What do you think?
Rate this book
Маріупольський процес
Усе як на війні: втрати, біль, знову втрати... Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка - чи є гостріша суперечність у подіях літа 2014 року? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезає. Бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть...
- GenresWar
288 pages, Hardcover
Published January 1, 2015
About the author
Галина Вдовиченко
48 books23 followersГалина Вдовиченко — українська письменниця, журналістка та членкиня PEN Ukraine. Авторка популярних романів та дитячих книжок-бестселерів.
Народилася 21 червня 1959 року. У дитинстві часто переїжджала з родиною, що подарувало їй багатий географічний досвід. Здобула освіту на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Значну частину професійного життя присвятила журналістиці: до 2017 року працювала заступницею головного редактора львівської щоденної газети «Високий Замок».
Письменницький дебют Галини відбувся у 2008 році з романом «Пів'яблука», який миттєво став хітом продажів. Її наступний роман, «Замок Гербуртів» (виданий як «Тамдевін»), здобув першу премію престижного конкурсу «Коронація слова — 2009». Серед інших знакових творів для дорослої аудиторії — романи «Бора», «Купальниця», «Найважливіше — наприкінці» та «Маріупольський процес» (який увійшов до топ-7 Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2015»). Вона також є активною учасницею та упорядницею багатьох літературних антологій і збірок есеїв.
Справжнім феноменом на українському книжковому ринку стала її серія дитячих повістей «36 і 6 котів», яка здобула безліч нагород, регулярно перевидається, перекладається за кордоном (зокрема, в Латвії) та виходить шрифтом Брайля.
Її дитяча проза має широке міжнародне та медійне визнання. Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» увійшла до престижного каталогу «Білі круки 2019» (White Ravens). А за мотивами повісті «Чорна-чорна курка» українська студія анімації розпочала створення мультсеріалу. Серед інших відомих дитячих творів авторки — «Мишкові Миші», «Ліга непарних шкарпеток» та «Містельфи».
Галина мешкає у Львові. Має сина та доньку. Серед її особистих захоплень — гірські лижі, дизайн одягу та інтер'єрів, а також незвичне хобі: колекціонування рукавичок.
Народилася 21 червня 1959 року. У дитинстві часто переїжджала з родиною, що подарувало їй багатий географічний досвід. Здобула освіту на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Значну частину професійного життя присвятила журналістиці: до 2017 року працювала заступницею головного редактора львівської щоденної газети «Високий Замок».
Письменницький дебют Галини відбувся у 2008 році з романом «Пів'яблука», який миттєво став хітом продажів. Її наступний роман, «Замок Гербуртів» (виданий як «Тамдевін»), здобув першу премію престижного конкурсу «Коронація слова — 2009». Серед інших знакових творів для дорослої аудиторії — романи «Бора», «Купальниця», «Найважливіше — наприкінці» та «Маріупольський процес» (який увійшов до топ-7 Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2015»). Вона також є активною учасницею та упорядницею багатьох літературних антологій і збірок есеїв.
Справжнім феноменом на українському книжковому ринку стала її серія дитячих повістей «36 і 6 котів», яка здобула безліч нагород, регулярно перевидається, перекладається за кордоном (зокрема, в Латвії) та виходить шрифтом Брайля.
Її дитяча проза має широке міжнародне та медійне визнання. Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» увійшла до престижного каталогу «Білі круки 2019» (White Ravens). А за мотивами повісті «Чорна-чорна курка» українська студія анімації розпочала створення мультсеріалу. Серед інших відомих дитячих творів авторки — «Мишкові Миші», «Ліга непарних шкарпеток» та «Містельфи».
Галина мешкає у Львові. Має сина та доньку. Серед її особистих захоплень — гірські лижі, дизайн одягу та інтер'єрів, а також незвичне хобі: колекціонування рукавичок.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
August 6, 2023
Боляче і щемко читати такі книги. Особливо зараз. Проте так важливо. Щоб не забувати. Щоб розуміти однаково українця зі Львова та українця з Донецька. І любити однаково. Зелені гори Франківщини та буйні степи Азову. І усвідомлювати, що покидьки є однаково в Тернополі та Луганську.💔
July 14, 2023
Боляче та соромно 💔
October 22, 2022
Роман і Ольга знайомляться в не самий легкий період життя. Свого і України.
2015 рік. Роман зі Львова і служить в АТО на Донеччині. Ольга з Донеччини неподалік Маріуполя. Її брат приєднався до місцевих сепаратистів, а сама Ольга впевнена, що українці напали на її дім.
