What do you think?
Rate this book
Алла Горська. Душа українського шістдесятництва
Збірку «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва» укладено за пропозицією Вячеслава Чорновола, яку він на початку 1970-х рр. висловив у листі до Романа Корогодського «Думки щодо проспекту збірника про Аллу Горську». Як і пропонував В. Чорновіл, до збірки увійшли: епістолярна спадщина художниці 1949—1970-х рр.; заяви, скарги та звернення Алли Горської до влади; нотатки про мистецтво; щоденник; зошит А. Горської з вправами та диктантами з української мови; образотворчі, прозові і поетичні твори, пов’язані з А. Горською чи їй присвячені; реєстр творів А. Горської, складений нею; фотографії, репродукції творів А. Горської; огляд бібліографії; спогади сина та друзів. Використано друковані джерела та архівні матеріали, що зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ).
712 pages, Hardcover
Published November 1, 2015
1 person is currently reading
22 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
October 21, 2021
найтепліше, що читала. отак: відкриваєш, читаєш ну рядків від сили три, і одразу хочеться зайти у вайбер і відправити тату якийсь в однаковій мірі милий і дурнуватий стікер.
November 11, 2020
Алла, Аллочка, Горличка. Совість, душа й мотор шістдесятництва.
Висока, з пишною білявою шевелюрою, дивакувато одягнута. Не скупилася на лайку й палила сигарети.
Якщо вона вже чимось захоплювалась, чи обурювалась то це було дійсно видно.
Яскрава і запальна у всьому.
Завжди у вирі подій. Де треба підпис в підтримку, де треба допомога фінансова, переночувати чи дрова привезти, чи цілу машину з продуктами підігнати.
«…доконечна у виявах почуттів, незалежна й нестримна – в любові, дружбі, і в нелюбові, щедра й весела, зажурливо-усміхнена і допитлива, наївна й мудра.» (Лесь Танюк)
Вона дуже горіла всім, що робила. Як в мистецтві, так і в допомозі друзям.
Бурхливо реагувала на несправедливість, особливо що до інших. Хоч і сама була в немилості.
Її ім’я викреслювали з авторства, її роботи нищили, зі спілки художників виключили.
28 листопада 1970 року, Аллу Горську знайшли вбитою в льоху її свекра у Василькові.
Через декілька днів знайшли труп свекра на на залізничних коліях.
Справу закрито – свекор вбив невістку і покінчив життям.
(За версією КДБ, в яку ніхто не повірив, звичайно ж).
Чомусь, КДБ вирішили не просто засудити Аллу, або відправити в заслання, як багатьох інших. Чомусь, вони вирішили позбутися її. Та ще й в такий страшний спосіб.
Можливо, в такий спосіб КДБ залякувало інших…
Спочатку Симоненко, потім Горська.
Не подіяло.
Початок 70-х – масові арешти й знову смерті.
Книга трішки хаотично структурована, але в ній багато цікавої інформації.
Листування Алли, її нотатки, щоденники, тексти скарг, фотографії творчості, а також сімейні фото, творчість присвячена Аллі й багато спогадів її друзів.
Висока, з пишною білявою шевелюрою, дивакувато одягнута. Не скупилася на лайку й палила сигарети.
Якщо вона вже чимось захоплювалась, чи обурювалась то це було дійсно видно.
Яскрава і запальна у всьому.
Завжди у вирі подій. Де треба підпис в підтримку, де треба допомога фінансова, переночувати чи дрова привезти, чи цілу машину з продуктами підігнати.
«…доконечна у виявах почуттів, незалежна й нестримна – в любові, дружбі, і в нелюбові, щедра й весела, зажурливо-усміхнена і допитлива, наївна й мудра.» (Лесь Танюк)
Вона дуже горіла всім, що робила. Як в мистецтві, так і в допомозі друзям.
Бурхливо реагувала на несправедливість, особливо що до інших. Хоч і сама була в немилості.
Її ім’я викреслювали з авторства, її роботи нищили, зі спілки художників виключили.
28 листопада 1970 року, Аллу Горську знайшли вбитою в льоху її свекра у Василькові.
Через декілька днів знайшли труп свекра на на залізничних коліях.
Справу закрито – свекор вбив невістку і покінчив життям.
(За версією КДБ, в яку ніхто не повірив, звичайно ж).
