Від війни плачуть

by Tirtza Atar, Тірца Атар, Аня Хромова (Translator)

Повість у віршах ізраїльської поетеси Тірци Атар «Від війни плачуть» розповідає про війну, про страх за близьких, про напружену атмосферу, утому дітей і бажання сховатись від війни та її ознак, про загибель знайомих. Вперше ця книжка побачила світ 1975 року і перевидається до цього часу. Вона написана від першої особи, від імені дівчинки, яка чекає з війни батька, мріє про мир, аналізує і намагається зрозуміти те, що відбувається довкола: причини війни, як і чому вона має закінчитись.

24 pages, Hardcover

First published January 1, 2015

Reviews

[Ярослава]

Пречудове - в тому широкому значенні пречудового, яке переформульовується до "проридала всі 24 сторінки". Книжка - довгий вірш-монолог головної героїні, семирічної дівчинки, у якої батько на війні. Я - людина-філолог, мені затишно від того, що слова - це те, що захищає мою шкуру від негостинної реальності і стоїть між мною і світом. Тому так безпорадно-гірко від цієї книжечки, яка зокрема про недостатність слів, про все те неприємне, що ми намагаємося одомашнити словами і безрезультатно. А слова впізнавані, однакові що в українському випадку, що в ізраїльському, що всюди, мабуть - від педагогічних клішованих листів (прим.1) до народних пояснень (прим.2), все те, чим ми замовляємо страх і заговорюємо зуби близькості смерті.
Ілюстрації теж прегарні і якось дуже до цього пасують: мова, що перетворюється на суто декоративні елементи - тут є кілька сторінок: http://starylev.com.ua/vid-viyny-plachut
(Приймаємо ставки, чи сильно на мене образиться мама мого хрещеника, коли я це подарую завтра хрещенику, якщо, за умовою задачі, вона така ж нервова і вразлива квіточка, як і я? :))

Прим. 1. Вірш 3 із збірки
Господи Боже, Володарю землі і неба,
хай будуть солдати живі,
хай буде у них все, що треба,
хай будуть їжа, питво,
над головою дах,
а ще, Господи Боже,
навій на солдатів страх.

Якщо наші будуть боятися
і їхні будуть боятися,
і кожен стане тремтіти,
то всі урядовці скажуть:
"Ну, що нам робити?!

Усі бояться, так далі не може тривати.
Край! Ми все припиняємо,
Усі додому, до хати!"

(Може, вони також скажуть
"Ну, як вам не соромно!"
Але мені від цього, чесне слово,
ні жарко, ні холодно).

Прим. 2. Вірш 11 із збірки
Привіт, мій солдате, здрастуй.
Миру тобі і щастя.
Цей мотузок на зап'ястя
тобі від мене. Не дякуй.

Спасибі тобі, герою,
що затулив собою
мене, даєш бій лихому.
Коли ти вернешся додому?

(А що це воно "лихе"?
Людина? Чи що це таке?
Ти бачив його сам?
Чи просто знаєш, що десь воно там?)


Як людина-філолог не можу не відначити крутий enjambment на 2/3 рядку середньої строфи другого вірша:)

[Дарина Гладун]

Читала книжку в рамках підготовки до наступного тематичного тижня у школі.
Дуже глибока книжка. Говорить простими словами на складні теми. Надається до фасилітованого читання й провокує різностороннє обговорення прочитаного.

[Oksana Uskova]

Пронизливо. І хоча це дитяча книжка, деяким дорослим теж слід перечитати. На наш час...нажаль, актуально.