Спогади 1861-1907

Щоденники #1

by Євген Чикаленко

У спогадах відомого українського діяча Євгена Чикаленка подається розгорнута характеристика громадського та культурного руху в Україні кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Читач знайде чимало цікавих та маловідомих фактів про діяльність Б. Грінченка, М. Лисенка, В. Антоновича, М. Комарова, Д. Пильчикова, В. Науменка, братів Тобілевичів, П. Стебницького, Л. Жебуньова та багатьох інших видатних представників української інтелігенції.

Genres: History, Ukrainian Literature

504 pages, Paperback

First published January 1, 1955

About the author

Визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.

Родом із села Перешори Ананьївського повіту Херсонської губернії.

У 1875—1881 — навчався в Єлисаветградській реальній школі. Сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем (Саксаганським), знав його братів — Миколу Садовського та Івана Карпенко-Карого. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах.

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.

Пише і видає практичні поради для сільського господарства «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше Петербург), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя.

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Русско-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу «Киевская Старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине»; організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Від 1897 почав видавати свою працю «Розмови про сільське хазяйство».

Був активним членом «Старої Громади» (з 1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії (з 1904), Української Демократично-Радикальної Партії (з 1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В. Симиренка і Л. Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (1906–1914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва, однак участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Будучи в еміграції, жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета «Свобода» навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії у Подєбрадах.

Помер 1929 року в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори.

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І-II, Львів, 1925–1926) та «Щоденника 1917–1919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця 19 і початку 20 століть.

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Український національний рух, начебто, докладно описано в шкільних та університетських підручниках. Ми знаємо імена діячів, які творили програми, писали художні твори, видавали словники... Нам відомі назви політичних партій та товариств, їхні програми та голови.
Але часто поза полем зору опиняються ті, хто фінансував всі ці активності. Одною з таких важливих фігур є Євген Чикаленко. Причому він був не просто меценатом, але й "фасилітатором": він примиряв різні середовища, уможливлював їхню співпрацю.

І неймовірне щастя, що він 1907 року почав вести щоденник, а в 1919-23 рр. написав спогади про 1861-1907 рр., тобто розповів про себе від народження до кінця першої російської революції.

І ці спогади цікаві з кількох перспектив.
1. Як в другій половині ХІХ ст. люди обирали / усвідомлювали українську ідентичність? Як вони уявляли Україну?
2. Який було самоусвідомлення українського руху наприкінці ХІХ ст.? Як вони бачили історичну тяглість? Як вони її використовували в обґрунтуванні прав українського народу?
3. Закулісся українського руху. Ми знаємо політиків та письменників. А хто їм давав гроші? Як Чикаленко їх мирив, аби була українська справа. Якими дитинними виглядають майбутні лідери Української революції 1917-21: Петлюра та Винниченко. А от Грушевський... Той таки голова, яка несподівано здитиніла 1917 року.
4. Повсякденне життя другої половини ХІХ ст.

Загалом, ці спогади - невичерпне джерело як веселих історій про "забронзовілих" діячів українського руху ХІХ ст., так і цікавий матеріал про те, як цей рух розгортався.
Тому однозначно вартує читання!