What do you think?
Rate this book
Камінна душа
«Камінна душя» — це історія про те, як кохання може не просто змінювати, а визначати долі людей. Хтось отримує можливість виправити свої помилки, зроблені під його впливом, а когось воно приводить до фатального кінця; хтось кохає щиро і віддано, а хтось лише грається чужими почуттями; хтось готовий померти заради свого кохання, а хтось — убити. Молода попадя Маруся, прибувши з чоловіком та свекрухою у Криворівню, де священнику дали парафію, зустрічає опришківського ватажка Дмитра і закохується в нього. Та чи принесе це кохання їй щастя?
Перше видання повісті Гната Хоткевича «Камінна душя» було опубліковане 1911 року. Саме за ним здійснене видання цієї книжки. Звісно, у нашій редакції максимально збережено особливості гуцульського діалекту, а також ми повертаємо чимало фрагментів тексту, які були вилучені у радянських виданнях.
Перше видання повісті Гната Хоткевича «Камінна душя» було опубліковане 1911 року. Саме за ним здійснене видання цієї книжки. Звісно, у нашій редакції максимально збережено особливості гуцульського діалекту, а також ми повертаємо чимало фрагментів тексту, які були вилучені у радянських виданнях.
362 pages, Hardcover
First published January 1, 1911
8 people are currently reading
202 people want to read
About the author
Гнат Хоткевич
18 books4 followersUkrainian writer, ethnographer, playwright, composer, musicologist, and bandurist.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
October 8, 2025
Багато класнючих та цікавезних творів української класики я відкрив для себе завдяки книжковим клубам. Серед них трапляються і справжні перлинки, як-от "Камінна душа" Гната Хоткевича. Ані про твір, ані про автора я ніц не чув до того, коли проголосували його читати, але книжку, звісно, бачив під час неодноразових блукань сторінками онлайн-книгарень, проте чомусь навіть сторінку із книжкою не відкривав, жодного разу чомусь не зацікавило. А от таки дуже дарма.
Як тільки я почав її читати, і в'їхав в карпатську атмосферу вкупі із гуцульським діалектом, ось, наприклад, буквально перші сторінки -
На клубі книга всім так сподобалась, що вирішили читати ще один твір Хоткевича - "Довбуш" - навіть без голосування. Скоро починатиму.
Як тільки я почав її читати, і в'їхав в карпатську атмосферу вкупі із гуцульським діалектом, ось, наприклад, буквально перші сторінки -
Молодиці убирали свою їмостечку, як вильце, зі сміхом та жартами.- то все, як-то кажуть - продано! - я зрозумів, що читати то буду із насолодою і одразу ж з перших сторінок Гнат Хоткевич в моєму власному рейтингу перемістився із невідомих авторів до тих, твори яких я залюбки читатиму. Чесно кажучи, гуцульська говірка була малозрозумілою сама по собі, але досить легко сприймалася в контексті, і я навіть вирішив не гуглити (щоправда, на початку загуглив лише одне слово - "маржина" - що означає "скот", "худоба"). В кінці книги я випадково натрапив на словник цієї говірки, але то вже було потім, після прочитання, тим не менш прочитав його теж із задоволенням. Але варто зазначити, що не вся книга написана такою говіркою, а саме діалоги, причому діалоги гуцулів, бо родина ксьондза, у тому числі і його дружина Маруся, була з інших місць, і тому вони теж мало розуміли з того, що говорили гуцули. Але в цілому читалося в принципі легко, це було й до того ж завдяки неймовірно гарній та вишуканій мові Хоткевича:
- На всі гори молодичка!
- Ає! Нема ноші понад гуцульську! Красит, панит, кольору додає.
А третя вже підспівує:
Ци то, люде, чучурина,
Ци то горошина?
А ци то ми, добрі ґазди,
Файна йка дівчина?
- Та ци ти, Мухо, дівка, ци таки молодица? Бо шош не виглєдаш ми на молодицу.
- Ає! То би ті в уплітках було файно та в згарді.
