What do you think?
Rate this book
Apocrypha: The Acts of Thomas
=The Treasure of Abbot Thomas. Ten Ghost Stories
Unknown Binding
First published June 29, 2010
About the author
Anonymous
3,457 followersBooks can be attributed to "Anonymous" for several reasons:
* They are officially published under that name
* They are traditional stories not attributed to a specific author
* They are religious texts not generally attributed to a specific author
Books whose authorship is merely uncertain should be attributed to Unknown.
See also: Anonymous
* They are officially published under that name
* They are traditional stories not attributed to a specific author
* They are religious texts not generally attributed to a specific author
Books whose authorship is merely uncertain should be attributed to Unknown.
See also: Anonymous
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
October 23, 2026
Уявіть собі: Ісус продає одного зі своїх апостолів! І не кому-небудь, а індійському купцеві — усього за двадцять срібняків. Звучить як щось неймовірне, а може, навіть обурливе. Проте саме така історія розгортається на сторінках одного з найцікавіших давньохристиянських апокрифів — «Діянь Хоми».
Чому ж Ісус іде на такий незвичний крок? Усе починається після Його воскресіння, коли Він розподіляє між апостолами країни, до яких ті мають вирушити проповідувати Слово Боже. Хомі Дідимові — Хомі Атлетові, або ж Хомі Невірному, — випадає Індія. Але апостол категорично не хоче туди їхати. І тоді Ісус знаходить вельми оригінальний спосіб доправити його до місця призначення: продає Хому як раба індійському купцеві.
А далі в Індії починається справжня феєрія! На Хому чекають неймовірні пригоди, несподівані повороти сюжету й гостросюжетні перипетії. Він, подібно до самого Ісуса, воскрешає померлих, вступає в боротьбу із сатаною, що постає перед ним у подобі чорного змія, і демонструє надзвичайні здібності.
Хома мимоволі повторює деякі сцени з життя Ісуса (на те він і Близнюк). Наприклад сідає на осля, яке є родичем Валламового осла і навіть змушує тварину проповідувати.
Також може здивувати сцена в якій Ісус відмовляє молоду пару від шлюбу і народження дітей:
“Пам’ятайте, діти Мої, про що брат Мій говорив із вами, і знайте, кому він довірив вас, і знайте, що, як тільки віддалитеся ви від зв’язку цього скверного, станете ви храмами чистими і віддалитеся ви від страждань прихованих і явних та від турботи посиленої про дітей, кінець яких — печаль гірка. І якщо будуть у вас діти, через них ви перетворитеся на гнобителів, і грабіжників, і гнобителів сиріт, і кривдників удів, будете покарані ви сильно шкодою їхньою. Бо безліч дітей — причина болів багатьох: або цар нападає на них, і демон захоплює їх, або параліч нападає на них. А якщо вони будуть здорові, оскверняться вони або перелюбом, або злодійством, або розпустою, або зажерливістю, або марнославством. І цими сквернами мучені будете ви. Але якщо будете переконані Мною і збережете самі себе непорочними для Бога, будете ви дітьми живими, такими, до яких жоден із пороків і виразок не наблизиться. І будете ви безтурботні, і легкі, і безпечальні. І будете ви сподіватися на те, щоб узріти торжество істини. І будете нею прославлені та зараховані до тих, хто входить у весільний чертог.”
Ісус чайлд-фрі! Оце так!
Це справді захопливий апокриф, який цікавий не лише своїм релігійним змістом, а й літературними достоїнствами. Його варто читати навіть як самобутню пам’ятку давньохристиянської літератури. Текст надзвичайно поетичний, барвистий, сповнений фантазії та химерних образів.
Центральною віссю тексту є uyjcnbxyf поема, яку проголошує Хома:
Пісня про Перлину
Паростком юним я мешкав у царстві Отцівського дому,
Втішався сяйвом достатку й величчю тих, що зростили.
Зі Сходу пресвітлого, з прабатьківщини своєї,
Родичі виряджали мене у далеку мандрівку.
Зі скарбниць розкішних вони мені ношу винесли:
Важкий був той тягар, та легко нести самому:
Злото Ґелерського краю, срібло Ґандзака велебного,
Халцедони індійські й перли з палати Кушанів.
І сповили мене адамантом, що кришить залізо,
Скинувши ризу світла, що з любові для мене зіткали,
Й багряний той плащ, вигаптований ловко по мірі.
І склали зі мною завіт, закарбувавши у серці,
Аби у мандрах своїх повік не зміг я забути:
«Якщо ти в Єгипет зійдеш, перлину єдину здобудеш,
Що лежить у печері, у лоні збурЕного моря,
Просто під пащею Змія, що яріє вогнем непоборним, —
Знов зодягнешся у ризу світла й плащ свій предивний
Та з братом своїм станеш спадкоємцем нашого царства».
Покинув я Схід і рушив; два вісники прямували зо мною,
Бо трудна й небезпечна дорога, а я був іще дітваком.
Перетнув я рубежі Майшана, де сходяться купці Сходу,
Й досяг земель Вавилона, вступивши у мури Сарбуґа.
Та як тільки в Єгипет зійшов я — супутники зникли.
Простував я до Змія й осів у заїзді гостинім,
Вичікував, поки той всне, щоб перлину викрасти тихо.
Був я зайдою там, самотнім серед чужинців,
Та вільнородного юнака із рідного краю
Здибав я там — він був мов єлей, милостивий для ока,
Помазаник світлий, що прихилився до мене.
І учинив я його спільником моїх помислів,
І застеріг від скверни Єгипту й нечистого дотику.
Одежу вдягнув я таку ж, як носять вони довкола,
Аби не задозрили людці, що з чужИни прийшов я
Перлину ту вихопить й лють Змія провчити.
Та не відаю як дізналися чужинці про мене,
Що не їхнього роду я, і підступно згодували
Поживу свою, аби дух мій назавжди струїти.
І забув я, що царський є син, і став їх цареві рабом,
Забув про перлину сяйливу, по яку батьки виряджали,
Й від важкої їхньої їді поринув у сон непробудний.
Все, що сталося зі мною, дізналися любі батьки,
Засумували тяжко й вістку пустили по царству:
Кожен до Двору прибути мав на царське веління —
Володарі й князі Парфії, всі вельможі Златосходу.
Раду зібрали вони, аби в Єгипті мене не лишити,
Й листа написали, де кожен знатний поставив свій знак:
«Від Отця твого, царя царів, і Матері, пані Сходу,
Й від Брата твого, другого за саном, синові в Єгипті — мир!
Встань, пробудися зі сну й почуй слова цього листа!
Згадай, що ти царський син, і глянь, кому ти рабуєш!
Згадай про перлину коштовну, ради якої пішов ти!
Пам’ятай про сяючі шати й плащ дивовижний згадай,
Щоб одягтися в них й ім’я твоє було в книзі славних,
І щоб із Братом своїм ти став спадкоємцем царства!»
Царська десниця печать наклала на той лист величний
Від лукавих дітей Вавилона й демонів лютих Сарбуґа.
Летів той лист, мов орел, понад птаством усього світу,
Летів і до мене впав, і весь перетворився на мову.
Від голосу й звуку його прокинувся я, підвівся,
Узяв його, цілував, печать зняв і прочитав.
Як було в серці карбовано, так і слова промовляли.
Згадав я, що царський я син і воля моя прагне рідного,
Згадав про перлину коштовну, ради якої прийшов я,
Й заклинати почав Змія, що ярів вогнем непоборним,
Приборкав його й приспав, промовивши ім’я Отця,
Ім’я Брата й Матері, володарки світлого Сходу.
Перлину коштовну здобув і до дому Отця повернувся.
Одежу брудну єгиптян я скинув і там залишив,
Й направив свій шлях до світла Вітчизни, на Схід безупинно.