Чомусь, КДБ вирішили не просто засудити Аллу, або відправити в заслання, як багатьох інших. Чомусь, вони вирішили позбутися її. Та ще й в такий страшний спосіб.
Можливо, в такий спосіб КДБ залякувало інших…
Спочатку Симоненко, потім Горська.
Не подіяло.
Початок 70-х – масові арешти й знову смерті.
Книга трішки хаотично структурована, але в ній багато цікавої інформації.
Листування Алли, її нотатки, щоденники, тексти скарг, фотографії творчості, а також сімейні фото, творчість присвячена Аллі й багато спогадів її друзів.
February 20, 2016
Дещо хаотична через таке собі "зворотнє впорядкування", звісно, менш цікава, ніж цілісні спогади Жиленко чи Григоренка. Але без постаті Горської пазл українських дисидентів-шістдесятників до купи не складеться.
***
UPD. 20.02.2016
Cпершу таке видання було задумане ще В’ячеславом Чорноволом невдовзі після трагічної смерті художниці. І то не просто задумана як ідея, на початку 1970-х В. Чорновіл у листі до Р. Корогодського обмірковує наповнення такого видання й представляє повний і логічний план-проспект, котрим можна було б послуговуватися без жодних змін. Допитливий читач може ознайомитися з ним наприкінці смолоскипівської книжки. Звісно, у той час про "офіційне" видання такого штибу не могло бути й мови, Чорноволу йшлося про самвидав, і якби не арешти 1972 року, то цілком ймовірно, збірник таки з'явився би ще тоді і зазнав долі багатьох "проектів" самвидаву: був переданий на Захід і виданий тим самим "Смолоскипом" вже як «тамвидав» багато років тому. Але сталося так, як сталося.
Книжка, про яку говоримо, багато в чому відповідає тому плану-проспекту. У ній теж уміщене листування Горської, нотатки про мистецтво та щоденники, зошит з управами з української мови і «листування» з радянською владою (заяви, скарги, листи-протести), присвячені їй поезії та спогади друзів, а також репродукції творів. Окрім цього, додано кілька статей щодо розслідування справи вбивства Горської, перегляд її на початку 1990-х, відкритий лист Олексія Зарецького до Президента України Віктора Ющенка щодо поновлення розслідування у 2005 році, тощо.
Книжка відкривається коротким вступним словом упорядниці, відразу за яким – листування– з батьком, чоловіком, сином, друзями Надією Світличною, Опанасом Заливахою, Лесем Танюком, Григорієм Захарченком тощо. Листування, як виглядає, не повне, між листами тривалі перерви і часто це листи в один бік. Вочевидь, не так багато листів збереглося, а деякі так ніколи й не дійшли до адресата і відомі нам тільки тому, що відправник про всяк випадок залишав собі чернетку, доволі поширена ситуація, коли йдеться про переписку дисидентів. Листи Алли до друзів безпосередні і щирі, переповнені ніжно-пестливими звертаннями: ластівко, Заливашенько, серденько, сонечко, Надійко, дівча, дівчисько – експресивними зворотами, алюзіями та асоціаціями, а часто – відвертим і гострим словом з приводу чи то побаченого, чи то зробленого. Так, у листі до Світличної пам’ятник герою соціалістичної праці Артему названо не інакше, як «пришльопкою»: «Артем на тлі неба панує над краєвидом. Не зв’язаний зі скелею, не вийшов з неї, пришльопка» (ст. 124).
Окремо також вміщено корпус листів друзів Алли до інших адресатів, в яких ідеться про неї, та які відіграють роль своєрідних прижиттєвих спогадів.
Варті уваги матеріали, які В’ячеслав Чорновіл у своєму проспекті називає «громадсько-політичним» напрямком діяльності Горської. Це листи-протести до прокуратури з приводу допиту в КДБ, процесів над Ярославом Гевричем та самим Чорноволом, а також до партії, керівництва Спілки художників тощо. Ці тексти – з тих, за які в радянський час можна було «нарватися», хоч нині вони виглядають доволі-таки безневинними. І Горська таки «нарвалася». Не тільки цим, також своїми листами політв’язням, постійною допомогою родинам репресованих, спілкуванням зі щойно випущеними колишніми упівцями. Її не арештували й не посадили, мабуть, тільки тому, що, як пише у своїх спогадах Данило Шумук, «такої великою тюрми, у якій вмістилася б Алла Горська, не було» (ст. 666).
Смерть Алли Горської стала для кола шістдесятників великим потрясінням. Це видно як з численних уміщених у смолоскипівському збірнику листів, спогадів, промов, і врешті присвячених їй віршів, так і з інших шістдесятницьких спогадів. Ані тоді, ані тепер ніхто особливо не вірив у офіційну версію, представлену радянськими слідчими. Здавалося б, що після проголошення незалежності, а особливо після Помаранчевої революції настав час для повторного розслідування справи Горської, навіть якщо термін її давності минув. Натомість Олексій Зарецький у статті «Злочин без строку давності» наводить цитату з «відписки» прокуратури на заходи щодо поновлення розслідування: справи «санкції яких містять позбавлення волі на строк більше 10 років, зберігаються протягом 20 років з дня прийняття рішення про закриття кримінальної справи. У зв’язку з тим, що з часу закриття вказаної кримінальної справи пройшло більше 34 років, вона, як така, що підлягає знищенню, направлена на утилізацію» (ст. 547). Отак просто. Не архів, не база нерозкритих справ, навіть не КДБістьське «совершенно секретно» – просто утилізація. У сучасний вік інтернету, в якому ніяка інформація не зникає, це звучить не просто незрозуміло, це звучить направду підозріло. Бо навіть справи репресовиних у 30-х роках можна прочитати в архіві СБУ. А тут – «на утилізацію».
Врешті, має збірник і певні вади. Передусім, йому бракує доброї, вичерпної біографії художниці. Вміщена наприкінці коротка біографія з ключовими датами та стаття упорядниці (чомусь не на початку, а на ст. 417) виглядають недостатніми. Можливо, для людей, котрі мали щастя знати Аллу Горську за життя, це не так важливо, але для молодшого покоління, а також для тих, хто не цікавиться спеціально феноменом українського шістдесятництва, така біографія багато чого би пояснила й систематизувала. Окрім того, впадає у вічі так би мовити «зворотне» впорядкування: спершу листи, а вже потім документи самої Алли Горської та стаття упорядниці, а спогади й статті мають дещо хаотичний порядок. Утім, ці вади не невиправні, і ніяк не применшують ваги самого факту появи цієї чудової книжки.
Моє, оригінал тут: http://litcentr.in.ua/blog/2016-02-16-87
***
UPD. 20.02.2016
Cпершу таке видання було задумане ще В’ячеславом Чорноволом невдовзі після трагічної смерті художниці. І то не просто задумана як ідея, на початку 1970-х В. Чорновіл у листі до Р. Корогодського обмірковує наповнення такого видання й представляє повний і логічний план-проспект, котрим можна було б послуговуватися без жодних змін. Допитливий читач може ознайомитися з ним наприкінці смолоскипівської книжки. Звісно, у той час про "офіційне" видання такого штибу не могло бути й мови, Чорноволу йшлося про самвидав, і якби не арешти 1972 року, то цілком ймовірно, збірник таки з'явився би ще тоді і зазнав долі багатьох "проектів" самвидаву: був переданий на Захід і виданий тим самим "Смолоскипом" вже як «тамвидав» багато років тому. Але сталося так, як сталося.
Книжка, про яку говоримо, багато в чому відповідає тому плану-проспекту. У ній теж уміщене листування Горської, нотатки про мистецтво та щоденники, зошит з управами з української мови і «листування» з радянською владою (заяви, скарги, листи-протести), присвячені їй поезії та спогади друзів, а також репродукції творів. Окрім цього, додано кілька статей щодо розслідування справи вбивства Горської, перегляд її на початку 1990-х, відкритий лист Олексія Зарецького до Президента України Віктора Ющенка щодо поновлення розслідування у 2005 році, тощо.
Книжка відкривається коротким вступним словом упорядниці, відразу за яким – листування– з батьком, чоловіком, сином, друзями Надією Світличною, Опанасом Заливахою, Лесем Танюком, Григорієм Захарченком тощо. Листування, як виглядає, не повне, між листами тривалі перерви і часто це листи в один бік. Вочевидь, не так багато листів збереглося, а деякі так ніколи й не дійшли до адресата і відомі нам тільки тому, що відправник про всяк випадок залишав собі чернетку, доволі поширена ситуація, коли йдеться про переписку дисидентів. Листи Алли до друзів безпосередні і щирі, переповнені ніжно-пестливими звертаннями: ластівко, Заливашенько, серденько, сонечко, Надійко, дівча, дівчисько – експресивними зворотами, алюзіями та асоціаціями, а часто – відвертим і гострим словом з приводу чи то побаченого, чи то зробленого. Так, у листі до Світличної пам’ятник герою соціалістичної праці Артему названо не інакше, як «пришльопкою»: «Артем на тлі неба панує над краєвидом. Не зв’язаний зі скелею, не вийшов з неї, пришльопка» (ст. 124).
