What do you think?
Rate this book
Воркута! Повстання у виправно-трудовому таборі
Книга відомого фінського журналіста Юкки Рислаккі присвячена маловідомим героїчним сторінкам історії Воркутинського повстання 1953 року. Воркутинське повстання, як і Норільське та Кенгірське, завдало вирішального удару по всій системі ГУЛАГу, змусило кремлівських вождів відступити, похитнуло віру в могутність всієї совєтської системи. Автор спирається як на вже опубліковані дослідження, так і на результати власної архівної роботи. Книга не лише розширює нашу уяву про масштаби опору сталінській репресивній машині, а й є меморіалом пам’яті про дух, звитягу, біль і страждання воркутинських повстанців. Воркутинське повстання – це приклад того, як велич і нескореність людського духу ламає, здавалось би, нездоланні табірні мури та виходить поза межі можливого.
Для широкого кола читачів.
Для широкого кола читачів.
- GenresHistory
370 pages, Hardcover
First published September 2, 2013
38 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
November 12, 2015
Один бал одразу знімаємо за винятково стилістично кострубатий переклад. Любе видавництво "Літопис", якщо книжка коштує 155 гривень (а це вже вартість пейпербеку у, скажімо, США, де зарплати суттєво вищі), то в цю вартість ганебно не включити редактора з коректором (до перекладача не придираюся, гадаю, перекладачів з фінської у наших широтах небагато). До певної кількості кострубатостей з часом звикаєш, але десь вони створюють комічний ефект: наприклад, хтось після арешту не втратив родину, а "позбувся" її; у виснажених, заморених голод в'язнів не сил нема працювати, а "снаги", а після радіаційного опромінення у районі почали з'являтися "вроджені потворності". Любі друзі, потворність - це ваш переклад; а те, що ви маєте на увазі, називається "вроджені вади".
Редактор там Ірина Павлюк: запам'ятайте це ім'я, працювати вона чи то не вміє, чи то не хоче.
Поза тим, книжка чудова. Кенгір ще сяк-так прозирає крізь товщу нашого історичного незнання, а от воркутинські повстання, здається, що й ні (бодай вони точно не входять до каталогу масових уявлень про минуле) - а там же теж наші. З книжки Рислаккі можна дізнатися багато дечого - і фактурного з побуту (скажімо, що газети-стіннівки писали на папері, віддертому від мішків з цементом; чи, скажімо, що з листів ув'язнених цензура вимазувала згадки про температуру; чи, скажімо, що в Кенгірі у його тижні свободи відкрили були кав'ярню - без кави, та й, певно, без їжі, але кав'ярня звучить гордо), і зворушливих людських облич (штибу литовського священика, який ховав облатки у папіросний папір у портсигар і розмовляв з кролями - "хороші ви, нас не скривдите", а коли стало ясно, що табір будуть розстрілювати, здав свої образи на зберігання і пішов у перші лави помирати), і з ширшого історичного контексту.
Отже, Воркутлаг засновано у 1938 році. Коли німці захоплюють Донбас, важливість воркутинського вугілля автоматично зростає, і з 1940 по 1945 рік видобуток підвищується у 11 разів. Зростає, відповідно, і смертність - у якісь моменти чверть в'язнів помирала протягом першого ж року.
Після смерті Сталіна і чуток про по повстання у Берліні в'язні вирішують, що (а) момент такий, коли все можна перетрусити; (б) їм є чим торгуватися, бо вугілля ж державі все одно потрібне - і починають страйки.
Гаврики там сидять специфічні - непропорційно представлені наші з УПА, балтійські лісові брати, та й всяких інших іноземців кожної тварі по парі, коротше, повна євроінтеграція, і всі ж політично підкуті і дуже затяті. Наші, звісно, взагалі нарвані, це я кажу з усією безмежною любов'ю. Більш прагматичні люди: "Вимагатимемо права листування для іноземців, коротший робочий день, зарплату..." Українці: "Ми - за вільну Україну! Воля або смерть!" Більш прагматичні люди: "...право після виходу на свободу селитися, де хочеться..." Українці: "І кращі дерев'яні пальта для наших побратимів! А то ховають, як собак, а треба з гідністю, в гарних трунах." Більш прагматичні люди: "Домовлятимемося про перегляд справ." Українці: "Ні про що не будемо домовлятися, будемо помирати." Це все дуже близькі до тексту цитати, як ви розумієте. Якщо хтось з надривом, про гідність і разом і до кінця - то це наші, карочє. Читати без сліз неможливо, бо за шістдесят років нічо не змінилося, ні гасла, ні ставки.
У офіційному (себто неповному) списку загиблих з 10 табору, де було найгарячіше - 30 українців, 10 литовців, 4 естонці, по двійко німців, поляків і латвійців, росіянин і білорус. Наші і литовці представлені непропорційно - коли стало ясно, що вже кінець, то в перші лави ставали люди з найбільшими термінами, хто й так хтозна, чи вийшов би - себто всякі підпільники з 25 роками; тих, кому скоро виходити, проганяли в тил, навіть якщо вони хотіли лишитися.
Балтієць, який після того розстрілу лишився калікою, каже: то не була трагедія, от окупація нашої країни - то трагедія, а в таборі ні, всі знали, на що йшли, і пришвидшили зміни в системі ГУЛАГу. Але хтозна, чи легітимно таке говорити тим, хто все ж вижив.
Також наведено довгу бібліографію, значна частина якої доступна в інтернеті, тож ще й додатковий список читання є. Тож, якщо ви цікавитеся цією темою, то книжечка незайва, попри поганий переклад.
Редактор там Ірина Павлюк: запам'ятайте це ім'я, працювати вона чи то не вміє, чи то не хоче.
Поза тим, книжка чудова. Кенгір ще сяк-так прозирає крізь товщу нашого історичного незнання, а от воркутинські повстання, здається, що й ні (бодай вони точно не входять до каталогу масових уявлень про минуле) - а там же теж наші. З книжки Рислаккі можна дізнатися багато дечого - і фактурного з побуту (скажімо, що газети-стіннівки писали на папері, віддертому від мішків з цементом; чи, скажімо, що з листів ув'язнених цензура вимазувала згадки про температуру; чи, скажімо, що в Кенгірі у його тижні свободи відкрили були кав'ярню - без кави, та й, певно, без їжі, але кав'ярня звучить гордо), і зворушливих людських облич (штибу литовського священика, який ховав облатки у папіросний папір у портсигар і розмовляв з кролями - "хороші ви, нас не скривдите", а коли стало ясно, що табір будуть розстрілювати, здав свої образи на зберігання і пішов у перші лави помирати), і з ширшого історичного контексту.
Отже, Воркутлаг засновано у 1938 році. Коли німці захоплюють Донбас, важливість воркутинського вугілля автоматично зростає, і з 1940 по 1945 рік видобуток підвищується у 11 разів. Зростає, відповідно, і смертність - у якісь моменти чверть в'язнів помирала протягом першого ж року.
Після смерті Сталіна і чуток про по повстання у Берліні в'язні вирішують, що (а) момент такий, коли все можна перетрусити; (б) їм є чим торгуватися, бо вугілля ж державі все одно потрібне - і починають страйки.
Гаврики там сидять специфічні - непропорційно представлені наші з УПА, балтійські лісові брати, та й всяких інших іноземців кожної тварі по парі, коротше, повна євроінтеграція, і всі ж політично підкуті і дуже затяті. Наші, звісно, взагалі нарвані, це я кажу з усією безмежною любов'ю. Більш прагматичні люди: "Вимагатимемо права листування для іноземців, коротший робочий день, зарплату..." Українці: "Ми - за вільну Україну! Воля або смерть!" Більш прагматичні люди: "...право після виходу на свободу селитися, де хочеться..." Українці: "І кращі дерев'яні пальта для наших побратимів! А то ховають, як собак, а треба з гідністю, в гарних трунах." Більш прагматичні люди: "Домовлятимемося про перегляд справ." Українці: "Ні про що не будемо домовлятися, будемо помирати." Це все дуже близькі до тексту цитати, як ви розумієте. Якщо хтось з надривом, про гідність і разом і до кінця - то це наші, карочє. Читати без сліз неможливо, бо за шістдесят років нічо не змінилося, ні гасла, ні ставки.