Хтось могутній ходив селом від хати до хати і сіяв одуряючим зіллям. Підійде, кине у відчинене вікно і йде собі далі, а від того зілля шаліють веселим солодким шалом люди, множитися хотять, вічність творити. І земля пристроюється на празник єднання, земля вагітніє, земля родить, земля велить бути собою всьому живущому. Чари, чари, чари весняні розіллялися темним небом зоряним нічним, першими цвітами яблунь і слив, рожевими хмарками на сході і темно-пурпу-ровою, налитою жагою пеленою в час західній.Цей уривок власне і можна вважати початком сюжету, коли Маруся так хотіла закохатися (а до свого чоловіка, який був уособленням скуки, рутини і взагалі несексуальності, таких бажань вона геть не мала!), і таки закохалася в гарного легіня, ватажка опришків, Дмитра Марусяка. Але це кохання потягло за собою низку різноманітних подій, у тому числі і вкрай небезпечних, причому і для Марусі також. Опришків, до речі, автор показав далеко не в робінгудівському вигляді, як деінде можна зустріти їх романтизований образ. Тут вони геть не романтизовані, а скоріше злодії і бандити, які щоправда намагаються бути справедливими, бо вважають таки на людську підтримку, і у гуцулів якесь подвійне ставлення до них - з одного боку в них вбачають захисників від свавілля влади, з іншого - бояться, бо опришки можуть брати, що заманеться, і краще їм не перечити.
А Маруся ходила в незрозумілій тривозі, шукала - і не могла знайти. Ішла двором - з-за стайні випорхувала, як пташка сполохана, вся зашарівшися, Оришка і лопотіла босими ногами, а через вориння штрикав хлопець і, згинаючися, біг у корчі.
На клубі книга всім так сподобалась, що вирішили читати ще один твір Хоткевича - "Довбуш" - навіть без голосування. Скоро починатиму.
August 26, 2025
Хоткевич з ноги вмламує двері в моє серце, нагло суне Нечуя-Левицького вбік лави, і сідає поруч.
Я не можу зрозуміти, що мене так захопило в цьому тексті. Впізнавані місця? Впізнавані прізвища? Впізнаваний побут? Впізнаваний діалект?
А може сама історія, чесна і реалістична? Я не знаю. Але доволі простий сюжет, талановито виписаний, тепер займає те ж місце в моєму топі, що й "Старосвітські батюшки і матушки".
Я не можу зрозуміти, що мене так захопило в цьому тексті. Впізнавані місця? Впізнавані прізвища? Впізнаваний побут? Впізнаваний діалект?
А може сама історія, чесна і реалістична? Я не знаю. Але доволі простий сюжет, талановито виписаний, тепер займає те ж місце в моєму топі, що й "Старосвітські батюшки і матушки".
August 27, 2025
Хоч і налаштовувалася трохи скептично, зважаючи на анотацію про «трагічне кохання дружини священника та ватажка опришків», історія виявилася значно глибшою. Це справжній вир пристрастей, вартий екранізації чи навіть мюзиклу, адже текст сповнений пісень та гуцульського колориту.
Декілька слів про сюжет. В Кропівню приїзжає новий ксьондз О. Василь (священник) зі своєю молодою дружиною Марусею, яка була сиротою.
Опис О. Василя дуже вдалий, навіть зі зазначенням темперамента.
Мати священника взяла всі клопоти на себе, тому Маруся мала більш-менш спокійне життя.
Але спокій набрид, а от оповідки про опришків, а особливо про їхнього вотамана — Дмитра Марусяка, наштовхують Марусю до нових думок та почуттів.
Про головних героїв ми дізнаємося доволі багато, і про їхнє минуле, про їхні характери, страхи та мрії. Це дуже допомогло дійсно перейматися їхніми сюжетними долями.
Також в тексті прекрасні діалоги. З фраз видно, які персонажі — місцеві жителі з Гуцульщини, а які приїхали з інших міст. Та й описи природи дуже гарні.
Кому хочеться дійсно емоційного читання в декораціях Гуцульщини — це прекрасний варіант, історія не залишає байдужим.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Декілька слів про сюжет. В Кропівню приїзжає новий ксьондз О. Василь (священник) зі своєю молодою дружиною Марусею, яка була сиротою.
Опис О. Василя дуже вдалий, навіть зі зазначенням темперамента.
Взагалі родинне життя надзвичайно якось скоро увійшло в свою колію. О. Василь мав щось із флегматика в собі: все, чого лиш він діткнув рукою, набиралося якоїсь сірості, як в дощову годину.
Мати священника взяла всі клопоти на себе, тому Маруся мала більш-менш спокійне життя.
Марусі ставало нудно. Нудно від сеї милої розривки гуцулок, нудно від тихого,недвижного повітря. І навіть гори, теплими синіми хвилями купані, обридали, уїдався шум Черемоша в уха, — і Маруся йшла до плебанії.
Але спокій набрид, а от оповідки про опришків, а особливо про їхнього вотамана — Дмитра Марусяка, наштовхують Марусю до нових думок та почуттів.
Про головних героїв ми дізнаємося доволі багато, і про їхнє минуле, про їхні характери, страхи та мрії. Це дуже допомогло дійсно перейматися їхніми сюжетними долями.
Також в тексті прекрасні діалоги. З фраз видно, які персонажі — місцеві жителі з Гуцульщини, а які приїхали з інших міст. Та й описи природи дуже гарні.
Синь, синь, синь ... верхи, верхи, верхи, мов застигли блакитні хвилі, а по них ходять зблукані тіні хмар. Далека Говерла півприкрилася прозрочистим серпанком і задумалася. Шпиці пописалися Ребрами, яскраво відсвічуючи на сонці; а там розлігся масивний Піп Іван, мов мертвий колосальний звір задубів.
Кому хочеться дійсно емоційного читання в декораціях Гуцульщини — це прекрасний варіант, історія не залишає байдужим.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
March 3, 2024
Що то за книга! Якось пройшла вона повз мене в шкільні роки. Але й що. Зараз точно сприйнялась глибше. Як і все, де так чи йнак зачіпається тема дитинства або батьківства.
Атмосфера книги жорстка. Як карпатські гори. Тут над ними сонце сяє — і жити хочеться, а за годину вдарить грім та піде дощ такий, що й за пару кроків нічо не видно. І тужливо тоді стає.
І в тій атмосфері, посеред карпатських гір, в селах, в які так часто і Франко з Грушевським заїздили відпочивати, відбуваються події.
Є тут і романтична лінія, але не прісна, драматична, гілляста.
Є й неволя в плані рекрутерства до війська. Здебільшого насильного з сільської місцевості.
Є й пригоди: втечі, наздоганяння.
І такі тут персонажі круті.
Легковажні, злостиві, упокорені, непримиренні, хитрі, гонорові...
Весь світ в тій книзі. Але звужений до простих гуцулів. Які лаються та любляться, аж луна горами йде.
Словом, дуже раджу.
Атмосфера книги жорстка. Як карпатські гори. Тут над ними сонце сяє — і жити хочеться, а за годину вдарить грім та піде дощ такий, що й за пару кроків нічо не видно. І тужливо тоді стає.
І в тій атмосфері, посеред карпатських гір, в селах, в які так часто і Франко з Грушевським заїздили відпочивати, відбуваються події.
Є тут і романтична лінія, але не прісна, драматична, гілляста.
Є й неволя в плані рекрутерства до війська. Здебільшого насильного з сільської місцевості.
Є й пригоди: втечі, наздоганяння.
І такі тут персонажі круті.
Легковажні, злостиві, упокорені, непримиренні, хитрі, гонорові...
Весь світ в тій книзі. Але звужений до простих гуцулів. Які лаються та любляться, аж луна горами йде.
Словом, дуже раджу.
August 21, 2025
Сі навіть не знаю, що тут казати, таке воно файне.
Тре ще кіно подивитися.
Мова і гуцульський колорит сприймаються напрочуд легко.
Друга половина книги прям несеться, що кінь скажений.
Оце точно треба в обов'язкову шкільну програму, бо а) гостроцікаво та б) ніякого хеппіенду, а це завше широке поле для розмов.
Тре ще кіно подивитися.
Мова і гуцульський колорит сприймаються напрочуд легко.
Друга половина книги прям несеться, що кінь скажений.
Оце точно треба в обов'язкову шкільну програму, бо а) гостроцікаво та б) ніякого хеппіенду, а це завше широке поле для розмов.
October 28, 2025
Надзвичайно колоритна книга.
Ех, гуцулія! Завжди, як читаю про неї, нападає на мене непозбувна бентега та ще й така, що словами не описати. Ну точно є щось магічне в тих Карпатах, бо інакше чому подібні книги діють на мене, мов мольфарські чари, і довго-довго не відпускають?
Анотацію я не читала, тож для мене сюжет був цілковитий сюрприз. Але вже на самому початку книги, де ще нічого не відбувається, а ми лише знайомимося з героями, в кожнім слові прямо відчувається, що це точно буде драма.
Дуже вразив мене опис грози, настільки реалістичний, з наростанням напруги, що залишилося стійке відчуття, ніби це не Маруся, а я сама перебула жахливу грозу в горах.
Яка тут прекрасна жива мова:
- Та ци я ті очі випікаю? Ци я ті шо кау? Не мені з тобов жити. Син брав — знав, шо брав, а мені в тім рахунку нема. Я з того нічо нe мав та нічо мати не хочу. я лиш кау, шо би пішла ти ік дедеві — таки хуч єгничку йку би дав. Не для себе кажу, бо тим не требую, - лиш про люцьку говірку. Бо в нас люде йкі? Зара' мут прикладати та кепкувати, шо взєв си жінку з самов, перебачайте, дєрков, та й що з того? А чоловікові єк тото слухати? Та й буде на тебе гніваний, та й скаже йке там слово. я вже знаю, єк то в хаті буває - oгo!
