Останнє бажання

by Євгенія Кононенко, Yevheniya Kononenko

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час чи-тати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого Інтернету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання». Чи потрібно і чи можливо розгадати всі таємниці минулого? Принаймні, цього варто прагнути. Бо лише свідоме знання дає ту свободу, без якої неможливе народження свідомої людини майбутнього, яка є володарем власної долі за будь-яких обставин.

Genres: Fiction, Ukraine

136 pages, Kindle Edition

First published January 1, 2015

About the author

Євгенія Анатоліївна Кононенко — сучасна українська письменниця і перекладачка.

Reviews

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

Структурно “Бажання” текст непростий: у ньому шмати автобіогріфії Івана Івака, що конспективно, але яскраво розповідає про своє дитинство під окупацією, часи роботи “отам” та особливості творчого шляху радянського класика, пересипані коментарями його живих нащадків, які сперечаються, чи треба татові/дідові/вашому старому вірити чи ні, а якщо вірити – то в чому саме. А родичі та й всі навколишні персонажі, до речі, також цікаві та опуклі – люблю художню прозу Кононенко якраз за цей талант кількома штрихами вималювати виразний характер… Але щодо конспективності я, між тим , не перебільшую – технічно маємо спробу вмістити в обсяг та схему повісті матеріал для товстезного роману. Спробу відверто зухвалу. Час від часу основний оповідач спокійно заявляє: так, то було доволі цікаво, але я про це детально розповідати не буду, нехай хтось інший напише!

О, наративи тут взагалі шикарні: чого лише варта звичка старшого Івака невимушено перемикати першу/третю особу, що додає смаку і без того ненадійній оповіді. А коли вступає хор Minority Report’ів – окремих думок – усіх наявних родичів, то історія почина хитатися навсібіч, ризикуючи поховати надто уважних читачів в алегоріях, замовченнях, красномовних деталях та підкреслених узагальненнях. “Останнє бажання” водночас є цікавою спробою показати, як відбуваються конструювання та деконструкція наративу очевидця історичних подій (і з цієї точки зору, річ абсолютно постмодерна), але також – простою та прозорою притчею. Притчею про забуття та спокуту, про право на мовчання та обов’язок говорити.

Розширений текст відгуку із дотичними міркуваннями - за цим посиланням.

[Daniel · Rating 4 out of 5]

me ha gustado bastante la verdad, es autobiografía y novela histórica (?), personalmente no había leído algo así y me gusta muxo como se entrelazan las historias de los diferentes personajes a pesar de ser la autobiografía de Iván Ivak

[Tetiana Syniook · Rating 4 out of 5]

Останнім часом зловила себе на думці, що у блозі з'являються критичні відгуки, а читачі пишуть коментарі на зразок "класний відгук, тепер не читатиму цю книжку":)
Одразу скажу, що сьогодні напишу про книжку, яка мені сподобалася і яку я раджу прочитати: "Останнє бажання" Євгенії Кононенко.
Євгенію Кононенко я вважаю письменницею, яка може написати про будь-що: захоче - створить психологічну драму, детектив чи любовну історію, буде настрій - напише сатиричне оповідання про Кобзаря і школу, висміє Спілку письменників і газету "Літературна Україна". Як істинному письменнику, їй до снаги будь-яка тема, за яку вона береться, засукавши рукава і взявшись до праці. Хоч у неї нема свого творчого почерку, впізнаваного стилю, на мій погляд, вона в десятці найцікавіших українських письменників. Мені здається, що "Останнє бажання", якщо його ще трохи наснажити філософським підтекстом і наростити "м'яса", могло б стати обговорюваною книжкою. А так чомусь критика мало згадувала цей твір і навряд чи згадає з огляду на новинки.
У цій книжці йдеться про письменника Івана Івака, у минулому - виконавця смертних вироків ворогам народу, простіше кажучи - ката. От вам іще одна історія про ката, - це вже потроху стає мейнстрімом?:)
Уже по смерті Івана Івака до його сина Валерія потрапляє рукопис, у якому батько розповідає про два роки свого життя, коли він працював "таємним лицарем" країни Рад, поза роботою вів щасливе і достатньо забезпечене родинне життя, а згодом ще й створив оповідання, що принесло йому всесоюзну славу.
Власне, усі ключові епізоди темної сторони життя Івана Івака - деталі повішення жертв, постійне відчуття страху і вини, що переслідують його упродовж усього життя авторка описала в оповіданні "Кат", що побачило світ 2014 року у збірці новел під однойменною назвою. Оскільки я ту збірку читала, суто сюжетних відкриттів для себе не зробила, але варто віддати письменниці належне - читати доопрацьоване оповідання, що перетворилося на повість, цікаво, оповідь ведеться динамічно, кожна сторінка інтригує, навіть попри деяку умовність окремих сюжетних ліній. Багато тут і побутових колізій, пов'язаних із таким любим для Євгенії Кононенко "квартирним питанням" (я так кажу, бо мало в яких її романах про це не йдеться). іронічно мовиться про торування літературної стежки в умовах соцреалізму, є й історична "складова" - розповідь про життя в окупованому під час Другої світової Києві. Але все врешті зводиться до того, чи може людина бути чесною із собою, якщо з іншими бути чесною їй не судилося.
Художньою знахідкою Євгенії Кононенко можна вважати те, що вона розповіла, як із катів деякі радянські громадяни легко і просто перетворювалися на письменників. Іван Івак взявся за перо завдяки літстудії для чекістів (виявляється, були й такі). Письменником у Радянському Союзі міг стати будь-хто, але ми в цьому контексті чомусь іронічно згадуємо про робітника і доярку. А якщо серйозно - ними часто ставали і працівники НКВС, і про це ми добре знаємо на прикладах знаних письменників, у минуле яких із поваги часто воліємо не заглиблюватися.
Інтригує ще такий момент: донька Івака Ірина, прочитавши рукопис по смерті батька, не вірить у те, що, працюючи в органах, її люблячий батько і справді виконував вироки, швидше, він просто займався якоюсь паперовою роботою. Ну про яке повішання може йтися, - думає вона, - якщо відомо, що в НКВС розстрілювали, а не вішали людей. Відтак, у читача виникає сумнів: чи справді історія, що її розповів Івак, правдива, чи, може, це просто вигадка?
Вигадка вигадкою, але задуматися є про що. Не так навіть про те, чи можна поспівчувати катові (особисто в мене він співчуття не викликав, хоча образ не позбавлений позитивних рис), не так навіть про життя людини в країні, де людям так часто доводилося вести подвійне життя. Повертаючись від тексту до реальності мене цікавить: а чи були серед моїх дідів і прадідів людей, які забрали в могилу таємниці, які б не хотіли розповідати онукам? Я точно знаю, що такі є. Ні, вони не працювали катами, але в певних ситуаціях ішли на компроміс із совістю заради власного виживання. Думаю, такі є в багатьох українських родинах, і питання в тому, як нам ставитися до такого минулого. Мені здається, що ми до таких відкриттів ще не готові.

[Inna Zolotar · Rating 4 out of 5]

В часи, коли відкриваються архіви, а з ними - досі невідомі загалу події історії, хочеться зрозуміти, де булa в той час твоя родина, що було з ними, і, часом, мріється про отримання звістки "звідтам" у вигляді щоденника, листів, рукописів, тощо... Але мріяти треба обережно, бо не завжди те, про що не говорилось, буде героїчним минулим...
Ця книга про "скелети у шафі", про взаємини трьох поколіннь одного клану, про гордість і сором родини, і про те, як швидко вони міняються місцями, а ще про рукописи, "що не горять", і письменницькі амбіції...
Сподобається тим, хто любить родинні історії, таємниці, два "авторські" голоси, послідовний сюжет, ну і тим, хто воліє про складні теми читати легкі тексти...
Можливо, не дуже припаде до душі любителям детективів, круто заплутаних сюжетів, однозначного (поганого чи хорошого) фіналу, і тим, хто чекає довгих філософських роздумів у книгах про родинні історії ...
Мені сподобалось! Приємного читання!

[Mila Umakhanova · Rating 4 out of 5]

Книгу однозначно варто читати! Особливо тим, кому не дає спокою питання, як воно — бути радянським письменником. Ця книга додасть якщо не розуміння тих часів та умов життя людей, то повноти і глибини для їх уявлення. Цікаво спостерігати за тим, як жилося трьом поколінням родини, і як на їх життях та стосунках відбивалося непросте соціально-історичне тло.
Єдине, що трохи зіпсувало враження, це кінцівка — я трохи заплуталась в персонажах дітей-внуків і їхні діалоги містили трохи забагато натяків та недосказаного. Я, мабуть, не достатньо зосередилася і тому отримала дещо розмитий післясмак.
Але книга варта прочитання і осмислення ❤️

[Olhastm · Rating 4 out of 5]

Книга-сповідь. Де людина-кат начебто виправдовується за те, що робила. І начебто і шкода її, але ні. Хоча з другого боку "ніколи не кажи ніколи", бо ми не знаємо якби самі поступили в ті часи у тій ситуації, якби страшно це зараз не звучало. Навіть дочка цього ката не повірила, прочитавши автобіографію батька, що він міг таке робити, бо ж він був люблячим батьком. Страшно все це, насправді.

Хороша книга з різними метафорами про країну, яка розпалася, і про її методи впливу на населення.

[Elgyn · Rating 1 out of 5]

Přišlo mi to jako hraní na velkou literaturu. Ale v podstatě je to o ničem.

s. 114 Jediné co, Lilko, že letí domů za tři dny brzo ráno a už si zabookoval letenku. ?

s. 52 jak je sprovodil na smrt ?

s. 129, poznámka 12 – jedno jméno tučným fontem, druhé ne.

[Марія Кондратьєва · Rating 4 out of 5]

Вже дорослий чоловік, який має сина і років 10 тому мігрував з України, отримує від незнайомця зошит, в якому знаходить рукопис книги свого померлого батька-письменника. Рукопис під назвою "Останнє бажання". В ньому батько описує своє життя від дитинства, юності в роки другої світової війни, роботи після війни до письменницької кар'єри та старості.

Описано в цьому рукописі страшні речі. Син і дочка письменника після прочитання не можуть зійтися на думці: правда тут описана чи вигадка.

Але все таки не на всі питання в книзі є відповідь. Є історія розлучених закоханих підлітків, яка ніби натякала хоча б на зустріч, щоб відпустити минуле, але так і заклякла.

[шквал · Rating 1 out of 5]

безперечно, в книзі були цікаві моменти, але вона написана на мій смак настільки погано, відредаговано настільки жахливо (Люба, яка в сусідньому реченні стає Людою; Ілля, якого називають Іваном; в одному реченні оповідач пише про себе в першій і в третій особі тощо тощо), що бажання шукати сенси та копати вглиб у мене не було. персонажі розмовляють як роботи. від патосного містицизму мені закочувалися очі.

багато позитивних рецензій, авторку хвалять за цю та інші її роботи — я ж не певна, що колись захочу прочитати у неї щось ще, настільки ця книга здалась мені поганою. ну і так, редактура «Останнього бажання» — моє окреме величезне розчарування.

[Юлія Крюкова · Rating 4 out of 5]

Для мене це історія не письменника. Це історія про людину, яка в умовах тотального контролю і репресій намагалась вижити як могла. Про те, що на роботі людина робила речі, які не насмілювалася озвучити навіть найближчим. Письменником головний герой став тільки для того, щоб мати можливість кудись вилити свої емоції. Не з'їхати з глузду, розриваючись між сутністю турботливого батька і чоловіка і монстра, якого з людини робила влада.

[Максим Бризіцький · Rating 5 out of 5]

Більшу частину книги її герой, похилого віку сержант НКВД, пише свою автобіографію, яка мала б бути сповіддю, але більше скидається на спробу довести невинність маленької людини під тягарем подій епохи. Не знаю що мене так зачепило в ній. Можливо саме відсутність героїзму, якого так багато навколо останній рік. Адже більшість з нас слабкі і так само шукаємо виправдання своїй слабкості

[Mientras Leo · Rating 4 out of 5]

Un libro dentro de otro para narrar la historia de un silenciado que fue verdugo y escritor que no podía contar su realidad y que lo hace a través de un manuscrito hallado años después de su muerte
https://www.zendalibros.com/una-confe...