Дванайсетте обръча

by Yuri Andrukhovych, Албена Стаменова (Translator), Райна Камберова (Translator)

Юрий Андрухович е украински поет, романист, есеист, преводач и музикант, партриарх на украинската литература и носител на престижните Хердерова награда за литература, Награда за мир "Ерих Мария Ремарк", Литературна награда на Лайпцигския панаир на книгата за европейско разбирателство, наградата "Антонович" за изключителен принос към украинската литература.
Тайфата на Андрухович, макар и без митологичен произход, безспорно се родее със злосторната шайка на сънародника му Булгаков. Архетипи от гуцулския фолклор, бохемски истории и мафиотски сблъсъци са причудливите парчета от завършения калейдоскоп. Но главна героиня на този роман, безспорно е самата Украйна.
"Дванайсетте обръча" е танц на абсурда - ефирен като любовта и тежък като кошмарен сън... Пълен с игра, метафикции, постомодерно построен и разрушен" - пише водещият критик Губер Шпигел за романа, влязъл в челната тройка на бестселърите в Германия.
От Виена през Лвов и Карпатите до задгробния живот Маршрутът на последното пътешествие из Украйна на австрийския художник фотограф Карл-Йозеф Цумбрунен, преминава под надслова "Благотворителна програма ГЕРОИТЕ НА БИЗНЕСА - ЗА ГЕРОИТЕ НА КУЛТУРАТА".

Genres: Ukraine, Fiction, Ukrainian Literature, Contemporary, Novels

272 pages, Paperback

First published January 1, 2003

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[Данило Судин · Rating 2 out of 5]

Вельмишановний Патріарху,

я щиро захоплений Вашим романом Рекреації, а тому вирішив перечитати й "Дванадцять обручів", прочитані вперше ще півтора десятиліття тому. Тоді твір мене вразив, хоча - досі не розумію, чому - я поставив йому доволі невисоку оцінку на goodreads. "Що ж, - подумав я, - можливо, тоді я не розумів істоти з химерно-макабричною назвою сучукрліт?"
Тим більше, що "Рекреації", "Дванадцять обручів" та "Радіо Ніч" творять своєрідну трилогію: тут і Чортопіль, і "Доктор Тагабат", і поети/митці, і алкоголь, і секс, і нічні мандри та ритуали.
Тому я вирішив перечитати Ваш твір ще раз. Хоча "перечитати" - це не зовсім точно. Прослухати у Вашому виконанні. І, скажу я Вам, це розкішне прочитання. Спершу незвичне, бо немає традиційного акторського голосу, але згодом, коли звикнеться, надзвичайно влучно.
Але на цьому я мав би спинитися - і не казати жодного лихого слова. Врешті-решт, хто я такий цьому творові, щоб його критикувати?! Але мушу сказати кілька слові, щоб пояснити, чому друге прочитання я закинув, навіть не сягнувши половини твору.
1. Сюжет. Його немає. Є окремі шматки - про Карла-Йозефа Цунбруннена (о, як неймовірно Ви вимовляєте "о" в в "Карл-Йозеф"!), полонину Дзиндзул, про Артура Пепу, про Антонича. Окремі шматки, які як в маренні, сусідять поруч, наче пов’язані між собою, але... Годі збагнути, як ми з одного шматка тексту перейшли до іншого. В декілька разів коротших "Рекреаціях" цей прийом заворожував. Він створював атмосферу фестивальної ночі - невиспаності, сп’яніння та оп’яніння. Але в довшому тексті... Це втомлює, губить увагу, губить нитку, топить читачів та читачок. Врешті-решт, навіщо я маю стежити за долею восьми персонажів, якщо я не знаю, навіщо вони зібралися. Свято Воскресаючого Духа? Його аналог?
2. Сексизм та мізогінія. Якщо брак сюжету є Вашою родзинкою, хоч і дуже розмоклою і вже схожою на кисіль ніж сухофрукт, то сексизм та мізогінія... В "Рекреаціях" вони були наче частиною свідомості Хомського - і своєрідною критикою цього персонажа, його переходом в розряд анти-героїв. Врешті-решт, ким ще може бути український поет, що живе в Ленінграді - і не планує його покидати? То тут все вийшло навпаки. Авторський голос починає звучати... огидно, мерзенно, відразливо. Нехай і в решті речей все влучно - аж до болю! - та все це нівелюється Вашим зневажливим ставленням до жінок. І виправдовуванням проміскуїтету чоловіків. І об’єктивацією жінок.