У офіційному (себто неповному) списку загиблих з 10 табору, де було найгарячіше - 30 українців, 10 литовців, 4 естонці, по двійко німців, поляків і латвійців, росіянин і білорус. Наші і литовці представлені непропорційно - коли стало ясно, що вже кінець, то в перші лави ставали люди з найбільшими термінами, хто й так хтозна, чи вийшов би - себто всякі підпільники з 25 роками; тих, кому скоро виходити, проганяли в тил, навіть якщо вони хотіли лишитися.
Балтієць, який після того розстрілу лишився калікою, каже: то не була трагедія, от окупація нашої країни - то трагедія, а в таборі ні, всі знали, на що йшли, і пришвидшили зміни в системі ГУЛАГу. Але хтозна, чи легітимно таке говорити тим, хто все ж вижив.
Також наведено довгу бібліографію, значна частина якої доступна в інтернеті, тож ще й додатковий список читання є. Тож, якщо ви цікавитеся цією темою, то книжечка незайва, попри поганий переклад.
February 17, 2018
Finnish journalist Юкка Рислаккі investigated available documents and evidence from witnesses to reproduce events during the unprecedented Vorkuta uprising (1953).
As we know now, uprisings in the GULAG were a rare thing, and they are still a hugely underappreciated theme. A little earlier, such thing as mass uprisings in the GULAG was overall considered impossible. Information about them was hidden by the government as one of the biggest secrets. Even Александр Солженицын never mentioned them in his groundbreaking “Архипелаг ГУЛАГ,” because he never heard about them, except for some (hardly believable) rumours.
That’s why this part of history is incredibly important now — to build our understanding that this system was NOT unbreakable, that people could and should have fought. It is twice as important for us, Ukrainians, and I’ll explain and illustrate it below.
I have already written about the Norilsk uprising (May 26 to August 04, 1953) and one of its leaders, Євген Грицяк. I was surprised to learn that the Vorkuta uprising was going on simultaneously: July 19 to August 01, 1953. The scales of the two uprisings were also comparable: in each camp, the uprising encompassed over 15 thousand prisoners, and in each camp, there were over 100-150 dead and much more wounded after the uprising was supressed. Can you imagine how scared and confused the GULAG personnel and the leaders of the country were about all this? There is no doubt that these simultaneous efforts and similar demands, organisation, the very manifestation of people’s power were crucial for the GULAG system and its imminent reform in the nearest future.
There was another striking similarity between the two uprisings: they were initiated, stimulated, powered, organized, supported mostly by Ukrainians, who were not only the most determined, serious about mass opposition, and able to self-organize themselves into either peaceful protests or fighting units, but who also presented themselves and all participants of the uprisings as people with dignity and human rights, who demanded not a better treatment as prisoners but mostly freedom overall — freedom from the Soviet system, freedom from despotism, freedom from suppression and humiliation, freedom to nations. Even in the GULAG, they continued their fight for freedom for their beloved Ukraine.
As I said, Юкка Рислаккі is a Finnish journalist, and it’s natural that he tried to follow fates of his fellow Finnish people who were prisoners in Vorkuta camps during the uprising. However, you can see from different small details what a role Ukrainians played in these events.
It should be said, though, that exactly because of Ukrainians and prisoner groups with a similar mindset, here and during the Norilsk uprising, there was an amazing atmosphere of brotherhood and mutual respect. It was not about “nationalism”; it was about human dignity and rights for freedom.
All the descriptions of the internal life in the camps during the uprisings remind Maidan in its best aspects.
There were a lot of similar evidence from the Norilsk and Vorkuta uprisings. Overall, I should say that Anne Applebaum’s “Gulag: A History” provided more comprehensive information about all GULAG uprisings. However, I am glad that this book was translated into Ukrainian and published in Ukraine.
I believe, this part of our history is absolutely necessary for us, our “national mindset,” our understanding that even the darkest times might bring greatest heroes and ideals. I suppose the place of Ukrainians in GULAG uprisings is an integral part of our historical continuum, Ukrainian “Sich/UPA/Maidan” traditions of people’s power and people’s democracy.
As we know now, uprisings in the GULAG were a rare thing, and they are still a hugely underappreciated theme. A little earlier, such thing as mass uprisings in the GULAG was overall considered impossible. Information about them was hidden by the government as one of the biggest secrets. Even Александр Солженицын never mentioned them in his groundbreaking “Архипелаг ГУЛАГ,” because he never heard about them, except for some (hardly believable) rumours.
That’s why this part of history is incredibly important now — to build our understanding that this system was NOT unbreakable, that people could and should have fought. It is twice as important for us, Ukrainians, and I’ll explain and illustrate it below.
I have already written about the Norilsk uprising (May 26 to August 04, 1953) and one of its leaders, Євген Грицяк. I was surprised to learn that the Vorkuta uprising was going on simultaneously: July 19 to August 01, 1953. The scales of the two uprisings were also comparable: in each camp, the uprising encompassed over 15 thousand prisoners, and in each camp, there were over 100-150 dead and much more wounded after the uprising was supressed. Can you imagine how scared and confused the GULAG personnel and the leaders of the country were about all this? There is no doubt that these simultaneous efforts and similar demands, organisation, the very manifestation of people’s power were crucial for the GULAG system and its imminent reform in the nearest future.
There was another striking similarity between the two uprisings: they were initiated, stimulated, powered, organized, supported mostly by Ukrainians, who were not only the most determined, serious about mass opposition, and able to self-organize themselves into either peaceful protests or fighting units, but who also presented themselves and all participants of the uprisings as people with dignity and human rights, who demanded not a better treatment as prisoners but mostly freedom overall — freedom from the Soviet system, freedom from despotism, freedom from suppression and humiliation, freedom to nations. Even in the GULAG, they continued their fight for freedom for their beloved Ukraine.
As I said, Юкка Рислаккі is a Finnish journalist, and it’s natural that he tried to follow fates of his fellow Finnish people who were prisoners in Vorkuta camps during the uprising. However, you can see from different small details what a role Ukrainians played in these events.
It should be said, though, that exactly because of Ukrainians and prisoner groups with a similar mindset, here and during the Norilsk uprising, there was an amazing atmosphere of brotherhood and mutual respect. It was not about “nationalism”; it was about human dignity and rights for freedom.
All the descriptions of the internal life in the camps during the uprisings remind Maidan in its best aspects.
There were a lot of similar evidence from the Norilsk and Vorkuta uprisings. Overall, I should say that Anne Applebaum’s “Gulag: A History” provided more comprehensive information about all GULAG uprisings. However, I am glad that this book was translated into Ukrainian and published in Ukraine.
I believe, this part of our history is absolutely necessary for us, our “national mindset,” our understanding that even the darkest times might bring greatest heroes and ideals. I suppose the place of Ukrainians in GULAG uprisings is an integral part of our historical continuum, Ukrainian “Sich/UPA/Maidan” traditions of people’s power and people’s democracy.
December 2, 2023
Чудове нагадування про те, що росія - це огидна вигрібна яма, ракова пухлина. Це фундаментально хворе суспільство, яке неможливо вилікувати, їх просто необхідно знищувати, всіх до єдиного.
«...коли через чотири роки опитування провів Інститут Карнеґі, 42 відсотки росіян назвали Сталіна найвизначнішою постаттю історії. Так само 42 відсотки в опитуванні 2005 року хотіли повернення лідера, "схожого на Сталіна"... Сталін повернувся, але радше за бажанням народу, аніж завдяки будь-яким хитрощам Кремля.»
«...коли через чотири роки опитування провів Інститут Карнеґі, 42 відсотки росіян назвали Сталіна найвизначнішою постаттю історії. Так само 42 відсотки в опитуванні 2005 року хотіли повернення лідера, "схожого на Сталіна"... Сталін повернувся, але радше за бажанням народу, аніж завдяки будь-яким хитрощам Кремля.»
Displaying 1 - 4 of 4 reviews