й у самій символіці твору. Одна пов’язана з тим, що дає життя, інша — з тим, що його отруює.
Особливого значення набуває пісня. Вона тут набагато більша, ніж просто музика чи дар головної героїні. Через неї промовляє пам’ять цілого народу, його біль, втрати й прагнення волі.
Є в книзі надзвичайно сильні слова: «Тисячі голосів злилися в один потужний крик — пісню волі, пісню болю, пісню перемоги». Мені здається, ця цитата дуже точно передає суть твору. Те, що намагалися змусити мовчати, зрештою звучить на повну силу.
Українська містика виростає з нашої культури, легенд і вірувань, а не просто слугує декорацією для сюжету. За казковою історією ховаються роздуми про власну ідентичність, пам’ять поколінь і силу, яку неможливо відібрати, поки ми не втратили зв’язку зі своїм корінням, нашими піснями, нашою пам’ятю, нашим коріння. Вони живуть у нас, навіть коли ми самі цього не помічаємо.
Чудова містична проза, у якій українські легенди, народні вірування та історичне тло переплітаються в одну незвичайну історію, майже казку.
Книга таки досить атмосферна. Вона водночас казкова і історична й трохи моторошна, а мова мелодійна, дуже гарна. Книга про пошук себе, свободу, таємниці і біль від забороненого кохання.
У центрі історії Гануся, дівчина-кріпачка, яка з самого народження має особливий дар. Її доля приводить до маєтку рідного батька - пана, який навіть не здогадувався про її існування. Та в цьому домі влада фактично належить його дружині, яка приїхала з Московії. І ось тут починається найцікавіше. Мачуха, Настасія Федорівна, не просто жорстока жінка, яка прагне контролювати всіх довкола. Вона наче отруює сам простір навколо себе: там, де проходить її тінь, гинуть навіть польові квіти. За зовнішньою вродою ховається щось темне й неприродне. Ганусі ж властивий глибокий зв’язок із природою та чимось давнім, що живе в пам’яті її народу.
«Я — донька землі», — шепоче Гануся. Катря розповідає їй, що таких дітей колись називали земляними ключами, бо вони могли відімкнути таємниці природи. Є в цьому щось неймовірно красиве й водночас моторошне: навіть кістки тих, хто лежить під землею, озиваються до дитини, яка ходить босоніж по землі.
Книга сповнена символізму. Особливо мене зачепила історія двох хрестиків — вишневого та залізного. Один пов’язує Ганусю з її рідною матір’ю та Катрею, яка стала їй названою мамою. Інший, подарований жінкою, яка прихистила її, знедолену, додає до цього зв’язку новий сенс. Дуже промовисто звучать слова самої Ганусі:
✒️Коли залізо торкнулося вишні, мене прошив короткий судомний спазм, ніби хтось смикнув за струну, натягнуту вздовж хребта. На мить перед очима спалахнула зима: тітка Катря навколішки у снігу, моє захололе тільце на могилі матері, її крик у завірюху: «Поверни мені її!». Від вишневого хрестика пішов тягучий пульс, ніби коріння проростало з деревини в мою шкіру, тягнулося вздовж ребер і входило в землю крізь підошви, зв'язуючи мене з усіма, хто лежав під нею.
А залізо почало гріти повільно, густо, хоча нізвідки було взяти тепла.
Для мене це символ зв’язку поколінь, любові, що не обмежується кровною спорідненістю, і сили, яка формується не лише від народження, а й через пережите.
Найбільше зачепив контраст між Ганусею та її мачухою. Це не просто боротьба добра зі злом. Тут простежується тонка межа між українським і московським світами. Гануся - це народна пам’ять, пісня та зв’язок із рідним корінням. Її мачуха, яка приїхала з Московії, несе із собою руйнування: усе, до чого торкається її темрява, втрачає життя. І цей контраст відчувається не лише в характерах героїнь, а й у самій символіці твору. Одна пов’язана з тим, що дає життя, інша — з тим, що його отруює.
Особливого значення набуває пісня. Вона тут набагато більша, ніж просто музика чи дар головної героїні. Через неї промовляє пам’ять цілого народу, його біль, втрати й прагнення волі.
Є в книзі надзвичайно сильні слова: «Тисячі голосів злилися в один потужний крик — пісню волі, пісню болю, пісню перемоги». Мені здається, ця цитата дуже точно передає суть твору. Те, що намагалися змусити мовчати, зрештою звучить на повну силу.
Українська містика виростає з нашої культури, легенд і вірувань, а не просто слугує декорацією для сюжету. За казковою історією ховаються роздуми про власну ідентичність, пам’ять поколінь і силу, яку неможливо відібрати, поки ми не втратили зв’язку зі своїм корінням, нашими піснями, нашою пам’ятю, нашим коріння. Вони живуть у нас, навіть коли ми самі цього не помічаємо.
September 24, 2026
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 5/5
Є щось особливе в тому, як читаються книги українських авторів про нашу історію. І «Донька землі» Максим Бутченко стала для мене саме такою книгою. Можливо, тому що деякі речі тут не потрібно довго пояснювати — ти їх просто відчуваєш.
У центрі історії — Ганнуся, дівчинка з особливим даром, на долю якої випадає дуже багато випробувань. Вона росте у світі, де твоє життя багато в чому визначене ще до твого народження: походженням, становищем, землею, на якій ти народився. І спостерігати за тим, як ця дівчинка дорослішає, що втрачає, через що проходить і як намагається знайти власне місце у світі, мені було часом дуже боляче.
Її особливий дар додає історії містичності, але для мене ця книга все-таки не стільки про нього. Вона про людину на тлі величезних історичних змін. Про кріпацтво та його скасування, про свободу, яка начебто приходить, але далеко не одразу змінює життя людей. Про землю, рід, мову, віру, людську жорстокість і водночас здатність триматися за життя навіть тоді, коли воно забирає надто багато.
Книга зацікавила мене буквально з перших сторінок, хоча читалася спочатку досить повільно. Мені ніби потрібен був час, щоб увійти в її ритм, звикнути до цієї історії та її героїв. А потім у якийсь момент вона просто затягнула мене повністю. І чим ближче був фінал, тим сильніше я все це проживала разом із героями. А на фіналі я просто ридала.
І от тут я вкотре подумала, наскільки по-особливому читаються українські книги про українців. Коли читаєш історію іншої країни, ти теж можеш співчувати героям, переживати за них, злитися через несправедливість. Але тут немає тієї самої дистанції. Бо це твоя земля. Твоя мова. Історія твого народу.
А деякий біль узагалі дивним чином проходить крізь покоління. Читаєш про людей, які жили зовсім в інший час, за інших обставин, і раптом ловиш себе на тому, що прекрасно розумієш, про що цей біль. Він ніби відгукується з минулого в теперішньому.
Саме це для мене стало найсильнішим у «Доньці землі». Історія Ганнусі залишилася не просто історією однієї дівчинки з незвичайним даром і важкою долею. Через неї Максим Бутченко розповідає значно більшу історію — про людей, землю, пам’ять і те, що навіть через багато поколінь продовжує жити в нас.
Ця книга була цікава мені від першої сторінки, просто спочатку я читала її повільно, ніби підлаштовувалася під її ритм. А потім вона затягнула настільки, що відірватися вже було складно. І після останніх сторінок я ще довго залишалася всередині цієї історії.
Однозначно 5 із 5.
Є щось особливе в тому, як читаються книги українських авторів про нашу історію. І «Донька землі» Максим Бутченко стала для мене саме такою книгою. Можливо, тому що деякі речі тут не потрібно довго пояснювати — ти їх просто відчуваєш.
У центрі історії — Ганнуся, дівчинка з особливим даром, на долю якої випадає дуже багато випробувань. Вона росте у світі, де твоє життя багато в чому визначене ще до твого народження: походженням, становищем, землею, на якій ти народився. І спостерігати за тим, як ця дівчинка дорослішає, що втрачає, через що проходить і як намагається знайти власне місце у світі, мені було часом дуже боляче.
Її особливий дар додає історії містичності, але для мене ця книга все-таки не стільки про нього. Вона про людину на тлі величезних історичних змін. Про кріпацтво та його скасування, про свободу, яка начебто приходить, але далеко не одразу змінює життя людей. Про землю, рід, мову, віру, людську жорстокість і водночас здатність триматися за життя навіть тоді, коли воно забирає надто багато.
Книга зацікавила мене буквально з перших сторінок, хоча читалася спочатку досить повільно. Мені ніби потрібен був час, щоб увійти в її ритм, звикнути до цієї історії та її героїв. А потім у якийсь момент вона просто затягнула мене повністю. І чим ближче був фінал, тим сильніше я все це проживала разом із героями. А на фіналі я просто ридала.
І от тут я вкотре подумала, наскільки по-особливому читаються українські книги про українців. Коли читаєш історію іншої країни, ти теж можеш співчувати героям, переживати за них, злитися через несправедливість. Але тут немає тієї самої дистанції. Бо це твоя земля. Твоя мова. Історія твого народу.
А деякий біль узагалі дивним чином проходить крізь покоління. Читаєш про людей, які жили зовсім в інший час, за інших обставин, і раптом ловиш себе на тому, що прекрасно розумієш, про що цей біль. Він ніби відгукується з минулого в теперішньому.
Саме це для мене стало найсильнішим у «Доньці землі». Історія Ганнусі залишилася не просто історією однієї дівчинки з незвичайним даром і важкою долею. Через неї Максим Бутченко розповідає значно більшу історію — про людей, землю, пам’ять і те, що навіть через багато поколінь продовжує жити в нас.
Ця книга була цікава мені від першої сторінки, просто спочатку я читала її повільно, ніби підлаштовувалася під її ритм. А потім вона затягнула настільки, що відірватися вже було складно. І після останніх сторінок я ще довго залишалася всередині цієї історії.
Однозначно 5 із 5.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews