Голуби злітають

by Melinda Nadj Abonji, Мелінда Надь Абоньї, Роксоляна Свято (Translator)

Розкішний «шевроле» шоколадного кольору, ще й зі швейцарськими номерами, з’являється на вулицях містечка, привертаючи здивовані погляди місцевих мешканців. У салоні автомобіля - родина Кочишів, вихідців із угорськомовної меншини Воєводини, які приїжджають у північну Сербію на гостину до родичів. Проте навіть маючи громадянство найбагатшої країни Європи, власний бізнес, можливість хорошої освіти для дітей, назвати Швейцарію домівкою їм непросто... А коли на Балканах починається війна, Кочиші опиняються у непередбачуваній пастці: що вони можуть вдіяти для тих, хто залишився всередині розколотої країни? Цю історію - ясна річ, автобіографічну - розповідає донька емігрантів, з усією пристрастю юнацького бунту проти самого існування вибору між асиміляцією і збереженням тожсамості.

Роман "Голуби злітають" відзначений престижними літературними преміями Deutschen Buchpreis та Schweizer Buchpreis. Переклади книги вийшли друком у Великобританії, Франції, Італії, Швеції, Нідерландах, Угорщині, Польщі, Чехії, Сербії, Словенії, Боснії, Іспанії, Фінляндії, Росії, Туреччині, Ізраїлі та Китаї.

Genres: Fiction, German Literature, Contemporary, School, Novels, War, Literature

232 pages, Hardcover

First published January 1, 2010

About the author

Die in der Provinz Bečej geborene Melinda Nadj Abonji kam mit fünf Jahren aus dem damaligen Jugoslawien in die Schweiz. Ihre Familie hatte zur ungarischen Minderheit in Jugoslawien gehört. 1973 mit ihren Eltern in der deutschsprachigen Schweiz angekommen, lernte sie Deutsch als Sprache ihrer neuen Umgebung viel schneller als ihre Eltern, für die sie oft dolmetschen musste. Nadj Abonji beendete ihr Studium an der Universität Zürich 1997 mit dem Lizenziatsgrad. Sie hat inzwischen das Schweizer Bürgerrecht erhalten und lebt seit vielen Jahren in Zürich.

Als Verfasserin literarischer Texte nahm sie 2004 am Ingeborg-Bachmann-Wettbewerb in Klagenfurt teil. Sie tritt auch als Solo-Performerin auf, und gemeinsam mit dem Rapper Jurczok 1001 als Musikerin mit Gesang und Geige.

Nadj Abonji ist Mitglied des Verbandes Autorinnen und Autoren der Schweiz. Sie gestaltete schon zahlreiche Auftritte als Textperformerin (Solothurner Literaturtage, Internationales Literaturfestival Berlin, Internationales Literaturfestival Leukerbad, Theater La Fourmi Luzern u. a.). Sie verfasste zahlreiche Beiträge für Literaturzeitschriften (u. a. drehpunkt bei Lenos; manuskripte und entwürfe) und Anthologien.

2010 wurde ihr Roman Tauben fliegen auf veröffentlicht, der auch autobiographische Elemente enthält. In diesem Buch berichtet sie von der Familie Kocsis, Angehörige der ungarischen Minderheit im Norden Serbiens, die nach Zürich übersiedelt. Der Roman wurde mit dem Deutschen Buchpreis 2010 ausgezeichnet. Erstmals ging diese Auszeichnung an eine Buchautorin aus der Schweiz. Für denselben Titel erhielt Nadj Abonji auch den Schweizer Buchpreis 2010.

2017 erschien ihr Roman Schildkrötensoldat, für den sie 2018 den Schillerpreis der Zürcher Kantonalbank erhielt.

Reviews

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Мене дуже зачепив цей роман.