Лист, що мене розбудив, ішов переді мною по стежці,
Й той голос, що підняв зі сну, знову вести почав світлом,
Осяваючи стежку красою своєю писанням багряним по шовку,
Й піднімаючи знову мене, й любов’ю своєю ваблячи.
Проминув я Сарбуґ, Вавилонську землю залишив ліворуч,
Й досяг Майшана величного, гавані купецької Сходу.
А ризу світла мою й плащ, що зверху покладений,
З висот Ґірканських батьки мені надіслали через казначеїв,
Обраних за правдивість їхню і вірність царському слову.
Не пам’ятав я тих шат, залишених у дитинстві далекім,
Та раптом явилися очам вони, мов дзеркало чисте:
У всій істоті своїй бачив я власне обличчя,
Й у ризі пізнав я себе, хоч були ми розділені тілом,
Та виявлені в подобизні єдиній і нероздільній.
І казначеї, що принесли мені ризу коштовну,
Обидва мали один лиш лик, бо знак від Царя прийняли.
Повертав той знак мені честь і заставу багатства —
Ризу світла, прикрашену золототканим узором:
Було там золото, й берили, й халцедони, й перли сяйливі,
І сардонікси барвисті, зроблені гідно високого стану.
На згинах вони адамантом міцним скріплялися дужо,
Й образ Царя царів був витканий хистко,
А на вершині його сапфір переливався барвами.
І почув я подих знання, що струменів довкола,
Й побачив я, що риза готується мовити слово,
Й почув напівспів дзвінкий, як вона сходила до мене:
«Належу я найвірнішому з слуг, для кого росла перед Отцем,
І бачила я, як зростала разом із ростом заслуг його».
Й царським прозрінням вона пролилася на мене,
Линучи з Дателя рук , щоб міг я її одягнути.
Любов моя понесла мене, біг я назустріч,
Руки протяг і прийняв, красою барвистою вкрився,
І одягнув свій сяючий плащ на плечі свої величні.
Так одягнувся і зійшов до висот Поклоніння,
Схилив голову й вклонився Сяйву Отця, що прислав мені ризу,
Тому, чиї заповіти виконав я і Хто вірний обітниці.
У дворах синів Його дому я бесіду провадив з вельможами,
І Він радів за мене, прийняв і дав мені місце в царстві,
Де слуги Його хвалять Його голосом сильним кимвала
За те, що Обіцяний дасть мені перед Царем царів постати,
І з перлиною моєю, з даром моїм, купно з Ним явитись.
Чому ж Ісус іде на такий незвичний крок? Усе починається після Його воскресіння, коли Він розподіляє між апостолами країни, до яких ті мають вирушити проповідувати Слово Боже. Хомі Дідимові — Хомі Атлетові, або ж Хомі Невірному, — випадає Індія. Але апостол категорично не хоче туди їхати. І тоді Ісус знаходить вельми оригінальний спосіб доправити його до місця призначення: продає Хому як раба індійському купцеві.
А далі в Індії починається справжня феєрія! На Хому чекають неймовірні пригоди, несподівані повороти сюжету й гостросюжетні перипетії. Він, подібно до самого Ісуса, воскрешає померлих, вступає в боротьбу із сатаною, що постає перед ним у подобі чорного змія, і демонструє надзвичайні здібності.
Хома мимоволі повторює деякі сцени з життя Ісуса (на те він і Близнюк). Наприклад сідає на осля, яке є родичем Валламового осла і навіть змушує тварину проповідувати.
Також може здивувати сцена в якій Ісус відмовляє молоду пару від шлюбу і народження дітей:
“Пам’ятайте, діти Мої, про що брат Мій говорив із вами, і знайте, кому він довірив вас, і знайте, що, як тільки віддалитеся ви від зв’язку цього скверного, станете ви храмами чистими і віддалитеся ви від страждань прихованих і явних та від турботи посиленої про дітей, кінець яких — печаль гірка. І якщо будуть у вас діти, через них ви перетворитеся на гнобителів, і грабіжників, і гнобителів сиріт, і кривдників удів, будете покарані ви сильно шкодою їхньою. Бо безліч дітей — причина болів багатьох: або цар нападає на них, і демон захоплює їх, або параліч нападає на них. А якщо вони будуть здорові, оскверняться вони або перелюбом, або злодійством, або розпустою, або зажерливістю, або марнославством. І цими сквернами мучені будете ви. Але якщо будете переконані Мною і збережете самі себе непорочними для Бога, будете ви дітьми живими, такими, до яких жоден із пороків і виразок не наблизиться. І будете ви безтурботні, і легкі, і безпечальні. І будете ви сподіватися на те, щоб узріти торжество істини. І будете нею прославлені та зараховані до тих, хто входить у весільний чертог.”
Ісус чайлд-фрі! Оце так!
Це справді захопливий апокриф, який цікавий не лише своїм релігійним змістом, а й літературними достоїнствами. Його варто читати навіть як самобутню пам’ятку давньохристиянської літератури. Текст надзвичайно поетичний, барвистий, сповнений фантазії та химерних образів.
Центральною віссю тексту є uyjcnbxyf поема, яку проголошує Хома:
Пісня про Перлину
Паростком юним я мешкав у царстві Отцівського дому,
Втішався сяйвом достатку й величчю тих, що зростили.
Зі Сходу пресвітлого, з прабатьківщини своєї,
Родичі виряджали мене у далеку мандрівку.
Зі скарбниць розкішних вони мені ношу винесли:
Важкий був той тягар, та легко нести самому:
Злото Ґелерського краю, срібло Ґандзака велебного,
Халцедони індійські й перли з палати Кушанів.
І сповили мене адамантом, що кришить залізо,
Скинувши ризу світла, що з любові для мене зіткали,
Й багряний той плащ, вигаптований ловко по мірі.
І склали зі мною завіт, закарбувавши у серці,
Аби у мандрах своїх повік не зміг я забути:
«Якщо ти в Єгипет зійдеш, перлину єдину здобудеш,
Що лежить у печері, у лоні збурЕного моря,
Просто під пащею Змія, що яріє вогнем непоборним, —
Знов зодягнешся у ризу світла й плащ свій предивний
Та з братом своїм станеш спадкоємцем нашого царства».
Покинув я Схід і рушив; два вісники прямували зо мною,
Бо трудна й небезпечна дорога, а я був іще дітваком.
Перетнув я рубежі Майшана, де сходяться купці Сходу,
Й досяг земель Вавилона, вступивши у мури Сарбуґа.
Та як тільки в Єгипет зійшов я — супутники зникли.
Простував я до Змія й осів у заїзді гостинім,
Вичікував, поки той всне, щоб перлину викрасти тихо.
Був я зайдою там, самотнім серед чужинців,
Та вільнородного юнака із рідного краю
Здибав я там — він був мов єлей, милостивий для ока,
Помазаник світлий, що прихилився до мене.
І учинив я його спільником моїх помислів,
І застеріг від скверни Єгипту й нечистого дотику.
Одежу вдягнув я таку ж, як носять вони довкола,
Аби не задозрили людці, що з чужИни прийшов я
Перлину ту вихопить й лють Змія провчити.
Та не відаю як дізналися чужинці про мене,
Що не їхнього роду я, і підступно згодували
Поживу свою, аби дух мій назавжди струїти.
І забув я, що царський є син, і став їх цареві рабом,
Забув про перлину сяйливу, по яку батьки виряджали,
Й від важкої їхньої їді поринув у сон непробудний.
Все, що сталося зі мною, дізналися любі батьки,
Засумували тяжко й вістку пустили по царству:
Кожен до Двору прибути мав на царське веління —
Володарі й князі Парфії, всі вельможі Златосходу.
Раду зібрали вони, аби в Єгипті мене не лишити,
Й листа написали, де кожен знатний поставив свій знак:
«Від Отця твого, царя царів, і Матері, пані Сходу,
Й від Брата твого, другого за саном, синові в Єгипті — мир!
Встань, пробудися зі сну й почуй слова цього листа!
Згадай, що ти царський син, і глянь, кому ти рабуєш!
Згадай про перлину коштовну, ради якої пішов ти!
Пам’ятай про сяючі шати й плащ дивовижний згадай,
Щоб одягтися в них й ім’я твоє було в книзі славних,
І щоб із Братом своїм ти став спадкоємцем царства!»
Царська десниця печать наклала на той лист величний
Від лукавих дітей Вавилона й демонів лютих Сарбуґа.
Летів той лист, мов орел, понад птаством усього світу,
Летів і до мене впав, і весь перетворився на мову.
Від голосу й звуку його прокинувся я, підвівся,
Узяв його, цілував, печать зняв і прочитав.
Як було в серці карбовано, так і слова промовляли.
Згадав я, що царський я син і воля моя прагне рідного,
Згадав про перлину коштовну, ради якої прийшов я,
Й заклинати почав Змія, що ярів вогнем непоборним,
Приборкав його й приспав, промовивши ім’я Отця,
Ім’я Брата й Матері, володарки світлого Сходу.
Перлину коштовну здобув і до дому Отця повернувся.
Одежу брудну єгиптян я скинув і там залишив,
Й направив свій шлях до світла Вітчизни, на Схід безупинно.
Лист, що мене розбудив, ішов переді мною по стежці,
Й той голос, що підняв зі сну, знову вести почав світлом,
Осяваючи стежку красою своєю писанням багряним по шовку,
Й піднімаючи знову мене, й любов’ю своєю ваблячи.
Проминув я Сарбуґ, Вавилонську землю залишив ліворуч,
Й досяг Майшана величного, гавані купецької Сходу.
А ризу світла мою й плащ, що зверху покладений,
З висот Ґірканських батьки мені надіслали через казначеїв,
Обраних за правдивість їхню і вірність царському слову.
Не пам’ятав я тих шат, залишених у дитинстві далекім,
Та раптом явилися очам вони, мов дзеркало чисте:
У всій істоті своїй бачив я власне обличчя,
Й у ризі пізнав я себе, хоч були ми розділені тілом,
Та виявлені в подобизні єдиній і нероздільній.
І казначеї, що принесли мені ризу коштовну,
Обидва мали один лиш лик, бо знак від Царя прийняли.
Повертав той знак мені честь і заставу багатства —
Ризу світла, прикрашену золототканим узором:
Було там золото, й берили, й халцедони, й перли сяйливі,
І сардонікси барвисті, зроблені гідно високого стану.
На згинах вони адамантом міцним скріплялися дужо,
Й образ Царя царів був витканий хистко,
А на вершині його сапфір переливався барвами.
І почув я подих знання, що струменів довкола,
Й побачив я, що риза готується мовити слово,
Й почув напівспів дзвінкий, як вона сходила до мене:
«Належу я найвірнішому з слуг, для кого росла перед Отцем,
І бачила я, як зростала разом із ростом заслуг його».
Й царським прозрінням вона пролилася на мене,
Линучи з Дателя рук , щоб міг я її одягнути.
Любов моя понесла мене, біг я назустріч,
Руки протяг і прийняв, красою барвистою вкрився,
І одягнув свій сяючий плащ на плечі свої величні.
Так одягнувся і зійшов до висот Поклоніння,
Схилив голову й вклонився Сяйву Отця, що прислав мені ризу,
Тому, чиї заповіти виконав я і Хто вірний обітниці.
У дворах синів Його дому я бесіду провадив з вельможами,
І Він радів за мене, прийняв і дав мені місце в царстві,
Де слуги Його хвалять Його голосом сильним кимвала
За те, що Обіцяний дасть мені перед Царем царів постати,
І з перлиною моєю, з даром моїм, купно з Ним явитись.
July 29, 2025
Novela estrambóticamente encratita donde Tomás va a evangelizar a la India pero entretenida, de los hechos atribuidos a Leucio Carino creo que es el más largo y el único que está completo.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews