Серія «Ретророман» отримує гідне продовження із новим містичним детективом про Львів початку минулого століття та новим автором у цій серії — Богданом Коломійчуком.
Події у повістях, що увійшли до видання, відбуваються на початку ХХ століття у Львові. В основі сюжету кожної повісті - блискуче розслідування заплутаної справи, яке проводить комісар Адам Вістович. Карколомні пригоди доповнює оригінальна містика та зі смаком подана еротика.
Богдан Коломійчук — український письменник,журналіст, актор, володар гран-прі конкурсу «Коронація слова 2013» в номінації «Романи». У 2006 році закінчив Львівський університет ім. Франка. Займається арт-менеджментом, захоплюється історією Львова.
Книжки: - Роман "Людвисар", 2013, видавництво «Фоліо»
Цікаво,але сюжет не повністю розкритий. Це, звісно, не англійський детектив, але якось забагато щасливих збігів обставин та випадковостей. Не покидає відчуття якоїсь незавершеності. Зате описи Львова і тогочасного побуту цікаві🙂
Німфи болю. Перше знайомство з автором і що ми бачимо: комісар заходить в готель, в якому знайшли труп, і одразу жваво уявляє,як би забавлявся з рецепціоністкою, якби інший час і обставини. Це початок і це така банальність. Хоча автор згадує у цьому детективному оповіданні девіантну поведінку, та сам, видно, не любить бути не як усі. В’язниця душ. Нічого не попереджало, але тут нас чекає коротка зустріч з надприродним Ніхто з Данціга. Попереднє оповідання готувало нас до останньої історії, бо тут уже автор дав уяві розгулятися. Маю підозру, що тому воно мені зайшло найменше. А ще тому, що там були такі ситуації:
«Уявляєте, яка потужна енергія гріха? А якщо зібрати докупи душі несповіданих грішників? На щастя, у Львові таких душ просто з надлишком».
Мушу одразу голосно заявити: ЦЕ НЕ РЕТРОДЕТЕКТИВ! У цієї збірки провальне позіціонування. Дві з трьох повістей — це атмосферні містичні пригоди комісара Лемберґської поліції Адама Вістовича. Якщо розглядати це все, як детектив — можна розчаруватися.
☠️ Одразу про недоліки, яких не бракує: тут є провали логіки, сюжетні банальності, зміст збірки не зовсім відповідає заявленому опису, деякі інтриги розв’язуються надприродними способами (ред флег жанру детектив). Перше оповідання «Німфи болю» можна взагалі пропустити. Воно простеньке і потрібне лиш для того, щоб пізніше пояснити, чим Вістовича шантажує контррозвідка. Але, при цьому, навіть враховуючи недоліки — це таке класне читання!
✍️ Мова, якою це написано, діалоги і всі персонажі — просто блиск. Філігранно витримано баланс між описами атрибутів доби і дією — це дає неперевершену атмосферу і динаміку читання. Це той випадок, коли я думаю, що це зовсім не видатна книжка, але я вже почав читати наступну, бо залюблений у стиль Богдана Коломійчука.