Ця ілюстрована художніми фотографіями й малюнками книга є містифікованою біографією, літературним щоденником. До нього ввійшли два ексклюзивних інтерв’ю, есе, які авторка писала в перервах між телезйомками свого інспекторського проекту під час подорожі Західною Україною. За задумом Фреймут, ця книжка — більш ніж мандрівник або щоденник нотаток. До вашої уваги — неcподівані візії міської культури, готелів, ресторанів, кав’ярень і майже візіонерські розповіді про зачаєних духів міста.
ДЛЯ КОГО КНИГА Для широкого кола читачів.
ЧОМУ ЦЯ КНИГА Телеформат має професійні межі, які не дозволяють авторам розлого висловлювати свої відверті погляди на події та людей так, як у книзі. Ольга Фреймут вдалася до художньої прози, аби уникнути будь-яких обмежень у висловлюваннях і візіях. Книга має переваги перед телекамерою: щоб її написати, потрібні тільки думки та лептоп. «Її можна торкнутися, книжка — фетиш, який завжди зі мною. Тож я вирішила створити свій», розповіла О.Фреймут своїй подрузі й майбутньому упоряднику мандрівника журналістці Інні Корнелюк. Першою щоденник читала Алла Мазур, незмінна ведуча новин «ТСН. Тиждень», і — написала свій відгук: «Ризиковано. Дуже відверто. Несподівано. Хоча до несподіванок і ризику Олі не звикати: це — частина її телевізійного образу і суть її проектів. Вона знову викликає вогонь на себе. І елегантно — цей бій за нашу увагу знову виграє». У кожній книзі схована лотерея, а в мандрівнику О.Фреймут читачі знайдуть квиток до Ювелірного Дому Zarina, в якому на них чекає несподіванка. У кожному разі, виграє кожен, хто прочитає книгу.
ПРО АВТОРА О. Фреймут (Ольга Фреймут) — українська телеведуча, журналістка. Працювала кореспондентом у Лондоні на каналі BBC. Відома як «Інспектор Фреймут» — саме так називається її авторська програма на телеканалі «1+1», в якій Ольга здійснює «перевірки на совість» закладів громадського харчування різних країн, готелів, а також супермаркетів, дитячих садочків України і навіть «закритих зон», таких, як психіатричні лікарні. Одна з «найвпливовіших жінок України», за рейтингом журналу «Фокус».
Виявляється книжку можна прочитати навіть якщо ти її не купуєш, треба просто знати місця. Таку чудову можливість надала мені книгарня-кав'ярня "Моя книжкова полиця" і я за три приходи змогла осилити невеликий щоденник Ольги Фреймут. Що можу сказати? Що телевізійний образ цілком відповідає тому, що там написано, тобто людина не грає. Подекуди не очікувала від пані Фреймут такої відвертості в деталях, дійсно іноді забувала,що читаю саме книжку, а не запхала свого носа у чуже життя. Мова багата на діалекти, порівняння і на саму Ольгу. Можна по-різному ставитись до неї як до журналістки чи ведучої, але я завжди віддаю шану тим людям, що створили себе самі. А надто - можливості навчитися чогось у них.
У вступі сказано, що ця книга "не щоденник" і створена, щоб передати "ментальний колорит мешканців і міст, і сіл". Натомість ми отримуємо спогади та переживання авторки зі спотворенням об'єктивної картини персональними вподобаннями (цей готель отримає 3 зірки, бо "просилася сюди на роботу перекладачем, але мені відмовили"; там "мені вчувався запах цибулі та сигарет") та перевантаженням інтимними моментами на кшталт в туфельки-гетри якого саме бренду була вдягнена авторка. Фактично, ця книга являє собою дивну варіацію щоденника.
Історії майже не пов'язані між собою за винятком того ж географічного розташування.
Оповідання насичене специфічними зворотами та алегоріями, що спочатку є свіжими та екстравагантними, але швидко втомлюють через надмірність. Цікаві моменти є, але їх треба вишукувати серед всієї цієї катавасії брендів, суб'єктивних оцінок та особистих вражень.
Епілог контекстно не пов'язаний зі змістом книги та остаточно спортив враження, тому 2 ★.
Книжка перенасичена безкінечними списками брендів люксових, лакшері, ну прямо чесно от дуже дуже дорогих і ексклюзивних одягу, взуття, косметики, аксесуарів і посуду які носить на собі і з собою трішки екстазійна авторка, показуючи цим хизуванням розкішшю не стільки свою зарозумілість, скільки провінційність. Вдалий продакт плейсмент в одніх місцях, не дуже вдалий - в інших. Читається легко, але кількість інтимних подробиць особистого життя якось не в'яжеться з намаганням створити загадковий образ рокової жінки.
Люблю красиве, шукаю у всьому красиве. А у Фреймут красива мова. Перфектно-стилістична мова написання. Цю книгу читала голосом авторки, таки дивне відчуття... бо вся книга саме така, як Ольга - ідеалістична , манірна, гарні картинки та галицький говір))) Раджу читати тим, хто знає, хто така Вірджинія Вульф, про що Ярмарок Суєти, що писав По і Хемінгуей....в книжці дуже багато цікавих суттєвих дрібничок😉
Напочатку оповідь йде дуже чутливо та навіть виникає довіра до авторки, але згодом все більше згадується, що авторка видала книгу про етикет й крізь рядки проглядається легка зверхність до читачки чи читача. На одній сторінці відчувається легкість та щирість опису готелю, а на наступній - вже з'являється відчуття якогось сорому, на описі рекомендацій для обіду самій чи історія, як страшно змінити розмір одягу на більший від XS.
Ця книжка не була у моєму рідлісті, але потрапила під руку і я вирішила, а чому б і ні! Це сценарій, коли від книжки нічого не чекаєш і досить мало отримуєш. У книжці Оля Фреймут емоційно розповідає про особисте, багато згадує з минулого, нічого не планує на майбутнє і з притаманним їй скепсисом і гостротою слівця розповідає про ресторани, кафе та готелі Західної України в яких відпочивала. Якби цю книжку прочитала моя мама то сказала б "Із грязі в князі", і я погоджуюсь, бо мені було занадто багато брендів, якими так любила на кожній сторінці похвастатись авторка. Думаю, що люди, які ці речі легко купують так само легко мають про них забувати. Мені ця книжка здалась занадто мрійливою хаотичною і тінейджерською. Як на мене, то книжка самодостатньої жінки за 30 мала б звучати інакше.