Хоч дії відчуваються в Югославії, потім Сербії і Швейцарії - без жодних зусиль вони перекладаються на мій досвід. Колись я дуже скептично ставилась до твердження, що для того, щоб повністю зрозуміти деякі тексти треба прожити трохи життя. Ця заява якась безвихідна для юного читача - і що тепер? Не читати, поки не подослішаю? Але все ж, мушу визнати, що особистий досвід в певних сферах додає багато до можливості співчувати тексту і цей текст був саме такий - звертався не лише до моєї фантазії, але й до досвіду теж.

Це хороший роман. Можливо надто хороший і надто пронизливий для читання в ці тривожні часи. Авторка писала частково автобіографічно і дуже відверто.

Це про еміграцію і пошук себе на новому місці. І про спогади з дитинства. Дорослішання, навіть якщо воно відбувається без змін місць життя - це все одно еміграція з одного стану в інший. Туга за тим, чого вже не існує. Головні героїні, коли приїжджали до бабусі вгості - перевіряли, чи нічого не змінилось. Так само і мені в дитинстві так егоїстично хотілось, щоб нічого не мінялось в прабабусі і бабусі вдома.

Це про війну і реакцію заходу на неї. Про те, як всі ми не знаємо як реагувати на такі речі, як це нести в собі.

Це про конфлікт батьків і дітей. Про спроби зберегти своє. Про пошук себе. Про цей стан знаходження між світами.

Роман написаний довгими дивними реченнями які змінюють темп залежно від моменту оповіді. З підмішуванням слів з різних мов. Гарно!

А ще він розкішно перекладений і вичитаний. Я читала чотири книги видавництва Комора і у всіх переклад та інші роботи з текстом були на висоті. Дякую!

[Karen· · Rating 4 out of 5]

Melinda Nadj Abonji was born in Becsej, Serbia and moved with her family to Switzerland in 1973 when she was just five years old. In this beautiful novel she brings vivid life to the emotional and material cost of leaving your roots behind and starting again, the conflicts and challenges of integration into a strange world, a new language, a different culture.
Ildiko Kocsis lives with her sister Nomi and her parents in Zürich. Now naturalized Swiss citizens, they run a pretty successful café on Zürich’s Gold Coast. Abonji portrays the detail of the hard work and loss of identity that goes with becoming ‘Fraülein’, the daily confrontation with extremes of warmth and friendliness at one end of the scale, passing through ignorance, covert prejudice and open hostility at the other, and interweaves this with glowing episodes from Ildiko’s childhood when they would travel back to Vojvodina, to Mamika and Uncle Móric, to Aunt Icu and their cousin Béla, to feasts and festivals and stories that gradually uncover the family history. These visits appear as idyllic episodes, full of warmth and laughter and love, love expressed through lavish food and intimate stories.
The harsh reality of the war in Yugoslavia breaks into the lives of both those still living in that Hungarian Vojvadinan minority and those now working in the café in Zürich, and awaken more painful memories from the past of cruel treatment at the hands of Fascists and Communists, of family break ups and family secrets. The ties of family, and how they play through to the next generation is the warp and weft of this magical novel.
Tauben Fliegen Auf won both the German and the Swiss Book Prize in its publication year 2010, and most deservedly so, I’d say. Wonderful.

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Каламеша якась. Саме таким словом cхотілося охарактеризувати цю книгу. Словом, яким на Поліссі, де минуло моє дитинство, називають щось незрозуміле з першого погляду, змішане в одну купу те, що зазвичай не поєднується, заплутане... І це слово недаремно виринуло в пам’яті, бо ж однією зі складових цієї "каламеші" є занурення головної героїні у дитинство. І такими яскравими були спогади Ілді, що вони витягли на світ божий багато чого з моєї пам’яті. Тим більше, що спільного у нас із нею виявилося досить багато, дарма що вона — угорка з Воєводини (частина колишньої Югославії), а я — самі знаєте хто і звідки)))
Так от. Перше спільне — сільське дитинство, з курми-гусьми-коровами, городом, сусідами, які часом ближчі за рідню, з тією ж великою ріднею, з бабусею та її оповідями. Друге — наші 90-ті роки, коли після розвалу СРСР був повний грошово-товарний колапс, коли чергу за хлібом треба було займати увечері, а гроші знецінюватися з кожним днем. У книзі описується те саме, тільки відбувалося воно у Югославії. Третє — війна, у якій те, хто винен і хто правий, зрозуміло лише причетним до неї і природу якої усі інші осягнути не в змозі. Маю на увазі війну в Югославії і ту, що йде нині в Україні. Четверте — занурення в чужі світ, культуру, мову, менталітет і спроби стати там своєю: родина Ілді емігрувала до Швейцарії, мені ж свого часу довелося прожити кілька років у Литві...
Власне, точок перетину сюжету роману із власним життям я знайшла багато. Й перетину нетипового тексту (такий собі потік свідомості без чітких діалогів і звичних розділових знаків) зі своїми часом плутаними думками — теж. Й емоції книги часом так щільно накладалися на мої, що видавалося, начебто я влізла у шкіру героїні (чи то пак авторки, бо ж роман автобіографічний) і зчитую їх уже без посередництва літер...
Щоб довго не писати й не займати вашого часу, скажу якомога коротше: я в повному захопленні від цієї книги-каламеші, де, крім уже згаданого, піднімаються питання стосунків батьків та дітей, бо ж різні покоління зазвичай мають різні цінності; еміграції, причому як із точки зору тих, хто приїхав у чужу країну, так і з точки зору господарів, котрі мимохіть відторгують чужинців, хоча на позір і стараються допомогти; родинних зв'язків, які часом існують лише в історіях та переказах старшого покоління; пошуку себе, коли життя вимагає від тебе застібатися у строгу блузу, а ти воліла б ходити у широких футболках і, відповідно, займатися зовсім іншою справою, ніж та, котру мусиш робити...
"Звільнення романом" — так назвала перекладачка післямову до книги. І вона має рацію: це справді катарсис. Катарсис, який отримала неочікувано, бо ж повелася на... всього-на-всього мереживну обкладинку))

[emre · Rating 5 out of 5]

Çok fazla şey yazıp sildim, en iyisi şöyle yazıp bırakmak: Annenin kaybı ve yurdun kaybı herhalde ancak bu kadar iç içe ve bu kadar güzel anlatılabilirdi. Göç, çocukluk, aile sırları, büyümek ve aidiyet temaları hoşunuza gidiyorsa, Güvercinler Havalanırken'i çok seveceğinizden eminim.

[verbava · Rating 3 out of 5]

славенка дракулич писала, що біженець – це той, хто звідкись вигнаний, але нікуди не йде, бо йти йому нікуди. у цьому сенсі персонажам роману мелінди надь абоньї пощастило: вони не вигнанці, не біженці, просто емігранти, та ще й такі, що тікали від загальної паскудності життя, а не від війни.
от тільки усвідомлення своєї удачі, навіть якщо приходить до ілдіко, головної героїні, не дуже допомагає впоратися з відчуттям чужості й закинутості. швейцарія не має шансів проти золотих дитячих спогадів про югославію. ностальгія ілдіко – це воістину туга за тим, чого не існує, але від того вона не втрачає глибини і справжньості.

[Chinara Ahmadova · Rating 3 out of 5]

Bu qədər çox immiqrant hekayəsinin içində əridi bu.

[Lisi · Rating 3 out of 5]

Der Roman „Tauben fliegen auf“ von Melinda Nadj Abonji erzählt die Geschichte der Hauptfigur Ildiko Koscsis und ihrer Familie. Ildi stammt aus der Vojvodina und gehörte der in diesem serbischen Gebiet der ungarischen Minderheit an. Die Eltern emigrieren schließlich in die Schweiz und die Kinder, Ildi und Nomi folgen ihnen später und wachsen in der Zwischenzeit bei den Großeltern auf.

Die Geschichte wechselt zwischen der Kindheit in der Vojvodina und der Gegenwart in der Schweiz. Man erhält schöne, nostalgische, naive und beschränkte Erinnerungen, auch die Geheimnisse klingen immer wieder als Unsicherheiten in der alten Heimat an. Aber man erfährt auch Dinge über die Gegenwart, die neue Sprache und die noch fremde Kultur. Die Koscsis passen sich krampfhaft diesen Leben an, beispielsweise wird in ihrer Cafeteria nur Deutsch gesprochen, so wird die Fassade aufrechterhalten. Ildi fühlt sich in der Schweiz jedoch niemals richtig daheim und dieses Gefühl wird durch die Ablehnung einiger Dorfbewohner immer mehr vorangetrieben, bis sie schließlich ein schlimmes Erlebnis zur Rebellion zwingt.

Melinda Nadj Abonji erzählt in ihrem zweiten Roman von Dingen, die bewegen, die nachdenklich machen. Dazu gehört der Abschied von den geliebten Großeltern und der Heimat, die durch Kriege so verändert wurde, dass sie nicht mehr die Heimat, sondern eine Fremde ist. Der Verlust der Großeltern, der friedlichen Kindheit, der Verwandten, der Freunde, der friedlichen Kindheit, die Schwierigkeiten im neuen Land, der Krieg, der nahe und doch so fern ist und schließlich das Schicksal vieler Familienmitglieder zieht den Leser in seinen Bann und lässt ihn alles haargenau miterleben.

Die Schwierigkeiten beim Aufbau einer neuen Existenz in der Schweiz und die Ablehnung, die sie als Ausländer erhalten, macht den Leser betroffen und nachdenklich. Es werden große Themen behandelt, beschrieben in langen Sätzen und einer wunderschönen Sprache, die zwar zu Beginn etwas gewöhnungsbedürftig ist, den Leser jedoch sehr bald in seinen Bann zieht.

Ich finde, dass die Autorin den deutschen Buchpreis 2010 zu Recht gewonnen hat und kann dieses Buch nur an alle weiterempfehlen.

[typewrittengarden · Rating 4 out of 5]

якесь болісне це було чтиво, майже одночасно потребувалося і чимшвидше звільнитися від тексту, але і довше в ньому побути. довгі речення дереалізували, часто звучали у голові із чуттям одноголосного перекладу, однак написано поетично, а жаскі і затишні моменти подано в світлі туги, із якою, зрештою, можна було жити цю книгу до кінця. спершу я думала, що йтиметься про ламкість родинного зв‘язку, але тут радше про очевидну складність його мапування. про невротичний страх того, як змінюється без твоєї присутності минулий дім, і як прикро і важливо це помічати у моменти повернень. від того світ з початку тексту постає тріснутим — так і оповідь чергує ретроспективу і теперішність, мовлячи про втрати із нав‘язливістю не висловленого ні до кого прохання їх попередити.
далі про іншування і чужість, про виворітну сторону кращого-іншого життя, що його хтось має снаги прагнути. і яка ця дихотомія краще/гірше направду відносна.
про те, що дійсність, аби вижити, змушує людей мати декілька облич, але деякі з нас мусять мати лише одне. і як їм це не/вдається. про працю, про сестринську дружбу, про багато шо ще, але я ненадійна читачка, тож помічаю лише те, що можу.

[Kate · Rating 5 out of 5]

Cannot say enough good things about this book! If only i had time to type them all. Sometimes a book comes along that isn't like any other book except itself - this is one. The prose is a delight and a feat: sentences are a whole paragraph long with perfect pauses and pacing to make that okay. The narrator's mind observes so freshly that the images and reported speech are stunningly spot-on.
Melinda covers a sweep of Yugoslavian history that most authors would struggle to do justice to in a book twice as long, as well as a thorough evocation of family tensions, gender politics, the immigrant experience, and the casual racism of affluence.
Throughout it never feels heavy or depressing, it just feels lucid and present and moving (highs and lows) commensurate with our deepening relationship to each family member.

[saschi · Rating 3 out of 5]

3,5 sternis für den gewinner des dt buchpreises 2010

ich hätte gerne letzten sommer den balkan mit jenem wissen bereist, das mir dieser roman vermitteln konnte. dieses mystische, geschichts-, kultur-, aber auch konfliktreiche stück erde, das hier ein profil bekommt, oder auch mehrere, flimmert auf als sehnsuchtsort, als spielball, als angstraum, als muttersaft, als verwunschene heimat, als pulverfass.
die autorin pinnt zwei nadeln auf die karte europas: vojvodina und zürich, und wickelt eine unsichtbare, aber scharf einschneidende angelschnur darum. es sind die linienführungen, die die protagonistin letztlich selbst nicht mehr zu erkennen vermag, auch, weil sie sie im grunde nicht selbst gesponnen hat. dass sie sie nachspüren, nachfahren muss, ist am ende die logische konsequenz, die einen mut erfordert, der als pointe mich leser beeindruckt.

[Gizem Erdoğan · Rating 5 out of 5]

Gocmenligi daha gerçekçi anlatan bir kitap olamaz.

[Paulina · Rating 4 out of 5]

ich habe ein bisschen gebraucht um mich an den stil zu gewöhnen aber es hat mir sehr gut gefallen. es ist sehr malerisch erzählt. die inhaltlichen sprünge fand ich persönlich teilweise etwas störend, weil es mich natürlich aus der vorherigen geschichte gerissen hat, aber es war kein problem schnell wieder in die nächste einzusteigen. der erzählstil der dadurch "durcheinander" oder fast schon willkürlich erzählt wirkt, hat auch etwas schönes, da man so unverhofft in bereits bekannte szenen zurück kommt und nach und nach immer mehr über die familie und ihr leben in der schweiz und der vojvodina erfährt. das buch hat mich auf eine sanfte art total berührt, nicht so dass ich hätte weinen müssen oder es andere starke gefühlsausbrüche gab, aber doch so dass ich alles mitfühlen konnte, positives und negatives.

[meowkotmarina · Rating 3 out of 5]

Сюжет 🔻
Ілді — дівчина, що походить з Воєводини — автономного краю Сербії, де значну частку населення становлять угорці.
Ілді народилась у Сербії, проте більшу частину свого життя провела у Швейцарії. Її батьки довго працювали, щоб в результаті займатись власним бізнесом, а їхні діти почувались тут набагато вільніше, ніж колись вони. Дорослішання головної героїні та перші стосунки накладаються на події Югославських війн 1991-2001. Цікаво що роман багато в чому біографічний.
📌Як мені читалось
Хоч оповідь нелінійна — сьогодення накладається на спогади дитинства, але читати було легко з перших сторінок. Це однозначно повільне читання, незважаючи на невеликий обсяг книги. Переклад також чудовий, тому хоч заради мови варто прочитати цю історію.

Мені здається такі книги важливі для нас сьогодні, адже це допомагає аналізувати свої досвіди, дізнаючись про те, як це переживали інші в минулому.

[Anna · Rating 5 out of 5]

Tauben fliegen auf to powieść o poszukiwaniu tożsamści, o dorastaniu i integracji. Powieść niezmiernie ciekawa, bo zabarwiona autobiograficznie. Autorka tak jak główna bohaterka pochodzi z serbskiej Wojwodiny.

Ildikó mieszka w Szwajcarii, wraz z siostrą Nomi i rodzicami. Cała rodzina (po uprzednim głosowaniu mieszkańców miasta) otrzymała szwajcarskie paszporty. Mimo to Szwajcarami się nie czują, i jako tacy nie są postrzegani. Przyjechali z Serbii. Serbami jednak nie są, gdyż pochodzą z Wojwodiny, w której mieszka spora mniejszość węgierska. Dziewczynki wyjechały do Szwajcarii jeszcze przed rozpoczęciem szkoły, więc po serbsku nie mówią. W tym mętliku próbuje odnaleźć się Ildikó. Rodzina Kocsis ciężką pracą próbuje ustabilizować swoje życie – rodzice wyjeżdżają wpierw sami, imają się różnych prac, by jak najszybciej sprowadzić córki. Wspólnie już zakładają pralnię, potem małą kawiarnię, by wreszcie przejąć najbardziej reprezentatywną w mieście kawiarnię Mondial.

Co roku latem Kocsisowie odwiedzają bliskich w rodzinnej wiosce. Tym wyjazdom do Wojwodiny towarzyszy zawsze pełne niepokoju oczekiwanie – czy aby na pewno nic się nie zmieniło. Dziewczynki kochają kraj dzieciństwa, ciepłe ramiona babci zwanej mamiką, gospodarstwo, zwierzęta i wreszcie ciotki, wujków, kuzynostwo. To nadal ich heimat, kraina wiecznej szczęśliwości.
Z biegiem lat zaczynają się jednak pojawiać na niej rysy – śmierć Tito, zakrapiane alkoholem politykowanie ojca i wujka, wspomnienia mamiki z pobytu dziadka w obozie, polityczne prześladowania i w końcu wybuch wojny.

Konflikt bałkański obserwujemy z perspektywy Szwajcarów – brak w książce szczegółów wojennych, autorka koncentruje się na przedstawieniu niemocy Ildikó i jej rodziny wobec niepokojących doniesień z ojczyzny. Nagle każdy Szwajcar zasiadający w kawiarni Mondial staje się ekspertem w sprawie Bałkanów, nagle odgrywanie usłużnej kelnerki staje się dla Ildikó męczarnią. Życie między dwoma światami, konfrontacja z uciekinierami z ogarniętych wojną Bałkanów, poszukiwanie własnej tożsamości połączone z buntem przeciw postawie rodziców, którzy w imię integracji i dorabiania się przemilczają skierowane przeciwko cudzoziemcom ataki, ciążą na Ildikó. Uświadamia sobie, że mimo studiowania historii Szwajcarii oraz perfekcyjnego władania językiem zawsze pozostanie w nowej ojczyźnie obca. Równocześnie wie, że może przeistoczyć ten fakt w atut. „Tauben fliegen auf“ to powieść zarówno o trudnym procesie bycia Szwajcarką jak i o stopniowym odpępowianiu się od rodziców. Ildikó walczy o własne zdanie, o indywidualność i prawo do innej postawy niż ta reprezentowana przez matkę i ojca.

Nie tylko treść powieści Abonji jest warta uwagi, autorka konstruuje wyrafinowane, długie, wielokrotnie złożone, szkatułkowe wręcz zdania. Równocześnie potrafi im nadać swoistą lekkość - pozór przysłuchiwania się rozmowie dwóch przyjaciółek. Jej proza ma swój własny rytm, melodię, a przede wszystkim zachwyca inteligentnym dowcipem.

W 2010 roku powieść została uhonorowana niemiecką nagrodą literacką Deutscher Buchpreis.

[Elena · Rating 5 out of 5]

Чудесная книга, в которой затронуто очень много актуальных тем - тут и история, перемалывающая судьбы людей; и столкновение цивилизаций и культур, проблемы эмиграции и адаптации на новом месте; вечное противостояние отцов и детей и их болезненные попытки сохранить корни, но двигаться дальше; тут есть место ностальгическим воспоминаниям детства и вызовам зрелых лет - одним словом, это стоящая книга, цепляющая, а потому - хорошая.
*Взлетают голуби* написана на автобиографическом материале, Мелинда Надь Абони переехала с семьей в Швейцарию из Югославии (Сербия) в возрасте 5 лет (1983 год), и воспоминания о родной деревушке, местных людях, обычаях, кухне придают роману недюжее очарование, легкое полуузнавание и едва заметную фамильярность. Идиллические эпизоды детства перемежаются с более взрослыми воспоминаниями, сложностями адаптации на новом месте и в новой культуре (не только языковой) и кроме того, в повествование периодически врывается суровая реальность югославской войны (воен), которая разодрала страну на множество частей, словно плохо сшитое лоскутное одеяло (чем она впрочем и была).
Несомненно немецкая (Deutscher Buchpreis (2010) и швейцарская литературные премии более чем заслуженны в данном случае.

[Tanya Kaplun · Rating 5 out of 5]

О так! Тільки звільнилася із пронизливо-бентежного полону романом «Голуби злітають» Мелінди Надь Абоньї. Хотіла написати сотні речень про всі ніжні, щемкі почуття до цієї книги, як вона захопила серце заплутаними спогадами, оповідями Маміки, поглядами, височенними тополями, з повітрям між ними, що світиться на гарячому сонці, але перекладач Роксо��яна Свято вже все написала в післяслові і назвала його «Звільнення романом». Так само із читачем, по останньому реченні приходить звільнення. Але ж серце наповниться спогадів-почуттів дівчини, що полишила рідну Воєводину разом із родиною, які рятували своє майбутнє та знайшли притулок у Швейцарії. Вся її розповідь покличе із пам`яті читача власні історії. Довгі, поетичні речення перейдуть на лагідне повільне, відверте оповідання м’яким жіночим голосом.
Ця книга не боронить від болю, від сліз, але ж, вона - і добра, і тепла, і лагідна, як викохані Белою, голуби; як людське життя, що здається сплелося вузлями, та просвічує дірочками, аж поки не глянемо зверху на нього і не побачимо, що ті вузлі та дірочки, то - біле, тоненьке мереживо. Сплинувших весен та зим. Сплинувших днів поруч із коханими та близькими.

[toolie · Rating 5 out of 5]

Na początku trochę ciężko było mi nadążać za forma opowiadania - w pierwszej osobie, bez wyraźnych kropek, zdań, myśli przeplatane z rozmowami, opisy z dialogami. Wpadając jednak w rytm książki staje się świadkiem przejmującej historii napisanej przez emigrantkę z Jugosławii, która wraz z rodzina próbuje zbudować nowe życie w Szwajcarii. Sama jestem w Szwajcarii i choć w zupełnie innej sytuacji, perfekcyjnie odnajduje się w poruszanych problemach poczucia akceptacji, własnej tożsamości i reakcji społeczeństwa.
Książka wzruszyła mnie dogłębnie, potrząsnęła mną przypominając o bezmiarze okrucieństwa wojny i tym co dzieje się na świecie...
A wątek sióstr dodaje jeszcze to pół gwiazdki, które planowałam odjąć za dość ciężki w odbiorze styl pisarki.
Także 5/5

[Amelia · Rating 4 out of 5]

This book was already published in 2010. But it is still very relevant. The story shows a very interesting insight into the life of a family, who as refugees are looking for a better life in Switzerland. Also into the lives of the people they have left behind and what the outbreak of the Yugoslavian War has meant for them. The story is not told straight forward, it jumps back and forth in time and it is mainly about emotions. As a reader you have to draw conclusions for yourself and you must be more interested in characters than in plot to enjoy this book.

#ReadYo'Shelves
#OwnVoices

#ABCProject

[Marie-Christine · Rating 1 out of 5]

Anfangs eher mühsam zum Lesen, mit der Zeit kommt man jedoch mit ihrem Schreibstil klar. ABER das Buch bleibt laaaaangweilg...! Nein, nicht dämlich, nicht platt, durchaus literarisch, aber es packte mich einfach gar nicht, ich konnte keinen Bezug zu den Romanfiguren aufbauen, es gibt keinen nennenswerten Handlungsstrang, trotz eigentlich spannendem und interessantem Thema.

[Scarlet Pimpernel · Rating 1 out of 5]

I tried very hard but couldn't finish. The story isn't too bad, but the style is just horrible - long sentences without any structure that resemble a list of names with a relative clause modifying each of them. A handful of interesting moments, but also a lot of unimpressive characters and an abundance of clichés.

[Haaike · Rating 4 out of 5]

In een heftige schrijfstijl, die je het verhaal in één ademteug lijkt te willen vertellen, heeft Melinda Nadj Abonji een heel mooi boek geschreven: eentje waar ik mijzelf in herkende, omdat ik net zoals zij naar Zwitserland verhuisde, eentje waar ik inzichten opdeed over dingen die heel ver van mij afstaan, aangezien haar familie in het thuisland (het toenmalige Joegoslavië) geconfronteerd werd met de Balkanoorlog. Schoontje!

[Elissar · Rating 3 out of 5]

Gut gemeinte drei Sterne. Vom Inhalt her fand ich das Buch nicht schlecht, aber die Sprache... So gar nicht meins. Wahnsinnig lange, unstrukturierte Sätze, die Autorin scheint zu schreiben, wie ihr die Sätze durch den Kopf gehen. Viele finden das bestimmt toll und außergewöhnlich, ich fand's einfach nur nervig. Auch die Sprünge zwischen Vergangenheit und Gegenwart waren mir zu willkürlich.

[Eva · Rating 3 out of 5]

3.5

[Claudia · Rating 4 out of 5]

über das leben zweier schwestern, die sich ihre neue heimat nicht aussuchen konnten

[Надія Жмуйда · Rating 5 out of 5]

деколи найємкіше, що можна сказати про свою країну — як ти любиш повітря між тополями

[Neo · Rating 4 out of 5]

The author vividly and emotionally describes the life of someone who has moved from Vojvodina to a Western country. Challenges, joy, fears, worries, and hope — all these coexisting emotions are portrayed in a way that all of us who have experienced a similar journey can understand.

[Stella Butler · Rating 3 out of 5]

Miss Thang ist in die Schweiz gezogen und dachte, sie könnte es mir nicht sagen?!? Ahh helllll neinnnn. braunes Auto wie Schokolade 😛

[Demeter · Rating 5 out of 5]

Vyrastali vo Vojvodine, v komunite maďarských sedliakov a keď boli malé, presťahovali sa do Švajčiarska k rodičom. A popritom sa diali veci. Aj vojna v Juhoslávií: uprchlíci a smútok. Vynikajúca štruktúra knihy nás dynamicky presúva od detí k dospelým, od dediny k mestu, od histórie k súčasnosti. A ešte k štruktúre: vety sú predlhé, no keď si jeden zvykne, text sa číta ľahúčko.

Melinda Nadj Abonji napísala knihu z pohľadu svedka: aj ona sa za rodičmi presťahovala z Vojvodiny do Švajcu. #trebacitat!!!

[Gemma W · Rating 2 out of 5]

I struggled with this book.

The story, the setting, the idea I loved. However, I could not get round the way it was written.

I live in Switzerland and I loved the local flavor; the postman on the yellow motorbike, the restaurant menus, the Swiss characters. I was also fascinated by the story of immigration and integration, as well as the fall out from the Yugoslav conflict, which I guess was the first conflict I remember growing up.

The text is written in a very stylised way. Long disjointed sentences. No separation between narrative and dialogue. There are big long sentences spanning several pages with an enormous amount of strange punctuation and lots of brackets.
As just an example chosen at random this is from page 152.

“Father gets up again, fills his glass, without ice this time, and I, still in my chair, have started to think Nomi won’t come back, that she’s moved out without telling anyone, I’d like to go to her room and see if she’s taken her clothing, her favourite books, but I sit there, glued to my chair under the living room lamp, my face frozen in the porch window, we must have done something wrong, Father says, speaking as loud as the television, why else would I be sitting here, waiting for my daughter? (and me, I’d suspected the hens were just a warm up, I hear Mother making more noise than usual as she washes up, the sharp stream from the faucet , the clatter of dishes), and what are you waiting for Miklos? Father continues,....” and it goes on and

I do, however, appreciate that this may be a personal preference and this may appeal to some.

I generous 2 stars for me.

[Iaia · Rating 3 out of 5]

Avvertenze prima dell’uso: non lasciarsi ingannare dal titolo poetico (e forse un po’ melenso) del romanzo; cominciata la lettura, non confondere il monologo interiore con la prosa lirica, giacché Come l’aria è tutto fuorché un romanzo poetico. Al contrario, la poesia è scalzata dalla cruda realtà, la realtà di una famiglia piccolo borghese appartenente a una minoranza etnica ungherese residente in Jugoslavia ed emigrata in Svizzera alla ricerca di benessere economico.
[...]
Tutta la recensione qui.