Узимку примарна межа світів стоншується, а иноді й геть зникає. Темні скрадливі щупальця морозу й страху пробираються до самого серця. Морок холодного космосу огортає дослідниць надр далеких планет, правічні лихі прокляття оживають, постапокаліптичні ядерні хурделиці не залишають надії на весну. Самотність огортає людей майбутнього і минулого, і відьом, і цифровий інтелект, і дорослих, і дітей, які мусили рано подорослішати. Вона просочується у альтернативні реальності і далекі світи. Навіть на поріг починає повільно спадати чорний сніг.