Тому мені дуже прикро, але я шкодую, що я почав перечитувати цей роман. І мені шкода, що я не готовий читати Радіо Ніч. Принаймні, в цій хвилі. Нехай трохи вляжуться мої емоції.

Щиро Ваш
поціновувач та пошановувач

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 4 out of 5]

от за що справжнє Спасибі Авторові,це за Антонича.
богемного, "старого", містифікованого, але (і тому)живого і такого, якого хочеться перечитати ;)

[Pedro · Rating 2 out of 5]

Doce anillos, es una novela mucho más moderna (no por ello mejor) que otras leídas de la zona, más tendientes al realismo.
La novela comienza con una narración, podríamos decir realista, y en determinado momento se va volcando a una fantasía disparatada, que en algún modo me recordó a Aira. O tal vez, sea parte de la influencia de su compatriota Bulgakov. Admito que soy poco afecto a ese tipo de tramas, por lo cual la novela no me ha dejado satisfecho.

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Мені дуже подобається, як Андрухович читає свої фантасмагорії, вони від його голосу ще вибуховіші стають.
Рекреації повеселіше будуть, але мені всі ці обручі Богдана-Ігоря Антонича у Карпатах на Великдень теж настрій підбадьорювали.
Наступного місяця буду слухати Радіо Ніч.

[meowkotmarina · Rating 4 out of 5]

Це була незабутня пригода.
Цікаво й те, що за збігом обставин я читала книгу Андруховича одразу після «НепрОстих» Прохаська. Звісно, Андрухович і Прохасько зовсім різні письменники, але Карпати, місцева магія, література, зв'язки з минулим, що є спільним для «12 обручів» і «НепрОстих» змусили мене іноді порівнювати їх.
Що стосується письменницької майстерності та сюжету, то тут все блискуче. Стиль Андруховича люблю неймовірно. Це один з небагатьох авторів, чиї жарти дійсно смішать.
Також вдячна за вкраплення в роман духу Богдана-Ігора Антонича (його збірку вже замовила, хочу зрозуміти про нього більше).
Мені здається, що «12 обручів» історія, перечитуючи яку, можна міряти зміни в собі, тому хотілося б перечитати її в майбутньому.

[Book Princess (Anastasia)]

Коротше, закінчую я свою сумну епопею з читанням андруховичських книжок. Як мені у студентстві не пішло, так і по цей день 😱 Не допомогло навіть, що німецькою намагалася читати. Не мучитиму себе і здаюся: Андрухович не мій письменник. Стиль мені не подобається. Довжелезні речення, де заплутуєшся, а ще постійно спокою не дає его письменника (ой, та то ж із «Рекреацій», ще одного відомого мого твору). Самореклама. Та якось мені того занадто. Одним словом, мученька всі 70 сторінок і таке усвідомлення: а нащо себе мучити?! Позбутися - і щасливо собі жити далі. Читати цікаві і чудові книги 😃

П.С.: ну ви зрозуміли. я не дочитала

[Людмила Левицька · Rating 5 out of 5]

І знову ностальгійний перечит, 12 обручів - мій улюблений роман Андруховича, таки так.

[Андріан · Rating 3 out of 5]

«Якщо вони витримають цю зиму, — писав у листах Цумбруннен, — то
їм судилося добре майбутне. Зараз їм в усьому страшенно важко, в усьому брак найпідставовіших речей включно з горілкою й сірниками, тимчасова квазівалюта щохвилини зне-цінюється, але не варто забувати, що це Схід, а отже, матеріальне тут ніколи не набуде вирішального значення. Я мав розмови з молодими інтелектуалами та деякими студентами — це надзвичайно цікаві люди і вони готові радикально змінювати свою країну»

Вирішив перечитати «12 обручів» Андруховича, бо це єдиний його твір, який я прочитав з найменшим спротивом. Хоча більшість критиків незадоволені тим, як зобразив Антонича письменник, мені здається, що просуваючи щось в масову культуру це неминуче спрощується, тому не варто оцінювати це в категоріях погано-добре. В книжці цитують його лірику, автор творить йому альтернативну біографію і міфологізує його, тим самим повертаючи в культурний дискурс. Тому якщо після «12 обручів» хоча б декілька читачів почитають Антонича писанина Андруховича уже чогось варта.

Чого писанина? Бо мені не подобається те, як він пише, з абзацами синонімів, діалектизмів, стереотипною сексуалізацією та письмом ні про що. Частково він відображає епоху нульових, але мені здається в яких би обкладинках його не перевидавали сучасного читача складно ним зацікавити.

[Kyrylo Brener · Rating 3 out of 5]

Почну з того, що знайти цю книгу доволі важко, але мені пощастило випадково натрапити на дуже старий (тупо розвалюється в руках, сторінки випадають, якісь плями від чаю ітд) примірник в бібліотеці.

Я не фанат Андруховича, але ніде-правди-діти йому притаманний певний стиль, тому читається все доволі легко. Разом з тим книга страждає на традиційну хворобу так званого сучукрліту того часу - за формою майже відсутній будь-який адекватний сюжет, герої доволі всраті і їхні трансформації не дуже цікаві. До того ж є певні місця, які до��ить погано постарішали, стосуються вони зайвої сексуалізації та об'єктивізації жінок.

З плюсів, окрім стиля і непоганих жартів місцями, Антонич (я фанат), вся глава яка йому присвячена, Карпати й епілог власне від самого Андруховича.

[Oresta · Rating 4 out of 5]

Знаєте Андруховича треба читати,від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька забиває дух,інколи треба відкласти книгу , щоб посмакувати, інколи важко зрозуміти у якій ти реальності. Десть там 8 персонажів прибують у гірський пенсіонат українських Карпат, на транспорті який звучить нереально, описи які захоплюють, гори які живуть окремим життям і закручена сюжетна лінія, Антонич як фантасмагоричний персонаж з своїм реальним і нереальним життям, 12 обручів, як етепи, етепи які кожен може віднайти для себе , і зрештою чи ми до чогось повертаємось? чи заманлива пригода на декілька днів перетворилась у щось фатальне? чи змогли персонажі віднайти чи загубити себе ?

«Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов’язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так.Отже, коли це постає перед нами, навіть не впізнаємо його в обличчя»

«Уся світова таємничість полягає в нашому небажанні приймати речі такими, як вони є. Проте насправді існує тільки один порядок речей. Тому ми так боїмося подорожей, дітей, боїмося змін. Я не вмію чинити цьому опору, але з усієї сили вдаю, що чиню його.»

«Коли після сексу буває розмова, то швидше за все буває й любов»

[Olya Nestor]

10 років по тому, це більше не одна з моїх улюблених книжок.
Місцями геніальна (Антонич), місцями дурацька.

[Marcin · Rating 3 out of 5]

