У романі «Мрія про Маленьке життя» ви знайдете любов і зневіру, відчай і надію, страшний вирок і відродження - все те, що переживає головна героїня, яка живе поруч з вами.
Вона може бути вашою сусідкою або колегою, донькою чи невісткою. Відверта оповідь жінки, яка не скорилася обставинам. Щире зізнання в коханні до життя. Жіночий роман, який примушує замислитися над таїнством народження і смерті.
Рукопис роману відзначено дипломом «Вибір видавців» конкурсу «Коронація слова».
Три зірочки — а це у розумінні goodreads "liked it" — я ставлю за мову твору. Написано легко, читається легко, от і добре. Але тема — не моя.
Книжка присвячена мрії про власну дитину. І не хочеться ображати тих, кому ця мрія така ж близька і така ж вистраждана, як у героїні книжки, але мені геть нічого не близьке.
Чому вона вважає, що лише людина здатна продовжувати себе у своїх дітях? Де тут можна побачити щось вигадане, винайдене людиною, чого немає в природі?
Чому таке миттєве обпечене заперечення ідеї всиновлення десь на початках і таке палке бажання подарувати щастя маленькій дитині десь наприкінці? Розумію, думка змінюється, тим паче, за роки, але звідки така первісна впертість? Невже дитя є аж такою власністю, що конче, конче мусить бути з власного матеріалу ліплене?
Я дрібна, і мені не тридцять, і у мене нема брата, і я не психолог за освітою, і ще купа інших речей — мені не ясно, і мені не соромно, що я не розумію. Навіть не хочу.