What do you think?
Rate this book
Дефіляда
Основою сюжету стала альтернативна історія про перемогу військ Вермахту і Української повстанської армії як найбільш боєздатної частини цих військ під час Другої світової війни. Червону армію відкинули за Урал, Гітлер і Бандера приймають парад на Червоній площі в Москві. По суті у художньому просторі книжки Україна постає геополітичною потугою, яка у Другій світовій війні здолала Росію і протистоїть Німеччині. Твір написано в гумористичному стилі. Його можна вважати похідним від фольклорно-анекдотичної традиції.
Роман «Дефіляда в Москві» — лауреат премій «Гранослов» та журналу «Сучасність». Переможець акції «Книжка року 2000».
Роман «Дефіляда в Москві» — лауреат премій «Гранослов» та журналу «Сучасність». Переможець акції «Книжка року 2000».
150 pages, Paperback
First published January 1, 2000
12 people are currently reading
371 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 58 reviews
September 5, 2022
Напевне, одна із найбільш фанових книг, які я читав в жанрі альтернативної історії.
Та й взагалі, як може не сподобатись книга, де Бандера став президентом і Росія розпалась на клапті.
Раджу!
Та й взагалі, як може не сподобатись книга, де Бандера став президентом і Росія розпалась на клапті.
Раджу!
February 20, 2023
At a first glance, this is an alt-history novel, but in reality, it is a postmodernist satire. Written by a Ukrainian author Василь Кожелянко (1957-2008), this book is considered the first Ukrainian alt-history SF, written during 1995-1997 the English title can be translated as ‘Procession in Moscow’. This version is an audiobook, narrated by late Ukrainian rock musician Місько Барбара.
However, if one takes the story as a serious attempt of showing what-if then it ought to be a ‘proof’ for Russian propaganda claims that Ukraine needs to be “de-Nazied”, for the plot is that Hitler agreed to support Ukrainian nationalists and they quickly formed an army that was essential in taking Moscow and throwing the Soviets behind the Ural mountains.
The story starts with the protagonist, an officer of the Ukrainian army Dmytro Levytsky returning to his hometown Chernivtsi to visit his father in October 1941 before traveling to Moscow, where on November 7th should be held a joint Victory Parade of Axis powers. The date alone should strike a history fan, for there was the 1941 October Revolution Parade of November 7, 1941 and it should look highly unlikely that Axis would have chosen such a date. Together with using Ukrainian «гаразд» (ok) as a translation of German ‘heil’ or naming Hitler by his would-be name-patronymic ‘Adolf Adeloisovych’ at the beginning clearly shows that it isn’t a serious attempt to reconstruct would could have happened, but a mockery of alt-history genre as such.
There maybe a few words about alt-history in post-Soviet countries. During the USSR every school boy or girl was taught the history of the USSR, which despite the title, was a very slightly modified Russian imperial narrative, as it was formed in the 19th century. Therefore, after the fall of the USSR, all former republics except for Russia had to slowly form / return to own historic narratives. And because these new narratives were just popularized, it was hard to start what-ifs, for esp. for older generations these new narratives were already what-ifs to what they learnt in schools and alt-history thus hasn’t been in demand. Later, in the 2000s onward in Russia the genre morphed to a quite strange beast – novels about попаданцы ('those, who were accidentally dropped into the past’) of two main varieties: [1] a modern Russian drops to the WW2 and singlehandedly helps the Soviets to win the war, e.g. by supplying drawings of AK-47 assault rifle; and [2] a modern Russian drops to the 19th or early 20th century to modernize Russian empire and prevent Bolshevik putsch. There are scores and scores of such novels, usually quite weak and filled to the brims with Russian chauvinism.
So, back to the book. It isn’t a single continuous narrative, but a score of sketches, written in different styles, from a group of Axis officers in train’s coupe headed to Moscow (German, Romanian, Hungarian and Ukrainian) who discuss how each of their countries will create a great European empire while belittling an officer, who just left the coupe, and this repeats with different speakers and different officers leaving. Then suddenly we shift to Stalin’s bunker, where he finds out that some of his comrades left him and quickly turned anti-communists, while others are still with him and those others he decides to kill in advance 'just in case'. Just to give the ‘feel’ of the style, here is my translation of a small piece with comments.
[Stalin]: Prepare three sabotage groups, no, four, or wait. Beria - one, Voroshilov - two, Budenny - three, Molotov - four, Khrushchev - five ...
—But Khrushchev has not yet fled, Comrade Stalin, — the general interrupted the leader.
—Maybe before he escapes, we should declare him a Ukrainian spy*? Stalin asked.
—There are already documents, witnesses and an arrested radio operator of the spy Khrushchev, who acted on the instructions of Ukrainian nationalists among the Soviet government under the pseudonym "Corn"**. Arrest?
—Immediately! — shouted Stalin. - I suspected him for a long time. Ha! Bold Nikita! Or like the khokhols*** say Fox Mykyta****? Khrush*****! May beetle! And I think to myself, why on May Day parade he wore a Ukrainian embroidered shirt? And he was not ashamed to trample our mausoleum with his Little Russian boots, oiled with tar! Ours, my with Lenin******!
* While born on the territory of modern Russia, Khrushchev started his party and political career in Donbas industrial region (Ukraine), has married a Ukrainian and therefore is viewed by a lot of Russians as a Ukrainian.
** After Stalin’s death Khrushchev headed the USSR and attempted a lot of quick fixes, including a shift from wheat to corn in the agriculture
*** khokhol – a slur for Ukrainian
**** a wordplay – Bold Nikita sounds similar to Fox Mykyta, a satiric poem of Ivan Franko.
***** in Ukrainian khrush means chafer, which is called a May beetle in Russian.
****** after Stalin’s death in 1953 and to 1960 Stalin’s mummy lay beside Lenin in the mausoleum.
The book gets weirder as the story progresses, quoting from the school review of this very novel, from a schoolbook on history from the 1970s, etc. etc. There are a lot of things that need a context, which was available o the majority of readers in the 90s, but which is less graspable by newer generations, like describing heroic actions of young Ukrainian boy scouts against the Soviets in a style parodying pompous propaganda of heroic actions of young Soviet pioneers against Nazi.
However, if one takes the story as a serious attempt of showing what-if then it ought to be a ‘proof’ for Russian propaganda claims that Ukraine needs to be “de-Nazied”, for the plot is that Hitler agreed to support Ukrainian nationalists and they quickly formed an army that was essential in taking Moscow and throwing the Soviets behind the Ural mountains.
The story starts with the protagonist, an officer of the Ukrainian army Dmytro Levytsky returning to his hometown Chernivtsi to visit his father in October 1941 before traveling to Moscow, where on November 7th should be held a joint Victory Parade of Axis powers. The date alone should strike a history fan, for there was the 1941 October Revolution Parade of November 7, 1941 and it should look highly unlikely that Axis would have chosen such a date. Together with using Ukrainian «гаразд» (ok) as a translation of German ‘heil’ or naming Hitler by his would-be name-patronymic ‘Adolf Adeloisovych’ at the beginning clearly shows that it isn’t a serious attempt to reconstruct would could have happened, but a mockery of alt-history genre as such.
There maybe a few words about alt-history in post-Soviet countries. During the USSR every school boy or girl was taught the history of the USSR, which despite the title, was a very slightly modified Russian imperial narrative, as it was formed in the 19th century. Therefore, after the fall of the USSR, all former republics except for Russia had to slowly form / return to own historic narratives. And because these new narratives were just popularized, it was hard to start what-ifs, for esp. for older generations these new narratives were already what-ifs to what they learnt in schools and alt-history thus hasn’t been in demand. Later, in the 2000s onward in Russia the genre morphed to a quite strange beast – novels about попаданцы ('those, who were accidentally dropped into the past’) of two main varieties: [1] a modern Russian drops to the WW2 and singlehandedly helps the Soviets to win the war, e.g. by supplying drawings of AK-47 assault rifle; and [2] a modern Russian drops to the 19th or early 20th century to modernize Russian empire and prevent Bolshevik putsch. There are scores and scores of such novels, usually quite weak and filled to the brims with Russian chauvinism.
So, back to the book. It isn’t a single continuous narrative, but a score of sketches, written in different styles, from a group of Axis officers in train’s coupe headed to Moscow (German, Romanian, Hungarian and Ukrainian) who discuss how each of their countries will create a great European empire while belittling an officer, who just left the coupe, and this repeats with different speakers and different officers leaving. Then suddenly we shift to Stalin’s bunker, where he finds out that some of his comrades left him and quickly turned anti-communists, while others are still with him and those others he decides to kill in advance 'just in case'. Just to give the ‘feel’ of the style, here is my translation of a small piece with comments.
[Stalin]: Prepare three sabotage groups, no, four, or wait. Beria - one, Voroshilov - two, Budenny - three, Molotov - four, Khrushchev - five ...
—But Khrushchev has not yet fled, Comrade Stalin, — the general interrupted the leader.
—Maybe before he escapes, we should declare him a Ukrainian spy*? Stalin asked.
—There are already documents, witnesses and an arrested radio operator of the spy Khrushchev, who acted on the instructions of Ukrainian nationalists among the Soviet government under the pseudonym "Corn"**. Arrest?
—Immediately! — shouted Stalin. - I suspected him for a long time. Ha! Bold Nikita! Or like the khokhols*** say Fox Mykyta****? Khrush*****! May beetle! And I think to myself, why on May Day parade he wore a Ukrainian embroidered shirt? And he was not ashamed to trample our mausoleum with his Little Russian boots, oiled with tar! Ours, my with Lenin******!
* While born on the territory of modern Russia, Khrushchev started his party and political career in Donbas industrial region (Ukraine), has married a Ukrainian and therefore is viewed by a lot of Russians as a Ukrainian.
** After Stalin’s death Khrushchev headed the USSR and attempted a lot of quick fixes, including a shift from wheat to corn in the agriculture
*** khokhol – a slur for Ukrainian
**** a wordplay – Bold Nikita sounds similar to Fox Mykyta, a satiric poem of Ivan Franko.
***** in Ukrainian khrush means chafer, which is called a May beetle in Russian.
****** after Stalin’s death in 1953 and to 1960 Stalin’s mummy lay beside Lenin in the mausoleum.
The book gets weirder as the story progresses, quoting from the school review of this very novel, from a schoolbook on history from the 1970s, etc. etc. There are a lot of things that need a context, which was available o the majority of readers in the 90s, but which is less graspable by newer generations, like describing heroic actions of young Ukrainian boy scouts against the Soviets in a style parodying pompous propaganda of heroic actions of young Soviet pioneers against Nazi.
July 27, 2025
Кількість іронії на сантиметр квадратний в цій альтернативній історії зашкалює. Це ще треба вміти - так тонко висміювати самих себе.
Сюжет охоплює часи другої світової війни аж до сучасності. Але в цій історії Україна разом з гітлером спочатку перемогла ссср (зменшивши росію до кордонів московського князівства 14 ст), а згодом вже самотужки здолала і нацистську Німеччину.
Автор часто описує реальні події, але обігрує їх з точки зору альтернативної історії. Наприклад, ніч коротких ножів, молода гвардія, "матч смерті", взяття Севастополя і т.п.
Моє улюблене - про "матч смерті":
"5:2 — з таким рахунком наші футболісти розгромили 21 вересня на київському стадіоні «Динамо» німецьких пілотів. Цей матч мав велике політичне значення, бо німці хотіли в черговий раз довести свою декларовану зверхність, а українцям треба було вагомо заявити синьо-жовті барви на зеленім сукні стадіонів. Виграти в німців було неважко, бо за «Динамо» грали професійні футболісти, а за люфтваффе - літуни,які ганяли м'яча у вільний від бомбардувань російських
міст час. Про це знали українські зверхники, але не знав Гітлер. Коли по радіо повідомили, що матч «Люфтваффе»
«Динамо» закінчився з рахунком 2:5, Гітлер заверещав, як фанат московського «Спартака» в аналогічній ситуації, і закричав:
— Розстріляти всіх, розстріляти!!!
— Кого? — спитав стурбований шеф люфтваффе Герман Герінг.— Хохлів чи наших?
—Як наших? — закричав Гітлер. — Наші в чому винні? Наших —за що? Слов'ян, бидло, недолюдків цих неповноцінних, розстріляти! Всю футбольну команду!"
Багато згадок або цитат з книг, пісень, віршів, історичних документів, які органічно вплетені в текст. Деякі імена історичних постатей залишилися без змін, деякі автор видозмінив, але в них легко вгадуються справжні назви та імена.
Просто неперевершений рівень іронії в газетних статтях, в підручнику історії, у шкільному творі - достоту як писалося в савєцкому союзі, але видозмінене в контексті альтернативної історії.
Шикарна книга, шкодую, що не прочитала її в рік виходу.
Сюжет охоплює часи другої світової війни аж до сучасності. Але в цій історії Україна разом з гітлером спочатку перемогла ссср (зменшивши росію до кордонів московського князівства 14 ст), а згодом вже самотужки здолала і нацистську Німеччину.
Автор часто описує реальні події, але обігрує їх з точки зору альтернативної історії. Наприклад, ніч коротких ножів, молода гвардія, "матч смерті", взяття Севастополя і т.п.
Моє улюблене - про "матч смерті":
"5:2 — з таким рахунком наші футболісти розгромили 21 вересня на київському стадіоні «Динамо» німецьких пілотів. Цей матч мав велике політичне значення, бо німці хотіли в черговий раз довести свою декларовану зверхність, а українцям треба було вагомо заявити синьо-жовті барви на зеленім сукні стадіонів. Виграти в німців було неважко, бо за «Динамо» грали професійні футболісти, а за люфтваффе - літуни,які ганяли м'яча у вільний від бомбардувань російських
міст час. Про це знали українські зверхники, але не знав Гітлер. Коли по радіо повідомили, що матч «Люфтваффе»
«Динамо» закінчився з рахунком 2:5, Гітлер заверещав, як фанат московського «Спартака» в аналогічній ситуації, і закричав:
— Розстріляти всіх, розстріляти!!!
— Кого? — спитав стурбований шеф люфтваффе Герман Герінг.— Хохлів чи наших?
—Як наших? — закричав Гітлер. — Наші в чому винні? Наших —за що? Слов'ян, бидло, недолюдків цих неповноцінних, розстріляти! Всю футбольну команду!"
Багато згадок або цитат з книг, пісень, віршів, історичних документів, які органічно вплетені в текст. Деякі імена історичних постатей залишилися без змін, деякі автор видозмінив, але в них легко вгадуються справжні назви та імена.
Просто неперевершений рівень іронії в газетних статтях, в підручнику історії, у шкільному творі - достоту як писалося в савєцкому союзі, але видозмінене в контексті альтернативної історії.
Шикарна книга, шкодую, що не прочитала її в рік виходу.
July 3, 2017
Твори жанру «альтернативної історії» я умовно поділяю на три групи. Перша — чистий уявний експеримент, де автор змінює в історії якийсь факт, а далі дає подіям розвиватись за правилами геополітики, людського фактору, історії загалом тощо, як дають розвиватись бактеріям у чаші Петрі. Метою автора є продемонструвати власну крутість як експерта, мовляв я у мами Збігнєв Бжезинський. Друга — антиутопія, де автор переконує читача, чому одна ідеологія чи політичний устрій гірше іншого, змальовуючи як би було погано якби… Головна мета тут — повчання. Третя група — утопія, і ці твори та їх автори найменше заслуговують на повагу, тому що будучи представниками ідеології-невдахи чи нації-невдахи, вони фантазують про те, як би було добре, якби вони не були невдахами. Як правило, такі твори та їх автори втрачають будь-який зв'язок з реальністю і змальовують вже зовсім фантастичні події, намагаючись виправити не тільки історію, але і дефектну суть своєї улюбленої ідеології чи нації. Точніше вдають, що ніякого дефетку немає, а винен завжди хтось інший, або взагалі не хтось, а випадок. Ідеальним прикладом є те, як росіяни літературний прийом «мандрівник у часі» до окремого жанру книг про «попаданцєв». «Прастой рускій дєсантнік Іван нєвєдомим образом оказиваєтся в 1917 году і ізмєняєт ход історіі». «Попаданєц» легко виправляє якусь прикру помилку в історії типу усунення царя Ніколая ІІ чи розвалу Сов'єтського Союзу, а далі вже нічого не заважає улюбленій імперії встати з колін та панувати світом.
Книга Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві» — якраз з цієї останньої групи, хіба що без «попаданцєв». Ну майже, бо головний герой таки трошечки «попадає» в наші реальні 90-ті, щоб шокуватись від зросійщеного Києва, до якого ми всі звикли. Альтернативні події розгортаються наступним чином. Бліцкріґ закінчується успіхом в 1941 році завдяки тому, що Гітлер залучився підтримкою ОУН та допоміг Україні здобути власну державу. З того місця в України все іде добре вже без сторонньої допомоги, ми швидко стаємо на ноги, згодом перемагаємо і самого Гітлера. До України приєднується Білорусь, держави Кавказу та Балтії, не кажучи вже й про Кубань, утворюючи українську імперію від Балтійського по Чорне по Каспійське море. Росія залишається з Уралом у вигляді української маріонетки з царем Борисом на чолі, українським військовим контингентом, церквою Київського патріархату та забороною російської мови (тобто рязано-вологодсього діялекту української мови). І так далі, аж до яблунь на Марсі.
Але є одне але, яке довзоляє насолоджуватись цією книгою і не дає утворитися нальоту жалюгідності, який супроводжує утопічну альтерантивну історію. Насправді це не серйозний твір, а гумористичний, сповнений самоіронії, яка, на думку багатьох, притаманна українцям та відрізняє українську націю від інших, особливо від північно-східних сусідів. Автор сміється над нашими історичними невдачами, зручно опустивши їх справжні причини — схильність до міжусобиць, невміння ділитись владою та нелюбов до будь-якої влади загалом. Президента Степана Бандеру всі люблять, ОУН об'єднались і більше не сварились та утворили більшість в парламенті, решта партій у якому теж проукраїнські. Сміється над самим собою, постмодерністським прийомом включивши у твір себе та альтернативну версію, наівть дві альтернативних версії, своєї книги. Здається, навіть сміється над недалекими читачами, які надумають сприйняти книгу всерйоз. Для кого абсолютна фантастичність описаного варіанту історії може здатись неочевидною, контрольним пострілом Кожелянко додав здавалось би зайву і нерозвинену сюжетну лінію про НЛО.
Ось так сміючись над собою, вже не соромно і трохи помріяти про Українську Галактичну Імперію.
http://hkhm.blogspot.com/2017/07/vasy...
Книга Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві» — якраз з цієї останньої групи, хіба що без «попаданцєв». Ну майже, бо головний герой таки трошечки «попадає» в наші реальні 90-ті, щоб шокуватись від зросійщеного Києва, до якого ми всі звикли. Альтернативні події розгортаються наступним чином. Бліцкріґ закінчується успіхом в 1941 році завдяки тому, що Гітлер залучився підтримкою ОУН та допоміг Україні здобути власну державу. З того місця в України все іде добре вже без сторонньої допомоги, ми швидко стаємо на ноги, згодом перемагаємо і самого Гітлера. До України приєднується Білорусь, держави Кавказу та Балтії, не кажучи вже й про Кубань, утворюючи українську імперію від Балтійського по Чорне по Каспійське море. Росія залишається з Уралом у вигляді української маріонетки з царем Борисом на чолі, українським військовим контингентом, церквою Київського патріархату та забороною російської мови (тобто рязано-вологодсього діялекту української мови). І так далі, аж до яблунь на Марсі.