Вони знайомляться, коли Роман потрапляє в полон до сепаратистів і сидить у Ольгі на подвіррі на цепку. Ольга буквально рятує його, коли просить брата залишити полоненого їй, бо треба допомогти по хазяйству.
День за днем — і вони закохуються один в одного.
А далі: далі життя. Точніше, війна. Роман потрапить в Іловайський котел з побратимами. Ольга потрапить до Львова, в місто, яке на той момент вважає її сепаратисткою і проведе час з його батьками.
…
Книга трагічна і в одночас, дає надію. Надію на те, що навіть під час війни зароджується любов. Навіть між кардинально різними українцями. До речі, кніга написана, коли авторка побачила схожу історію в новинах, на початку АТО. Як військовий зі Львова закохався в дівчину з Донеччини.
Книжка розкішна. Її дійсно складно читати через події, які описує авторка, але вона того варта.
2015 рік. Роман зі Львова і служить в АТО на Донеччині. Ольга з Донеччини неподалік Маріуполя. Її брат приєднався до місцевих сепаратистів, а сама Ольга впевнена, що українці напали на її дім.
Вони знайомляться, коли Роман потрапляє в полон до сепаратистів і сидить у Ольгі на подвіррі на цепку. Ольга буквально рятує його, коли просить брата залишити полоненого їй, бо треба допомогти по хазяйству.
День за днем — і вони закохуються один в одного.
А далі: далі життя. Точніше, війна. Роман потрапить в Іловайський котел з побратимами. Ольга потрапить до Львова, в місто, яке на той момент вважає її сепаратисткою і проведе час з його батьками.
…
Книга трагічна і в одночас, дає надію. Надію на те, що навіть під час війни зароджується любов. Навіть між кардинально різними українцями. До речі, кніга написана, коли авторка побачила схожу історію в новинах, на початку АТО. Як військовий зі Львова закохався в дівчину з Донеччини.
Книжка розкішна. Її дійсно складно читати через події, які описує авторка, але вона того варта.
March 16, 2023
Усі наші відмінності тільки в голові, вкарбовані московитською інформаційною війною. На своєму переселенському досвіді переконалася, що треба подорожувати у різні куточки України, слухати людей, говорити, думати, вивчати історію, щоб не бути легкою здобиччю ляльководів.
Вдячна авторці за важливу книгу, ще один крок до розуміння сьогодення і усвідомлення себе у ньому. Я порефлексувала на різні теми, послухала думки про війну різних людей (військові, мирні, волонтери, східняки, західняки, дорослі, діти), вивчила нові слова (жерделі, баргарони, семисотий), побувала на Донеччині на початку війни у хаті місцевих жителів і в бліндажах захисників, ховалася в траві, вистежуючи снайпера, ліпила вареники у Львові, виходила з оточення, пережила втрати і нещадні обстріли... Прекрасна природа донецьких степів, тендітне кохання, людська мудрість і дурість. І все це у невеликій книзі.
Кілька улюблених цитат:
"Ті поля соняхів від цього літа вже ніколи не сприйматимуться як ідилічна картинка, бо записалося у мозку, як на жорсткому диску комп’ютера: де соняхи – там обстріли, міни, небезпека та смерть."
"Дивовижно, як людина звикає дивитися лише на рівні очей та собі під ноги і ніколи не намагається змінити кут зору. Або, скажімо, зробити кілька кроків задом на перед і побачити, як світ перелаштовується іншим трибом, вишиковується іншим порядком. Або повиснути, зачепившися за гілку ногами, головою донизу, роздивляючись на всі боки. Зовсім інша картина постає в очах."
"Іноді найкращий спосіб уникнути вогню – це пройти крізь нього."
"Який ще голод у країні, де кожен другий мріє схуднути?.. А от же довелося пізнати і голод, і холод, і дихання смерті."
"Коли входиш у стан бою, маєш подумки себе поховати. Обрубати всі ниточки, які зв’язують тебе зі світом. Бо інакше будеш вразливим та слабким..."
"Людина – сильна істота, але вона й слабка. Вона може не раз і не два відректися, а потім гірко покаятися і любити, щиро любити. Може пройти шлях апостола Петра, який тричі відрікався від Христа, а згодом став одним з його найближчих послідовників."
Вдячна авторці за важливу книгу, ще один крок до розуміння сьогодення і усвідомлення себе у ньому. Я порефлексувала на різні теми, послухала думки про війну різних людей (військові, мирні, волонтери, східняки, західняки, дорослі, діти), вивчила нові слова (жерделі, баргарони, семисотий), побувала на Донеччині на початку війни у хаті місцевих жителів і в бліндажах захисників, ховалася в траві, вистежуючи снайпера, ліпила вареники у Львові, виходила з оточення, пережила втрати і нещадні обстріли... Прекрасна природа донецьких степів, тендітне кохання, людська мудрість і дурість. І все це у невеликій книзі.
Кілька улюблених цитат:
"Ті поля соняхів від цього літа вже ніколи не сприйматимуться як ідилічна картинка, бо записалося у мозку, як на жорсткому диску комп’ютера: де соняхи – там обстріли, міни, небезпека та смерть."
"Дивовижно, як людина звикає дивитися лише на рівні очей та собі під ноги і ніколи не намагається змінити кут зору. Або, скажімо, зробити кілька кроків задом на перед і побачити, як світ перелаштовується іншим трибом, вишиковується іншим порядком. Або повиснути, зачепившися за гілку ногами, головою донизу, роздивляючись на всі боки. Зовсім інша картина постає в очах."
"Іноді найкращий спосіб уникнути вогню – це пройти крізь нього."
"Який ще голод у країні, де кожен другий мріє схуднути?.. А от же довелося пізнати і голод, і холод, і дихання смерті."
"Коли входиш у стан бою, маєш подумки себе поховати. Обрубати всі ниточки, які зв’язують тебе зі світом. Бо інакше будеш вразливим та слабким..."
"Людина – сильна істота, але вона й слабка. Вона може не раз і не два відректися, а потім гірко покаятися і любити, щиро любити. Може пройти шлях апостола Петра, який тричі відрікався від Христа, а згодом став одним з його найближчих послідовників."
April 5, 2016
Книжка, яка багато чого навчить людей на Сході, книжка, яка багато чого навчить людей на Заході. Вона про любов та війну. Зовсім не про ненависть, хоча і про неї теж. Не про розбіжності між нами, а про те, що нас поєднує, про те, що ці розбіжності можна подолати. Мені чомусь спадає на згадку книжка Ender's Game - там є така думка: "Щоб перемогти свого ворога - треба його зрозуміти, а щоб зрозуміти - треба його полюбити".
Галина Вдовиченко майстерно виписує і воєнний побут, і мирне життя. Раптові переходи з одного стану в інший - із напруженого очікування закінчення обстрілів до трошки метушливого буденного львівського життя - ще більше підкреслюють різницю між "там" і "тут". Два різних світа у межах однієї країни, які, наперекір всьому, існують в одній площині.
Дрібні моменти роблять цю книгу досконалим літературним твором: баргарон, дівчина з дорогим авто, хлопець, який втікав від долі, дівчина-самореклама, контурні карти, песик, якому розірвало нутро... і кожна смерть, кожна втрата персонажа, якого ти знаєш всього декілька сторінок, як втрата цілого світу, втрата історії, яку цей персонаж міг розказати. Кінець. А ще болить знання, що художності в цьому творі не так і багато. За кожним персонажем, насправді, стоїть збірний образ реальних людей. Настільки прекрасних людей, що навіть страшно писати про них, бо очі одразу стають вологими, і ця туга, з якою ти живеш вже два роки, вилазить назовні. Хіба пробачиш їх смерті винним? Ні. Рубіж перейдено. Так багато поховань.
Останні сторінки твору - вихід з Ілловайська, туман, голоса загиблих хлопців, які і на тому світі оберігають побратимів і Україну... До сліз.
Галина Вдовиченко майстерно виписує і воєнний побут, і мирне життя. Раптові переходи з одного стану в інший - із напруженого очікування закінчення обстрілів до трошки метушливого буденного львівського життя - ще більше підкреслюють різницю між "там" і "тут". Два різних світа у межах однієї країни, які, наперекір всьому, існують в одній площині.
Дрібні моменти роблять цю книгу досконалим літературним твором: баргарон, дівчина з дорогим авто, хлопець, який втікав від долі, дівчина-самореклама, контурні карти, песик, якому розірвало нутро... і кожна смерть, кожна втрата персонажа, якого ти знаєш всього декілька сторінок, як втрата цілого світу, втрата історії, яку цей персонаж міг розказати. Кінець. А ще болить знання, що художності в цьому творі не так і багато. За кожним персонажем, насправді, стоїть збірний образ реальних людей. Настільки прекрасних людей, що навіть страшно писати про них, бо очі одразу стають вологими, і ця туга, з якою ти живеш вже два роки, вилазить назовні. Хіба пробачиш їх смерті винним? Ні. Рубіж перейдено. Так багато поховань.
Останні сторінки твору - вихід з Ілловайська, туман, голоса загиблих хлопців, які і на тому світі оберігають побратимів і Україну... До сліз.
May 15, 2020
Книга хорошая. Не могу сказать, что захватывающая или интригующая, но она реально хорошая и Ее нужно прочесть. Книга про войну и АТО, но без перегибов, без пафоса манипуляции темой, очень добрая и человечная . Финал, как я люблю : для одних может быть печальным, для других есть шанс нафантазировать себе хэппи энд. Рекомендую!
March 15, 2016
Захоплива книга... Раджу всім. Можливість доторкнутися до війни і відчути те, що відчувають справжні люди з обох сторін конфлікту. Багато болю, описаного на цих сторінках, перемішується з ніжними почуттями, які народжуються у безодні ненависті.
July 22, 2023
Кохання, загартоване війною, стало однією із провідних тем нового роману «Маріупольський процес» популярної української письменниці, журналістки Галини Вдовиченко. Особисто в мене виникло бажання прочитати цю книжку, коли почув про неї під час перегляду телеверсії конкурсу «Коронація слова», в момент присудження шановній письменниці гран – прі в номінації «Гранд коронація слова» за цей актуальний та болісно правдивий роман про війну з російським агресором на Сході України, яку політики чомусь досі називають Антитерористичною операцією.
Роман читається напрочуд легко в плані стилю його написання, але водночас важко переживається кожен його епізод, сповнений вражаючої реалістичності та драматизму. Як слушно зауважує Олександр Лопачук, боєць 3-го батальйону територіальної оборони «Воля», «таке враження, що автору цього роману хтось надиктував про ті події на Сході. Той, хто усе це бачив і пережив».
Вже з перших сторінок читач поринає в атмосферу оповіді, причому, це відбувається настільки виразно, що іноді виникає враження, ніби відчуваєш п’янкий аромат солодко ���кислих соковитих «жерделів» (так місцеві жителі називають абрикоси), або бачиш велетенську розлогу крону «баргарона» (так місцеві жителі називають черешню) . Проте в цю мирну панораму вривається жахіття війни, коли люди ховаються від обстрілів у підвал, живуть «сьогоднішнім днем» і не знають, що очікує їх завтра.
Головні герої Ольга та Роман спочатку постають перед читачем, як люди із двох різних світів, із різними почуттями, думками, переконаннями, світоглядом. Вона просто жаліє полоненого «укра» і, навіть, сама не розуміє чому так до нього ставиться, а він намагається «вижити попри все». Кохання зароджується в їхніх серцях повільно, ніби розпускаючись, наче пелюстки чарівної квітки, а згодом вони усвідомлюють, що вже не уявляють навіть миті свого життя одне без одного і… відчувають стукіт коханого серця на відстані тисяч кілометрів під «Градами» та ворожими кулями.
Ще однією наскрізною темою книги є незламна віра воїнів, волонтерів та всіх захисників в те, що Україна та наш народ є і буде, попри жахливі втрати побратимів, котрі стали ріднею, ділячи в окопах ковток води чи шматок хліба.
Змальовуючи будні фронту у долях своїх персонажів, авторка доводить, що тут, на передовій, де смерть чигає за кожним кущем, а кожний необдуманий крок може стати останнім, звичайні речі, про які навіть не замислюєшся у мирному житті, є справжньою «розкішшю».
Особливо вражають епізоди виходу Романа та чотирьох його побратимів з Іловайського оточення, коли мужні українські воїни стояли зі стрілецькою зброєю проти російських танків: «Повзти, повзти, бо позаду нічого живого, лише охоплена полум’ям інкасаторська машина і чорний дим, що запинає дорогу». І, лише коли найгірша небезпека позаду, хлопець наважується написати коротеньку СМС-ку двом найріднішим людям: «Мамо, я поїв і у касці. Усе добре, не хвилюйся, тут поганий зв’язок»… «Олю, я живий. Дочекайся».
Книга інтригує, хвилює, захоплює читача до останньої сторінки, а відкритість фіналу роману, мимоволі, наштовхує на думку, що неодмінно має бути продовження історії двох світлих закоханих душ, що озиваються назустріч одна одній крізь морок та безодню лихоліття…
«Ольга слухає ніч, відкинувши ковдру, тримаючи руку нижче пупка. Уздовж її сяючого живота проходить світла смуга Чумацького Шляху. Під долонею гаряче. Там починає свій путь Божою дорогою нова зірка галактики. Вона вже існує, крихітна наче зернятко, вона посилає ледь чутні сигнали й випромінює тепло…»
Життя триває…
Роман читається напрочуд легко в плані стилю його написання, але водночас важко переживається кожен його епізод, сповнений вражаючої реалістичності та драматизму. Як слушно зауважує Олександр Лопачук, боєць 3-го батальйону територіальної оборони «Воля», «таке враження, що автору цього роману хтось надиктував про ті події на Сході. Той, хто усе це бачив і пережив».
Вже з перших сторінок читач поринає в атмосферу оповіді, причому, це відбувається настільки виразно, що іноді виникає враження, ніби відчуваєш п’янкий аромат солодко ���кислих соковитих «жерделів» (так місцеві жителі називають абрикоси), або бачиш велетенську розлогу крону «баргарона» (так місцеві жителі називають черешню) . Проте в цю мирну панораму вривається жахіття війни, коли люди ховаються від обстрілів у підвал, живуть «сьогоднішнім днем» і не знають, що очікує їх завтра.
Головні герої Ольга та Роман спочатку постають перед читачем, як люди із двох різних світів, із різними почуттями, думками, переконаннями, світоглядом. Вона просто жаліє полоненого «укра» і, навіть, сама не розуміє чому так до нього ставиться, а він намагається «вижити попри все». Кохання зароджується в їхніх серцях повільно, ніби розпускаючись, наче пелюстки чарівної квітки, а згодом вони усвідомлюють, що вже не уявляють навіть миті свого життя одне без одного і… відчувають стукіт коханого серця на відстані тисяч кілометрів під «Градами» та ворожими кулями.
Ще однією наскрізною темою книги є незламна віра воїнів, волонтерів та всіх захисників в те, що Україна та наш народ є і буде, попри жахливі втрати побратимів, котрі стали ріднею, ділячи в окопах ковток води чи шматок хліба.
Змальовуючи будні фронту у долях своїх персонажів, авторка доводить, що тут, на передовій, де смерть чигає за кожним кущем, а кожний необдуманий крок може стати останнім, звичайні речі, про які навіть не замислюєшся у мирному житті, є справжньою «розкішшю».
Особливо вражають епізоди виходу Романа та чотирьох його побратимів з Іловайського оточення, коли мужні українські воїни стояли зі стрілецькою зброєю проти російських танків: «Повзти, повзти, бо позаду нічого живого, лише охоплена полум’ям інкасаторська машина і чорний дим, що запинає дорогу». І, лише коли найгірша небезпека позаду, хлопець наважується написати коротеньку СМС-ку двом найріднішим людям: «Мамо, я поїв і у касці. Усе добре, не хвилюйся, тут поганий зв’язок»… «Олю, я живий. Дочекайся».
Книга інтригує, хвилює, захоплює читача до останньої сторінки, а відкритість фіналу роману, мимоволі, наштовхує на думку, що неодмінно має бути продовження історії двох світлих закоханих душ, що озиваються назустріч одна одній крізь морок та безодню лихоліття…
«Ольга слухає ніч, відкинувши ковдру, тримаючи руку нижче пупка. Уздовж її сяючого живота проходить світла смуга Чумацького Шляху. Під долонею гаряче. Там починає свій путь Божою дорогою нова зірка галактики. Вона вже існує, крихітна наче зернятко, вона посилає ледь чутні сигнали й випромінює тепло…»
Життя триває…
August 31, 2023
Книга яка нам нагадує, що немає ніяких меж та границь для любові. Не буду росповідати про сюжет, краще просто почитати саму книжку. Для мене не можливо було читати без сліз, дуже боляче. Особливо розуміючи, скільки болі принесли ці ненависні кати. Дівчина з Донеччини закохується в хлопця зі Львова. Але не важливо звідки ти з Чернигова, Черкас, Длонецька чи зі Львова, не важливо навіть якої ти національності, громадянства... Важливо залищаєшься ти людиною у важких ситуаціях чи ні. Боляче було читати про Іловайський котел... Скільки молодих хлопців і дівчат полягло за нашу Неньку. Книгу варто читати
July 5, 2016
Не вразив сюжет, написано легко і читається швидко. З рецензій очікувала більшого, хоча і цікаво було почитати про те, що "там" відбувається детальніше.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews