Новий рік у Стамбулі

by Галина Пагутяк

Українська письменниця потрапляє перед Новим роком у Стамбул, у якому п’ять днів поспіль ідуть такі холодні дощі, що мерзнуть не лише руки, а й душа. І в цьому суцільному тумані з дощем і вітром всі її рани раптом почали кривавити. Стамбул змусив авторку задуматися над межовими ситуаціями власного життя і боротися з чорною тінню смерті, яка нависла над нею і її рідною Україною.

Genres: Ukrainian Literature, Nonfiction, Ukraine, Travel

84 pages, Paperback

First published January 1, 2015

About the author

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.

Reviews

[karyna · Rating 4 out of 5]

книга змусила подивитися на деякі речі під іншим кутом. можливо, мені було це потрібно, бо я вірю, що книги знаходять мене в потрібний час і якщо вона мені трапитись, то певно щось значить. я люблю стамбул, від тієї любові він уявляється мені сонячним, гамірним та яскравим і я сподіваюсь таким його колись побачити. дощовий зимовий стамбул я вже відвідала завдяки цій історії.

[Olga · Rating 5 out of 5]

В даний момент Пагутяк є моєю найулюбленішою письминицею. Це вже друга книга прочитана мною у великому захопленні. Ця книга це не просто спогади про Стамбул, але і глибока рефлексія з автобіографічними елементами.

[Adelais · Rating 3 out of 5]

2,5.
Коротка повістинка чи навіть замальовка, і, здається, найінтимніше з її доробку. Сюжету як такого немає, Пагутяк ходить містом, і все їй не те, погано, холодно, не своє – а однак із проблисками щирої цікавості до речей, які вона давно любить і які стрічає у цих блуканнях. Часом це виливається у зовсім нестерпні пасажі, але тут дуже чітко видно, що вона як людина в депресії і близько до думок про власний кінець через непережиту смерть у родині, тому не хочеться сильно її ганити за оцей загальний тон занепаду (хоча пасажі про ремонт як спосіб прийти на той світ із порожніми руками і інший дебілізм сучасної культури очі б мої не бачили).
Поблукала, згадала, як писала, що убиті пташки падають богові у руки – і на тому хай вже їй добре.