Але є одне але, яке довзоляє насолоджуватись цією книгою і не дає утворитися нальоту жалюгідності, який супроводжує утопічну альтерантивну історію. Насправді це не серйозний твір, а гумористичний, сповнений самоіронії, яка, на думку багатьох, притаманна українцям та відрізняє українську націю від інших, особливо від північно-східних сусідів. Автор сміється над нашими історичними невдачами, зручно опустивши їх справжні причини — схильність до міжусобиць, невміння ділитись владою та нелюбов до будь-якої влади загалом. Президента Степана Бандеру всі люблять, ОУН об'єднались і більше не сварились та утворили більшість в парламенті, решта партій у якому теж проукраїнські. Сміється над самим собою, постмодерністським прийомом включивши у твір себе та альтернативну версію, наівть дві альтернативних версії, своєї книги. Здається, навіть сміється над недалекими читачами, які надумають сприйняти книгу всерйоз. Для кого абсолютна фантастичність описаного варіанту історії може здатись неочевидною, контрольним пострілом Кожелянко додав здавалось би зайву і нерозвинену сюжетну лінію про НЛО.
Ось так сміючись над собою, вже не соромно і трохи помріяти про Українську Галактичну Імперію.
http://hkhm.blogspot.com/2017/07/vasy...
November 26, 2015
гарний письменник, на жаль, мало значущий, судячи з критичних публікацій, у повноцінній літературі міг би мати вагоме місце, у нашій, вочевидь, не це цінується. весело так все закрутив, і НЛО є, і Бандера президент Украіни, ненав'язливо і просто, місцями скидається на те, що автор вирішив з усіх посміятися, типу як Себастіан Брант, що закінчує каталог тупаків у "Кораблі дурнів" підписом "дурень Себастіан Брант".
March 29, 2025
4,5⭐️
написана у 1995-1997? тьху, а здалось, що зараз
актуальна, смілива, дивна і з надійними думками про ненадійних персонажів, де комедія змішується з трагедією і виходить так, що читачам треба робити висновки що то було
воно коротка, читайте, не пожалієте.
можу навіть ризикнути і сказати, що такого ви ще мабуть не читали
написана у 1995-1997? тьху, а здалось, що зараз
актуальна, смілива, дивна і з надійними думками про ненадійних персонажів, де комедія змішується з трагедією і виходить так, що читачам треба робити висновки що то було
воно коротка, читайте, не пожалієте.
можу навіть ризикнути і сказати, що такого ви ще мабуть не читали
August 30, 2024
Василь Кожелянко
"Дефіляда в Москві"
Отже, прочитав я свій перший роман Кожелянка.
Перша думка : "Це злочинно, що я досі нічого не чув про нього і не читав ніяких його книжок." Бо дійсно, "Дефіляда в Москві" це щось унікальне.
В анотації жанр зазначений, як альтернативна історія, але ж із перших сторінок стає зрозуміло, що це насправді гумористична пародія. Ба більше, з кожним наступним розділом ця ж таки пародія пародіює та переосмислює саму себе.
Чого тільки вартують такі епізоди, як от уривок зі старого підручника проф. Оленя чи твір учня сьомого класу на тему героїзму в романі Кожелянка. А ось як обіграна фраза "-За Сталіна!":
"-Хлопці, — звернувся потім до своїх. — Стріляйте в усе, що рухається, лише не зачепіть Сталіна, якщо його не візьмемо живим або хоч пораненим, але при тямі, то нас ніхто не порятує.
— То що ж виходить: за родіну, за Сталіна! — пожартував, як завжди, по-могильному похмурий фігляр рядовий Думенко, флегматично-вибуховий одесит.
— Виходить — за Сталіна, шляк би його трафив, — сказав хорунжий Левицький"
З сюжетом все просто і складно водночас - Україна обєдналась з Рейхом і захопила СРСР, а потім поборола і німаків. На цьому все не закінчується: боротьба велеться і на астральному плані (мазатми) і навіть у космосі (операція на Марсі). Звучить це все,тяк колекція крінжатини, але Кожелянко так гарно все обіграв, зобразивши в форматі різностилевого колажу, що місцями в це все навіть віриш.
І найцікавіше - книга вийшла в 2000 році!
На завершення моя улюблена і, вірогідно, найкраща за всю книгу цитата:
"— Я, Дмитре, коли лежу з коханкою після того, люблю вірші читати — Антонича, Ольжича, Маланюка, часом свої... спроби... тож раз із цією Настею, що мала диплом з відзнакою від пані Аліни, лежимо після всього, і я почав читати щось модернове, а вона як схопиться — Остапе, мовляв, тобі погано, що тобі — льоду принести?! Я тоді дещо зрозумів. Митре, знаєш, там про свиней і перлини, принеси, кажу, сифон, лід і пляшку рому. Принесла, випили ми, і від того часу я поміж оргазмами п'ю ром і зельтерську воду, або коньяк, але ніколи не п'ю вино і не читаю курвам віршів."
"Дефіляда в Москві"
Отже, прочитав я свій перший роман Кожелянка.
Перша думка : "Це злочинно, що я досі нічого не чув про нього і не читав ніяких його книжок." Бо дійсно, "Дефіляда в Москві" це щось унікальне.
В анотації жанр зазначений, як альтернативна історія, але ж із перших сторінок стає зрозуміло, що це насправді гумористична пародія. Ба більше, з кожним наступним розділом ця ж таки пародія пародіює та переосмислює саму себе.
Чого тільки вартують такі епізоди, як от уривок зі старого підручника проф. Оленя чи твір учня сьомого класу на тему героїзму в романі Кожелянка. А ось як обіграна фраза "-За Сталіна!":
"-Хлопці, — звернувся потім до своїх. — Стріляйте в усе, що рухається, лише не зачепіть Сталіна, якщо його не візьмемо живим або хоч пораненим, але при тямі, то нас ніхто не порятує.
— То що ж виходить: за родіну, за Сталіна! — пожартував, як завжди, по-могильному похмурий фігляр рядовий Думенко, флегматично-вибуховий одесит.
— Виходить — за Сталіна, шляк би його трафив, — сказав хорунжий Левицький"
З сюжетом все просто і складно водночас - Україна обєдналась з Рейхом і захопила СРСР, а потім поборола і німаків. На цьому все не закінчується: боротьба велеться і на астральному плані (мазатми) і навіть у космосі (операція на Марсі). Звучить це все,тяк колекція крінжатини, але Кожелянко так гарно все обіграв, зобразивши в форматі різностилевого колажу, що місцями в це все навіть віриш.
І найцікавіше - книга вийшла в 2000 році!
На завершення моя улюблена і, вірогідно, найкраща за всю книгу цитата:
"— Я, Дмитре, коли лежу з коханкою після того, люблю вірші читати — Антонича, Ольжича, Маланюка, часом свої... спроби... тож раз із цією Настею, що мала диплом з відзнакою від пані Аліни, лежимо після всього, і я почав читати щось модернове, а вона як схопиться — Остапе, мовляв, тобі погано, що тобі — льоду принести?! Я тоді дещо зрозумів. Митре, знаєш, там про свиней і перлини, принеси, кажу, сифон, лід і пляшку рому. Принесла, випили ми, і від того часу я поміж оргазмами п'ю ром і зельтерську воду, або коньяк, але ніколи не п'ю вино і не читаю курвам віршів."
July 26, 2025
Кількість іронії на сантиметр квадратний в цій альтернативній історії зашкалює. Це ще треба вміти - так тонко висміювати самих себе.
Сюжет охоплює часи другої світової війни аж до сучасності. Але в цій історії Україна разом з гітлером спочатку перемогла ссср (зменшивши росію до кордонів московського князівства 14 ст), а згодом вже самотужки здолала і нацистську Німеччину.
Автор часто описує реальні події, але обігрує їх з точки зору альтернативної історії. Наприклад, ніч коротких ножів, молода гвардія, "матч смерті", взяття Севастополя і т.п.
Моє улюблене - про "матч смерті":
"5:2 — з таким рахунком наші футболісти розгромили 21 вересня на київському стадіоні «Динамо» німецьких пілотів. Цей матч мав велике політичне значення, бо німці хотіли в черговий раз довести свою декларовану зверхність, а українцям треба було вагомо заявити синьо-жовті барви на зеленім сукні стадіонів. Виграти в німців було неважко, бо за «Динамо» грали професійні футболісти, а за люфтваффе - літуни,які ганяли м'яча у вільний від бомбардувань російських міст час. Про це знали українські зверхники, але не знав Гітлер. Коли по радіо повідомили, що матч «Люфтваффе» «Динамо» закінчився з рахунком 2:5, Гітлер заверещав, як фанат московського «Спартака» в аналогічній ситуації, і закричав:
— Розстріляти всіх, розстріляти!!!
— Кого? — спитав стурбований шеф люфтваффе Герман Герінг.— Хохлів чи наших?
—Як наших? — закричав Гітлер. — Наші в чому винні? Наших —за що? Слов'ян, бидло, недолюдків цих неповноцінних, розстріляти! Всю футбольну команду!"
Багато згадок або цитат з книг, пісень, віршів, історичних документів, які органічно вплетені в текст. Деякі імена історичних постатей залишилися без змін, деякі автор видозмінив, але в них легко вгадуються справжні назви та імена.
Просто неперевершений рівень іронії в газетних статтях, в підручнику історії, у шкільному творі - достоту як писалося в савєцкому союзі, але видозмінене в контексті альтернативної історії.
Шикарна книга, шкодую, що не прочитала її в рік виходу.
Сюжет охоплює часи другої світової війни аж до сучасності. Але в цій історії Україна разом з гітлером спочатку перемогла ссср (зменшивши росію до кордонів московського князівства 14 ст), а згодом вже самотужки здолала і нацистську Німеччину.
Автор часто описує реальні події, але обігрує їх з точки зору альтернативної історії. Наприклад, ніч коротких ножів, молода гвардія, "матч смерті", взяття Севастополя і т.п.
Моє улюблене - про "матч смерті":
"5:2 — з таким рахунком наші футболісти розгромили 21 вересня на київському стадіоні «Динамо» німецьких пілотів. Цей матч мав велике політичне значення, бо німці хотіли в черговий раз довести свою декларовану зверхність, а українцям треба було вагомо заявити синьо-жовті барви на зеленім сукні стадіонів. Виграти в німців було неважко, бо за «Динамо» грали професійні футболісти, а за люфтваффе - літуни,які ганяли м'яча у вільний від бомбардувань російських міст час. Про це знали українські зверхники, але не знав Гітлер. Коли по радіо повідомили, що матч «Люфтваффе» «Динамо» закінчився з рахунком 2:5, Гітлер заверещав, як фанат московського «Спартака» в аналогічній ситуації, і закричав:
— Розстріляти всіх, розстріляти!!!
— Кого? — спитав стурбований шеф люфтваффе Герман Герінг.— Хохлів чи наших?
—Як наших? — закричав Гітлер. — Наші в чому винні? Наших —за що? Слов'ян, бидло, недолюдків цих неповноцінних, розстріляти! Всю футбольну команду!"
Багато згадок або цитат з книг, пісень, віршів, історичних документів, які органічно вплетені в текст. Деякі імена історичних постатей залишилися без змін, деякі автор видозмінив, але в них легко вгадуються справжні назви та імена.
Просто неперевершений рівень іронії в газетних статтях, в підручнику історії, у шкільному творі - достоту як писалося в савєцкому союзі, але видозмінене в контексті альтернативної історії.
Шикарна книга, шкодую, що не прочитала її в рік виходу.
July 31, 2025
Це було весело, драйвово, іронічно, парадоксально та сумно від усвідомлення того, що, як не крути, проте деякі речі залишаються і залишилися б (навіть в альтернативній історії) незмінними і є досі актуальними.
Німеччина разом з Україною та іншими країнами-союзниками перемагає і окуповує росію під час Другої світової війни та на честь цього планує провести дефіляду в москві. Головний герой Дмитро Левицький — хорунжий українського війська — якраз і збирається туди їхати, по дорозі вирішивши заскочити в рідні Чернівці.
Взагалі я купувала книжку просто так, за компанію з іншими, хай лежить-колись-прочитаю. Бо, чесно, я не люблю жанр альтернативної історії й не розуміла як таку суміш подій можна скласти в купу та написати роман. Коротше, у мене дуже скромна фантазія та письменницькі здібності, на відміну від Василя Кожелянко 👌🏻
Ця книжка складається з різних за формою та змістом текстів, які вплетені в основну сюжетну лінію про Дмитра. То розділ чисто зі шпигунського роману; то шкільний твір про сам роман Дефіляда в Москві (дуже сміялася з того, як він написаний); то розділ, що нагадує анекдот про українця, німця, молдованина і румуна, які зібралися в одному купе — говорили і пили; то любовний лист в стилі потоку свідомості, але не там то діло було 😂; то НЛО, майбутнє, професори, які виходять в астрал 🧿
Різні історичні події та особи перемішуються та порівнюються між собою не ли��е з минулого, а й із сучасності. Усе це дуже майстерно переплетено між собою та складається в захопливий роман, який дає можливість подивитися на самих себе без колоніального ярма. Що було, якби …
Читолося супер швидко і цікаво, бо не знаєш чого очікувати далі і кожен з цих розділів точно хочеться обговорити🙂↕️
Німеччина разом з Україною та іншими країнами-союзниками перемагає і окуповує росію під час Другої світової війни та на честь цього планує провести дефіляду в москві. Головний герой Дмитро Левицький — хорунжий українського війська — якраз і збирається туди їхати, по дорозі вирішивши заскочити в рідні Чернівці.
Взагалі я купувала книжку просто так, за компанію з іншими, хай лежить-колись-прочитаю. Бо, чесно, я не люблю жанр альтернативної історії й не розуміла як таку суміш подій можна скласти в купу та написати роман. Коротше, у мене дуже скромна фантазія та письменницькі здібності, на відміну від Василя Кожелянко 👌🏻
Ця книжка складається з різних за формою та змістом текстів, які вплетені в основну сюжетну лінію про Дмитра. То розділ чисто зі шпигунського роману; то шкільний твір про сам роман Дефіляда в Москві (дуже сміялася з того, як він написаний); то розділ, що нагадує анекдот про українця, німця, молдованина і румуна, які зібралися в одному купе — говорили і пили; то любовний лист в стилі потоку свідомості, але не там то діло було 😂; то НЛО, майбутнє, професори, які виходять в астрал 🧿
Різні історичні події та особи перемішуються та порівнюються між собою не ли��е з минулого, а й із сучасності. Усе це дуже майстерно переплетено між собою та складається в захопливий роман, який дає можливість подивитися на самих себе без колоніального ярма. Що було, якби …
Читолося супер швидко і цікаво, бо не знаєш чого очікувати далі і кожен з цих розділів точно хочеться обговорити🙂↕️
November 25, 2024
Людина у високому замку по-українськи. Дуже кльово, що ми обрали її для обговорення в книжковому, а ще класніше, що потім я передивилась Смерть сталіна. Книга-анекдот, яка читається швидко і тоочно зайде українцю із хорошим почуттям гумору.
May 24, 2023
Весело, але не вистачило подій, аби у мене в голові збудувалась одна чітка картинка, деякі речі хотілося б прочитати детальніше
March 8, 2024
Було б смішно якби не було сумно. Втім для 1997 року свіжо.
December 22, 2024
Коли читав це на першому чи другому курсі, то книга була вражаючим прикладом альтернативної історії. Тут є гумор, інтелект, гра із сюжетами.
Зараз це звичайний текст, який не дуже вражає. Однак у дизайні від ВСЛ цілком пасує мати на полиці.
Зараз це звичайний текст, який не дуже вражає. Однак у дизайні від ВСЛ цілком пасує мати на полиці.
March 23, 2022
2.5
Найбільше чомусь сподобалось порівняння, що Ленін — це такий росіянський фараон )
Викрадення Сталіна повеселило )
Твір українського школяра в майбутньому — досконало.
Загалом, книжка кумедна, задумка цікава, але, напевно, надто вже перебирає зі вільним стьобом на ідейному рівні.
Погоджуся із зауваженням, що подекуди бракує глибини. Писати альтісторію Другої світової — завдання непросте, зважаючи на її різноманітні й складні процеси. Тому лишилося відчуття, ніби чогось бракує.
А так прикольно. Автор точно вловив цей шарм якбитології, якби німці перемогли, а українці вибили б комуністів і побудували б свою сильну й незалежну державу. Зі Степаном Бандерою на чолі :) Але тут і криється основний момент незавершеності: у тексті бракує [гумористичного] допрацювання інших учасників війни, які дуже сильно від неї постраждали. Без цього дещо складнувато сприймати цей текст, навіть усвідомлюючи, що це стьоб.
Найбільше чомусь сподобалось порівняння, що Ленін — це такий росіянський фараон )
Викрадення Сталіна повеселило )
Твір українського школяра в майбутньому — досконало.
Загалом, книжка кумедна, задумка цікава, але, напевно, надто вже перебирає зі вільним стьобом на ідейному рівні.
Погоджуся із зауваженням, що подекуди бракує глибини. Писати альтісторію Другої світової — завдання непросте, зважаючи на її різноманітні й складні процеси. Тому лишилося відчуття, ніби чогось бракує.
А так прикольно. Автор точно вловив цей шарм якбитології, якби німці перемогли, а українці вибили б комуністів і побудували б свою сильну й незалежну державу. Зі Степаном Бандерою на чолі :) Але тут і криється основний момент незавершеності: у тексті бракує [гумористичного] допрацювання інших учасників війни, які дуже сильно від неї постраждали. Без цього дещо складнувато сприймати цей текст, навіть усвідомлюючи, що це стьоб.
April 8, 2019
Шкодую, що не прочитала цю книжку до Майдану — зараз уже багато чого збулося))) Те, що було утопічними патріотичними фантазіями, коли писалася ця культова книжка, зараз частково стає буденністю)
мені більше хотілося б розвитку сюжетної лінії. постмодернізм це звичайно цікаво, з тими уривками підручників, газет і альтернативною історією, але от герої заслуговують на більше розкриття — чому вони такі, що з ними було
мені більше хотілося б розвитку сюжетної лінії. постмодернізм це звичайно цікаво, з тими уривками підручників, газет і альтернативною історією, але от герої заслуговують на більше розкриття — чому вони такі, що з ними було
September 20, 2022
Альтернативна історія про перемогу українського війська під час Другої світової війни. Гітлер і Бандера, президент України, приймають парад на Красній площі в Москві. Тут тобі будуть НЛО, і шкільний твір учня на цю книгу, і листи, і віщий сон про справжнє майбутнє і здобуття незалежності. Короче гумористична мозаїка пост модерн і все що хочеш. Трохи сумбурно, і мені певно не вистачає знань, щоб оцінити всі дотепи, але воу.
Read
December 28, 2023Знакова книга в жанрі альтернативної історії, з гіперболізованим в усіх можливих місцях сюжетом. Як на свій час – чудовий початок для цілого жанру в нашій літературі, але зараз цікава швидше як літературознавчий артефакт, а не через свою художню цінність.
November 30, 2024
Це одне з кращого, що я читала з українського постмодернізму.
І актуальне, що капець. Особливо зараз. Особливо розділ про НЛО.
Улюблені розділи - Огляд регіональної преси, Твір учня 7 класу та Нота. Я верещала чайкою.
І актуальне, що капець. Особливо зараз. Особливо розділ про НЛО.
Улюблені розділи - Огляд регіональної преси, Твір учня 7 класу та Нота. Я верещала чайкою.
May 4, 2025
Забавно :)
June 30, 2024
Довго не брався за цю книгу, бо очікував від неї виправдання нацизму і занадто недоречного ревізіонізму в дусі того, як з цією темою працюють росіяни. Насправді ж книга виявилась іронічною та настільки ж антинацистською, як і антирадянською. Історія дуже по-постмодерному грайлива, радше жонглює якимись фактами, ніж серйозно ними оперує, постійно змінює форму, залишаючись при цьому цікавою. Якщо не думати про «Дефіляду» як про цілісну історію і змиритися з тим, що це просто мозаїка з різних стичлістичних прийомів навколо однієї теми – це принесе задоволення.
November 1, 2024
Цікава та певною мірою комедійна книжка, котра зайшла на 1 подиху. Було багато моментів які змусили посміхнутися.
Взагалі було доволі приємно прочитати про такий, хоч і трохи сюрреалістичний, проте певною мірою омріяний напрямок розвитку подій.
Сподобалося, що книжка не затягнута, висміює радянську "великодержавність" та пропаганду. Можу порадити її прочитати людям, які хочуть прочитати щось кумедне, можливо трошки моментами гротескне в смішному плані. Одностайно раджу на осінній вечір за чашкою чаю
Взагалі було доволі приємно прочитати про такий, хоч і трохи сюрреалістичний, проте певною мірою омріяний напрямок розвитку подій.
Сподобалося, що книжка не затягнута, висміює радянську "великодержавність" та пропаганду. Можу порадити її прочитати людям, які хочуть прочитати щось кумедне, можливо трошки моментами гротескне в смішному плані. Одностайно раджу на осінній вечір за чашкою чаю
February 20, 2025
По свіжих слідах напишу відгук. Якщо коротко - я в захваті. Книжка, яка через 27 років після написання, відчувається неймовірно актуальною. Такою, ніби реагує на і рефлексує вчорашні новини. Читати тільки, якщо у вас є доля самоіронії. Це важливо. Шедевр альтернативної історії, яка одночасно і комедія, і трагедія, і утопія, і фільм жахів. Одним словом - життя. Доля здорового висміювання приблизно всіх систем, включно з українським націоналізмом. Висновок, як завжди, один. Ніхто крім нас, а ще - не стати драконом.
April 2, 2024
Читаєш анотацію і думаєш, що це якась весела альтернативна історія про те як було б аби ОУН і Гітлер виграли.
А у висновку це прям гарний сакарстичний твір який через цю призму не тільки закриває такий історичний гештальт, але й висмією праву двіжуху і показує що в нас теж не все так ідеально було б і що ми не святі.
А у висновку це прям гарний сакарстичний твір який через цю призму не тільки закриває такий історичний гештальт, але й висмією праву двіжуху і показує що в нас теж не все так ідеально було б і що ми не святі.
March 30, 2025
Досить химерний текст. Такого ще не читав.
Опісля обговорення ясніше не стало, хоча й готувався до неї прочитанням кількох відгуків. Погоджуюся, що це — стьоб від першої до останньої сторінки; погоджуюся, що це може бути позитивним вивертом щодо утопій у стилі «як ми все просрали»; однак не знавець — не підкажу.
Це та сама історія, де Україна перемогла Німеччину, довела росію до розпаду, запроторила Сталіна, а Білорусь сама попросилась приєднатися до України. Та й Степан Бандера — Президент.
Щоправда, Німеччину так перемагали, що під час цього Дмитро зафанатів від Гітлера. Носить вуса і відповідну зачіску. Бачить Україну Імперією Трьох Морів, на що батько-пацифіст називає його двієчником з географії.
Сам текст хоча й не тільки випробовує людські кордони, але й перетинає їх, — написаний класно. Хоч і не люблю нелінійну оповідь здебільшого, тому бентежило чаювання Сталіна і його боязливі міркування про наближення українців, а потім зрозумів, що то було до його ув’язнення.
Дісталося також і бойовичкам: опісля справжньої чоловічої бійки (щоправда, не зрозумів, чи чиканули таки прутень ножичком, чи лише завдали шкоди йончикам) — справжні любощі примирення: в кілька підходів; фініш — на світанку під Гімн і патріотичну дикторку. Передали вітання і шкільним аналізам творів, причому зробив це сам автор на свій же твір; і всіляким переможним парадам, опісля яких треба що робити? Правильно: пити.
Боюсь уявити, яка реакція на цей текст була в 1990-х-2000-х, якщо він і нині актуальний, але при цьому може і насмішити, й змусити поміркувати, й засумувати.
Опісля обговорення ясніше не стало, хоча й готувався до неї прочитанням кількох відгуків. Погоджуюся, що це — стьоб від першої до останньої сторінки; погоджуюся, що це може бути позитивним вивертом щодо утопій у стилі «як ми все просрали»; однак не знавець — не підкажу.
Це та сама історія, де Україна перемогла Німеччину, довела росію до розпаду, запроторила Сталіна, а Білорусь сама попросилась приєднатися до України. Та й Степан Бандера — Президент.
Щоправда, Німеччину так перемагали, що під час цього Дмитро зафанатів від Гітлера. Носить вуса і відповідну зачіску. Бачить Україну Імперією Трьох Морів, на що батько-пацифіст називає його двієчником з географії.
Сам текст хоча й не тільки випробовує людські кордони, але й перетинає їх, — написаний класно. Хоч і не люблю нелінійну оповідь здебільшого, тому бентежило чаювання Сталіна і його боязливі міркування про наближення українців, а потім зрозумів, що то було до його ув’язнення.
Дісталося також і бойовичкам: опісля справжньої чоловічої бійки (щоправда, не зрозумів, чи чиканули таки прутень ножичком, чи лише завдали шкоди йончикам) — справжні любощі примирення: в кілька підходів; фініш — на світанку під Гімн і патріотичну дикторку. Передали вітання і шкільним аналізам творів, причому зробив це сам автор на свій же твір; і всіляким переможним парадам, опісля яких треба що робити? Правильно: пити.
Боюсь уявити, яка реакція на цей текст була в 1990-х-2000-х, якщо він і нині актуальний, але при цьому може і насмішити, й змусити поміркувати, й засумувати.
April 6, 2025
Альтернативна історія це доволі цікавий жанр для тексту. Хоч це перша книга в цьому жанрі з якою я ознайомився, але мені здається, що вона доволі хороший його представник.
Переможна дефіляда українського війська(і німецького звісно ж😅) по головній площі Москви в 1941 і тогорічне ж проголошення Української Держави та її незалежності з Президентом Степаном Бандерою звучить як волога мрія українця чи не так? Мені здається, що Кожелянко через іронію та історичні паралелі вказує, що ні. І проблема не в українській перемозі чи незалежності, а саме в прагненні до влади, імперії та культивації міфів про найкращу націю, що бути відвертим нам й не було історично властиво, тому це виглядає дуже смішно в книзі. В цьому тексті можна побачити якраз багато очевидних паралелей з історичною та сучасною Росією та її ідеологією. Тут «українська імперія» запроваджує всюди українську і забороняє російську, не допускає московського патріархату, не дає російським військовим мати високі чини тощо. Мені дуже сподобались такі паралелі, які вкотре нагадують, що будь-яка необмежена влада тяжіє до узурпації і зла.
Окрім того, мені здався гарним формат оповіді, бо тут окрім головної лінії, яка ведеться від українського військового хорунжого Дмитра Левицького, також є фрагменти оповіді з майбутнього через десятки років, а саме вирізки з газет, підручників або навіть шкільний твір учня щодо подій книги, що дає більш глибокий і обʼєктивний опис альтернативного світу автора.
Насправді в книзі є ще багато малих і не тільки моментів про які я міг би згадувати, але я просто коротко підсумую, що ця книжка є водночас веселим чтивом та таким над яким варто подумати проводячи паралелі з реальністю. Сміливо б радив її кожному українцю, якому цікаво дізнатися, що могло б статись в такому сценарії або ж просто розважитись.
P.S. Якщо бути чесним, то можливо б росіянам прочитання цього тексту також було б не зайвим, щоб побачити абсурдність своєї імперсько-радянської держави та ідеї через альтернативні паралелі, але маю сумніви чи це щось би змінило:)
Переможна дефіляда українського війська(і німецького звісно ж😅) по головній площі Москви в 1941 і тогорічне ж проголошення Української Держави та її незалежності з Президентом Степаном Бандерою звучить як волога мрія українця чи не так? Мені здається, що Кожелянко через іронію та історичні паралелі вказує, що ні. І проблема не в українській перемозі чи незалежності, а саме в прагненні до влади, імперії та культивації міфів про найкращу націю, що бути відвертим нам й не було історично властиво, тому це виглядає дуже смішно в книзі. В цьому тексті можна побачити якраз багато очевидних паралелей з історичною та сучасною Росією та її ідеологією. Тут «українська імперія» запроваджує всюди українську і забороняє російську, не допускає московського патріархату, не дає російським військовим мати високі чини тощо. Мені дуже сподобались такі паралелі, які вкотре нагадують, що будь-яка необмежена влада тяжіє до узурпації і зла.
Окрім того, мені здався гарним формат оповіді, бо тут окрім головної лінії, яка ведеться від українського військового хорунжого Дмитра Левицького, також є фрагменти оповіді з майбутнього через десятки років, а саме вирізки з газет, підручників або навіть шкільний твір учня щодо подій книги, що дає більш глибокий і обʼєктивний опис альтернативного світу автора.
Насправді в книзі є ще багато малих і не тільки моментів про які я міг би згадувати, але я просто коротко підсумую, що ця книжка є водночас веселим чтивом та таким над яким варто подумати проводячи паралелі з реальністю. Сміливо б радив її кожному українцю, якому цікаво дізнатися, що могло б статись в такому сценарії або ж просто розважитись.
P.S. Якщо бути чесним, то можливо б росіянам прочитання цього тексту також було б не зайвим, щоб побачити абсурдність своєї імперсько-радянської держави та ідеї через альтернативні паралелі, але маю сумніви чи це щось би змінило:)
March 1, 2025
Це було дуже смішно, саркастично та іронічно. Якщо в ці смутні часи вам хочеться промінчика світла у вигляді параду українського війська у якості переможців у москві, то вам це треба
September 23, 2017
Дуже актуальна книга в наш час - під час російської збройної агресії проти України. Роман Василя Кожелянка написаний у жанрі альтернативної історії (вперше в Україні) та показує, що сталося б, якби у 1941 році спільні німецько-українгські сили перемогли б Росію...
Мені найяскравішим та найпамятнішим видався 18 розділ "Нота" - лист Міністерства закордонних справ України міністру закордонних справ Московського царства (Російської держави). Йдеться про стурбованість стосовно антиукраїнських тенденцій серед деяких прошарків російського суспільства та рекомендації царю до виконання))) Зокрема: розколювати осередки прихильників "Російської Федерації", заборонити друкувати та копіювати листівки рязянсько-волгоградським діалектом (російською мовою) зі закликами до розчленування України заради відновлення Російської Імперії в кордонах 1913 року, закрити 1000 церков, які закликали до антикиївського сепаратизму і відмовлялися служби божі українською мовою проводити та багато іншого актуального в наш час...
Мені найяскравішим та найпамятнішим видався 18 розділ "Нота" - лист Міністерства закордонних справ України міністру закордонних справ Московського царства (Російської держави). Йдеться про стурбованість стосовно антиукраїнських тенденцій серед деяких прошарків російського суспільства та рекомендації царю до виконання))) Зокрема: розколювати осередки прихильників "Російської Федерації", заборонити друкувати та копіювати листівки рязянсько-волгоградським діалектом (російською мовою) зі закликами до розчленування України заради відновлення Російської Імперії в кордонах 1913 року, закрити 1000 церков, які закликали до антикиївського сепаратизму і відмовлялися служби божі українською мовою проводити та багато іншого актуального в наш час...
September 6, 2015
Дуже весела книжка. В наш час тотальної #зрада #всепропало #привладімудаки, ця книжка дозволяє розслабитись, пригадати, що на все у світі можна дивитись з гумором і великою долею цинізму. В книжки цікавий жанр: уявляєте, що якась відома історична подія пішла по іншому сценарію і описуєте альтерантивну реальність. В принципі, якщо теорія про нескінченну кількість паралельних світів правильна, то ваша історія, в якомусь зі світів, буде не вигадкою, а, власне, документалістикою.
Висновок: 5+. Розвеселила і розслабила. Тим більше, що раніше книжок такого жанру не читав.
Висновок: 5+. Розвеселила і розслабила. Тим більше, що раніше книжок такого жанру не читав.
December 5, 2023
Детальніше – у 17 випуску подкасту "небагатослів".
Є пара справді смішних розділів. Проте історії тут - на кількадесят сторінок. Туди додані алюзії заради гумору, але я щось пригадую, що писав подібне ще в школі. Решта твору - це просто комедійні скетчі, які лише якось побіжно торкаються сюжету. Було приємно прочитати про крах СРСР, але мистецького задоволення немає.
Є пара справді смішних розділів. Проте історії тут - на кількадесят сторінок. Туди додані алюзії заради гумору, але я щось пригадую, що писав подібне ще в школі. Решта твору - це просто комедійні скетчі, які лише якось побіжно торкаються сюжету. Було приємно прочитати про крах СРСР, але мистецького задоволення немає.
Displaying 1 - 30 of 58 reviews