Мені б таку свекруху, яка каже про невісточку:
- Воно ще молоде. Нехай побавиться, аби не нарікала потім, що запрягли її до роботи, — говорила «бабця», як уже зарані величали усі стару їмость, і дійсно зуміла цілковито ухоронити Марусю від усяких буденних турбот. Навіть каву приносила до ліжка пестійці, і Маруся, ніжачися та щулячися, як кітка, випивала запашний трунок і знов шурхала під ковдру.
Щиро раджу, якщо не боїтеся діалектної мови в тексті. Не знаю, чи є ця книга наразі в шкільній програмі, але я обов'язково додала б її туди без зайвих вагань. Однозначно цікавий, непересічний та повчальний текст.
Ех, гуцулія! Завжди, як читаю про неї, нападає на мене непозбувна бентега та ще й така, що словами не описати. Ну точно є щось магічне в тих Карпатах, бо інакше чому подібні книги діють на мене, мов мольфарські чари, і довго-довго не відпускають?
Анотацію я не читала, тож для мене сюжет був цілковитий сюрприз. Але вже на самому початку книги, де ще нічого не відбувається, а ми лише знайомимося з героями, в кожнім слові прямо відчувається, що це точно буде драма.
Дуже вразив мене опис грози, настільки реалістичний, з наростанням напруги, що залишилося стійке відчуття, ніби це не Маруся, а я сама перебула жахливу грозу в горах.
Яка тут прекрасна жива мова:
- Та ци я ті очі випікаю? Ци я ті шо кау? Не мені з тобов жити. Син брав — знав, шо брав, а мені в тім рахунку нема. Я з того нічо нe мав та нічо мати не хочу. я лиш кау, шо би пішла ти ік дедеві — таки хуч єгничку йку би дав. Не для себе кажу, бо тим не требую, - лиш про люцьку говірку. Бо в нас люде йкі? Зара' мут прикладати та кепкувати, шо взєв си жінку з самов, перебачайте, дєрков, та й що з того? А чоловікові єк тото слухати? Та й буде на тебе гніваний, та й скаже йке там слово. я вже знаю, єк то в хаті буває - oгo!
Мені б таку свекруху, яка каже про невісточку:
- Воно ще молоде. Нехай побавиться, аби не нарікала потім, що запрягли її до роботи, — говорила «бабця», як уже зарані величали усі стару їмость, і дійсно зуміла цілковито ухоронити Марусю від усяких буденних турбот. Навіть каву приносила до ліжка пестійці, і Маруся, ніжачися та щулячися, як кітка, випивала запашний трунок і знов шурхала під ковдру.
Щиро раджу, якщо не боїтеся діалектної мови в тексті. Не знаю, чи є ця книга наразі в шкільній програмі, але я обов'язково додала б її туди без зайвих вагань. Однозначно цікавий, непересічний та повчальний текст.
September 4, 2025
Майстерно написаний пригодницький психологічний роман, на фоні Карпат, з опришками та гуцулами! Дуже своєрідний і прекрасний в стилі написання, гумор оповідача додає перчінки. В романі субʼєктні складні цікаві герої, і це тримає в напрузі весь час читання.
Це українська класика, від якої вам не буде тужливо.
«Книжка, яка краде серце»
«Мені страшно сподобалось»
«Психологізм, актуальний і сьогодні»
«Українська класика, на яку ми заслуговуємо»
«Історія, більше ніж локальна»
Це відгуки з книжкового клубу поціновувачів української літератури. Рідкісний випадок, коли сподобалось всім!
Я теж наполягаю, щоб всі читали «Камінну душу».
Це українська класика, від якої вам не буде тужливо.
«Книжка, яка краде серце»
«Мені страшно сподобалось»
«Психологізм, актуальний і сьогодні»
«Українська класика, на яку ми заслуговуємо»
«Історія, більше ніж локальна»
Це відгуки з книжкового клубу поціновувачів української літератури. Рідкісний випадок, коли сподобалось всім!
Я теж наполягаю, щоб всі читали «Камінну душу».
May 8, 2023
This is another Ukrainian classic about the Hutsuls, written in the early 20th century. Surprisingly, it was published the same year, 1911, as more famous Shadows of Forgotten Ancestors by Mykhailo Kotsiubynsky, which I reviewed here, another story set in the Carpathian Mountains and its highlanders. However, if the latter is a vivid example of magical realism, this one is much more settled in mundane reality, even if magic is present as well.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #13 in the list.