Окремо також вміщено корпус листів друзів Алли до інших адресатів, в яких ідеться про неї, та які відіграють роль своєрідних прижиттєвих спогадів.
Варті уваги матеріали, які В’ячеслав Чорновіл у своєму проспекті називає «громадсько-політичним» напрямком діяльності Горської. Це листи-протести до прокуратури з приводу допиту в КДБ, процесів над Ярославом Гевричем та самим Чорноволом, а також до партії, керівництва Спілки художників тощо. Ці тексти – з тих, за які в радянський час можна було «нарватися», хоч нині вони виглядають доволі-таки безневинними. І Горська таки «нарвалася». Не тільки цим, також своїми листами політв’язням, постійною допомогою родинам репресованих, спілкуванням зі щойно випущеними колишніми упівцями. Її не арештували й не посадили, мабуть, тільки тому, що, як пише у своїх спогадах Данило Шумук, «такої великою тюрми, у якій вмістилася б Алла Горська, не було» (ст. 666).
Смерть Алли Горської стала для кола шістдесятників великим потрясінням. Це видно як з численних уміщених у смолоскипівському збірнику листів, спогадів, промов, і врешті присвячених їй віршів, так і з інших шістдесятницьких спогадів. Ані тоді, ані тепер ніхто особливо не вірив у офіційну версію, представлену радянськими слідчими. Здавалося б, що після проголошення незалежності, а особливо після Помаранчевої революції настав час для повторного розслідування справи Горської, навіть якщо термін її давності минув. Натомість Олексій Зарецький у статті «Злочин без строку давності» наводить цитату з «відписки» прокуратури на заходи щодо поновлення розслідування: справи «санкції яких містять позбавлення волі на строк більше 10 років, зберігаються протягом 20 років з дня прийняття рішення про закриття кримінальної справи. У зв’язку з тим, що з часу закриття вказаної кримінальної справи пройшло більше 34 років, вона, як така, що підлягає знищенню, направлена на утилізацію» (ст. 547). Отак просто. Не архів, не база нерозкритих справ, навіть не КДБістьське «совершенно секретно» – просто утилізація. У сучасний вік інтернету, в якому ніяка інформація не зникає, це звучить не просто незрозуміло, це звучить направду підозріло. Бо навіть справи репресовиних у 30-х роках можна прочитати в архіві СБУ. А тут – «на утилізацію».
Врешті, має збірник і певні вади. Передусім, йому бракує доброї, вичерпної біографії художниці. Вміщена наприкінці коротка біографія з ключовими датами та стаття упорядниці (чомусь не на початку, а на ст. 417) виглядають недостатніми. Можливо, для людей, котрі мали щастя знати Аллу Горську за життя, це не так важливо, але для молодшого покоління, а також для тих, хто не цікавиться спеціально феноменом українського шістдесятництва, така біографія багато чого би пояснила й систематизувала. Окрім того, впадає у вічі так би мовити «зворотне» впорядкування: спершу листи, а вже потім документи самої Алли Горської та стаття упорядниці, а спогади й статті мають дещо хаотичний порядок. Утім, ці вади не невиправні, і ніяк не применшують ваги самого факту появи цієї чудової книжки.
Моє, оригінал тут: http://litcentr.in.ua/blog/2016-02-16-87
July 30, 2023
Документальна збірка про Аллу Горську - непересічну мисткиню. За допомогою її листів та листів її знайомих до неї проглядається образ Алли: талановитої, сильної духом, Людини перш за все. Після прочитання відчуваєш ніби особисто знайома з Горською, так тепло про неї відгукувались її сучасники. Якщо хочете більше і краще дізнатись про Аллу - то рекомендую неспішно знайомитись з цією книгою. Після прочитання залишається теплий сум та злість від несправедливісті долі.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews