Jump to ratings and reviews
Rate this book

Մենք ենք, մեր սարերը

Rate this book
Այս գյուղը հազար թելով կապված է աշխարհին. հեռախոսով, հոսքագծով, փոստով, բրդի, մսի, յուղի մթերմամբ, կոոպերացիայի խանութով, ուսուցման ծրագրերով. ակումբային ուսումնարանն այս գյուղին տալիս է թատրոնից ու գրքից հասկացող շրջանավարտներ, այս գյուղը մոտիկ ու հեռու գյուղերն է ուղարկում լխտիկ հարսներ, որոնք եղանը ձեռքից չեն գցում մինչև ընդհուպ ծննդաբերելը և դեռ չի պատահել, որ նրանցից գոնե մեկը թեկուզ մի քիչ լիրբ լինի...

95 pages, ebook

First published January 1, 1962

2 people are currently reading
41 people want to read

About the author

Hrant Matevosyan

38 books33 followers
Hrant Matevosyan (Հրանտ Մաթևոսյան, Грант Матевосян, Hrant Matevossian) was born in Ahnidzor village near Alaverdi, Lori in 1935. He studied at the village school. He received his higher education in Yerevan State Pedagogical Institute after Khachatur Abovyan. Later Matevosyan graduated from Moscow Higher Screenwriting Courses. He began his literal activity in the 1960s.

Matevosyan is the only of Armenian novelists, who was awarded the State Prize of the former USSR. His works have been translated into different languages.

Hrant Matevosyan died in 2002.

Ratings & Reviews

What do you think?
Rate this book

Friends & Following

Create a free account to discover what your friends think of this book!

Community Reviews

5 stars
37 (72%)
4 stars
8 (15%)
3 stars
4 (7%)
2 stars
2 (3%)
1 star
0 (0%)
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
Profile Image for Sofi Hakobyan.
25 reviews13 followers
July 5, 2016
Չնայած հիմա հայկական գրականությունը անհուսալի իրավիճակում է, բայց միայն Հրանտը բավարար է, որ վստահաբար ասես, մեր ժամանակակից գրականությունը կա ու հավերժ կմնա։Որքաաաան դառնահամ հումոր, որքան միամիտ հայկական գյուղավարի միամտություն։ Միայն նա ով տարիներ շարունակ անդադար շնչել է գյուղի օդը, կարող է նման տողեր գրել։Իսկ երբ կարդում ես. «Պավլեն որ էնտեղ ապրում է, մենք չենք ապրի՞։ Շարժվի՛ր, ես մի գործարանում հավաքարար կաշխատեմ», միանգամիծ ջնջում ես Երեվանում ապրելու քո մշտական երազանքն ու ասում ես. «Իմ գյուղից լավը չկա, իմ գյուղից հարուստ տեղ չկա։ Տո քաղաքում ի՞նչ կա էէէէէէէէէէ»։
Profile Image for Hymerka.
683 reviews123 followers
October 11, 2018
Грант Матевосян, схоже, був досить популярним автором радянських часів. До цієї збірки увійшло п'ять чи то великих оповідань, чи то малих повістей. Усі вони оповідають про просте життя в гірському вірменському селі, невигадливі радощі і великі смутки, про людей, для яких важка щоденна праця, це найважливіша частина життя.

Найбільший і, можливо, найкращий твір зі збірки — той, який дав їй назву. Якщо злущити наліт соцреалізму, "Ми і наші гори" постає ідилічною оповіддю про гірське село Антарамеч, яке стає сценою для трагікомічної історії. Село на двісті дворів під церквою, якій, на хвилиночку, півтори тисячі років, століттями веде своє розмірене, повільне, статечне життя. Старовинність місцевого храму не випадкова — гадаю, автор навмисне хотів підкреслити оцю тяглість, те, що люди мешкають тут на протязі віків. І сучасне життя не надто відрізняється від того, як воно виглядало тут 500 років тому.
І от в цих декораціях розвивається наша і сумна, і смішна історія.
Це міг би бути звичайний, дріб'язковий випадок: до великої отари звідкілясь прибиваються чотири чужих вівці, чабани ріжуть і з'їдають їх. Як раз під час смакування шашлику об'являється законний власник маржинки. Знічені горе-їдці пояснюють йому ситуацію, розплачуються за овець і розходяться полюбовно. Здавалося б, конфлікт вичерпано. Аж тут втручається влада в іпостасі місцевого міліціонера і роздуває з мухи слона. Як то кажуть, і сміх і гріх. Цей сторонній, приїхавши з міста, з якогось дива вважає, що він може залагодити справу краще за місцевих.
Але вся ця історія з вівцями другорядна, автор використовує її, щоб розповісти нам про ці маленькі, прості життя горян, цих симпатичних, хоча часто й геть неосвічених людей, які живуть в гармонії з природою. Тут багато таких образків, типових характерів і доль, яким важко не співчувати. Суворе, невигадливе, неквапливе життя.

"Село Антарамеч — це не тільки його двісті дворів. Якщо літня днина, то це й сміх, плач, розпорядження, вжикання коси, лінивий усміх вагітної, пара над казанком, ночви, повні мильної піни, любощі й поцілунки, теревені, кров з порізаного пальця, біль, бинт, словом, усе те, чого в ці дні в селі не побачиш і не почуєш, бо настає гаряча пора польових робіт, коли Антарамеч залишає хати й вибирається в поле. Цієї пори село завмирає. Хіба що продзвенить вряди-годи над дворами кукурікання змореного спекою півня. Ніде нікого, крім сушні, яка вигрівається проти сонця, та бабусі, що лишилася зі своїм семимісячним онуком і перемовляється з ним: «Мама цицю забрала в поле, балі-джан, зостався ти без моні, балі-джан...»"

В оповіданні "На станції" самовдоволений молодик повертається з навчання в рідні місця. Та до його села від крихітної, затиснутої між горами залізничної станції ще 25 кілометрів, подолати які пішки з численними торбами йому не видається можливим. Тож починається багатогодинне, майже екзистенційне чекання хоч якоїсь можливості допхатися до домівки, яке добряче зіб'є з нашого протагоніста його роздуту пиху.

Виглядає, що це оповідання пов'язане з наступним, під назвою "Початок". Це досить дивацьке творіння про хлопчика на порозі юності. Він росте у великій зизоокій сім'ї (дітей так багато, що він одразу й не може сказати, чи їх семеро чи восьмеро) в глухому гірському селі. Його щодення — це збитки з товаришами, підглядання за дівчатами, сором через свою маму — все, як у звичайних підлітків. Одного разу йому випадає поїхати верхи на залізничну станцію, щоб забрати свого брата, який приїхав з Єревану (власне, того юнака з попереднього оповідання). Дорогою з ним трапляється дивна зустріч, яка потягне за собою ряд химерних подій.

"Покара"
Сумна картина повоєнної Вірменії. Матевосян і сам був з покоління "дітей війни", тож на власній шкурі пізнав це далеко не солодке життя. Кожна сім'я втратила сина, чоловіка, брата. Ті, хто вижив, мучаться виною і докорами совісті. Якщо в якої жінки живим лишився чоловік, інші обкладають її своєю чорною заздрістю і злістю (так, у цьому оповіданні дуже багато мізогінії).
На цьому історичному тлі розгортається історія хлопчика і його батька. Через специфічну професію останнього вони бачаться вкрай рідко, і це одна з причин, чому хлопчик боготворить свого тата. Той керує групою військовополонених-лісорубів, і хлопчик користується кожною нагодою, щоб навідати його у віддаленому місці роботи. Такі тривалі і навіть небезпечні відвідини добряче висаджують його маму і є постійним джерелом конфліктів.

"Під ясним небом старі гори"
Завершує збірку також оповідка про чабана. Мені до вподоби така циклічність, наче замикається коло.
Це історія про дружбу чабана Вано і малого хлопця. Одного разу разом вони крадуть двох цуценят в азербайджанця, який переганяв свою отару неподалік від їхньої. Собаки виростають і стають найвірнішими вівчурами Вано. Виростає й хлопчик і перебирається до Єревану. Та колишнє життя несподівано нагадує про себе, коли невиліковно хворого Вано привозять до міської лікарні. Хвилею накривають нашого протагоніста спогади з босоногого дитинства, любов і співчуття до Вано і його бідолашних покинутих напризволяще псів, які по його смерті протяжно витимуть ночами, аж доки їх не застрелять.
Знову ж таки спокуси і комфорт міста проти простих радощів сільського життя, схоже, це типовий конфлікт у творчості Гранта Матевосяна.

"Як виникла земля, куди течуть ріки, про що думає кінь, коли завмирає, одірвавшись од паші, і стоїть отак годинами? З яких морів здіймаються і над якими лісами пропливають хмари, чому вечори бувають такі сумні, задумливі й важкі, а ранки — такі чисті й безтурботні, чому наш вірменський народ, коли степи ще не належали нікому, не дійшов аж до океану, а лишився в оцих ось міжгір'ях, в оцьому глухому закутку світу, чому так стугонить і чого так прагне наше серце?"
Profile Image for armi nellik.
22 reviews2 followers
April 14, 2025
Վիպակը ինձ հակախորհրդային թվաց՝ բավարար/արդարացված հիմքերի: Բայց դա մի կողմ. կնատյաց էր այն գրված: Ո՞նց է կարելի կանանց կամ չներկայացնել, կամ ներկայացնելու դեպքում էսքան պասիվ, առանց անհատականության սեռական օբյեկտների որպես ցույց տալ՝:

«Ընկերուհի, ձեր ծնկները բաց են» և «Ընկերուհուն ասեք դուրս գնա, չի թողնում լավ մտածեմ, քաղաքացի դատավոր» տողերը լավ նկարագրում են Մաթևոսյանի կարծիքը կանանց մասին՝ առնվազն այս վիպակի շրջանակում: Ու չէ՝ իր ստեղծած աշխարհը չէր նման կարծիքի, այլ հենց ինքը. Մաթևոսյանը բազմաթիվ առիթներ ուներ կանանց տարբեր տեսարաններում նշանակալի դերեր տալու՝ առանց հովիվների մասին գլխավոր պատմույթը փոխելու: Սակայն նա ընտրել է այլ, ավելի տարածված ու ապահով եղանակ հայրիշխանության համար ու պասիվացրել, սեռականացրել և կարծրատիպացրել է կանանց:


---
Մարդիկ կղզիանում են իրենց սարերում մեկ պարզ պատճառով՝ ինքնավարության (սովերենության) համար: Անտառամեջը նման է Մաթևոսյանի՝ տատի նկարագրությանը. «Տատն լուսաբացի ծուղրուղու է. երբ պիտի նստեն հացի՝ ասում է «նստեք», երբ գերանդիներն ուսել են՝ ասում է՝ «գնացեք»» և այլն: Հեղինակն էլ կարծում է, որ գյուղն ընտանիքին է նման. «Շռայլ՝ աշխատելիս, անփույթ՝ ծախսելիս, անտարբեր՝ ուրիշ մարդկանց հետ հարաբերություններում իրենց արածի նկատմամբ»: Մեկը մյուսից է բխում, բայց՝ չի հակասում: Գյուղը տատին է նման, քանի որ ինքնակազմակերպվում է ներքին կարգով ու շարքով: Ու հենց այդ ներքին կարգն է նրանց ազատության ու ինքնավարության զգացողություն/հանգստություն տալիս: Թվում է՝ ոչ մեկ ոչ մեկի պարտավոր չէ, քանի որ գյուղի ներքին շարժի կարգավորումը կամ տատի՝ «ն��տեք»-ն ու «գնացեք»-ն այնքա՛ն է առօրեկանանում, որ դուրս է գալիս անհատի՝ ինքնավարության զգացողության հանդեպ պաշտպանողականության սուր զգացման դաշտից: Սա առավելապես երևում է թե՛ բովանդակության, թե՛ բառամթերքի ու լեզվաոճի տեսանկյունից, երբ միլիցիան է խառնվում կորած ոչխարներին փնտրելու գործին. «Ս/թ. օգոստոսի 27-ին, երեկոյան ժամը հինգի մոտերքը, ոչ շուտ չորսն անց երեսունից, ոչ ուշ հինգն անց երեսունից» և «մեկ տարեկանը՝ խրտնող, երեքը՝ հանգիստ բնավորության պատկանող»: Կարծես՝ մասնավորը հանրայնացնելը ամեն բան հանկարծ հստակեցնում է, իր դարակներում դասավորում, անուն ու պիտակ տալիս: Այս պրոցեսը (մեկը՝ խրտնող, մյուսը՝ հանգիստ բնավորության պատկանող և այլն) թվում է թե ոչխարներին կենդայնացնում է գյուղացիների աչքում՝ էություն ու շունչ տալիս, որում էլ մարմնավորվում են օրենքն ու իրավունքը. հենց նման՝ իրավական կարգավորումներն են ուզում դուրս պահել իրենց կյանքից սարերի մեջ կղզիացած գյուղի բնակիչները: Միլիցիան, և ընդլայնումով պետությունը, դուրս է բերում գյուղացիներին իրենց՝ «Մեր ոչխարն է, մենք չենք խուզում» տրամաբանությունից. մասնավորը հանրային դաշտ բերելն է հենց, որ անդուր է թվում Անտառամեջցիներին, ինչի պառճառով էլ նրանք կղզիանում են իրենց սարերում:
This entire review has been hidden because of spoilers.
Profile Image for Arusyak Sargsyan.
7 reviews13 followers
September 25, 2020
Գլուխգործոց: Ֆիլմը իհարկե շատ լավն է, բայց թե չկարդաս գիրքը, համարիր որ չգիտես ֆիլմն ինչի մասին է: Անսահման հուզիչ ստեղծագործություն մարդկային անմեղության և նենգության, հիացմունքի արժանի կողմերի ու արատների մասին: Կարդալիս մին լաց ես լինում, մին ծիծաղում անմեղ կատակներից ու հիանում ստեղծագործության պարզ, բայց և խորիմաստ բովանդակությունից:

Ինձ համար ամենակարևոր մտքերից մեկը ստեղծագործությունում կարմիր գծով անցնող այն ենթատեքստն է, թե ինչպես պետությունն իր ձեռքով քանդում է մեր երկրում «գյուղը»` արժեզրկելով նրա անաղարտ և իմաստուն էությունը:
23 reviews
Read
December 19, 2024
Ուզում եմ համալսարանը ավարտեմ, գնամ գյուղում աշխատեմ::::
Displaying 1 - 7 of 7 reviews

Can't find what you're looking for?

Get help and learn more about the design.