The story starts with a priest Vasyl, appointed to a small church in the Carpathian mountains to replace the former priest, who was too lecherous. As is the tradition in the Orthodox church, parish priests should be married and he marries Marusya, an orphan. She is one of the story’s protagonists. Marusya falls in love with nature and people and is adored by the locals as well. They have accepted her as one of their own: the Hutsuls like the fact that she is interested in their customs and traditions, does not shy away from people, but becomes their own.
In this rather positive approach, the novel is different from many of the earlier novels from the list, for it deals much less with the everyday hardships of ordinary people – it feels much more positive and suffering, if present, is different. For example, Marusya's mother-in-law, not only tries to give the orphan her love and replace her mother, but after for a year the couple still has no children, she thinks that it is her son’s fault, not her daughter-in-law – quite a notable sign for the age.
Marusya is happily living among Hutsuls, but she, a young romantic woman, wants love. And she finds it in the figure of a handsome Dmytro Marusiak. Dmytro, as she finds later, is a famous local robber/rebel (“opryshok"). Marusya is madly in love with him and runs away to be his wife.
In another story it would have turned into “and they lived happily ever after”, but here the story is different. First, it gives a flashback, of how Dmytro turned into a criminal. He was in love with a local girl, Kateryna and she loved him back. However, another guy, a fellow villager, Yurko, who later became Yurishtan, managed to setup a situation that Dmytro was conscripted (this was for like seven years, if you survive it) and forced Kateryna to marry him. He is a monster, corrupted by the fact that he became a local law enforcer and may imprison or beat almost everyone, but he is truly in love with Kateryna…
So, readers witness the growth of characters – Marusya, who finally understands that robbers aren’t fabled knights, but may torture or kill people; Dmytro and Yurishtan, who both become quite different but monsters.
A great story.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #13 in the list.
The story starts with a priest Vasyl, appointed to a small church in the Carpathian mountains to replace the former priest, who was too lecherous. As is the tradition in the Orthodox church, parish priests should be married and he marries Marusya, an orphan. She is one of the story’s protagonists. Marusya falls in love with nature and people and is adored by the locals as well. They have accepted her as one of their own: the Hutsuls like the fact that she is interested in their customs and traditions, does not shy away from people, but becomes their own.
In this rather positive approach, the novel is different from many of the earlier novels from the list, for it deals much less with the everyday hardships of ordinary people – it feels much more positive and suffering, if present, is different. For example, Marusya's mother-in-law, not only tries to give the orphan her love and replace her mother, but after for a year the couple still has no children, she thinks that it is her son’s fault, not her daughter-in-law – quite a notable sign for the age.
Marusya is happily living among Hutsuls, but she, a young romantic woman, wants love. And she finds it in the figure of a handsome Dmytro Marusiak. Dmytro, as she finds later, is a famous local robber/rebel (“opryshok"). Marusya is madly in love with him and runs away to be his wife.
In another story it would have turned into “and they lived happily ever after”, but here the story is different. First, it gives a flashback, of how Dmytro turned into a criminal. He was in love with a local girl, Kateryna and she loved him back. However, another guy, a fellow villager, Yurko, who later became Yurishtan, managed to setup a situation that Dmytro was conscripted (this was for like seven years, if you survive it) and forced Kateryna to marry him. He is a monster, corrupted by the fact that he became a local law enforcer and may imprison or beat almost everyone, but he is truly in love with Kateryna…
So, readers witness the growth of characters – Marusya, who finally understands that robbers aren’t fabled knights, but may torture or kill people; Dmytro and Yurishtan, who both become quite different but monsters.
A great story.
November 7, 2024
Останнім часом тягне мене до Гуцульщини - от мало не отим романтизмом юнацьким поволікло сильно. І то вже так, що вже і Вінценза хочу читати, і Шекерика-Дониківа і до Предків зробити ревізит а тоді взагалі вибрати все, що у видавництва Брустури повиходило та й сидіти над тим до весни.
Але поки що - після збірки переказів про опришків у того ж таки Шекерика-Дониківа - перше взявся саме за "Камінна душя" (оце "душя" то так на Брустурівській обкладинці і пише, а "Камінна" я собі подумки проговорюю з наголосом на перший склад, то і виходить що навіть назва вже промовляє до мене тим самим діалектом) і не пошкодував ні разу.
