What do you think?
Rate this book
Скарга майбутньому
Віховим для Докії Гуменної та української літератури ХХ ст. став роман «Скарга майбутньому», події якого розгортаються у передвоєнному Києві. За жанровими ознаками це психологічно-
соціальний роман, з акцентом на першому означенні. Розкриваючи внутрішній світ своїх персонажів, розповідаючи про драматичні події їхнього життя, авторка робить їх невід’ємними від соціально-політичних подій того часу.
соціальний роман, з акцентом на першому означенні. Розкриваючи внутрішній світ своїх персонажів, розповідаючи про драматичні події їхнього життя, авторка робить їх невід’ємними від соціально-політичних подій того часу.
325 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1964
15 people want to read
About the author
Докія Гуменна
15 books2 followers До́кія Кузьмі́вна Гуменна́ — українська письменниця, член ОУП «Слово». Літературна діяльність почалася в Україні в середині 1920-х років. Літературна спадщина становить понад 30 томів.
Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р. в м. Жашків, Таращанського повіту, Київської губернії у селянській родині.
Закінчила педагогічну школу в м. Ставищі, навчалася у Інституті народної освіти. Почала друкуватися з 1924 року, стає членом спілки селянських письменників «Плуг».
У 1920—1930-ті рр. друкувала нариси («Стрілка коливається», 1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931) в журналах «Червоний шлях», «Радянська література» тощо. 1924 року з'явився друком перший нарис «У степу».
Її репортажі «Стрілка коливається» (1930 р.) та «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931 р.), повість «Кампанія» звернули на себе увагу партійної цензури. З хвилею терору Докія Гуменна мусила замовкнути аж до початку Другої світової війни.
1937 року брала участь в археологічній експедиції при розкопках поселення трипільської культури біля села Халеп'я на Київщині під керівництвом Тетяни Пассек, за участю Євгена Кричевського, Михайла Макаревича, Віктора Петрова, Неоніли Кордиш. Отримані враження та історичні міркування стали основою для оповідань та нарисів («Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка»), а також знайшли відображення в мемуарах письменниці.
Під час війни письменниця залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників, вступає до відновленої «Просвіти». 1941 року на сторінках додатку до літературного тижневика «Українське слово», що виходив під редакцією Олени Теліги, Гуменна опублікувала новелу «Пахощі польових квітів».
Утім, невдовзі нацисти розігнали Спілку письменників України та її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з'являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.
Насправді ж з квітня 1942 року Докія Гуменна працює молодшим науковим працівником Музею-архіву переходової доби.
Наприкінці Другої світової війни виїхала спочатку до Львова, далі — до Австрії, де почала упорядковувати свій літературний доробок, який не мала змоги друкувати в Україні. В Зальцбурзі виходить книга новел «Куркульська вілія» (1946 р.), а згодом друкується її головний чотиритомний твір-епопея «Діти чумацького шляху» (Мюнхен—Нью-Йорк — 1948–1951 рр.). Її подальше життя і творчість пов'язані з Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною, Італією, Канадою та США.
Переїхавши до США Докія Гуменна продовжує активну літературну працю.
Померла Докія Кузьмівна Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Творча діяльність
Авторка понад 20 прозових книг, що ставить серед найплідніших українських письменників у еміграції. Велику увагу приділяла студіям з історії, археології, стародавньої історії України. Це відобразилося в серії її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), розповідь про Трипілля — «Минуле пливе в прийдешнє» (1978).
Загалом літературна спадщина Докії Гуменної становить понад 30 томів.
Гуменна Докія Кузьмівна — автор романів «Діти Чумацького Шляху» (1948–1951), «Хрещатий яр» (1956), «Скарга майбутньому» (1964) і «Золотий плуг» (1969); повістей "Де недавно ведмеді ходили " (1930), «Мана» (1952), «Велике Цабе» (1952), «Небесний змій» (1983); збірки нарисів «Багато неба» (1954); репортажів «Стрілка коливається» (1930), «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931), «Вічні вогні Альберти» (1959); збірок новел та оповідань «Серед хмаросягів» (1962), «Чотири сонця» (1969), «Внуки столітнього запорожця» (1981); мініатюр «Прогулянка алеями мільйоноліть» (1987), спогадів «Дар Евдотеї» (1990) та ін.
Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р. в м. Жашків, Таращанського повіту, Київської губернії у селянській родині.
Закінчила педагогічну школу в м. Ставищі, навчалася у Інституті народної освіти. Почала друкуватися з 1924 року, стає членом спілки селянських письменників «Плуг».
У 1920—1930-ті рр. друкувала нариси («Стрілка коливається», 1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931) в журналах «Червоний шлях», «Радянська література» тощо. 1924 року з'явився друком перший нарис «У степу».
Її репортажі «Стрілка коливається» (1930 р.) та «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931 р.), повість «Кампанія» звернули на себе увагу партійної цензури. З хвилею терору Докія Гуменна мусила замовкнути аж до початку Другої світової війни.
1937 року брала участь в археологічній експедиції при розкопках поселення трипільської культури біля села Халеп'я на Київщині під керівництвом Тетяни Пассек, за участю Євгена Кричевського, Михайла Макаревича, Віктора Петрова, Неоніли Кордиш. Отримані враження та історичні міркування стали основою для оповідань та нарисів («Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка»), а також знайшли відображення в мемуарах письменниці.
Під час війни письменниця залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників, вступає до відновленої «Просвіти». 1941 року на сторінках додатку до літературного тижневика «Українське слово», що виходив під редакцією Олени Теліги, Гуменна опублікувала новелу «Пахощі польових квітів».
Утім, невдовзі нацисти розігнали Спілку письменників України та її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з'являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.
Насправді ж з квітня 1942 року Докія Гуменна працює молодшим науковим працівником Музею-архіву переходової доби.
Наприкінці Другої світової війни виїхала спочатку до Львова, далі — до Австрії, де почала упорядковувати свій літературний доробок, який не мала змоги друкувати в Україні. В Зальцбурзі виходить книга новел «Куркульська вілія» (1946 р.), а згодом друкується її головний чотиритомний твір-епопея «Діти чумацького шляху» (Мюнхен—Нью-Йорк — 1948–1951 рр.). Її подальше життя і творчість пов'язані з Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною, Італією, Канадою та США.
Переїхавши до США Докія Гуменна продовжує активну літературну працю.
Померла Докія Кузьмівна Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Творча діяльність
Авторка понад 20 прозових книг, що ставить серед найплідніших українських письменників у еміграції. Велику увагу приділяла студіям з історії, археології, стародавньої історії України. Це відобразилося в серії її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), розповідь про Трипілля — «Минуле пливе в прийдешнє» (1978).
Загалом літературна спадщина Докії Гуменної становить понад 30 томів.
Гуменна Докія Кузьмівна — автор романів «Діти Чумацького Шляху» (1948–1951), «Хрещатий яр» (1956), «Скарга майбутньому» (1964) і «Золотий плуг» (1969); повістей "Де недавно ведмеді ходили " (1930), «Мана» (1952), «Велике Цабе» (1952), «Небесний змій» (1983); збірки нарисів «Багато неба» (1954); репортажів «Стрілка коливається» (1930), «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931), «Вічні вогні Альберти» (1959); збірок новел та оповідань «Серед хмаросягів» (1962), «Чотири сонця» (1969), «Внуки столітнього запорожця» (1981); мініатюр «Прогулянка алеями мільйоноліть» (1987), спогадів «Дар Евдотеї» (1990) та ін.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
June 28, 2019
Докія Гуменна - українська письменниця, котра мусила творити в еміграції, а тому вона маловідома в українській літературі, однак, на мою думку, їх твори заслуговують не просто уваги, але і місця в шкільній програмі (принаймні, "Хрещатий яр").
Цей роман тематично передує подіям "Хрещатого яру", однак з невідомих причин був опублікований значно пізніше.
В ньому багато роздумів, багато ідей, цей твір - яскраво феміністичний, але це не є основною його ідейною спрямованістю. Гадаю, що кожен прочитавший може виокремити для себе якусь провідну ідею.
Перед нами постає дві героїні - Васанта та Мар*яна. Вони завжди були подругами, дотримувались спільних поглядів, завжди знаходили одна в одній розраду, підтримку та розуміння. Обидві працюють на ниві науки, одна - історик, інша - трудиться в інституті мовознавства. Однак складна радянська епоха вносить свої корективи і Васанта вимушена припинити свою роботу в інституті, оскільки в неї виявлено "ненадійне куркульське походження".
В той час Мар*яна постійно знаходиться в буремному пошуку себе. Вона разюче відрізняється від всіх інших персонажів, котрі постійно дорікають їй тим, що вона несучасна, неправильна, неморальна, але вона не зважає на чужі критики.
Писати про цю книгу можна багато, вона дає багато матеріалу для роздумів, а також вимальовує в уяві побут та життя киян на початку 30 років минулого століття. Який шлях має обрати для себе жінка в умовах, що склалися? Як бути, коли понад усе на світі мрієш стати істориком, але "сучасна" епоха не потребує таких істориків, яким хоче стати Мар*яна?
"ну і як так жити? Оцей кругосвіт, де не підеш, штамп, скрізь те саме. Ті самі профкоми, завкоми, паркоми, "громадська робота", ті самі обов*язкові жовтневі демонстрації, однакові в кожному місті назви вулиць, меню в їдальнях, оці пласкі і плиткі взаємини, що не заторкують душевної форми. Недарма не хотіла я в дитинстві бути великою...."
В образі Мар*яні втілено певну ідею непокори, свободи думки та дії, вона зайва в своєму оточенні, в тому світі, що вона проживає, але вона намагається жити, працювати і мріяти про щось високе, прекрасне, далеке та... вільне.
Тепер мушу перечитати "Хрещатий яр", адже мені відома передісторій взаємин всіх головних героїв
Цей роман тематично передує подіям "Хрещатого яру", однак з невідомих причин був опублікований значно пізніше.
В ньому багато роздумів, багато ідей, цей твір - яскраво феміністичний, але це не є основною його ідейною спрямованістю. Гадаю, що кожен прочитавший може виокремити для себе якусь провідну ідею.
Перед нами постає дві героїні - Васанта та Мар*яна. Вони завжди були подругами, дотримувались спільних поглядів, завжди знаходили одна в одній розраду, підтримку та розуміння. Обидві працюють на ниві науки, одна - історик, інша - трудиться в інституті мовознавства. Однак складна радянська епоха вносить свої корективи і Васанта вимушена припинити свою роботу в інституті, оскільки в неї виявлено "ненадійне куркульське походження".
В той час Мар*яна постійно знаходиться в буремному пошуку себе. Вона разюче відрізняється від всіх інших персонажів, котрі постійно дорікають їй тим, що вона несучасна, неправильна, неморальна, але вона не зважає на чужі критики.
Писати про цю книгу можна багато, вона дає багато матеріалу для роздумів, а також вимальовує в уяві побут та життя киян на початку 30 років минулого століття. Який шлях має обрати для себе жінка в умовах, що склалися? Як бути, коли понад усе на світі мрієш стати істориком, але "сучасна" епоха не потребує таких істориків, яким хоче стати Мар*яна?
"ну і як так жити? Оцей кругосвіт, де не підеш, штамп, скрізь те саме. Ті самі профкоми, завкоми, паркоми, "громадська робота", ті самі обов*язкові жовтневі демонстрації, однакові в кожному місті назви вулиць, меню в їдальнях, оці пласкі і плиткі взаємини, що не заторкують душевної форми. Недарма не хотіла я в дитинстві бути великою...."
В образі Мар*яні втілено певну ідею непокори, свободи думки та дії, вона зайва в своєму оточенні, в тому світі, що вона проживає, але вона намагається жити, працювати і мріяти про щось високе, прекрасне, далеке та... вільне.
Тепер мушу перечитати "Хрещатий яр", адже мені відома передісторій взаємин всіх головних героїв
Displaying 1 of 1 review