What do you think?
Rate this book
Зачаровані музиканти
Роман Галини Пагутяк ставить перед читачем одвічні питання про сенс життя та справжні цінності в ньому. Його головний герой, Матвій Домницький, вирушає в містичну подорож у пошуках Прекрасної Пані, його шлях до неї – це й дорога до розуміння самого себе. Поєднання прозорого відшліфованого стилю з розглядом неперехідних філософських проблем створює враження глибокої води, в якій прагнеш роздивитися дно.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2010
2 people are currently reading
81 people want to read
About the author
Галина Пагутяк
33 books33 followersНародилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
April 16, 2025
Колись мене вразив "Слуга з Добромиля" Галини Пагутяк, а зараз в мене своєрідний марафон з її текстів.
Дуже важко сказати, у якому жанрі пише авторка. На початку 2000, напевно, визначали як магічний реалізм, галицька готика. Зараз можна було б назвати фентезі. (До речі, діліться думками, хто як думає?).
"Зачаровані музиканти" нагадали мені... "Легенду про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" Радека Рака. У Польщі його вважають фантастом, але обидва тексти - на межі.
У "Зачарованих музикантах" герої зустрічаються зі світом ти, хто літає у повітрі і ходить під землею. Це магічні істоти з галицької (якщо можна так сказати) міфології. У Радека Рака - це істоти з поліської міфології. Світ міфу переплітається зі сітом людей.
У Галини Пагутяк - часи шляхти (точний час не окреслено). Доля шляхтича-спадкоємця Матвія Домницького змінюється після зустрічі з Прекрасною Пані. Це історія про його рід, звичаї тої доби, казковий світ бойківського Прикарпаття.
Авторська мова - чарує, в ній багато діалектизмів, і спершу йшло важко, але потім було важко відірватися. Це повільна, лірична історія про магію, любов та недосконалу людську природу.
Дуже важко сказати, у якому жанрі пише авторка. На початку 2000, напевно, визначали як магічний реалізм, галицька готика. Зараз можна було б назвати фентезі. (До речі, діліться думками, хто як думає?).
"Зачаровані музиканти" нагадали мені... "Легенду про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" Радека Рака. У Польщі його вважають фантастом, але обидва тексти - на межі.
У "Зачарованих музикантах" герої зустрічаються зі світом ти, хто літає у повітрі і ходить під землею. Це магічні істоти з галицької (якщо можна так сказати) міфології. У Радека Рака - це істоти з поліської міфології. Світ міфу переплітається зі сітом людей.
У Галини Пагутяк - часи шляхти (точний час не окреслено). Доля шляхтича-спадкоємця Матвія Домницького змінюється після зустрічі з Прекрасною Пані. Це історія про його рід, звичаї тої доби, казковий світ бойківського Прикарпаття.
Авторська мова - чарує, в ній багато діалектизмів, і спершу йшло важко, але потім було важко відірватися. Це повільна, лірична історія про магію, любов та недосконалу людську природу.
June 5, 2025
Це була ідеальна книга для дощового та похмурого травня. Чарівний магічний роман дуже перегукується з оповіданням «Лебедин», тож не дивно, що я просто в захваті від цього твору.
Неймовірно майстерно пропрацьований текст, написаний, як завжди, талановито та захопливо, кожне слово, кожен опис - наче красивий візерунок у розмальованому полотні. Увага до деталей і до характерів персонажів, складні релігійні та філософські питання, які, на щастя, авторка не розтягує на багато сторінок, але щоразу до них повертається. Повне занурення в містичну, похмуру атмосферу середньовіччя, справжній театр різноманітних дій і персонажів, які одним потоком плинуть перед нами, а межі між людським і магічним світами просто зникають.
Справжній «Сон літньої ночі» задурманених примарами персонажів, але з галицьким колоритом.
