What do you think?
Rate this book
La estrella de Salomón
¿Hay que ir con cuidado con lo que se desea porque se puede convertir en realidad? Así podría resumirse esta novela del gran escritor ruso Aleksandr I. Kuprín (1870-1938). El joven Iván Stepánovich Tsviet es un simple administrativo del Juzgado de Menores Huérfanos; canta también, para «duplicar su raquítico sueldo», como sustituto en el coro de la parroquia; vive en una buhardilla y manda dinero a su madre; no fuma, no bebe, no juega y no es mujeriego. Su único sueño es que lo asciendan en el trabajo. Pero he aquí que un día se le presenta un tal Tófel, «agente de negocios», para comunicarle que ha heredado de un tío suyo una mansión y unas tierras en una lejana provincia. Al visitar la inesperada heredad, descubre que ese pariente suyo tenía fama de nigromante y encuentra en su biblioteca un peculiar libro satánico que intenta descifrar. A partir de ese día se encuentra dotado del increíble poder de que se cumplan todos sus deseos... un don que al principio le fascina y divierte pero que poco a poco acaba siendo para él, que nunca ha sido ambicioso, un auténtico fastidio.
La estrella de Salomón (1917) es una hermosa fábula de magia, amor y nostalgia, una vuelta humorística al género fáustico, escrita con gran inteligencia y un insólito sentido de la bondad.
La estrella de Salomón (1917) es una hermosa fábula de magia, amor y nostalgia, una vuelta humorística al género fáustico, escrita con gran inteligencia y un insólito sentido de la bondad.
160 pages, Paperback
First published January 1, 1917
20 people are currently reading
171 people want to read
About the author
Aleksandr Kuprin
914 books157 followersAleksandr Kuprin (Russian: Александр Иванович Куприн; 7 September 1870 in the village of Narovchat in the Penza Oblast - August 25, 1938 in Leningrad) was a Russian writer, pilot, explorer and adventurer who is perhaps best known for his story The Duel (1905). Other well-known works include Moloch (1896), Olesya (1898), Junior Captain Rybnikov (1906), Emerald (1907), and The Garnet Bracelet (1911) (which was made into a 1965 movie). Vladimir Nabokov styled him the Russian Kipling for his stories about pathetic adventure-seekers, who are often "neurotic and vulnerable."
Kuprin was a son of Ivan Ivanovich Kuprin, a minor government official who died of cholera during 1871 at the age of thirty-seven years. His mother, Liubov' Alekseevna Kuprina, Tatar princess (of the Kulunchakovs), like many other nobles in Russia, had lost most of her wealth during the 19th century. Kuprin attended the Razumovsky boarding school during 1876, and during 1880 finished his education in the Second Moscow Military High School (Cadet Corps) and Alexander Military School, spending a total of ten years in these elite military institutions. His first short story, The Last Debut, was published during 1889 in a satirical periodical. "In February 1902, Kuprin and Maria Karlovna Davydova were married, their daughter Lidia born in 1903." Kuprin's mother died during 1910.
Kuprin ended military service during 1894, after which he tried many types of job, including provincial journalism, dental care, land surveying, acting, circus performer, church singer, doctor, hunter, fisher, etc. Reportedly, "all of these were subsequently reflected in his fiction." His first essays were published in Kiev in two collections. Reportedly, "although he lived in an age when writers were carried away by literary experiments, Kuprin did not seek innovation and wrote only about the things he himself had experienced and his heroes are the next generation after Chekhov's pessimists."
Although the 1896 short story Moloch first made his name known as a writer, it was his novel The Duel (1905) which made him famous. "Kuprin was highly praised by fellow writers including Anton Chekhov, Maxim Gorky, Leonid Andreyev, Nobel Prize-winning Ivan Bunin" and Leo Tolstoy who acclaimed him a true successor to Chekhov. After publication of The Duel he paid less and less interest to fancy literature and began to spend time in pubs and brothels. His sensationalist novel about the lurid life of prostitutes, The Pit (1915), was accused by Russian critics of excessive Naturalism.
Although not a conservative, he did not agree with Bolshevism. While working for a brief time with Maxim Gorky at the World Literature publishing company, he criticized the Soviet regime. During spring 1919, from Gatchina near Petrograd, Kuprin left the country for France. He lived in Paris for most of the next 17 years, succumbing to alcoholism. He wrote about this in much of his work. He eventually returned to Moscow on May 31, 1937, just a year before his death, at the height of the Great Purge. His return earned publication of his works within the Soviet Union.
Kuprin died during the spring of 1938 in Leningrad and is interred near his fellow writers at the Literaturskiye Mostki in the Volkovo Cemetery (Volkovskoye Memorial Cemetery) in Leningrad. A minor planet 3618 Kuprin, discovered by Soviet astronomer Nikolai Stepanovich Chernykh in 1979 is named after him.
Reportedly, "even today, Alexander Kuprin remains one of the widest read classics in Russian literature", with many films based on his works, "which are also read over the radio", partly due to "his vivid stories of the lives of ordinary people and unhappy love, his descriptions of the military and brothels, making him a writer for all times and places."
Kuprin was a son of Ivan Ivanovich Kuprin, a minor government official who died of cholera during 1871 at the age of thirty-seven years. His mother, Liubov' Alekseevna Kuprina, Tatar princess (of the Kulunchakovs), like many other nobles in Russia, had lost most of her wealth during the 19th century. Kuprin attended the Razumovsky boarding school during 1876, and during 1880 finished his education in the Second Moscow Military High School (Cadet Corps) and Alexander Military School, spending a total of ten years in these elite military institutions. His first short story, The Last Debut, was published during 1889 in a satirical periodical. "In February 1902, Kuprin and Maria Karlovna Davydova were married, their daughter Lidia born in 1903." Kuprin's mother died during 1910.
Kuprin ended military service during 1894, after which he tried many types of job, including provincial journalism, dental care, land surveying, acting, circus performer, church singer, doctor, hunter, fisher, etc. Reportedly, "all of these were subsequently reflected in his fiction." His first essays were published in Kiev in two collections. Reportedly, "although he lived in an age when writers were carried away by literary experiments, Kuprin did not seek innovation and wrote only about the things he himself had experienced and his heroes are the next generation after Chekhov's pessimists."
Although the 1896 short story Moloch first made his name known as a writer, it was his novel The Duel (1905) which made him famous. "Kuprin was highly praised by fellow writers including Anton Chekhov, Maxim Gorky, Leonid Andreyev, Nobel Prize-winning Ivan Bunin" and Leo Tolstoy who acclaimed him a true successor to Chekhov. After publication of The Duel he paid less and less interest to fancy literature and began to spend time in pubs and brothels. His sensationalist novel about the lurid life of prostitutes, The Pit (1915), was accused by Russian critics of excessive Naturalism.
Although not a conservative, he did not agree with Bolshevism. While working for a brief time with Maxim Gorky at the World Literature publishing company, he criticized the Soviet regime. During spring 1919, from Gatchina near Petrograd, Kuprin left the country for France. He lived in Paris for most of the next 17 years, succumbing to alcoholism. He wrote about this in much of his work. He eventually returned to Moscow on May 31, 1937, just a year before his death, at the height of the Great Purge. His return earned publication of his works within the Soviet Union.
Kuprin died during the spring of 1938 in Leningrad and is interred near his fellow writers at the Literaturskiye Mostki in the Volkovo Cemetery (Volkovskoye Memorial Cemetery) in Leningrad. A minor planet 3618 Kuprin, discovered by Soviet astronomer Nikolai Stepanovich Chernykh in 1979 is named after him.
Reportedly, "even today, Alexander Kuprin remains one of the widest read classics in Russian literature", with many films based on his works, "which are also read over the radio", partly due to "his vivid stories of the lives of ordinary people and unhappy love, his descriptions of the military and brothels, making him a writer for all times and places."
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 22 of 22 reviews
January 19, 2021
Мне очень понравилось, очень легко почитать, там какие то чёрт, все что надо чтобы было супер!
April 27, 2022
Неожиданно натолкнулась на эту повесть как предтечи городской мистики в русской литературе.
Главный герой, мелкий чиновник, как-то разговорился в дружеском кругу и ляпнул, что был бы не против сделки с дьяволом и начал мечтать, что бы он пожелал - мир во всем мире и так далее. Внезапно он получает в наследство запущенное имение и в старой усадьбе обнаруживает дневник, доставшийся от предыдущего хозяина. Завязка чем-то напоминает "Портрет" Гоголя или "Пиковую даму" Пушкина.
Искренне рекомендую к прочтению, ибо я сама не ожидала, насколько местные персонажи окажутся адекватными и человечными. В целом, эта история про по-настоящему человечных хороших людей. Да, они совершают ошибки, они не идеальны, но готовы отвечать за них.
Существует легенда, что этой повестью вдохновлялся Булгаков для "Мастера и Маргариты". Мне лично из этой книги нравится только роман, который писал Мастер, его бы я почитала с удовольствием. В остальном МиМ мне не зашла совсем, я искренне считаю ее успеху сопутствовал флер запрещенки и свободная ниша городской мистики 1920-х.
В Звезде Соломона маленький человек не дает себе пуститься во все тяжкие, за что Куприну большое-пребольшое спасибо! Не подвел.
Доп.: после прочтения книги Хили, не могу не заметить, как описывается чувственность между мужчинами в Звезде Соломона. Она просто существует как факт: персонажи здесь и обнимаются, и восхищаются друг другом, и слезы проливают из-за разлуки, интуитивно чувствуя родство друг с другом. Я понимаю, что нужно делать скидку на обычаи того времени, но, учитывая, что такая близость и чувственность проскакивает между строк как нормальная, меня это прям радует.
-.... Ну, дайте же, дайте мне слово, прелестный, добрый Иван Степанович.
- Даю, даю. Сделайте милость. Господи!
- Крр.. - издал ходатай горлом странный трескучий звук.
- Что с вами? - заботливо спросил Цвет.
Главный герой, мелкий чиновник, как-то разговорился в дружеском кругу и ляпнул, что был бы не против сделки с дьяволом и начал мечтать, что бы он пожелал - мир во всем мире и так далее. Внезапно он получает в наследство запущенное имение и в старой усадьбе обнаруживает дневник, доставшийся от предыдущего хозяина. Завязка чем-то напоминает "Портрет" Гоголя или "Пиковую даму" Пушкина.
Искренне рекомендую к прочтению, ибо я сама не ожидала, насколько местные персонажи окажутся адекватными и человечными. В целом, эта история про по-настоящему человечных хороших людей. Да, они совершают ошибки, они не идеальны, но готовы отвечать за них.
Существует легенда, что этой повестью вдохновлялся Булгаков для "Мастера и Маргариты". Мне лично из этой книги нравится только роман, который писал Мастер, его бы я почитала с удовольствием. В остальном МиМ мне не зашла совсем, я искренне считаю ее успеху сопутствовал флер запрещенки и свободная ниша городской мистики 1920-х.
В Звезде Соломона маленький человек не дает себе пуститься во все тяжкие, за что Куприну большое-пребольшое спасибо! Не подвел.
Доп.: после прочтения книги Хили, не могу не заметить, как описывается чувственность между мужчинами в Звезде Соломона. Она просто существует как факт: персонажи здесь и обнимаются, и восхищаются друг другом, и слезы проливают из-за разлуки, интуитивно чувствуя родство друг с другом. Я понимаю, что нужно делать скидку на обычаи того времени, но, учитывая, что такая близость и чувственность проскакивает между строк как нормальная, меня это прям радует.
-.... Ну, дайте же, дайте мне слово, прелестный, добрый Иван Степанович.
- Даю, даю. Сделайте милость. Господи!
- Крр.. - издал ходатай горлом странный трескучий звук.
- Что с вами? - заботливо спросил Цвет.
August 8, 2018
Siempre he tenido una fascinación muy particular por los escritores rusos, tienen una forma de escribir muy de ellos, prolija, deliciosa y entretenida, no importa mucho el género, invariablemente me atrapan.
No había leído nada de este escritor en particular y no me ha defraudado en absoluto, en muy pocas páginas nos relata una historia estilo Fábula, donde al final nos quedan algunas lecciones, la más importante “ten cuidado con lo que deseas”.
Una historia corta, muy entretenida, bien contada, llevada y manejada con tal destreza que cuando te das cuenta lo has terminado y te deja queriendo más.
Me ha encantado, desde la premisa de llegar a tener todo lo que deseas y caer en las mismas redes de tus propios deseos, hasta la profundidad de sus personajes, sencillos en su naturaleza, pero como siempre complejos en la esencia.
No había leído nada de este escritor en particular y no me ha defraudado en absoluto, en muy pocas páginas nos relata una historia estilo Fábula, donde al final nos quedan algunas lecciones, la más importante “ten cuidado con lo que deseas”.
Una historia corta, muy entretenida, bien contada, llevada y manejada con tal destreza que cuando te das cuenta lo has terminado y te deja queriendo más.
Me ha encantado, desde la premisa de llegar a tener todo lo que deseas y caer en las mismas redes de tus propios deseos, hasta la profundidad de sus personajes, sencillos en su naturaleza, pero como siempre complejos en la esencia.
December 28, 2020
Любопытная повесть о дьявольском везении. Особенно мне понравилась первая половина - так атмосферно и готично, в лучших традициях новелл о сверхъестественном.
August 14, 2024
Relato fantástico de 160 páginas, publicado en 1917. Nuestro bondadoso protagonista hereda una antigua hacienda que posee una extraña biblioteca y lo que parece ser un antiguo laboratorio. Encontrará un viejo libro de tapas rojas y un acertijo. Aficionado a las matemáticas y juegos de lógica, pronto descubrirá el mecanismo que le cambiará la vida. "Cuidado con lo que deseas" podría resumir esta historia de ocultismo y crítica social. He vuelto a disfrutar de la maravillosa pluma de este escritor ruso y os recomiendo totalmente su lectura.
April 11, 2018
Preciosa novela corta narrada en un lenguaje sencillo y encantador. El autor logra introducirte en la historia y entablar una estrecha relación autor - lector desde las primeras páginas.
Iván es, en definitiva, un personaje entrañable.
La estrella de Salomón, a pesar de tener un tema muy típico en la literatura, logra atraparte y prácticamente te obliga a terminarla de un solo tirón.
El hecho de que sea una novela antigua y de que logre adaptarse muy bien a la actualidad y de que, sobretodo, sea muy fácil de leer, es muy admirable. Quiero leer más novelas de este autor.
Iván es, en definitiva, un personaje entrañable.
La estrella de Salomón, a pesar de tener un tema muy típico en la literatura, logra atraparte y prácticamente te obliga a terminarla de un solo tirón.
El hecho de que sea una novela antigua y de que logre adaptarse muy bien a la actualidad y de que, sobretodo, sea muy fácil de leer, es muy admirable. Quiero leer más novelas de este autor.
March 5, 2016
Tsvet, a low-level civil servant, a decent guy with modest aspirations (a promotion) suddenly has the power to have all his wishes materialize. A folksy morality tale with a generous helping of magic realism (written decades before it became recognized as a genre, with some unique twists that at times make this seem like the verbal equivalent of an M.C. Escher print.
July 7, 2019
Мое любимейшее у Куприна и одно из любимейших произведений вообще!
November 10, 2024
Aunque no había leído nada del autor, mis expectativas se cumplieron con esta novela corta.
Me ha gustado la propuesta de pacto con el diablo casual en una persona noble y bondadosa. Sale de lo esperado y eso me ha parecido genial. ¡Qué el bien siempre aplaste al mal!
Recomiendo su lectura, su sencillez no le resta calidad literaria.
Me ha gustado la propuesta de pacto con el diablo casual en una persona noble y bondadosa. Sale de lo esperado y eso me ha parecido genial. ¡Qué el bien siempre aplaste al mal!
Recomiendo su lectura, su sencillez no le resta calidad literaria.
December 24, 2017
Согласно Куприна, на Земле живёт Мефодий Тоффель, выполняющий желания человека джинн. Существует он со времён Соломона, с той поры ведёт отчёт своим дням. Он появляется перед людьми, обещая им богатое наследство от родственника, предлагая решить головоломку, после чего начинается бесконечное везение. Так люди обретали абсолютную власть, упиваясь ею и страдая от её последствий. В конце концов человек истощался или смирялся с неизбежным, выбирая право стать обычным, отказываясь от судьбы избранника фортуны. Будет ли подобное на страницах произведения Куприна в современные ему дни?
(c) Trounin
(c) Trounin
January 15, 2021
Удивительный рассказ, от которого никогда не ожидаешь, судя по названию, того, что он тебе преподносит по итогу.
Можно ли оставаться человеком ангельский души, когда у тебя за душой много власти и дьявол на короткой ноге?
За ответом к Куприну.
Можно ли оставаться человеком ангельский души, когда у тебя за душой много власти и дьявол на короткой ноге?
За ответом к Куприну.
February 8, 2022
Вариация на тему Фауста.
Первая часть понравилась больше.
Особенно сцена в кабаке, где герои поют церковные песнопения и обсуждают желания.
Первая часть понравилась больше.
Особенно сцена в кабаке, где герои поют церковные песнопения и обсуждают желания.
May 26, 2022
Шедевр русской литературы. Жаль, что малоизвестный.
March 11, 2025
http://whatsread.pp.ua/work/9159
За фантасмагоричним раптовим нашаруванням подій повість чимось нагадала «Ніс» Гоголя. Ось простий, дрібний канцелярський службовець Іван, чиєю рожевою мрією було вдягнути одного разу чиновницький кашкет (вже давно був куплений і чекав у картонній коробці свого часу), він був позитивний і доволі зразковий, навіть на вечірках майже не напивався. І ось в один із таких дружніх вечорів таки випив більше належного, і тут понісся й затягнув його хоровод неймовірних і незрозумілих подій.
Треба сказати, що хоч повість об'єктивно й не погана, та суб'єктивно вона мені якось все одно не пішла: не те щоб дратували, але заважали весь час деякі дрібниці й дрібнички (може, просто читання потрапило в непідхожий настрíй). Починаючи хоча б з прізвища героя. Цвєт. Чому Колір? Чому не Запах чи ще що-небудь? Коли речення починалося заголовним словом "Цвєт...", мозок підсвідомо очікував чогось на кшталт "колір килима...", "колір неба...", загалом означення, а отримував підмет. Але якщо вступна частина знайомства з героями була дещо нудною і тягнула на сон, то з моменту, коли Цвєт вирушив до Малоросії за спадщиною, події закрутилися стрімкіше і читати стало цікавіше. Опосередковано звертає на себе увагу, що за часів Купріна питання існування країни зі своєю власною, відмінною від московитської мовою, країни, що так здавна ятрить москальські мізки, а в наш час московськими політиками ставиться взагалі під сумнів сам факт існування і її, і її мови, країни, яку на москальських літературних ресурсах на догоду політичній кон'юнктурі "просять" не згадувати та не називати у відгуках і форумах, а за часів автора (та й тепер хочуть) називали зневажливо Малоросією, не стояло. Щоправда, якщо Гоголь писав про Україну з любов'ю, а її мову органічно вплітав у розповідь, так що москальська мова навіть запозичила з цих творів деякі слова, то у Купріна немає такого пієтету і його цитування "малорусского язьіка" мають вигляд кривляння.
Завдяки "щасливій" випадковості Цвєт виявився майстром розгадувати шаради і у відповідний момент, відносно легко, склав слово, над розгадкою якого віками інші не дурні люди безуспішно билися ціле життя. Не зрозуміло тільки навіщо треба було йти саме вночі в занедбаний будинок, що користується такою поганою славою у місцевих, і залишатися там ночувати... І до чого тут Соломон з його зіркою, чий секрет він нібито розгадав? Автор хотів сказати, що Соломон, знайшовши це слово, підпорядкував собі темний світ і, подібно Цвєту, надалі міг виконувати свої забаганки??
Кінцівка. Знову ж таки не зрозуміло, що автор хотів сказати своїм твором. Що співпраця з князем темряви не веде до добра і щастя? Але зло у творі досить нейтральне, а сам Мефістофель тут виступає мало не позитивним героєм. Що встояти герою допомогли його доброта, скромність і відсутність жадання володіти чимось? Так апетит приходить під час їжі і ось ця нейтральність і відсутність жадання виглядають якраз таки якось непереконливо. Тим паче, щонайменше один предмет жадання - дівчина, у героя все таки був. Але добре те, що добре закінчується, чари спали, герою надається можливість самостійно діяти, він знову, вже без чар, зустрічає "цю прекрасну жінку", і що? І теж усе змазано і не яскраво.
А що стосується двох чудових цитат, які згадані в одному з відгуків ("Що б ти, Мітенько, робив, якби став царем? - А ні хріна б не робив, сидів би на призьбі і лузгав насіння, а хто повз іде - в морду!" і "Хочете, щоб усі ваші бажання здійснювалися в одну мить? Кожен продасть душу з найбільшим задоволенням! Але які бажання можна придумати, коли нема чого більше хотіти? Нічого вам не придумати сміливого й оригінального, веселого й грандіозного. Нічого, крім баби, жратви, пиття і м'якої перини. І коли диявол прийде за вашою крихітною душенькою, він застане її охопленою смертельною нудьгою і підлим боягузтвом."), то, хоч вони за текстом і йдуть у нуднішій частині твору, але, як на мене, у всій красі розкривають загадкову московитську душу, розгадку якої, так давно шукають у багатьох творах. І лише Купріну вдалося так яскраво і барвисто її розгадати (!), хоча і тут автор робить це якось мимохідь і особливо не акцентуючись. Треба собі записати десь, для подальшого цитування... 7/10
За фантасмагоричним раптовим нашаруванням подій повість чимось нагадала «Ніс» Гоголя. Ось простий, дрібний канцелярський службовець Іван, чиєю рожевою мрією було вдягнути одного разу чиновницький кашкет (вже давно був куплений і чекав у картонній коробці свого часу), він був позитивний і доволі зразковий, навіть на вечірках майже не напивався. І ось в один із таких дружніх вечорів таки випив більше належного, і тут понісся й затягнув його хоровод неймовірних і незрозумілих подій.
Треба сказати, що хоч повість об'єктивно й не погана, та суб'єктивно вона мені якось все одно не пішла: не те щоб дратували, але заважали весь час деякі дрібниці й дрібнички (може, просто читання потрапило в непідхожий настрíй). Починаючи хоча б з прізвища героя. Цвєт. Чому Колір? Чому не Запах чи ще що-небудь? Коли речення починалося заголовним словом "Цвєт...", мозок підсвідомо очікував чогось на кшталт "колір килима...", "колір неба...", загалом означення, а отримував підмет. Але якщо вступна частина знайомства з героями була дещо нудною і тягнула на сон, то з моменту, коли Цвєт вирушив до Малоросії за спадщиною, події закрутилися стрімкіше і читати стало цікавіше. Опосередковано звертає на себе увагу, що за часів Купріна питання існування країни зі своєю власною, відмінною від московитської мовою, країни, що так здавна ятрить москальські мізки, а в наш час московськими політиками ставиться взагалі під сумнів сам факт існування і її, і її мови, країни, яку на москальських літературних ресурсах на догоду політичній кон'юнктурі "просять" не згадувати та не називати у відгуках і форумах, а за часів автора (та й тепер хочуть) називали зневажливо Малоросією, не стояло. Щоправда, якщо Гоголь писав про Україну з любов'ю, а її мову органічно вплітав у розповідь, так що москальська мова навіть запозичила з цих творів деякі слова, то у Купріна немає такого пієтету і його цитування "малорусского язьіка" мають вигляд кривляння.
Завдяки "щасливій" випадковості Цвєт виявився майстром розгадувати шаради і у відповідний момент, відносно легко, склав слово, над розгадкою якого віками інші не дурні люди безуспішно билися ціле життя. Не зрозуміло тільки навіщо треба було йти саме вночі в занедбаний будинок, що користується такою поганою славою у місцевих, і залишатися там ночувати... І до чого тут Соломон з його зіркою, чий секрет він нібито розгадав? Автор хотів сказати, що Соломон, знайшовши це слово, підпорядкував собі темний світ і, подібно Цвєту, надалі міг виконувати свої забаганки??
Кінцівка. Знову ж таки не зрозуміло, що автор хотів сказати своїм твором. Що співпраця з князем темряви не веде до добра і щастя? Але зло у творі досить нейтральне, а сам Мефістофель тут виступає мало не позитивним героєм. Що встояти герою допомогли його доброта, скромність і відсутність жадання володіти чимось? Так апетит приходить під час їжі і ось ця нейтральність і відсутність жадання виглядають якраз таки якось непереконливо. Тим паче, щонайменше один предмет жадання - дівчина, у героя все таки був. Але добре те, що добре закінчується, чари спали, герою надається можливість самостійно діяти, він знову, вже без чар, зустрічає "цю прекрасну жінку", і що? І теж усе змазано і не яскраво.
А що стосується двох чудових цитат, які згадані в одному з відгуків ("Що б ти, Мітенько, робив, якби став царем? - А ні хріна б не робив, сидів би на призьбі і лузгав насіння, а хто повз іде - в морду!" і "Хочете, щоб усі ваші бажання здійснювалися в одну мить? Кожен продасть душу з найбільшим задоволенням! Але які бажання можна придумати, коли нема чого більше хотіти? Нічого вам не придумати сміливого й оригінального, веселого й грандіозного. Нічого, крім баби, жратви, пиття і м'якої перини. І коли диявол прийде за вашою крихітною душенькою, він застане її охопленою смертельною нудьгою і підлим боягузтвом."), то, хоч вони за текстом і йдуть у нуднішій частині твору, але, як на мене, у всій красі розкривають загадкову московитську душу, розгадку якої, так давно шукають у багатьох творах. І лише Купріну вдалося так яскраво і барвисто її розгадати (!), хоча і тут автор робить це якось мимохідь і особливо не акцентуючись. Треба собі записати десь, для подальшого цитування... 7/10
June 8, 2024
Вот еще одна довольно нетипичная для Куприна повесть, она, как и «Жидкое солнце» фантастична что не вяжется в моем представлении с бытовым и социальным трагизмом. Хотя доброго и светлого в этой повести тоже нет. Впрочем, возможно, присутствует толика черного юмора. Одному незаметному и тихому человечку, по фамилии Цвет достается наследство в виде особняка со всем его содержимым, включая библиотек книг по оккультизму. И вот как-то раз разбирая библиотеку наш герой находит странную книгу с зашифрованными заклинаниями, над ними бились поколения алхимиков, и все же не смогли разгадать имя, зашифрованное в послании. Но Цвету с небольшим трудом это удается, после чего для его начинается фантастическая жизнь, все что бы он не пожелал мгновенно исполняется.
Человек умеющий и имеющий все насколько это хорошо? И как этим распорядится, вот наш герой тяготился этим даром, хотя на то и были причины, мысли они под час не контролируемы и можно пожелать такого из-за чего потом будешь раскаиваться. Да и в ссоре иногда можно человека просто умножить на ноль. Вот этим то и тяготился господин Цвет. Хотя лично для меня вопрос выбора власти и ее отсутствия решен, и мои мысли схожи с высказыванием адвоката Цвета таинственного мистера Тофеля, который говорит, что он мог бы познать мир в его великолепии и многообразии, стать кем угодно и быть где угодно, а в конечном итоге выбирает роль простого клерка. Это конечно не тот герой, о котором можно писать, как по мне, хотя он, наверное, выступил хорошей глиной в руках автора дабы привнести в повесть надломленность и трагизм.
Немного удивила концовка, уже буквально на последней странице я подумал, неужели все закончится добром и хеппи-эндом, но нет, всего лишь сон.
Человек умеющий и имеющий все насколько это хорошо? И как этим распорядится, вот наш герой тяготился этим даром, хотя на то и были причины, мысли они под час не контролируемы и можно пожелать такого из-за чего потом будешь раскаиваться. Да и в ссоре иногда можно человека просто умножить на ноль. Вот этим то и тяготился господин Цвет. Хотя лично для меня вопрос выбора власти и ее отсутствия решен, и мои мысли схожи с высказыванием адвоката Цвета таинственного мистера Тофеля, который говорит, что он мог бы познать мир в его великолепии и многообразии, стать кем угодно и быть где угодно, а в конечном итоге выбирает роль простого клерка. Это конечно не тот герой, о котором можно писать, как по мне, хотя он, наверное, выступил хорошей глиной в руках автора дабы привнести в повесть надломленность и трагизм.
Немного удивила концовка, уже буквально на последней странице я подумал, неужели все закончится добром и хеппи-эндом, но нет, всего лишь сон.
November 18, 2025
Нравится мне творчество и непревзойдённый стиль Куприна и это произведение - не исключение. Не знаю как критикам, но лично мне история Ивана Степановича Цвета напоминает чем-то Фауста Гёте, где человеку становится доступным фактически всё, без соблюдения правовых и моральных норм.
Мефодий Исаевич Тоффель «помогает» Цвету обрести несметное богатство, славу, но на самом деле, нашему Цвету ничего такое и не нужно, кроме чина повыше.
Мистика Куприна - это что-то особенное. Учитывая год написания - 1917, очень многое можно понять между строк. Рекомендую.
Мефодий Исаевич Тоффель «помогает» Цвету обрести несметное богатство, славу, но на самом деле, нашему Цвету ничего такое и не нужно, кроме чина повыше.
Мистика Куприна - это что-то особенное. Учитывая год написания - 1917, очень многое можно понять между строк. Рекомендую.
January 10, 2026
Not bad, very good language, weaker plots, some basic philosophy. Good short stories overall but lack the unexpected turns, they are just like life stories with some mystical involvement.
I guess I’m spoiled by more modern writers.
I guess I’m spoiled by more modern writers.
August 1, 2023
Quiet interesting plot. Some people see Bulgakov beginnings of “Master and Margarita” in this book, I saw some parallels too.
May 2, 2024
Se desarrolla una historia donde los valores, el trabajo y el buen espíritu se pone aprueba, enfrenta y antepone a la ambición, lujuria y tentación de lo material. La narración y descripción de los personajes una excelente obra de la literatura rusa.
December 16, 2025
Теперь ясно, чем воодушевился автор романа •Юдоль•
Тут тоже встречается это слово и тоже интересно
Тут тоже встречается это слово и тоже интересно
November 22, 2014
Моментальное исполнение желаний, и что из-за этого бывает)
Displaying 1 - 22 of 22 reviews