[The webcomic is based on a true story. The incident occurred from July, 2007 at an Emart retail store. Temporary cashiers were fired, which caused a sit-in protest that lasted for 510 days].
Lee Soo-In has the kind of temperament where he has to do the right thing no matter what. After his discharge from the military, he has worked at a large retail market. One day, his boss orders him to fire temporary employees at the store. Lee Soo-In refuses to do so and decides to join the labor union. He and the temporary employees struggle against unfair dismissals.
Другий том «Шила» продовжує робити дивну, майже нахабну річ: перетворює південно-корейську профспілкову драму кінця дев’яностих — початку двотисячних на читання, від якого важко відірватися. Здавалося б, після першого тому ефект несподіванки мав би зникнути. Уже зрозуміло, що Чхве Ґюсок не пише суху лекцію про трудове право, а будує живу історію про людей, яких система повільно притискає до стіни. Та все одно залишається це приємне здивування: невже манхва про збори, страх перед звільненням, профспілкову організацію і корпоративну підлість справді може бути настільки напруженою? Так, може.
У другому томі конфлікт стає щільнішим. Лі Суїн уже не просто менеджер, який внутрішньо не погоджується з наказами згори. Він бачить, до чого здатне керівництво, і поступово перестає бути стороннім спостерігачем. Поруч із ним Ґу Ґошин — усе ще найяскравіша фігура цієї історії: гострий, досвідчений, без зайвої романтики, але з дуже чітким відчуттям межі, за якою починається людське приниження. Їхній союз працює через різницю характерів. Один ще вчиться чинити спротив, другий давно знає, що спротив — це не красивий жест, а виснажлива щоденна робота.
Найсильніше в цьому томі те, як автор показує нерішучість працівників. Тут немає простого поділу на сміливих і боягузів. Люди бояться не тому, що їм байдуже. Вони бояться, бо мають родини, кредити, втому, сором, звичку мовчати й надію, що біда омине саме їх. І в цьому «Шило» вкрай реалістичне.
Малюнок Чхве Ґюсока знову працює без показного блиску. Він не прикрашає реальність, а ніби відкриває її своїм чистими і акуратними лініями. Обличчя втомлені, погляди важкі, офісні простори й торгові зали тиснуть не гірше за прямі погрози. У сценах розмов відчувається напруга, у сценах колективного страху вона зростає ще більше. Ще раз переконуюся, що мені подобається його стиль, який припав до смаку ще з манхви «Поклик пекла».
Історія не просить чимось полюбити профспілкову тему. Вона просто показує людей у ситуації, де мовчання теж має ціну. А після цього вже складно лишатися байдужим. Чекаємо далі на продовження.
The comic about trying to start a union in a grocery store in South Korea continues. It's not a bad idea, but having this as a comic is SO boring. It's also difficult to follow all of the characters. I think it would work a lot better as a TV show or even prose than it does as a comic.
These books are highly informative… I like data. The story is also somewhat interesting, I didn’t know Korea had such poor work environments. Meanwhile Americans are bitching about everything. It’s a crazy comparison.
“The Awl” volume 2 continues this excellent manhwa series as the workers at the grocery store put in the work to build a union and fight back against corporate greed. It does an excellent job of showing the difficulties involved.
I’ll be picking this up as new volumes get translated into English, and I will probably buy the originals when I’m in Korea, even if I cannot read them.