Неймовірно майстерно пропрацьований текст, написаний, як завжди, талановито та захопливо, кожне слово, кожен опис - наче красивий візерунок у розмальованому полотні. Увага до деталей і до характерів персонажів, складні релігійні та філософські питання, які, на щастя, авторка не розтягує на багато сторінок, але щоразу до них повертається. Повне занурення в містичну, похмуру атмосферу середньовіччя, справжній театр різноманітних дій і персонажів, які одним потоком плинуть перед нами, а межі між людським і магічним світами просто зникають.
Справжній «Сон літньої ночі» задурманених примарами персонажів, але з галицьким колоритом.
June 4, 2025
Ця химерна-химерна книжка, якій пасує бути читаною у зручних кріслах за вишневим чаєм та під червневим смерканням на лавочках під філармонією, коли все довкола цвіте, а продавчині розпродують вечірні півонії, щоб вже завтра принести ранкові.
На авантитулі пише, що це «Це одну сторінку про одержимість» і так воно і є. Все переплітається, губиться, знову знаходиться і знову губиться.
А ще ця книжка безумно красива, як і решта з цієї серії. Це оформлення — солодкі прянички, правда, ніколи не знаєш, наскільки всередині вони гіркі.
П.С. Я знаю, де у Львові тротуари, замощені рожевим каменем з-під Жидачева. Ну, мені розповіли. Тепер треба придивлятися і ступати обережно.
На авантитулі пише, що це «Це одну сторінку про одержимість» і так воно і є. Все переплітається, губиться, знову знаходиться і знову губиться.
А ще ця книжка безумно красива, як і решта з цієї серії. Це оформлення — солодкі прянички, правда, ніколи не знаєш, наскільки всередині вони гіркі.
П.С. Я знаю, де у Львові тротуари, замощені рожевим каменем з-під Жидачева. Ну, мені розповіли. Тепер треба придивлятися і ступати обережно.
April 21, 2025
Ну люблю я Галину Пагутяк, і ніц не годна з тим зробити.
Люблю, бо впізнаю місця (як же вона круто тут описала Прийму, і як же кльово було її впізнати), люблю бо розумію контекст та історію. І за спосіб оповіді та мову люблю.
На моє переконання тут в основі легенда про "дике весілля", а всі персонажі діють довкола цього центрального дійства, коли місяць зустрічається з сонцем.
Єдине, що досі мене гризе - липа, зрубана Григорієм/Георгієм Домницьким, на місці, де він свій дім побудував, і той кусок мармуру у пивниці. Але, то радше брак досвіду, щоб розгадати ці два образи.
APD. Ну та, на моє переконання)) авторка сама про це каже ледь не в кожному інтерв'ю. Може, ще зараз про липу і камінь нагуглю.
Люблю, бо впізнаю місця (як же вона круто тут описала Прийму, і як же кльово було її впізнати), люблю бо розумію контекст та історію. І за спосіб оповіді та мову люблю.
На моє переконання тут в основі легенда про "дике весілля", а всі персонажі діють довкола цього центрального дійства, коли місяць зустрічається з сонцем.
Єдине, що досі мене гризе - липа, зрубана Григорієм/Георгієм Домницьким, на місці, де він свій дім побудував, і той кусок мармуру у пивниці. Але, то радше брак досвіду, щоб розгадати ці два образи.
APD. Ну та, на моє переконання)) авторка сама про це каже ледь не в кожному інтерв'ю. Може, ще зараз про липу і камінь нагуглю.
April 26, 2025
"Зачаровані музиканти" мені сподобались більше, ніж "Слуга з Добромилю" - тут більше розкриті персонажі, немає недосказаних або заплутаних сюжетних ліній, як в Слузі, та й в цілому атмосфера твору та загальні враження справили на мене кращий ефект. Містики тут також вистачало, але на відміну від таємничої вампирської організації, яку й представляв власне Слуга з Добромилю, цей твір більш казковий, адже тут діють істоти, яких можна охарактеризувати, як фейрі. Але це дуже сувора, сумна та місцями жорстока казка, адже смертей тут вистачає з головою. Це - єдиний мінус цього твору, але досить суттєвий.
Фейрі тут - це не маленькі створіння із крильцятами, які весело пурхають та нагадують фею Дінь-Дінь. Тут - це істоти, які існували задовго до людства, які людей не люблять та використовують їх у своїх потребах, і вони бувають досить жорстокими. Хоча головні герої твору - не вони, а люди, долі яких тим чи іншим чином були (або будуть пов'язані) із цими фейрі.
На мій погляд, мені згадки про них чомусь нагадали НепрОстих Прохаська, хоч там майже взагалі вони не розкриті (тому мабуть і нагадують), а у Пагутяк вони - це "ті, що живуть під землею і літають в повітрі", це визначення неодноразово зустрічається в книзі.
Фейрі тут - це не маленькі створіння із крильцятами, які весело пурхають та нагадують фею Дінь-Дінь. Тут - це істоти, які існували задовго до людства, які людей не люблять та використовують їх у своїх потребах, і вони бувають досить жорстокими. Хоча головні герої твору - не вони, а люди, долі яких тим чи іншим чином були (або будуть пов'язані) із цими фейрі.
На мій погляд, мені згадки про них чомусь нагадали НепрОстих Прохаська, хоч там майже взагалі вони не розкриті (тому мабуть і нагадують), а у Пагутяк вони - це "ті, що живуть під землею і літають в повітрі", це визначення неодноразово зустрічається в книзі.
May 10, 2016
Люблю запах книг. І не тільки той, неперевершений, — нового паперу, друкарської фарби або ж пилюки бібліотечних полиць. Є книги, в яких пахне текст. От читаєш — і настільки поринаєш у нього, що відчуваєш голоси, звуки, дотики і запахи...
Ця книга весь час пахла мені зіллям — отим, яке буяє у нас на Поліссі побіля численних річечок, у вологих ярах, в заболочених лісах. І я опинялася вдома, якщо не тілом, то душею. Вдома я була ще й тому, що не могла вирости в лісі й не знати його духів, чи хатників, чи тих, хто живе у річках, полях і болотах...
А книга — саме про них. І ще про людей, здатних діткнутися до їх таємничого світу, не тільки побачити, а й зрозуміти створінь, які жили на Землі задовго до нас. І про те, що абсолютна більшість людей — сліпа й глуха не тільки до світу з його таємницями, а й до себе самих. І про розуміння інакшості інших. І ще про любов, звісно, бо ж без неї немає повноти життя...
October 6, 2016
"Зачаровані музиканти" припадали пилюкою в мене на полиці вже досить довгий час. Не пам'ятаю чому купила цю книгу: через назву, анотацію чи прізвище авторки. Але пам'ятаю, що купувала "на потім". Хтось каже, що "потім" для таких книг ніколи не настає, але цій судилося бути прочитаною мною. Після "Їсти, молитися, кохати" мені хотілось продовжити тему. Я не можу сказати, що сюжет відповідає анотації так як мені це уявлялось, але можна сказати, що частково це таки книга про пошуки.
Мені було цікаво, тому що історія почасти детективна. Причому, цікаво було майже до самого кінця. На жаль, я не отримала того, чого очікувала від книги і через це і зараз ще не певна яке моє до неї ставлення.
Розчарування номер раз. Історія ведеться з погляду кількох людей. Рідко цей прийом мене вражає гармонійністю і насиченістю оповідання. Частіше трапляються зліплені "обривочні" історії, де герої займаються кожен своїми справами, і коли автор не може придумати що їм робити, він переходить до іншого героя. Причому, зв'язку між життєвими подіями різних людей практично немає. Інколи ми навіть не дізнаємося, що траплялося з персонажем, поки він був не в полі нашого зору. От так і з Матвієм. Де ця нещасна дитина лазила і що робила протягом кількох місяців - хто його знає і кого типу це хвилює?
Розчарування номер два. Я розумію, що це казка, але логіка дій персонажів мене часом просто вибивала. А особливо дикою була та дивна одержимість незрозуміло ким і чим. Ну так, так - ті, хто живуть під землею і літають у повітрі - вони могутні, егоїстичні і взагалі такі собі божки, але... але їхні дивні дії аж надто дивні.
Розчарування номер три. Сюжет. Він ніби є, а ніби й немає. В кінці все злилося в якусь кашу і вилилось у відро з великою діркою у дні. Ні до казки не дотягує, ні до роману. Якщо хтось і ставив питання про сенс життя, т�� відповідь маємо шукати самі і явно без допомоги чарівних створінь чи заблукалих паничів.
І як можна було зробити головного героя таким ніяким? Там у будь-якого придорожнього каменя більше характеру, ніж у Матвія.
Зате цікаво було читати про українські землі в 15 столітті і про суміш різних вірувань наших пращурів. З атмосферою тут все як треба.
Мені було цікаво, тому що історія почасти детективна. Причому, цікаво було майже до самого кінця. На жаль, я не отримала того, чого очікувала від книги і через це і зараз ще не певна яке моє до неї ставлення.
Розчарування номер раз. Історія ведеться з погляду кількох людей. Рідко цей прийом мене вражає гармонійністю і насиченістю оповідання. Частіше трапляються зліплені "обривочні" історії, де герої займаються кожен своїми справами, і коли автор не може придумати що їм робити, він переходить до іншого героя. Причому, зв'язку між життєвими подіями різних людей практично немає. Інколи ми навіть не дізнаємося, що траплялося з персонажем, поки він був не в полі нашого зору. От так і з Матвієм. Де ця нещасна дитина лазила і що робила протягом кількох місяців - хто його знає і кого типу це хвилює?
Розчарування номер два. Я розумію, що це казка, але логіка дій персонажів мене часом просто вибивала. А особливо дикою була та дивна одержимість незрозуміло ким і чим. Ну так, так - ті, хто живуть під землею і літають у повітрі - вони могутні, егоїстичні і взагалі такі собі божки, але... але їхні дивні дії аж надто дивні.
Розчарування номер три. Сюжет. Він ніби є, а ніби й немає. В кінці все злилося в якусь кашу і вилилось у відро з великою діркою у дні. Ні до казки не дотягує, ні до роману. Якщо хтось і ставив питання про сенс життя, т�� відповідь маємо шукати самі і явно без допомоги чарівних створінь чи заблукалих паничів.
І як можна було зробити головного героя таким ніяким? Там у будь-якого придорожнього каменя більше характеру, ніж у Матвія.
Зате цікаво було читати про українські землі в 15 столітті і про суміш різних вірувань наших пращурів. З атмосферою тут все як треба.
May 4, 2025
Книга-сон.
Хоч і не мій жанр - але читалося легко. Незвичний міфічний сюжет.
Хоч і не мій жанр - але читалося легко. Незвичний міфічний сюжет.
April 8, 2025
Якось початок книжки мене не дуже розташовував до себе, проте поступово вона ставала цікавішою і ближче до кінця навіть сподобалася. Подобається в ній зокрема те, що це дуже книжка заснована на місцевому матеріялі, що навіть уся магія - вона своя, локальна і текст, відповідно, дуже авторський. Ще одна зі штук, котрі цього разу відмітив - деякі речення, фрази і думки я не дуже розумію, що авторка мала на увазі, здається, що часом думки стрибають кудись поза межі тексту, як би то мало бути, проте не можу сказати, що це заважає, а радше сприймається як наративний прийом і манера авторки. Зачаровані музиканти мені сподобалися більше, ніж Урізька готика і Слуга із Добромиля. Ну і завше тішить робота авторки із усіма цими локальними контекстами та історіями.
April 26, 2025
Я знову намагалася, але ніт.
Не мій автор, але я і далі буду її читати.
Для мене все це лише багатослівна маячня. Усі ці потойбічні світи, темні князі та княгині, тріснуті бубни, з яких сиплються миші, марення, видіння і роздуми-зітхання, усе це просто хащі для мене, через які я продерлася виключно заради книжкового клубу.
Я залюбки послухаю тих, кому вдалося відчути магію тексту та красу мови й оповіді.
Паралельно взялася ще за Слугу з Добромиля, і він на мене справив абсолютно таке саме враження, але його вже і дочитувати не буду.
По відношенню до тексту це нічого не змінює, але по відношенню до подій у тексті таки багато що пояснює (принаймні мені): можна прочитати стрьомну вікі-статтю про Пагутяк, де сказано, що "дике весілля" - видіння дідуся авторки, яке стало передвісником Другої світової.
Не мій автор, але я і далі буду її читати.
Для мене все це лише багатослівна маячня. Усі ці потойбічні світи, темні князі та княгині, тріснуті бубни, з яких сиплються миші, марення, видіння і роздуми-зітхання, усе це просто хащі для мене, через які я продерлася виключно заради книжкового клубу.
Я залюбки послухаю тих, кому вдалося відчути магію тексту та красу мови й оповіді.
Паралельно взялася ще за Слугу з Добромиля, і він на мене справив абсолютно таке саме враження, але його вже і дочитувати не буду.
По відношенню до тексту це нічого не змінює, але по відношенню до подій у тексті таки багато що пояснює (принаймні мені): можна прочитати стрьомну вікі-статтю про Пагутяк, де сказано, що "дике весілля" - видіння дідуся авторки, яке стало передвісником Другої світової.
November 21, 2023
Химерний роман-феєрія (2010)
«Музика якась була дивна: ні церковна, ні світська. ”Музики нема чого боятися, – подумав хлопець. У музикантів руки зайняті бубнами, дуднами, лютнями, а не зброєю». Звідки було йому знати, що музика разить серце ліпше, ніж стріла чи меч».
Атмосферно, містично та з дрібкою історії…
Травневі ночі дихають не тільки весняним тепло, пахнуть свіжою травою та квітами, п’янять диким медом та юнацькою пристрастю, але й приховують від людських очей тисячолітні таємниці. І горе буде тому чоловікові, який такої ночі зачує дивну музику та увидить «Зачарованих музикантів», що мов марево виринають з позамежжч. Бо доля його вирішена не ходити більш поміж людей, а пуститися в Мандри у пошуках Панни, яка живе поміж Тих, що літають в небі і Тих, що живуть під землею.
Така доля спіткає юного шляхтича Матеуша Домницький, який у маленькому містечку Журавно, десь на задвірках Речі Посполитої, коли місяць перебував уповні, знаходившись поміж пастухів, почув звуки невідомої музики та примарилися йому «Зачаровані музиканти». Наступного ранку, в околиці поширюється звістка, що хлопець, розірвавши заручини, безслідно пропадає. Гине, подається в монастир чи подався світ ща очі – нікому це невідомо.
Його батько, шановний Олександер Домницький не витримує цього удару долі, бо двох його старших синів забрала війна, а рана на серці знову «почала кровоточить», віддає Богу душу на химерному білому камені у себе маєтку. За декілька днів знаходять тіло утопленика із золотим хрестиком Матеуша, маршалок Боніфацій божеволіє, а двір Домницьких заростає зеленню, живе та буяє…
Химерний світ, створений Галиною Пагутяк, не одразу відкриє вам всім секрети. Як неймовірні блукання Матеуша, він лиш ненароком привідкриває перед вами завісу незвіданого та невимовного. Де межа між невидимим та звичним життям потроху зникає.
Проте, будь-які стежки, підземні вони чи болотяні манівці, ведуть до завершення подорожі. Спочинку або ще більшої феєрії. І лишень остання сторінка книги обіцяє вам розкрити таємницю «Зачарованих музикантів». Але й не закінчує цю вічну історію: про одержимість, людське невідання та справедливість…
«Музика якась була дивна: ні церковна, ні світська. ”Музики нема чого боятися, – подумав хлопець. У музикантів руки зайняті бубнами, дуднами, лютнями, а не зброєю». Звідки було йому знати, що музика разить серце ліпше, ніж стріла чи меч».
Атмосферно, містично та з дрібкою історії…
Травневі ночі дихають не тільки весняним тепло, пахнуть свіжою травою та квітами, п’янять диким медом та юнацькою пристрастю, але й приховують від людських очей тисячолітні таємниці. І горе буде тому чоловікові, який такої ночі зачує дивну музику та увидить «Зачарованих музикантів», що мов марево виринають з позамежжч. Бо доля його вирішена не ходити більш поміж людей, а пуститися в Мандри у пошуках Панни, яка живе поміж Тих, що літають в небі і Тих, що живуть під землею.
Така доля спіткає юного шляхтича Матеуша Домницький, який у маленькому містечку Журавно, десь на задвірках Речі Посполитої, коли місяць перебував уповні, знаходившись поміж пастухів, почув звуки невідомої музики та примарилися йому «Зачаровані музиканти». Наступного ранку, в околиці поширюється звістка, що хлопець, розірвавши заручини, безслідно пропадає. Гине, подається в монастир чи подався світ ща очі – нікому це невідомо.
Його батько, шановний Олександер Домницький не витримує цього удару долі, бо двох його старших синів забрала війна, а рана на серці знову «почала кровоточить», віддає Богу душу на химерному білому камені у себе маєтку. За декілька днів знаходять тіло утопленика із золотим хрестиком Матеуша, маршалок Боніфацій божеволіє, а двір Домницьких заростає зеленню, живе та буяє…
Химерний світ, створений Галиною Пагутяк, не одразу відкриє вам всім секрети. Як неймовірні блукання Матеуша, він лиш ненароком привідкриває перед вами завісу незвіданого та невимовного. Де межа між невидимим та звичним життям потроху зникає.
Проте, будь-які стежки, підземні вони чи болотяні манівці, ведуть до завершення подорожі. Спочинку або ще більшої феєрії. І лишень остання сторінка книги обіцяє вам розкрити таємницю «Зачарованих музикантів». Але й не закінчує цю вічну історію: про одержимість, людське невідання та справедливість…
September 30, 2025
Доки не знаєш усього, доти твоя воля!
Спершу хочу сказати, що ця книга у виданні Ще одну сторінку неймовірно красиво оформлена і я поміж читанням просто розглядала усі ці красиві деталі на палітурці та всередині 🧡
Також варто додати, що це роман-феєрія (казково-фантастичний сюжет, міфічні або фантастичні персонажі, а також використання прийомів, що створюють враження чарівності, надприродності та видовищності), тож будьте готові сприймати прочитане, ніби дивний сон під час високої температури 👀
Для мене ця історія – немов подорож українським середньовіччям, де тісно та гармонійно переплітаються трохи магії, віри та навіть філософії. До останньої сторінки залишається незрозумілим, у чому перебувають герої — у сні, маренні чи реальному світі. Картина наповнена образами, що коливаються між міфологією та релігією.
Тут про тих небагатьох, хто здатен не лише зазирнути, а й відчути серцем той таємничий світ, де живуть істоти, що ходили Землею задовго до появи людини. Про тих, хто вміє бачити глибше, ніж очі дозволяють, і слухати уважніше, ніж дозволяє слух — бо більшість лишається сліпою й глухою не лише до цього світу, до природи, а й до самих себе. Це історія і про прийняття інакшості, про мудрість серця, що не судить. І, звісно ж, про любов та одержимість (не завжди в поганому значенні) — бо без них життя не має ані сенсу, ані цілості.
Світ, який створила Галина Пагутяк, сповнений примарних образів і прихованих сенсів — він не квапиться відкрити вам свої глибини. Як і блукання головного героя Матеуша, цей простір лише випадково й уривчасто дозволяє зазирнути за завісу невідомого.
Тут поступово стирається грань між звичним життям й тим, що зазвичай лишається поза межами зору. Бо ж насправді то були не сни, а реальність виплетена з більш тонкої матерії.
Книга може бути не для кожного, але я вважаю, що варто спробувати, навіть якщо складнувато.
– Отак і у нас, – зітхнув Боніфацій. – Цілий світ однаковий. А чи може бути по іншому? Чому воно так?
– Спитай у нього.
– У кого?
– У світу, – відрізав чоловік-олень.
Спершу хочу сказати, що ця книга у виданні Ще одну сторінку неймовірно красиво оформлена і я поміж читанням просто розглядала усі ці красиві деталі на палітурці та всередині 🧡
Також варто додати, що це роман-феєрія (казково-фантастичний сюжет, міфічні або фантастичні персонажі, а також використання прийомів, що створюють враження чарівності, надприродності та видовищності), тож будьте готові сприймати прочитане, ніби дивний сон під час високої температури 👀
Для мене ця історія – немов подорож українським середньовіччям, де тісно та гармонійно переплітаються трохи магії, віри та навіть філософії. До останньої сторінки залишається незрозумілим, у чому перебувають герої — у сні, маренні чи реальному світі. Картина наповнена образами, що коливаються між міфологією та релігією.
Тут про тих небагатьох, хто здатен не лише зазирнути, а й відчути серцем той таємничий світ, де живуть істоти, що ходили Землею задовго до появи людини. Про тих, хто вміє бачити глибше, ніж очі дозволяють, і слухати уважніше, ніж дозволяє слух — бо більшість лишається сліпою й глухою не лише до цього світу, до природи, а й до самих себе. Це історія і про прийняття інакшості, про мудрість серця, що не судить. І, звісно ж, про любов та одержимість (не завжди в поганому значенні) — бо без них життя не має ані сенсу, ані цілості.
Світ, який створила Галина Пагутяк, сповнений примарних образів і прихованих сенсів — він не квапиться відкрити вам свої глибини. Як і блукання головного героя Матеуша, цей простір лише випадково й уривчасто дозволяє зазирнути за завісу невідомого.
Тут поступово стирається грань між звичним життям й тим, що зазвичай лишається поза межами зору. Бо ж насправді то були не сни, а реальність виплетена з більш тонкої матерії.
Книга може бути не для кожного, але я вважаю, що варто спробувати, навіть якщо складнувато.
– Отак і у нас, – зітхнув Боніфацій. – Цілий світ однаковий. А чи може бути по іншому? Чому воно так?
– Спитай у нього.
– У кого?
– У світу, – відрізав чоловік-олень.
October 31, 2025
«Зачаровані музиканти» Галини Пагутяк — це історія, яка відкриває всі свої секрети повільно, якщо не відходити далеко від музичних порівнянь, то це ніби мелодія, яка лунає десь поруч, а ти все ніяк не можеш зрозуміти звідки. Увесь твір то наближаєшся до її джерела, то віддаляєшся, як, власне, і самі герої. Це історія, сповнена тиші, запахів, зеленого світла й відчуття того, що світ не закінчується на тому, що ми бачимо. Мені здається, саме воно, а ще межовість між світами — одні з ключових рис, які важливі в описі цієї книги.
Історія родини Домницьких, для яких зустріч із Прекрасною Пані змінює життя, насправді не про любов чи містичні події, як такі (це великий плюс, містика тут не просто, аби визирати час від часу до читача й робити «Бу! Страшно?!, а органічна частина оповіді, якій ти віриш), а про тягар, який передається далі й далі, навіть коли здається, що все давно минуло. Історія про провину, спокуту, одержимість і неспокій.
Письмо Пагутяк — зачаровує, у ньому все має значення і точно згадане недаремне. Усе, що здається символічним, має справжню вагу, усе працює на атмосферу. І ця атмосфера така густа, що часом здається, ніби сам стаєш одним із персонажів, по��ри те, що сам текст доволі недовгий, ти встигаєш за ці кілька годин пройнятися ним. Утім, це точно не роман для поспішного читання.
Зрештою, роман «Зачаровані музиканти» — не лише історія з містичним підтекстом, а текст про пам’ять, про невидимі зв’язки між поколіннями, про те, як минуле завжди відгукується в майбутньому, а ще це оповідь про те, як важливо навчитися слухати і чути.
Історія родини Домницьких, для яких зустріч із Прекрасною Пані змінює життя, насправді не про любов чи містичні події, як такі (це великий плюс, містика тут не просто, аби визирати час від часу до читача й робити «Бу! Страшно?!, а органічна частина оповіді, якій ти віриш), а про тягар, який передається далі й далі, навіть коли здається, що все давно минуло. Історія про провину, спокуту, одержимість і неспокій.
Письмо Пагутяк — зачаровує, у ньому все має значення і точно згадане недаремне. Усе, що здається символічним, має справжню вагу, усе працює на атмосферу. І ця атмосфера така густа, що часом здається, ніби сам стаєш одним із персонажів, по��ри те, що сам текст доволі недовгий, ти встигаєш за ці кілька годин пройнятися ним. Утім, це точно не роман для поспішного читання.
Зрештою, роман «Зачаровані музиканти» — не лише історія з містичним підтекстом, а текст про пам’ять, про невидимі зв’язки між поколіннями, про те, як минуле завжди відгукується в майбутньому, а ще це оповідь про те, як важливо навчитися слухати і чути.
May 9, 2025
«Доки не знаєш усього, доти твоя воля!»
Мені було жанрово важко, але дуже естетично приємно читати цей роман. Це прям фентезі, але стиль і образність авторської мови, непередбачуваність потоку тексту, оформлення видання — заворожують.
🤌 Якби щось подібне мені трапилося в неукраїнському сетингу, я був би абсолютно байдужий. І ось ефект, який мені здається дуже важливим: саме українські автори, які творять українські світи з українськими контекстами, особливо цінні для українського читача.
😇 Все ще вважаю, що Пагутяк треба читати всім, що варто спробувати навіть якщо важкувато і не дуже прям подобається жанр/сюжет (я от мені). Адже, в результаті, я дуже задоволений.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Мені було жанрово важко, але дуже естетично приємно читати цей роман. Це прям фентезі, але стиль і образність авторської мови, непередбачуваність потоку тексту, оформлення видання — заворожують.
🤌 Якби щось подібне мені трапилося в неукраїнському сетингу, я був би абсолютно байдужий. І ось ефект, який мені здається дуже важливим: саме українські автори, які творять українські світи з українськими контекстами, особливо цінні для українського читача.
😇 Все ще вважаю, що Пагутяк треба читати всім, що варто спробувати навіть якщо важкувато і не дуже прям подобається жанр/сюжет (я от мені). Адже, в результаті, я дуже задоволений.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
July 5, 2025
Я дуже мало що зрозуміла з цієї книги, а я таке не люблю. Хоча написано добре, але я знудилася. Спочатку думала, що ця книга дещо схожа на Легенду про зміїне серце, проте ту книгу я читала з задоволенням, а цю просто хотіла швидще дочитати.
August 25, 2025
Мені сподобалося ця книга. Моментами я просто занурювалася в оповідь і наче жила серед героїв. Чарівна атмосфера.
Були деякі моменти в книзі, які для мене здалися дещо незрозумілими. Але в цілому враження від прочитаного гарне.
Були деякі моменти в книзі, які для мене здалися дещо незрозумілими. Але в цілому враження від прочитаного гарне.
November 20, 2025
Містичне українське переживання. Поряд із магічними створіннями людський біль та обмеженість буття. Читається легко, хоч і наповнена трагічними подіями
Displaying 1 - 17 of 17 reviews