Зів'яле листя

by Ivan Franko, Іван Франко, Романа Романишин (Illustrator)

"Герой отсих віршів - той, що в них виявляє своє «я», - небіжчик. Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосібний до практичного життя.
Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, спосібности, охоти до праці у них багато, а проте вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в житті не діб'ються. Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих. От тим-то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заважають собі й другим. Герой отсих віршів скінчив трохи щасливіше: раз у своїм житті здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб."

У виданні використано автографи поезій Івана Франка, що склали збірку "Зів'яле листя", а також рукописи деяких інших творів. Усі вони зберігаються у Фонді 3 (Іван Франко) Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (директор акад. Микола Жулинський, завідувач Галина Бурлака). Зокрема, в книзі з люб'язного дозволу цієї інституції репродуковано (повністю або частково) автографи поезій.

Genres: Poetry, Classics

160 pages, Hardcover

First published January 1, 1896

About the author

Ivan Yakovych Franko (Ukrainian: Іван Якович Франко, pronounced; August 27 [O.S. August 15] 1856 – May 28 [O.S. May 15] 1916) was a Ukrainian poet, writer, social and literary critic, journalist, interpreter, economist, political activist, doctor of philosophy, ethnographer, and the author of the first detective novels and modern poetry in the Ukrainian language.

Reviews

[Dmytro Zozulia · Rating 5 out of 5]

П'ять зірочок за концептуальність і за те, що це класика, але читати направду важко.

[Andriy · Rating 3 out of 5]

Це було справді цікаво і талановито, неочікувано - упізнав чимало популярних пісень (див. напр. Сипле, сипле, сипле сніг, Отсе тая стежечка, Чого являєшся мені, Ой, ти, дівчино, з горіха зерня).
Яскраві образи, різноманітні ритми, атмосферні діалектизми...
Хоча я взагалі противник декаденстських настроїв, збірка мені сподобалась. Видно руку Майстра.
Для заохочення покажу Вам отакий лепський вірш:

В Перемишлі, де Сян пливе зелений,
Стояв на мості я в важкій задумі,
Про тебе думав я, душе моя,
Про щастя те, що, наче сонний привид,
Явилося, всміхнулося і щезло,
Лишивши жаль по собі невмирущий,
І я згадав одно оповідання,
Що тут над Сяном від народу чув.

Зима була, замерз зелений Сян,
І по блискучім льодовім помості
Гладкий протерли шлях мужицькі сани.

Ось раз була неділя. В самий південь
Із церкви люди вийшли. Сяло сонце,
Іскрився сніг. Юрба народу вийшла
Над Сян, велись веселі розговори.

За Сяном ось на полі сніговому
Щось зачорніло, дзвоники бреньчать,
Копита стукають о змерзлу землю,
І вчвал жене по втоптаній дорозі
Препишна чвірка. Упряж дорога
Полискує до сонця; наче вихор,
Карета мчиться, з батога візник,
Мов з пістолета, лускає…
Убогий

Сільський народ глядить на сю появу,
Дивується. І хто се міг би їхать?
Ніколи тут ні чвірки, ні карети
Такої не видали. Ні старі,
Ні молоді придумати не можуть,
Хто се так їде, відки і куди?
Ось чвірка, не спиняючись ні хвили,
На лід влетіла. Глухо застогнав
Поміст хрустальний, дзвінко задудніли
По нім копита кінські, заскрипів
Замерзлий сніг під шинами коліс.
І луснув з батога візник, мов вихор,
Неслася чвірка.

Та нараз посеред
Ріки, де криє льдова кора
Найглибший вир, щось хруснуло – лиш раз,
Одніський раз щось хруснуло! Широкий
Круг льоду, мов обкроєний, подався,
І чвірка, і карета, і візник,
І що було в кареті, наче сон,
Неначе ясний привид, враз пропало.
Лиш Сян забулькотів, неначе дявол,
І облизався. Лиш зелена хвиля
Широким валом хлюпнула верх льоду
І знов вернула в таємничу тоню,
А чвірки ні карети – ні сліду.
І не дізналися ніколи люди,
Хто се так їхав, відки і куди.
Ніхто за ними не питав ніколи,
Ані в ріці ніхто останків жадних
Не віднайшов. Коли б один хто бачив
Се диво, а не сотня свідків, сам він
З часом собі би вірить перестав,
Сам він з часом на тому би спинився,
Що се був сон.

Се мого серця драма!
Якби не ті літа важкої муки,
Пекучих болів, сліз і божевілля,
Глухої резигнації, скажених бунтів
Придавленого серця, то я сам,
Пригадуючи першу нашу стрічу
І той промінчик ясної надії,
Що блис мені тоді, – присяг би нині,
Що се був сон, надсянськая легенда.

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 3 out of 5]

Цікаве видання - збірка поезій надрукована у кольорі на фотопапері. В оформленні текстів відтворюються також рукописи цих віршів, наводяться фото українок з періоду, коли збірка була написана, а також численні малюнки та фото рослин. Все разом створює враження колажу. Але стиль верстки, ці шрифти та тіні, трохи нагадують презентації в паверпоїнті з 2007 😅

Щодо самих віршів - якщо чесно, вони читались трохи як "of its time" - романтичний герой страждає від нерозділеного кохання і кінець-кінцем накладає на себе руки. Скільки таких збірок віршів вийшло в наступні 100 років після "Страждань молодого Вертера"? По відчуттям - стандартна збірка на цю тему, просто написана. Наприклад:

Ой жалю мій, жалю
Гіркий непомалу!
Упустив я голубочку
Та вже не спіймаю.

Як була близенько,
Не дав їй принади, -
А тепер я не знаходжу
Для серця розради.
і т.д.

Більшість поезій не зачепили мене, але кілька сподобались:

Мов сполохана, без тями,
Так земля з-під моїх ніг
Утіка — стовпи, смереки
Гонять, тільки миг-миг-миг.

Наче полотно простерте
Велетенськая рука
Враз стяга, так лан за ланом,
Сад за садом утіка.

Тільки я стою, та зорі,
Що високо там горять,
Не втікають, мов на доказ,
Що є в світі стійкість, лад.

І сміються вічні зорі,
Іронічно миготять;
"Ми і ти! — неправда? — доказ,
Що є в світі стійкість, лад!"

***

Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу самотній між юрбою
І сам погорджую собою…
Ох, коб останній впав удар!

Не жаль мені життя ні світа,
Не жаль, що марно кращі літа
У горі й праці протекли.
Пропало все! Та й що ж? Пропало!
А що ж передо мною стало?
Безодня, повна тьми і мли.

Зневіривсь я в ті ярма й шлиї,
Що тягну, мов той віл на шиї,
Отсе вже більш як двадцять літ –
Зовсім як хлопчик той, сарака,
Прутком по бистрій хвилі швяка, –
Чи з того є на хвилях слід?

Даремно биться, працювати,
І сподіваться, і бажати!
Пропала сила вся моя.
Лиш чорних мар гуляє зграя
І резигнація безкрая
Засіла в серці, як змія.

[Kate · Rating 3 out of 5]

"Зів'яле листя" - це був своєрідний експеримент над собою, адже після школи я дуже рідко брала до рук яку-небудь поезію. Не знаю, чи можна цей експеримент назвати вдалим, але я дізналась про себе три жахливі речі: По-перше, я - приземлена істота, нездатна насолоджуватись віршами. По-друге, чомусь вірші Франка я знаю не зі шкільної програми, а з пісень Віталіка Козловського. По-третє, я якогось дідька знаю пісні Віталіка Козловського.

[Elizabeth B · Rating 5 out of 5]

Обожнюю класичну українську поезію 💔, тому й Іван Франко не став виключенням.

Оскільки я читала цю збірку через навчання, то й відгук буде у формі досліджень, а не емоцій (від classic ukrainian poetry завжди серденько б'ється частіше: своє, рідне заходить своє місце у моїй свідомості).

Мої спостереження:
• багато використовує слів з неправильним наголосом для побудови рими;
• вірші про почуття, що свідчить про його захоплення жінками і внесок жінок у творчість Франка;
• назви - перший рядок поезії;
• возвеличення любові як найпрекраснішого почуття;
• у віршах зустрічаються іноземні слова, що свідчить про лінгвістичні навички поета;
• згадує чортів, демонів, бо готовий заради кохання на все;
• бідкався на долю, про що писав у вірші «Матінко моя ріднесенька!»;
• у останніх віршах збірки прощався з рідними.

[Eva · Rating 2 out of 5]

декілька віршів мені сподобались але більшість з них синонімічні

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 3 out of 5]

_ 6/10 _

_ Ця збірка поезії складається з трьох жмутків (розділів), які кардинально відрізняються між собою. І найкращою аналогією до пояснення першої - є спів ентів зі світу "Володаря перстнів". Це було чітко, але не кострубато, ніжно, можливо навіть наївно. Одним словом красиво.

_ Другий раптом почався готичною історією "В Перемишлі, де Сян пливе зелений" про загадкову карету, яка виїздить на крижану поверхню річки... Такого я точно не очікував. Тепер це моя улюблена робота Франка. А далі ж іще був праобраз, легендарної пісні "Час рікою пливе"😌.

_ Єдине чим врізався в пам'ять третій ж��уток, так це великою кількістю дуже гарних віршів, бо багато з перших двох не запали в душу...

_ Загалом кращої назви, яка б ілюструвала дану збірку й придумати годі, та й яке ж тут мажорне закінчення🔫

[Vasyl · Rating 5 out of 5]

Для кожного свій Франко, і в кожного свій "образ" Франка.
Це я зрозумів ще в університеті, коли в одних "дебатах", а раз так взагалі в одній "дискусії" заговорили про Франка. Для когось він був "каменяр", який то й робив, що лупав скалу суспільну; для інших - ліричний персонаж, який тільки то й робив, що побивався за дівчинами.
Моє ж знайомство з Франком було зі "Фарбованого Лиса" і "абабагаламаги" ака "Грицева шкільна наука", і щось воно так перше знайомство позначилось так на мій "образ" Франка, як ще того веселуна)

[Nataliia Rublyk · Rating 5 out of 5]

Неодноразово перечитати в задоволення

[Kateřina Laníková · Rating 5 out of 5]

Jen jsem si chtěla přečíst tu knihu, za kterou se autor musel ''omluvit'' a je super. 😁