Лемберг, ХІХ століття. Галицькі землі виборюють свободу від Австрійської та Російської імперії…
Що може бути спільного між паничем і злидарем, аристократом і авантюристом? Несподівано для самого себе запеклий львівський злодій Мар`ян Добрянський рятує від бандитів шляхтича Яна Губицького. Вдячний панич запрошує дивного збавителя до свого маєтку. Та чи знає він, що його гість понад усе жадає помсти? Хто ж насправді цей Мар`ян?
Але доля недарма з`єднала дві дороги, і ось уже жорстокий розбишака та розпещений аристократ мандрують поза законом, намагаючись зрозуміти правду один про одного — і про самих себе. Долаючи разом усі перешкоди, нерозлучні вороги мусять відкрити темні таємниці минулого та зрозуміти, що у світі є речі, важливіші за помсту, а істинна дружба — сильніша за ненависть...
Книжку особисто я читав декілька днів і для мене вона виявилася не надто захоплюючою. Цікава - так, з претензією на психологічний роман - так, але замість«ноу-брейнера» отримаємо дещо заскладний для легкого чтива клубок сюжетних подій. Тим не менш, можу сміло рекомендувати «Лемберг під знаменами сонця» поціновувачам Львова та поблажливим читачам.
"Лемберг. Під знаменами сонця", як на мене, лишилася недооціненою, бо вона справді хороша. Я дуже скептично ставлюся до оцієї навали книжок про Львів, але конкретно цю могла б порадити почитати.
Дочитала книгу Анни Хоми "Лемберг. Під знаменами сонця" від видавництва "КСД". Уу-ух! Багато хто з вас знає, що я зазвичай уникаю українських авторів, тому читаю їх тільки за рекомендацією, тож настав мій час давати вам свою рекомендацію. Якщо коротко, то характеризувати цю книгу можна так: закрутила - так закрутила! Це без перебільшення карколомна історія про сімейну таємницю двох галицьких родин - польських шляхтичів Губицьких і руських міщан Добрянських. Маєтки, бібліотеки, шляхетський гонор, гуууууста історична атмосфера львівських закапелків і самого злиденного дна, батяри, шахраї, поляки, дощі, львівські вулиці - все те, що я люблю, виписано дуже переконливо і, принаймні, в мене від історичного тла не сіпалося око (окрім слова "нокдаун" - сумніваюся, що в 90-х роках 19 ст його знали). Крім того, доволі приємні головні герої - Мар'ян і Янек, яким я справді співчувала. Ба більше - їхня історія виписана з такою ніжністю і пристрастю, що місцями я от-от чекала якоїсь романтики, і моє перо аж чесалося написати про цих двох якийсь амурний фанфік, нехай пробачить мені шановна авторка, якщо такого ефекту вона не планувала. З цього моменту опишу деякі мінуси: по-перше, тут мені особисто якраз любовної лінії і не вистачило. Повз зухвальця Мар'яна пропливають якісь жінки, але все як в тумані - він кожен раз щось там собі хоче, але ні до чого це не призводить і жодного притомного жіночого персонажу тут таки нема і хто та жіночка на обкладинці - не зрозуміло. Ще він доволі смішно звертається до свого "внутрішнього вовка", як та дівуля в "50 відтінках сірого" до "внутрішньої богині". По-друге, як вже зазначала, історія дуже заплутана, приправлена помстою, міжкласовою ворожнечею і шахрайством, і згодовувати її порціями читачу без спойлерів, ймовірно, важкувато, тому місцями розповідь була ну дуже еклектичною, схожою на діалоги в "Королі Артурі" Гая Річі. Тож готуйтеся, в фіналі вас чекають штук двадцять польських прізвищ, які плутаються перед очима - і доведеться розібратися, хто кому син, брат, сват і т.д. По-третє, в самому сюжеті деякі повороти мені здалися непотрібними, і вони псували динаміку. Подекуди все можна було зробити простіше, деяким персонажам, як-от якійсь австрійській жінці і її доньці, або лікарю, було приділено невмотивовано багато часу. Тож підсумуємо: якщо ви любите Львів і його історію, гуляли по Личакову і Клепарову (як я), цікавитеся батярщиною і любите шляхетних злодіїв - вам сюди. Якщо хочете ненапряжного чтива або шаленого темпу сюжету, то вам краще пошукати щось інше. А загалом, сподіваюся, що пані Анна продовжить серію своїх історичних історій, і, може, навіть про Мар'яна, бо воно того варте.
Гарна пригодницька книжка про те, як один юний батяр врятував одного юного шляхтича, а потім вони підпалили хату і дременули у Львів шукати в ідеалі справедливості, а там вже як вийде. Потім почалася невеличка мильна опера з татками і загубленими дітьми, але тут воно вписується непогано, хоча іноді голова йде обертом від кількості героїв. От тільки головному герою ще б поменше звертатися до свого внутрішнього вовка (я серйозно) і обертати всю навколишню дійсність на метафори, бо збиває з пантелику. Але у всьому іншому сподобалось, і стиль, і ритм є, а це у нас ще нечасто зустрічається.
Я її прочитала, рік чекала щоб перечитала прочитане і дочитала. Чесно змішані емоції в мене. Хоча здогадки були що й до чого, але сюрпризів теж вистачало. І все ж є що залишилоьс не зрозумілим, але може пройде час і я думками дійду до розуміння. Чомусь почало дратувати "Але я цього не знатиму..." Це єдине що роздратувало коли читала. Рада що книга прочитана, пішла читати наступну.