Ciekawa stylistycznie, wciągająca pod względem fabularnym i jeśli podejść do niej z nastawieniem chęci przeczytania dobrze skonstruowanej, interesująco poprowadzonej i znakomicie opowiedzianej historii, to lektura może być nader satysfakcjonująca. Na samym początku Andruchowycz wydawał się powrócić zum Brunnen, powołując do życia postać fotografa Zumbrunnena i wskrzeszając – całe szczęście na krótko – mit galicyjski, pozując na czułego ironistę, by jednak dość szybko zrezygnować z opowieści rozliczeniowej na rzecz sensacyjnej historii z wątkiem kryminalnym w tle. Mimo że początek był porywający, z perspektywy całej lektury muszę przyznać autorowi rację, że zdecydował porzucić te rozliczeniowe resentymenty – ile w końcu można czytać w kółko o jednym i tym samym? Zastanawiam się cały czas, i w tym suspensie nadal tkwię, czy – a jeżeli tak, to gdzie – w tej opowieści kryje się drugie dno? Zarówno krytyka, jak i wydawca reklamowali tę powieść jako narrację o współczesnej Ukrainie, tyle że ja nie potrafię jej dostrzec poza ewidentnie rozliczeniowym charakterem początku powieści. Jeżeli wziąć za dobrą monetę twierdzenia krytyki i wydawcy i widzieć tę narrację w sportretowanej przez Andruchowycza tkance społecznej, wtedy teza ta jeszcze się broni, jako że powieściowi aktorzy, niczym ukraińskie państwo, cały czas tkwią w rozkroku między wschodem a zachodem. Pod względem lokacyjnym jednak powielana przez różne środowiska teza o narracji poszytej opowieścią o współczesnej Ukrainie ufundowana została na bardzo wątłych podstawach. Co o współczesnej Ukrainie ma mi mianowicie powiedzieć trójkąt miłosny bohaterów spędzających czas w pensjonacie na przełęczy Dzyndzuł gdzieś w okolicy Alp Transylwańskich? Jaki związek ze współczesną Ukrainą ma sfingowanie przez Andruchowycza w książce życiorysu Bohdana Ihora Antonycza? Gdzie tkwi łącznik między sytuacją Ukrainy a sensacyjno – kryminalnym wątkiem powieści, który w drugiej jej części wybija się na plan pierwszy? Czy Czortopol to alegoria kraju nazywanego spichlerzem Europy? Są to pytania, na które póki co nie znajduję odpowiedzi. Być może brak mi pogłębionego kontekstu kulturowego. Nie znam bowiem liryków Antonycza i w tym zakresie nie mam jakiegokolwiek punktu odniesienia do tego, co dzieje się w książce wokół jego postaci. Nie rozumiem jednakże celu, w jakim Andruchowycz z grzecznego, przedwcześnie zmarłego chłopaka uczynił w książce kurwiarza goniącego za wódką – czy z każdego młodo zmarłego liryka trzeba koniecznie robić kogoś na kształt poète maudit? Pewnie dlatego bez tych odniesień moja ocena różni się od entuzjastycznych opinii napisanych tutaj cyrylicą. Za to chętnie podyskutuję z tymi, którzy dotarli do tej głębi, o której wspominała krytyka i wydawca - poza bardzo dobrze pomyślaną i opowiedzianą historią fabularną nie dostrzegam w tej powieści żadnego drugiego dna...

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Поки що твори Андруховича є для мене таким собі порятунком від розхитаності, сумнівів, хандри, зневіри і т д...) Цей роман трохи відрізняється від попередніх - він повільніший, спокійніший (наскільки це можливо))), і весь насичений фігурою автора, який іронічно-показово конструює і стоврює текст і своїх героїв. Хоча нікуди не поділися ігри з мовою і стилями. А ще виразні балансування між сном і дійсністю, життям і смертю, реальністю і всіми станами марення...) Мені трохи вчувся відблиск "Майстра і Маргарити". Я, до свого сорому, підступно мало знаю про реального поета Антонича, але містифікована фігура вічного поета-шибайголови... (думаю, таки на майбутнє зверну увагу)))

[Michael · Rating 5 out of 5]

Mein Name ist Artur Pepa, Pepa wie Papier. Ich nehme an, mein Erzeuger hat sich dabei etwas gedacht. Tatsächlich bin ich Dichter, auch wenn der nicht lügt, der sagt, dass ich viel mehr saufe als dichte. Schnaps und Ukraine, das gehört zusammen, Schnaps und Leben noch viel mehr. Wie Leben und Tod. Ich gehe auf die 40 zu, mein Herz ist nicht mehr das Beste, ich saufe und rauche zu viel und meine Frau Pani Roma betrügt mich mit einem Österreicher. Was mir der blöde Hund für Ärger bereitet, kannst du dir gar nicht vorstellen. Schon der Name: Karl-Joseph Zumbrunnen. Aber das schlimmste ist folgendes: Mein Erzeuger macht, was er will. Er ist ein Tyrann, und er lässt mich nie vergessen, dass er alle Fäden in der Hand hat. Er behandelt mich, als wäre ich nur ein Charakter in einem Roman, und den anderen geht es auch nicht besser. Aber hey, ganz ehrlich, da sind wir hier im Osten ganz andere Kaliber gewöhnt. Juri ist ja nur was seine Bücher angeht Kontrollfreak.
Ich wünschte, wir wären nie im „Wirtshaus „Auf dem Mond“ gelandet (doch, doch, die Anzahl der Anführungszeichen ist richtig). Jetzt wollen die mir auch noch einen Mord anhängen. Und Juri, der erzählt das alles, als wenn wir auf dem Rummel sind und in der Achterbahn fahren, als wäre das alles nur ein großer, rasanter Spaß.
Ja, wenn es um Antonytsch, unseren großen Nationaldichter, und seine Zwölf Ringe geht, dann ändert sich Juris Tonfall. Dann wird er fast lyrisch. Lemberg und Antonytsch, Antonytsch und Lemberg. Als ob es in der Ukraine keine anderen Dichter gäbe. Mich zum Beispiel…
OK, Juri ist auch nicht gerade schlecht. Er hat da Dinger drauf, um die ich ihn fast beneiden würde. Wenn ich jetzt sage, dass er bei mir abgekupfert hat, glaubt das eh keiner, denn Juri sagt dann bloß: Du bist doch nur eine Figur in meinem Buch. Aber meine wildwuchernden Assoziationsketten (was sagt Juri, damit es gebildeter klingt? „Phonetische Spielereien“!), die lass ich mir nicht klauen: „Föne für Achsel-, Scham- und Schamanenhaar“; Schafzucht/Unzucht/Eifersucht; Kränze/Kreuze/Sargdeckel; Nische/Wanne/Nirwanna; ich könnte ewig so weitermachen. Die heilige Dreieinigkeit, und darum habe ich auch gesagt: Juri, mach aus den Ringen ein Triptychon. Daran hat er sich dann gehalten und drei große Abschnitte gemacht. Bloß dass der Roman alles ist, nur nicht heilig. Wild und ausufernd erzählen, dass kann er. Überhaupt hat er mit den „Zwölf Ringen“ einen tollen Roman geschrieben, das muss der Neid ihm lassen. Und ich höre die in Deutschland und sonstwo schon fachsimpeln:
„Die Zwölf Ringe sind eine poetische Landeskunde, die die Ukraine nicht nur politisch, sondern auch literarisch näher ins Herz Europas rückt. Die „Ringe“ stehen auch für eine Betrachtungsweise, die die historische Dimension nicht aus dem Auge lässt. Egal, ob es sich um Lemberg oder das „Wirtshaus „Auf dem Mond“ handelt, Andruchowytsch sondiert erzählerisch die Geschichte, das Werden, nach dem Zwiebelprinzip. Manchmal rückt er seinem Gegenstand chronologisch-ordentlich zu Leibe, manchmal wirkt das Erzählte willkürlich und unzuverlässig wie das neue Staatsgebilde, das sich im Werden befindet und einem steten Wandel unterzogen ist.“
Klingt gebildet, aber wisst ihr was? Das Zentrum Europas, das ist die Ukraine! Schaut mal auf eine Landkarte, ihr werdet euch wundern. Und wenn erstmal mein nächster Roman rauskommt, dann werdet ihr schon sehen.

[Maurizio Patrignanelli · Rating 3 out of 5]

Un libro difficile da raccontare... Generosamente descrittivo come da tradizione della letteratura dell'est; la narrazione è complessa, non segue il naturale susseguirsi dei fatti ma salta in modo repentino nello spazio, nel tempo e anche tra realtà e sogno. La lettura di questo romanzo è un'esperienza paragonabile alla visione di un film di Tarkovskij. Per amanti del genere.

[Natalia Baidak · Rating 4 out of 5]

Кажуть, що саме цей роман Юрія Андруховича вважається найуспішнішим, бо його перевидавали найбільшу кількість разів. Також і багато разів сварили: за те, що важко услідкувати за сюжетом, за "богемну банальність", "етнографічну фольклорність" - поважні критики, за місцями печерний сексизм - не такі поважні, а перечісні феміністки (як я).
Книга прослухалась і прочиталась мені як шари:
- погляд зі сторони на Україну 1990-их, з начебто неупередженим баченням як численних недоліків, так і прекрасного
- Богдан-Ігор Антонич, чиї вірші проникають в слова героїв, автора, події, з'являється навіть він сам (і так, що дуже зрозуміло, чого у дослідників Антонича підгоріло, але менше з тим).
- це теж в якомусь сенсі "Зачарована гора", таємничий пансіон, з якого якщо і вийдеш, то вже не таким, як прийшов
- червоною ниткою проходить переживання чоловіком кризи середнього віку: творчої, у відносинах з своєю парою і жінками в цілому, усвідомлення власної смертності і, що гірше, смертності тих, хто навколо, і тобі дорогий. Остання фраза з автокоментаря автора: "Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?" Мені здається, що кожен з персонажів по-трошку, бо в нас самих теж багато шарів...

P.S. книга геніальна, спонукає почати читати і любити Антонича. Голос автора, яким озвучена аудіокнига, та яким несвідомо читаєш текст, заколисує, обіймає і гойдає на хвилях... з яких тебе вириває як ляпасом по обличчю щось на кшталт "мокрощьолка", "як можна трахати жінку, у якої повнолітня дитина?" і т.д. Жінки тут або молоді, дурнуваті, але красиві, або дорослі, зайняті втиранням крему в обличчя, щоб його зберегти та довше лишатись привабливим об'єктом. І тільки-тільки починають проявляти особистість. Може вже час?

[Octavio Tejeiro · Rating 5 out of 5]

Andrujovich es un escritor de sueños y delirios. Su prosa parece hecha por un esquizofrénico en una noche de insomnio, toda de corrido (en esto me recuerda a Krasznahorkai). Sus historias van desde el recuerdo, la imaginación, las pesadillas a las fantasías. Lo más interesante es la forma en que combina todos narrativamente haciendo que no exista una realidad realmente discernible: hay momentos en que personajes que aparecen en un sueño avanzan la trama “real”, también en que una pesadilla da pistas para lo que sigue en el libro, otros en donde simplemente los personajes medio dormidos, medio despiertos, viven cosas que se trasladan a sus sueños. Esto es una ópera del inconsciente. Realmente impresionante. Una novela que te saca y te da vueltas por una Centro europa destruida y que trata de hacer las paces con su pasado.

[Olena Landar]

я не можу оцінити цю книгу, бо я 80% її не зрозуміла, це було важче Забужко і її "Планета полин". перші 100 ст я ледь не плакала. Я не готова мабуть до такого рівня літератури. Тому це та книга, яку я спробую перечитати. колись (це не точно...).

[Piotr · Rating 4 out of 5]

Jakiej ukraińskiej książki bym w tych dniach nie czytał, pewnie efekt byłby taki sam: ciężka, mozolna lektura. Ręka co pewien czas łapała za telefon, by sprawdzać wpisy na Telegramie i newsy na informacyjnych portalach.
A ta - kolejna zresztą - znakomita książka JA, zasługuje na inny, lepszy, „normalny” czas. Jak cała Ukraina i ten niezwykle dzielny, straszliwie teraz osamotniony, naród.

[Tereza · Rating 2 out of 5]

Na neki čudan način je bila čitljiva.

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Аж раптом дорослі герої стали моїми ровесниками, а ровесниця мого першого читання цього роману - дитиною!

[Petar Kalpakchi · Rating 4 out of 5]

Книгата е изпълнена с прозрения като:
"Полицейска държава е онази, в която полицията е точно толкова всемогъща спрямо честните граждани, колкото е безсилна спрямо престъпниците"

[Grevick · Rating 2 out of 5]

There are things that I liked about this book, but author managed to swerve away every time I've got engaged in the story. One of his heroes (the writer) is said to be better at writing "side" parts, like descriptions or reflections, than plot. Well, I guess it's self-irony (and it's even more ironic, if it is not).

I liked the magical realism of this novel, mystified biography of a real poet, facts mixing up with fiction. Liked the appearance of mysterious omnipotent person, the author. I liked the poetic image of spring's twelve circles. Liked that main heroes started to enjoy srprings again in the end.

But these things were evened out with, first, all that swerving away that I've already mentioned (there is whole chapter dedicated to mansion's history, and it does not really add to the story). And second, I've got so irritated by author's pretentious choice of words. I could basically see how he writes something like "мезозойські до зойку молюски", and then sits there, all condescending and self-satisfied. Also his bold mentions of genitals all over the place - it felt like he did it just for the sake of epatage. Like people would praise the novel just because it has several vagina references and Freudistic motives.

Overall - it could've been better

[Anton]

дуже дивно читається зараз книжка; ніби добре зведений альбом, продакеш якого не завжди рятує від слабких і непевних місць.

найкраще у книжці – її ліричність; найгірше – що їй важко проартикулювати щось важливе (окрім переживань перелюбників середнього віку).

книжка читається добре, але це не заважає їй бути трохи переоціненою.

здалося, що Коханці Юстиції були кращими. і що Андрухович не цікавіший за Підмогильного.

(це звучить як "краще я послухаю Radiohead", але перше прочитання було в рази захопливішим; а тепер відчув, що далекий від поетики Андруховича)

[Carlos B. · Rating 4 out of 5]

Me habían recomendado a Yuri con insistencia y finalmente me decidí a leerlo. ¡Qué razón tenían! Durante todo el libro hay dos temas constantes: los Cárpatos y la muerte. En sí la trama es insulsa pero le permite al autor hacer reflexiones sobre estos dos elementos a partir de los protagonistas (o héroes). El tono es desenfadado, con juegos de palabras que funcionan bien en español (bien por el traductor), donde la realidad y la fantasía se mezclan sin que haya una línea clara entre ambas. Y aquí mismo es donde creo que la novela flojea, a veces se vuelve muy confuso y no sé sabe muy bien qué es lo que pasa. No obstante, me uno a este grupo de personas y os digo: ¡lean a Andrujovich!

[Diana · Rating 2 out of 5]

Сподобалася кінцівка, але саму книгу не відчула. А коли відчувала — було більше обурення і нерозуміння. Навіть автокоментар сподобався більше, ніж сама книга 🤷🏼‍♀️ І може від того, що книга була написана в 2002.. Господи боже звідки така мізогінія, сексизм і знецінення жінок? І "класичне" чоловіче пияцтво, і "класична" поведінка "тьолок", і "класичне" бажання старого професора виїбати неповнолітню.

Скоріше за все, інші книги пана Андруховича почекають, не можу читати нічого іншого з таким присмаком.

[Tanya · Rating 3 out of 5]

I adore magical realism, but found the first 1/2 to 3/4 of the book so tedious and slow. I almost stopped reading, but powered through and loved the last couple of chapters.

[Ramon Baback · Rating 1 out of 5]

Читається довго і нудно, а потім відразу забувається. Даремно витрачений час.

[Tetiana · Rating 3 out of 5]

На жаль, я не прочитала "Дванадцять обручів" у студентстві, коли вперше відкрила для себе сучасну українську літературу. Ця книга потрапила мені до рук лише цьогоріч, у квартирі тимчасового помешкання, власниця якого — німкеня, що вивчила українську і писала за "Обручами" дипломну роботу.
Думаю, що ця книга іронічно і гротескно описала багато типажів і явищ двотисячних — недолугого кліпмейкера, місцевого царька, власника готелю на полонині Дзиндзул, вестерна, що захоплюється Україною і виглядає дуже екзотично у колі своїх друзів.
У інших коментаторів бачила згадку щодо мізогінії. Мене в манері оповіді збентежили часті зверхні коментарі щодо зовнішності другорядних персонажів — їхні обвислі зади, животи, пазухи і все в такому дусі. Не певна, чи це стосувалося лише жіночих песонажів. Знаю точно, що мені було не дуже приємно і сумніваюся, що ці деталі щось додали до мого розуміння героїв.
Дванадцять обручів весни, які розшифровує Коломея Воронич — дуже красиві і поетичні. Але те, як потім інтерпретується образ поета: "Бо Ти ж ніколи вдруге не з’явишся переді мною, це ясно. У Тебе ще так багато — непочатий край — непочатих дівчат! Непочатий рай дівчат!" теж вже не дуже мені симпатично.

[Rocio · Rating 4 out of 5]

📣"De los héroes de los negocios a los héroes de la cultura"
Nos cuenta como nuestros héroes viven en el contexto histórico de los '90 en Ucrania. Estos héroes son ficticios, pero el entorno no. Te narra algunos escenarios con los comunistas. El miedo que tuvieron los ciudadanos. Podían morir misteriosamente, sin que pasará nada. Era difícil para los extranjeros visitarlos. Se les consideraba, en ese período, el nuevo gran país Europeo. También muestra atisbos de la hambruna que vivieron.
Todos estos hechos te los va hilando con lo que le sucede a los protagonistas. De manera natural. No resultandote tedioso. Ni perdiendo de vista a los personajes.
Rompe la cuarta pared continuamente. Provocando que el lector tenga una relación más directa con el autor, ya que es él el que nos habla. Al final del libro, nos relata como fue su proceso de escritura.
La historia me gustó y seguiré leyendolo.
Por lo que está sucediendo en la actualidad en Ucrania me encamine por el país. Me conmueve todo lo que vivieron y viven. Nunca tuvieron un respiro de más de unas décadas 😢.