Радість контакту. Розмови з Тарасом Прохаськом

by Taras Prokhasko

До книги ввійшли вибрані розмови з Тарасом Прохаськом, які публікувалися в паперових та електронних ЗМІ. У час "роблення" кожної з бесід була "радість контакту". Не обійдеться без такої радості й під час читання цього видання. А ще книга розпочинається з ексклюзивного інтерв'ю, яке робилося саме для цього проекту. Там якнайширше говориться про "говоріння". І про те, чому розмова може бути літературою.

Genres: Nonfiction

208 pages, Hardcover

First published January 1, 2015

About the author

Taras Prokhasko studied Biology at Lviv University. He has worked as a radio operator, an editor, a bartender, the host of a radio program, a forester, a teacher, a gallery proprietor, a screen writer, a video operator and a gardener. For the past ten years he has worked as a journalist. He is the author of Inshi dni Anny (Anna's Other Days, 1998), FM Halychyna (FM Galicia, 2001), Neprosti (The UnSimple, 2002), Leksykon tayemnykh znan (Lexicon of Secretive Knowledge, 2005), Z tsyoho mozhna bulo b zrobyty kilka opovidan (Could Have Made a Couple of Stories from This, 2005), and Port Frankivsk (2006). He has also published a number of books in his Inshiy Format series featuring interviews he conducted with leading Ukrainian intellectuals. Several of Mr. Prokhasko's books have been translated and published in Poland, Russia and Germany. His novella Necropolis and novel The UnSimple have been translated and published in English. Taras Prokhasko is the recipient of the Joseph Conrad Award (2007) as well as Korrespondent magazine's Best Ukrainian Book Award (2006, 2007).

Reviews

[Ярослава]

Я - як і, мабуть, усі - дуже скучила за текстами Тараса Прохаська. Бачила його виступ на Трансляторіумі, подумала, що треба догнатися його інтерв'ю, бо у розмовному жанрі він також прекрасний, а не лише на письмі.
(Про його виступ на Трансляторіумі розказувала на фейсбуку, копіюю: Тарас Прохасько на початку презентації: "Я б волів узагалі нічого не робити. Вже те, що народився і живеш - це досить складно". І розказує про презентацію його перекладу Вінценза десь у гуцульському ареалі: гуцули, носії міфологічного мислення, радо передають Вінценза як елемент родинної історії з покоління до покоління, й ось уже люди геть молоді, які, очевидно, не могли знати письменника, розказують, як він пригощав їх хлібом із цукром (хоча насправді то могло бути хіба з їхніми прадідами). Коли починається автограф-сесія, стає ясно, що й Прохаська-перекладача інтегрують до цього міфу як Вінценза: "Підпишіть: від автора". Прохасько, подумавши: "От я й вирішив нічого не робити й так і підписав, бо не міг я в них відняти того Вінценза".)
Але, на жаль, саме ця збірка інтерв'ю доволі факультативна (а подекуди я дуже незгодна з інтерв'юерами, які не підчищають, скажімо, мову - ясно ж, що при розмові всі ми періодично недоговорюємо думку, вставляємо слова-паразити і т.д., розмова - не довершений писаний текст, в тому мистецтво інтерв'юера типу й полягає, щоб зберегти авторський стиль/інтонацію, прибравши всі ці баги усного мовлення). Купка цитат, які зацікавили/сподобалися:
* "Публіцистика має щось в собі таке, як прихід партизанів вночі. Вона має бути тривожною. Має бути такою, як в хатці під лісом хтось постукав у вікно. І тому я відчуваю відповідальність оцього подразнення, і того, як я себе поведу, коли мене в цю хату пустять, що я там буду розказувати. Але, разом з тим, я відчуваю, що ця відповідальність не повинна змушувати мене керуватися бажанням вгодити або сподобатися. Тобто я не повинен думати про то, щоб це було файно, приємно і легко. Найбільше — це щоби не зашкодити."
* "Мені останнім часом стосовно літератури хотілося би таку річ сказати, що от останні кільканадцять років я відчув таку тенденцію, що письменники намагаються уникати, власне, літературності як такої. Тобто книжки пишуть так, ніби в житті, або я пишу так, як говорю. Тобто вже є вироблена така псевдощирість, що це нібито не література, а ось так, як там сиджу в товаристві й говорю все, що хочу, і все, що думаю. І оце — чим менше подібне на літературний твір, тим нібито якось правдивіше, файніше. А насправді, я собі подумав, що в тому є велика якась така несправедливість, тому що дуже значна частина людей читає книжки і сподівається на щось прочитане. Вони якраз чекають літератури, літературності, а фальшивки під те, що це так, як у житті, їм якраз не треба, тому що для цього існує інше ціле поле письменства, існують ці всі жанрові штуки, дешеві романи, які також є літературою, але вони мають свої закони. А ось оця якась така встидливість у нас є до високої літературності. А мені видається, що цього якраз потрібно людям, які читають книжки. Тому що люди, які читають книжки, не потребують імітації того, що це щось таке саме, як у житті, чи, так би мовити, як у телевізорі, як у серіалі. Вони хочуть думки якоїсь, вони хочуть якогось складання слів, ідеї й чогось вищого. І встидатися цього чи уникати не варто."
* "в нас немає так званої плинності культури. У тому сенсі, що культурне поле не розростається, не твердне, не поширюється. Кожен раз кожне міні-покоління приходить і все починає спочатку. Немає якоїсь тяглості — традиції, за якою частину речей молоді люди знали б від батьків, дідів. Це не катастрофа, навпаки, це певний плюс. Пройти самостійно шлях від Сократа до Гайдеґґера є великою цінністю. З іншого боку, я розумію, що це потребує часу, тому не можна вимагати, щоб за кілька десятиліть відбулися зміни."
* "Мертві письменники насправді нічим не гірші від живих."
* "коли для людини якоїсь чи Україна, чи будь-яка інша земля є органічною, якщо вона там чується рідною, то їй нема що сказати, крім того, що вона може сказати про себе."
* "Дуже великою травмою та бідою є те, що людям тяжко усвідомити, що часове розгортання їхнього життя не збігається з часовим розгортанням великих процесів і еволюцій. Наприклад, маю я 90 років життя, і мені що, чекати всі ці 90 років? Час розвитку країни не збіжиться з твоїм часом."

А ще повеселили обіцянки нової книжки, які повторюються раз у раз в режимі "от-от буде". (Якщо що, то досі не.)

[Kostiantyn Levin · Rating 3 out of 5]

Чесно кажучи, не знаю, кому може зайти ця книга, окрім фан-клубу Прохаська, якщо такий існує. Інтерв'ю, що увійшли до збірки, містять не аж так багато авторських думок про літературу й мистецтво, політику, історію. Персональних історій трішки більше, але і їх треба тут розкопувати.

[Askorbinka · Rating 4 out of 5]

Мене здивували свої враження від книги. З багатьма думками Прохаська я не згодна, і, нехай він прямо не говорить, читається його патріархальність та об‘єктивація жінок. Але ефект від того, як Прохасько складах слова в рядки майже медитативний. Після бурхливого дня читати, як він нарізає овочі в зупу — гармонізує

[Volodymyr Stoyko]

Я не є прихильником паралельного читання декількох книг. Але погоджуюся з тим фактом, що інколи така потреба - переключитися на щось інше - існує. Не те, що Goldfinch Донни Тартт не надто цікава книжка, але якось ця англійська мені складно дається у її творі. А тут цілком доречно по часу на полицях книгарень з'явилася збірка інтерв'ю з одним із моїх кумирів української літератури.
То не є великою таємницею, що Прохасько далеко не продуктивний письменник. Але він дуже послідовний у підході до свого літературного ремесла. І з його інтерв'ю мені здалося, що його трішки дратує, коли кажуть - "Ось ви довго нічого не писали". Насправді, він пише. Так, це колонки, які дають щось на прожиття та короткі есеї, які дають щось для заспокоєння свого бажання висловитись. І, щодо колонок - Прохасько вільний обирати сам теми, які здаються йому цікавими. він не з тих, хто може формувати формування думок для завершення якогось твору, бо так треба - графіки і дедлайни. А на питання - "А якби ..." - Тарас відповідає - "Є так як є, а не так, як могло би бути. Бо якби могло бути якось інакше - було б інакше".
Кажуть, читач Прохаська - найтерпеливіший, оскільки йому дуже довго доводиться чекати нової книги. Тому кожна розмова з ним обов'язково має мати питання "Коли?". Коли ми дочекаємося нового роману, оповіді, збірки есеїв чи продовження дитячих історій про сім'ю кротів. І кожного разу Прохасько дає схожу відповідь про відсутність планів щодо дати, але про активну фазу роботи над новим романом. Він не водить нікого за ніс, не дає нічого наближеного до обіцянок, що могло б мати негативний вплив на протікання його особистого процесу роботи над книгою. Так, можливо від цього страждає самодисципліна (моя б страждала). Але ніхто не зможе дорікнути Прохаську в нещирості.
Манера говоріння Прохаська дуже часто завалює мозок надскладними зворотами. Тому його книжки я читаю двічі, тричі, а то і більше. І кожного разу отримую нове і переосмислюю так, здавалося б, закоренілі цінності.
Прохасько каже, що дуже хотів би прожити якомога довше не тому, що це такий людський страх - помирати, але тому, щоб поспостерігати за тим, як вік вплине на його здатність до роздумів і прийняття своїх переконань. То ж я бажаю пану Тарасу довгих років життя, всім прихильникам його творчості - терпіння. Адже його книги це обов'язково радість контакту, якої варто чекати.

[Maryna Ponomaryova · Rating 2 out of 5]

Збірник інтерв"ю Прохаська. В першому ж інтерв"ю говорить про те, що письменник стає медійною особою, якого питають про політик��, історію, або просять давати коментарі на якісь глобальні події, а письменник часто не є експертом в цьому плані, і радше би говорив про літературу. Але потім іронія: більше половини питань в різних інтерв"ю глобальні на тему "А що там з Україною, що нам робить". Іронія. Як наслідок: сподобались ті питання-відповіді, які були про письменство, і про унікальний дзен світогляд Прохаська, а коментарі політичні вже або застарілі, або просто плаваючі. Одним словом, більше люблю його есеї.

[Mariia · Rating 3 out of 5]

Це книжка не тільки про Прохаська, але й про журналістику. Бо, як зазначив сам автор в одній із розмов, кожен письменник постійно співає одної і тої самої. А от журналісти щоразу інші.

Не знаю, за яким принципом відбиралися інтерв'ю для книжки. Деякі з них - точно не найкращі в своєму жанрі. Ця книжка могла би бути як Хозарський словник: поступово розкривати особистість з різних ракурсів. А вийшло отак: просто підбірка, де не видно якогось вищого задуму.

[Enotka · Rating 4 out of 5]

Чудова розслабляюча книга. Розмови з неперевершеним Тарасом Прохаськом - людиною глибокою і спокійною. Те, що треба, щоби відволіктися від політичної ситуації. приймати порційно - формат книги дозволяє.

[Юлія Руднік-Гриньків · Rating 4 out of 5]

Перше знайомство з Прохаськом. Таке, місцями глибинне, проникливе, а часом - поверхневе. Роздуми, думки щодо політики, хоча письменник може бути й некомпетентним у певних питаннях.
Прогулянки улюбленими місцями, рідним містом, занурення у всесвіт письменника і зацікавлення у подальшому знайомстві з автором, з його творами, кожне з яких так трепетно чекають його шанувальники.

[Marichka Dzhala · Rating 5 out of 5]

Ще одна прекрасна книга від Прохаська.
Мене завжди цікавило як це в нього виходить -- писати такі розумні речі, чим він керується під час написання і що вплинуло на його творчість. Ця книга точно не підійде для людей, які не є знайомі з його творчістю, адже мета ї написання -- допомогти зрозуміти читачеві що означає для Прохаська бути письменником. На перший погляд мені здалося, що книга надто егоїстична: не могла зрозуміти як людина може видати книгу, яка складається з серій інтервю, власне, із самим собою, проте це хибне враження: після перших 20 сторінок затягує. Читаючи, ти бачиш, як змінюється письменник, як на нього впливає місто, люди, природа і т.д.

[Vija Neprosta · Rating 4 out of 5]

Приємні розмови з улюбленим письменником, але тексти самого Прохаська значно кращі