Очевидна річ - я отримав масу задоволення від живої мови, позакладав собі цитати на майбутнє щоб знати і як лаятися і як говорити любощі. Окремі діалоги я перечитував кілька разів не лише для того аби зміст допетрати і так щоб ще раз поозвучувати внутрішнім голосом як воно звучить гарно)
Хоткевич явно збудував сюжетну структуру оповіді на базі пір року, тому у нього вийшло дуже цікаво і пізнавально провести читача через "крискєнцьке" (християнське) гуцульське життя з усіма його головними святами і забавами. Ну як християнське... тут автор прямо декларує гуцула "поганином, древнім жертвоприносителем в усім", мовляв оте християнство пролетіло понад верхами мало зачепивши душу.
А ще мені дуже збіглося тодішнє спостереження Хоткевича з теперішністю про те, що гуцул індивідуаліст. "Ані потреби сусідства, ані користи групи, ані сили єднання він не розуміє - він індивідуаліст". Дуже красномовно в контексті того як тепер ведуть господарства люди в тих краях - мені йдеться тут і про хороше і про погане. До поганого годі й згадувати про місцеві пріколи з вирубками чи джиперськими атракціонами... Ай, не буду.
***
...а скільки ж знайомих топонімів я зустрів в книзі! Зазвичай описи природи я читаю неуважно, а тут просто прикипів, приріс, приклеївся. Ні у кого я ще не бачив такого духовно-шанобливого опису Чорногори, а у Хоткевича в кількох різних місцях вона постає величною і архаїчно-могутньою. І то так відгукується ніби я завжди знав, що таки так - Чорногора саме така і зараз, дякую пане Гнате, що крізь час зі мною дивитеся на неї. А то ж іще і про Білу Кобилу було, і про Ґаджину і про Синиці, ех... О, а ще як же живо мені малювалися в уяві сцени де Хоткевич очима Марусі розглядає храм лісу - картина!
Коротше кажучи, я справді отримав те по про, що прийшов, і на сьогодні розглядаю досвід прочитання Душі як тренування перед тим як братися за гуцульських хедлайнерів - "Діда Иванчіка" чи "На високій полонині". Цікаво чи подужаю.
А "чи очка встигну промити!..".
Але поки що - після збірки переказів про опришків у того ж таки Шекерика-Дониківа - перше взявся саме за "Камінна душя" (оце "душя" то так на Брустурівській обкладинці і пише, а "Камінна" я собі подумки проговорюю з наголосом на перший склад, то і виходить що навіть назва вже промовляє до мене тим самим діалектом) і не пошкодував ні разу.
Очевидна річ - я отримав масу задоволення від живої мови, позакладав собі цитати на майбутнє щоб знати і як лаятися і як говорити любощі. Окремі діалоги я перечитував кілька разів не лише для того аби зміст допетрати і так щоб ще раз поозвучувати внутрішнім голосом як воно звучить гарно)
Хоткевич явно збудував сюжетну структуру оповіді на базі пір року, тому у нього вийшло дуже цікаво і пізнавально провести читача через "крискєнцьке" (християнське) гуцульське життя з усіма його головними святами і забавами. Ну як християнське... тут автор прямо декларує гуцула "поганином, древнім жертвоприносителем в усім", мовляв оте християнство пролетіло понад верхами мало зачепивши душу.
А ще мені дуже збіглося тодішнє спостереження Хоткевича з теперішністю про те, що гуцул індивідуаліст. "Ані потреби сусідства, ані користи групи, ані сили єднання він не розуміє - він індивідуаліст". Дуже красномовно в контексті того як тепер ведуть господарства люди в тих краях - мені йдеться тут і про хороше і про погане. До поганого годі й згадувати про місцеві пріколи з вирубками чи джиперськими атракціонами... Ай, не буду.
***
...а скільки ж знайомих топонімів я зустрів в книзі! Зазвичай описи природи я читаю неуважно, а тут просто прикипів, приріс, приклеївся. Ні у кого я ще не бачив такого духовно-шанобливого опису Чорногори, а у Хоткевича в кількох різних місцях вона постає величною і архаїчно-могутньою. І то так відгукується ніби я завжди знав, що таки так - Чорногора саме така і зараз, дякую пане Гнате, що крізь час зі мною дивитеся на неї. А то ж іще і про Білу Кобилу було, і про Ґаджину і про Синиці, ех... О, а ще як же живо мені малювалися в уяві сцени де Хоткевич очима Марусі розглядає храм лісу - картина!
Коротше кажучи, я справді отримав те по про, що прийшов, і на сьогодні розглядаю досвід прочитання Душі як тренування перед тим як братися за гуцульських хедлайнерів - "Діда Иванчіка" чи "На високій полонині". Цікаво чи подужаю.
А "чи очка встигну промити!..".
May 24, 2025
Унікально красивий і багатий діалект.
Сюжет такими крутими поворотами заводить то в гори, то в ліси, то в доли, що годі передбачити наступне речення і подію.
Такий потужний трилер з опришками та Марусею в головних ролях.
Багато жертв, тестостерону, гордости ображеної душі і шукання унікальної любови, яка обернеться насиллям.
Це одна з тих книжок, з якої хочеться цитувати навіть описи природи. Вона там живе своїм життям, як і годиться в Карпатах.
Та автор так описує кожну сцену і кожен опалий листок, кожну краплю води, міміку героїв, все-все у своєму творі, що ніби купаюся в океані найчистішої мови на світі.
Сюжет такими крутими поворотами заводить то в гори, то в ліси, то в доли, що годі передбачити наступне речення і подію.
Такий потужний трилер з опришками та Марусею в головних ролях.
Багато жертв, тестостерону, гордости ображеної душі і шукання унікальної любови, яка обернеться насиллям.
Це одна з тих книжок, з якої хочеться цитувати навіть описи природи. Вона там живе своїм життям, як і годиться в Карпатах.
Та автор так описує кожну сцену і кожен опалий листок, кожну краплю води, міміку героїв, все-все у своєму творі, що ніби купаюся в океані найчистішої мови на світі.
December 17, 2025
Мене дивує лише одне: чому я раніше не чула про цю книжку? Вона потрапила мені до рук зовсім випадково і виявилася справжнім скарбом.
Тут є все, що потрібно вибагливому читачеві: трагічна історія кохання, драма і екшн, історичні події та легко вгадувані місця і все це на фоні неймовірної природи Карпат, щедро приправленої місцевим діалектом. Та зовсім не це робить «Камінну душу» Гната Хоткевича особливою, а багатогранність гуцульського світу, вірувань та традицій, яку йому як сторонньому вдалося розгадати та майстерно розкрити у книжці. І воно все таке цікаве, незвичне, яскраве та самобутнє, що з першої сторінки відчуваєш себе справжнім корінним жителем Криворівні. Кохання, пристрасть, заздрість, смерть і народження, одруження - все це неначе продиктовано і визначено самою природою та її циклічністю станів. На все свій час, своє місце і воля Господня - так і живуть гуцули у повній гармонії з навколишнім світом, і ніщо для них не є чужим чи дивним. На все своя приказка, мудре слово та встановлений неписаний закон; і кара непосильна, доля нелегка чекає на того, хто осмілиться той вічний закон порушити.
Читати всім обов'язково!
Тут є все, що потрібно вибагливому читачеві: трагічна історія кохання, драма і екшн, історичні події та легко вгадувані місця і все це на фоні неймовірної природи Карпат, щедро приправленої місцевим діалектом. Та зовсім не це робить «Камінну душу» Гната Хоткевича особливою, а багатогранність гуцульського світу, вірувань та традицій, яку йому як сторонньому вдалося розгадати та майстерно розкрити у книжці. І воно все таке цікаве, незвичне, яскраве та самобутнє, що з першої сторінки відчуваєш себе справжнім корінним жителем Криворівні. Кохання, пристрасть, заздрість, смерть і народження, одруження - все це неначе продиктовано і визначено самою природою та її циклічністю станів. На все свій час, своє місце і воля Господня - так і живуть гуцули у повній гармонії з навколишнім світом, і ніщо для них не є чужим чи дивним. На все своя приказка, мудре слово та встановлений неписаний закон; і кара непосильна, доля нелегка чекає на того, хто осмілиться той вічний закон порушити.
Читати всім обов'язково!
July 3, 2019
Якщо "Довбуш" Хоткевича міг би мати характеристику "колір", то я б вважав що це білий. А от його "Камінна душа", ось ця книга, то це однозначно чорний колір, такий тягучий, смолянистий, сирий і закіптявілий.
Спочатку все було навіть дуже добре: показані традиції гуцулів, їх вірування у сили природи, обряди, яскраві фарби гірського життя через призму вражень Марусі, що ніколи тут ще не була... А потім дівчині щось стукнуло в голову, стало сумно, заграла молодеча кров. Пішли флірт з опришком, фантазії перед сном, пісні розмови з матір'ю чоловіка, і незрозуміла туга за чимось "кращим".
Ну, все в Марусі вийшло. Втекла з коханим і бажаним Марусяком, надихалась гірського "вільного" повітря свободи, напилась вперше в життя горівки й наситившись кількома днями плотських утіх справжнього мужика, почала потихеньку приходити до тями...
Загалом я очікував (з назви) що буде щось подібне, і розчарування приймаю спокійно. В книзі для себе виділив кілька моментів:
1. Тут опришківське життя вже не таке красиве і героїчне, як от в "Довбуші". Адже не всі можуть трафити на лаври слави й залишитись при своєму.
2. Кінцівка книги сподобалась, на відміну від "Довбуша".
3. Чоловік Марусі (ну, той що піп) нерозкритий і невиправдано нею ігнорований. Звичайний такий собі піп з кількома сексуальними комплексами. І що такого? Навіщо було влаштовувати їй той весь цирк? Кінцівка підтверджує його нормальність.
4. Цікавим було життя Марусяка до того, як він став опришком. Як і історія Катерини - тяжко, як і в більшості творів наших класиків. В "Довбуші" якось я не застрягав у цих вічних думах та злих долях.
5. Менше діалогів аніж було в "Довбуші" - легше читати.
Як висновок, не можу збагнути, чому такі твори є обов'язковими в шкільній програмі. Після таких книг хочеться "нічого", просто настає депресія і тотальний сум :(
Спочатку все було навіть дуже добре: показані традиції гуцулів, їх вірування у сили природи, обряди, яскраві фарби гірського життя через призму вражень Марусі, що ніколи тут ще не була... А потім дівчині щось стукнуло в голову, стало сумно, заграла молодеча кров. Пішли флірт з опришком, фантазії перед сном, пісні розмови з матір'ю чоловіка, і незрозуміла туга за чимось "кращим".
Ну, все в Марусі вийшло. Втекла з коханим і бажаним Марусяком, надихалась гірського "вільного" повітря свободи, напилась вперше в життя горівки й наситившись кількома днями плотських утіх справжнього мужика, почала потихеньку приходити до тями...
Загалом я очікував (з назви) що буде щось подібне, і розчарування приймаю спокійно. В книзі для себе виділив кілька моментів:
1. Тут опришківське життя вже не таке красиве і героїчне, як от в "Довбуші". Адже не всі можуть трафити на лаври слави й залишитись при своєму.
2. Кінцівка книги сподобалась, на відміну від "Довбуша".
3. Чоловік Марусі (ну, той що піп) нерозкритий і невиправдано нею ігнорований. Звичайний такий собі піп з кількома сексуальними комплексами. І що такого? Навіщо було влаштовувати їй той весь цирк? Кінцівка підтверджує його нормальність.
4. Цікавим було життя Марусяка до того, як він став опришком. Як і історія Катерини - тяжко, як і в більшості творів наших класиків. В "Довбуші" якось я не застрягав у цих вічних думах та злих долях.
5. Менше діалогів аніж було в "Довбуші" - легше читати.
Як висновок, не можу збагнути, чому такі твори є обов'язковими в шкільній програмі. Після таких книг хочеться "нічого", просто настає депресія і тотальний сум :(
October 4, 2023
Одруження без любові ніколи до добра не веде. От і не привело.
Інший погляд на опришниківство, без героїзації.
Надзвичайно гарно написано, треба читати без поспіху, насолоджуватися, проживати кожен абзац.
Інший погляд на опришниківство, без героїзації.
Надзвичайно гарно написано, треба читати без поспіху, насолоджуватися, проживати кожен абзац.
December 22, 2022
Шедевр!
June 30, 2024
Дуже красива стилістично книга, яка починається як «Коханець леді Чаттерлей», далі переходить у вестерн, а закінчується в якійсь мало не Шекспірівській трагедії. Багато чудових і влучних описів гуцульського життя, багато ентографії, запакованої в художню прозу і для мене, як людини, чиї знання про Гуцульщину закінчились на «Тінях забутих предків» Параджанова, все здавалося відкриттям – наче така собі колоніальна естетика, але всередині твоєї ж країни. Герої добре прописані, неоднозначні, яскраві, хоч і переважно або мудаки, або дураки. Не сказати, щоб книга мене прямо захопила, але це був хороший досвід.
July 19, 2025
Прекрасна класика, яка часом, поза увагою.
Гнат Хоткевич, народився у Харкові, а передав дух Гуцульщини перфектно.
Щиро раджу.
Гнат Хоткевич, народився у Харкові, а передав дух Гуцульщини перфектно.
Щиро раджу.
December 25, 2025
Цей текст став для мене відкриттям. Ніколи досі не чула про "Камінну душу", більш того, навіть не знала, що Гнат Хоткевич — письменник, а не лише бандурист.
Дуже сподобалася 🙂
Ось тут можна послухати наше обговорення в подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/eVNCF5eYFj8
Дуже сподобалася 🙂
Ось тут можна послухати наше обговорення в подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/eVNCF5eYFj8
Displaying 1 - 17 of 17 reviews