What do you think?
Rate this book
Святі не вимовряють "р"
Перша книга молодого письменника Романа Чихарівського "Святі не вимовляють "Р"" складається з 20 новел, у які автор вдихнув свіжість та новітність. Незвичайний. однак легкий, стиль письменника, інтригуючий сюжет кожної новели та різка зміна подій, заявляє українському мистецькому простору не лише про молодого (16 років!!!) та перспективного автора, а і зазіхає на першопочатки нової течії в літературі.
88 pages
Published January 1, 2012
1 person is currently reading
28 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
April 19, 2024
Обожнюю Пана Романа. А прочитати книжку, яку він написав у юності, будучи ще Ромком Чихарівським - це ніби залізти всередину башти і зрозуміти, на яких підпірках вона тримається
October 17, 2023
Впевнений, що мало знайдеться таких, котрі не чули про пана Романа. Проте значно вужчому колу відоме ім’я Роман Чихарівський. А кількість тих, хто знає (а, тим більше, читав) його книги – ще менша. Мені ж пощастило: першу книжку епатажного юнака я навіть маю у своїй бібліотеці.
І я почав її читати зі справжньої розпусти (як заповідав пан Роман 🤷🏻♂️) – прямо у гарячій ванні з бульбашками. Хоча згодом повернувся до неї мало не через місяць, дочитуючи в черговій поїздці кудись.
Отож, це - перша книжка (з двох опублікованих) Романа Чихарівського, яку він написав у 16 років. Збірка з двадцяти коротеньких новел, названа за однією з них. До речі, не найкращою. Ці тексти мають дещо спільне: кожен починається з короткого епіграфа – рядків із пісні якогось популярного (чи не дуже) гурту (Хіба можна нормально жити в ненормальному світі? © К402); більшість персонажів названі на ім’я, причому неабиякі!; і нарешті – розв’язка кожної новели вкрай несподівана, останні речення дивують, приголомшують, а то й узагалі перевертають все з ніг на голову.
Письменницький стиль чітко фіксується. Роман інколи багатослівний, його авторська мова місцями пафосна, витіювата, хоча й іронічна. Ця проза, ці сюжети, які сприймаєш уже із деякою дистанцією, – продукт свого часу. Та цей час був чудовий. Попри те, що ми самі розучилися так жити. І так писати.
📜 Погляди знудьгованих студентів обціловують годинник, що висить над дверима, ігноруючи їхні прохання про прискорення приходу бажаної перерви. Такий момент несе в собі відчуття казковості, бо, напевне, кожен сподівається, що ось-ось станеться чудо… Наприклад, бамкне таємничий годинник і викладач перетвориться на шматок крейди, чи на паперовий м’ячик, яким усі захоплено почнуть кидатись. Але ж ні. 📜
А що за імена головних персонажів:
Ляр Оспрі-Сентиментальний
Оренель
Тізоль
Кастор Зеньорко
Малий Зультель
Раян Корсик
Юрко Балуцький – він же Адмірал Зю
Браун Ленгвард
Євген Кхан,
при тому, що ми зустрічаємо їх у звичних для нас декораціях. У міських парках, у потягах Укрзалізниці, в тісних однокімнатних квартирах панельок, ба, навіть в аптеці чи на концертах.
І за декораціями вигадливих сюжетів, за намаганнями вразити та ошелешити, написати перш за все красиво та захопливо, – приховані емоції самого автора, його проникливість та емпатія, імпульсивний максималізм та відчуття приреченості, що приходить йому на зміну. На мою скромну думку, це міг би бути автор глибокої та зрілої літератури. Трохи згодом.
І сподіваюся, що так воно і станеться.
📜 Вдень перекимарить, сидячи в кріслі в залі очікування на тому ж вокзалі. Купить пиріжок у якомусь вуличному кіоску, з’їсть поспіхом – голодний. Гроші порахує, заховає у внутрішню кишеню подертої куртки. Діти невимовно люблять батька, а він роздирає власну душу думками про те, що не може купити всього-всього і багато. З гостинців спромагається лише на м’ятні цукерки. Він рахує кожну копійчину. Принципово не п’є. Якщо Браун – ідеальна людина, то знайте, що ідеальні люди плачуть. Часто й багато. 📜
І я почав її читати зі справжньої розпусти (як заповідав пан Роман 🤷🏻♂️) – прямо у гарячій ванні з бульбашками. Хоча згодом повернувся до неї мало не через місяць, дочитуючи в черговій поїздці кудись.
Отож, це - перша книжка (з двох опублікованих) Романа Чихарівського, яку він написав у 16 років. Збірка з двадцяти коротеньких новел, названа за однією з них. До речі, не найкращою. Ці тексти мають дещо спільне: кожен починається з короткого епіграфа – рядків із пісні якогось популярного (чи не дуже) гурту (Хіба можна нормально жити в ненормальному світі? © К402); більшість персонажів названі на ім’я, причому неабиякі!; і нарешті – розв’язка кожної новели вкрай несподівана, останні речення дивують, приголомшують, а то й узагалі перевертають все з ніг на голову.
Письменницький стиль чітко фіксується. Роман інколи багатослівний, його авторська мова місцями пафосна, витіювата, хоча й іронічна. Ця проза, ці сюжети, які сприймаєш уже із деякою дистанцією, – продукт свого часу. Та цей час був чудовий. Попри те, що ми самі розучилися так жити. І так писати.
📜 Погляди знудьгованих студентів обціловують годинник, що висить над дверима, ігноруючи їхні прохання про прискорення приходу бажаної перерви. Такий момент несе в собі відчуття казковості, бо, напевне, кожен сподівається, що ось-ось станеться чудо… Наприклад, бамкне таємничий годинник і викладач перетвориться на шматок крейди, чи на паперовий м’ячик, яким усі захоплено почнуть кидатись. Але ж ні. 📜
А що за імена головних персонажів:
Ляр Оспрі-Сентиментальний
Оренель
Тізоль
Кастор Зеньорко
Малий Зультель
Раян Корсик
Юрко Балуцький – він же Адмірал Зю
Браун Ленгвард
Євген Кхан,
при тому, що ми зустрічаємо їх у звичних для нас декораціях. У міських парках, у потягах Укрзалізниці, в тісних однокімнатних квартирах панельок, ба, навіть в аптеці чи на концертах.
І за декораціями вигадливих сюжетів, за намаганнями вразити та ошелешити, написати перш за все красиво та захопливо, – приховані емоції самого автора, його проникливість та емпатія, імпульсивний максималізм та відчуття приреченості, що приходить йому на зміну. На мою скромну думку, це міг би бути автор глибокої та зрілої літератури. Трохи згодом.
І сподіваюся, що так воно і станеться.
📜 Вдень перекимарить, сидячи в кріслі в залі очікування на тому ж вокзалі. Купить пиріжок у якомусь вуличному кіоску, з’їсть поспіхом – голодний. Гроші порахує, заховає у внутрішню кишеню подертої куртки. Діти невимовно люблять батька, а він роздирає власну душу думками про те, що не може купити всього-всього і багато. З гостинців спромагається лише на м’ятні цукерки. Він рахує кожну копійчину. Принципово не п’є. Якщо Браун – ідеальна людина, то знайте, що ідеальні люди плачуть. Часто й багато. 📜
Read
March 30, 2025Прочитати ці історії зараз - це згадати, що вважалось «модним» і актуальним в 2010-2012 роках з погляду юної людини.
Точно посміхнулась від того, що кожна історія починалась цитатами відомих тоді українських рок гуртів, трохи ностальгії зловила
Точно посміхнулась від того, що кожна історія починалась цитатами відомих тоді українських рок гуртів, трохи ностальгії зловила
July 5, 2023
досить непогане відображення тієї доби.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews