What do you think?
Rate this book
Акваріум
«Акваріум» -то справжній шок навіть для найвибагливішого читача...«Ці раби, яких я виховав, ніколи вже не зможуть стати людьми», - свідчить передсмертна записка власника акваріума Олеся Шенколюка. Щоправда, це не такий акваріум, який ми звикли бачити на полицях у кімнатах чи на вітринах зоомагазинів. В акваріумі головного героя мешкають... дорослі люди, зменшені в десятки разів за допомогою медичного препарату. Вимушені виживати, ці напівлюди-напіврибки продовжують існувати за законами суспільства: їдять, сплять, розмножуються... Тимчасом господар акваріума проводить на них досліди і встановлює свої закони у створеному владною рукою божевільного соціумі. Соціумі, що складається не з людей - з біомаси, не здатної мислити, самостійно приймати рішення й висловлювати свою думку. Де навіть вибір політичної партії залежить від господаря, а не викликаний власними думками псевдогромадянина. Фантастика? Звичайно.Та чи не зустрінемо ми на сторінках цієї книжки знайомі обличчя?
144 pages, Hardcover
Published January 1, 2015
42 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
September 7, 2022
«Акваріум»
Автор Олексій Чупа
Видавництво Vivat, 2015
⠀
Жахлива антиутопія:
⠀
«Моє ім‘я - Олесь Шенколюк. Мені п‘ятдесят шість років. Вітатися з тобою, бажати доброго дня, ранку або вечора я не буду. Я тебе ненавиджу - ким би ти не був, чим би не займався і де би не жив. Ненавиджу хоча б за те, що ти це слухаєш і усвідомлюєш, - а значить, належиш до тварин, які себе називають людьми…»
⠀
Що трапиться, якщо вчений-маніяк отримає в руки сироватку невідомого призначення та вирішить випробувати її на людині?
⠀
«… я дивився на неї довго і ні про що не думав. Зараз вона нагадувала мені жука ще більше, ніж перед тим, тільки от тепер не викликала огиди, лише замилування. Звісно, я розумів, що це ненадовго, і скоро, якщо вона, звісно, виживе після цього, мені набридне спостерігати за нею і захочеться інших розваг.»
⠀
В що перетвориться людина, яка має безмежну владу над іншими людьми?
⠀
Лиха, безкомпромісна та песимістична!
⠀
Раджу любителям антиутопій та української сучасної літератури.
⠀
Про книжку:
⠀
«"Акваріум" - то справжній шок навіть для найвибагливішого читача... "Ці раби, яких я виховав, ніколи вже не зможуть стати людьми", - свідчить передсмертна записка власника акваріума Олеся Шенколюка. Щоправда, це не такий акваріум, який ми звикли бачити на полицях у кімнатах чи на вітринах зоомагазинів. В акваріумі головного героя мешкають... дорослі люди, зменшені в десятки разів за допомогою медичного препарату. Вимушені виживати, ці напівлюди-напіврибки продовжують існувати за законами суспільства: їдять, сплять, розмножуються... Тимчасом господар акваріума проводить на них досліди і встановлює свої закони у створеному владною рукою божевільному соціумі. Соціумі, що складається не з людей - з біомаси, не здатної мислити, самостійно приймати рішення й висловлювати свою думку. Де навіть вибір політичної партії залежить від господаря, а не викликаний власними думками псевдогромадянина. Фантастика? Звичайно. Та чи не зустрінемо ми на сторінках цієї книжки знайомі обличчя?»
⠀
#примхливачитака
Автор Олексій Чупа
Видавництво Vivat, 2015
⠀
Жахлива антиутопія:
⠀
«Моє ім‘я - Олесь Шенколюк. Мені п‘ятдесят шість років. Вітатися з тобою, бажати доброго дня, ранку або вечора я не буду. Я тебе ненавиджу - ким би ти не був, чим би не займався і де би не жив. Ненавиджу хоча б за те, що ти це слухаєш і усвідомлюєш, - а значить, належиш до тварин, які себе називають людьми…»
⠀
Що трапиться, якщо вчений-маніяк отримає в руки сироватку невідомого призначення та вирішить випробувати її на людині?
⠀
«… я дивився на неї довго і ні про що не думав. Зараз вона нагадувала мені жука ще більше, ніж перед тим, тільки от тепер не викликала огиди, лише замилування. Звісно, я розумів, що це ненадовго, і скоро, якщо вона, звісно, виживе після цього, мені набридне спостерігати за нею і захочеться інших розваг.»
⠀
В що перетвориться людина, яка має безмежну владу над іншими людьми?
⠀
Лиха, безкомпромісна та песимістична!
⠀
Раджу любителям антиутопій та української сучасної літератури.
⠀
Про книжку:
⠀
«"Акваріум" - то справжній шок навіть для найвибагливішого читача... "Ці раби, яких я виховав, ніколи вже не зможуть стати людьми", - свідчить передсмертна записка власника акваріума Олеся Шенколюка. Щоправда, це не такий акваріум, який ми звикли бачити на полицях у кімнатах чи на вітринах зоомагазинів. В акваріумі головного героя мешкають... дорослі люди, зменшені в десятки разів за допомогою медичного препарату. Вимушені виживати, ці напівлюди-напіврибки продовжують існувати за законами суспільства: їдять, сплять, розмножуються... Тимчасом господар акваріума проводить на них досліди і встановлює свої закони у створеному владною рукою божевільному соціумі. Соціумі, що складається не з людей - з біомаси, не здатної мислити, самостійно приймати рішення й висловлювати свою думку. Де навіть вибір політичної партії залежить від господаря, а не викликаний власними думками псевдогромадянина. Фантастика? Звичайно. Та чи не зустрінемо ми на сторінках цієї книжки знайомі обличчя?»
⠀
#примхливачитака
March 31, 2017
"Акваріум" — друга книга Олексія Чупи, яка потрапила мені до рук. Першою була "10 слів про Вітчизну. І стільки ж про любов", читаючи яку я мимохіть відзначила об’єктивне і чесне сприйняття автором українців як нації і громадян — без надмірного замилування чи знецінення. Цей же роман-антиутопія тільки підтвердив моє тодішнє враження.
Книга про нас — у різних сенсах цього слова. Про нас на Майдані (точніше, на Майданах, бо у романі згадується їх кілька), про нас на кухнях, про нас біля влади і про нас у великому акваріумі під назвою "країна Україна".
Головних героїв тут двоє: наратор, що розповідає історію про те, як він слухає випадково куплену касету, і голос із касети — чоловік-дослідник-маніяк (я б так його назвала), що розповідає свою історію. Відповідно, історій теж дві — реальна й фантастично-утопічна. Але Олексій Чупа їх поєднує так, що читач починає розуміти: насправді історія одна, просто трошки різними є розміри й межі акваріума, у якому вариться суспільство, народжуються й існують людці, з’являються та гинуть лідери, яким обов’язково хтось управляє, а часом просто грається, яке потребує ідола чи кумира, щоб поклонятися йому, щоб ненавидіти і щоб вимагати чогось, і яке зрештою деградує й зникає. Чи ж не ми готові підставити свої плечі й скласти голови та життя, аби хтось сміливий та сильний зміг зробити те, на що більшість не здатна? І чи ж не ми в разі його невдачі швидко забуваємо того, кого вчора носили на руках? Чи не ми ненавидимо руку, що нас годує, за те, що залежимо від того годування? І чи не ми вимагаємо при цьому продовжувати годувати нас, бо ж самі не здатні здобути харчів? І хто ж, як не ми, прагне вирватися за межі свого акваріума тільки для того, щоб бути не тут, не розуміючи, що ж робитиме там, в іншому світі?
Таких питань автор ставить багато. На деякі відповідає сам, з приводу інших розмірковують його герої, ще якісь залишаються для читача. А крім того, у читача ще залишається враження хорошої, глибокої, гарно написаної книги.
Книга про нас — у різних сенсах цього слова. Про нас на Майдані (точніше, на Майданах, бо у романі згадується їх кілька), про нас на кухнях, про нас біля влади і про нас у великому акваріумі під назвою "країна Україна".
Головних героїв тут двоє: наратор, що розповідає історію про те, як він слухає випадково куплену касету, і голос із касети — чоловік-дослідник-маніяк (я б так його назвала), що розповідає свою історію. Відповідно, історій теж дві — реальна й фантастично-утопічна. Але Олексій Чупа їх поєднує так, що читач починає розуміти: насправді історія одна, просто трошки різними є розміри й межі акваріума, у якому вариться суспільство, народжуються й існують людці, з’являються та гинуть лідери, яким обов’язково хтось управляє, а часом просто грається, яке потребує ідола чи кумира, щоб поклонятися йому, щоб ненавидіти і щоб вимагати чогось, і яке зрештою деградує й зникає. Чи ж не ми готові підставити свої плечі й скласти голови та життя, аби хтось сміливий та сильний зміг зробити те, на що більшість не здатна? І чи ж не ми в разі його невдачі швидко забуваємо того, кого вчора носили на руках? Чи не ми ненавидимо руку, що нас годує, за те, що залежимо від того годування? І чи не ми вимагаємо при цьому продовжувати годувати нас, бо ж самі не здатні здобути харчів? І хто ж, як не ми, прагне вирватися за межі свого акваріума тільки для того, щоб бути не тут, не розуміючи, що ж робитиме там, в іншому світі?
Таких питань автор ставить багато. На деякі відповідає сам, з приводу інших розмірковують його герої, ще якісь залишаються для читача. А крім того, у читача ще залишається враження хорошої, глибокої, гарно написаної книги.
April 29, 2025
Книга про жорстокість та авторитарність. Про те, на що здатні люди, які отримують безмежну владу, про збочене розуміння справедливості, про ненависть, яка руйнує людину зсередини. Книга-нагадування про те, що деякі люди, бажаючи зберегти владу, не зупиняються ні перед чим.
Найкраще з сучасної української литератури за останні кілька років.
Найкраще з сучасної української литератури за останні кілька років.
July 15, 2018
Легка українська антиутопія. Легка не в сенсі лайтового жанру, а в незначному ступені зміненості світу, створеного Олексієм Чупою у своєму творі. Ніби та ж сама Україна, яка після родпаду Радянського Союзу розвивалась суто в найкращих традиціях "тіньового" Донбасу. Ключові тези роману - лиха сторона людини, соціопатія, рабство.
June 25, 2022
A Ukrainian sci-fi dystopia about an experimental totalitarian society? Sure, let’s try it!
On second thought: nope. Thanks, but no thanks.
This is a short book, and I read it in just a couple of days, but it still felt like a huge waste of time (not because I spent too much time with it but because it was still not worthy).
If it were an essay written as homework for some creative assignment by a 14-year-old schoolboy, I would say (enthusiastically) “Very good! Keep it up and you can become a good writer or a brilliant journalist maybe!” However, it is not something that should be written by an adult person and, of course, not something that deserves publication in print…
The beginning looks promising, but the more you read, the more hollow and senseless it becomes (especially when the author tries to draw some political parallels looking at the “external society” with our real historical/political events). The book did not irritate me or something; it was just very useless. It is well-written stylistically, and yet you discover with disappointment how little the author can offer semantically.
I wanted to try another book by Олексій Чупа as well, but after this one, I decided against staying with the author any longer.
On second thought: nope. Thanks, but no thanks.
This is a short book, and I read it in just a couple of days, but it still felt like a huge waste of time (not because I spent too much time with it but because it was still not worthy).
If it were an essay written as homework for some creative assignment by a 14-year-old schoolboy, I would say (enthusiastically) “Very good! Keep it up and you can become a good writer or a brilliant journalist maybe!” However, it is not something that should be written by an adult person and, of course, not something that deserves publication in print…
The beginning looks promising, but the more you read, the more hollow and senseless it becomes (especially when the author tries to draw some political parallels looking at the “external society” with our real historical/political events). The book did not irritate me or something; it was just very useless. It is well-written stylistically, and yet you discover with disappointment how little the author can offer semantically.
I wanted to try another book by Олексій Чупа as well, but after this one, I decided against staying with the author any longer.
March 6, 2016
Досить темна, песимістична критка сучасного українського суспілства, побудована через псигологічний трилер у якому "божевільний геній" створює власну тоталітарну "державу" шляхом зменьшення людей до розміру сірникової коробки і заселення їх у великий акваріум.
Соціальна критика автора подекуди настільки влучна, що стає трохи моторошно. У книжці достатньо філософії, історичного аналізу, але все це загорнуто у цікавий неординарний сюжет із незабутьнім головним героєм та швидким розвитком подій через який буде важко покласти книжку недочитавши (і для цього не буде потреби, адже вона досить коротка.)
Я б радила книгу тим хто любить читати психологічні трилери, усякого роду філосовськи аналізи, та книги про історію/суспільство України. Не раджу читати тим хто хоче чогось легенького та життєрадісного, бо тут такого ви точно не знайдете.
Соціальна критика автора подекуди настільки влучна, що стає трохи моторошно. У книжці достатньо філософії, історичного аналізу, але все це загорнуто у цікавий неординарний сюжет із незабутьнім головним героєм та швидким розвитком подій через який буде важко покласти книжку недочитавши (і для цього не буде потреби, адже вона досить коротка.)
Я б радила книгу тим хто любить читати психологічні трилери, усякого роду філосовськи аналізи, та книги про історію/суспільство України. Не раджу читати тим хто хоче чогось легенького та життєрадісного, бо тут такого ви точно не знайдете.
May 21, 2018
Перегорнувши останню сторінку роману «Акваріум», читач, який звик розділяти емоції та переживання літературного героя, опиниться в непростій ситуації. Засуджувати? Співпереживати? Ненавидіти? Зневажати? Співчувати?
Антиутопія в усій її красі… Читаючи цю книгу несамохіть згадуються твори Орвела «1984» чи Замятіна «Ми». І все ж таки це зовсім інша історія. Історія, яка викличе неоднозначне сприйняття, місцями навіть відразу.
Основний сюжет розкриває розповідь такого собі Олеся Шенколюка, записана на аудіокасети. Шенколюк – тиран, маніяк, якому приносять задоволення страждання інших, відчуття власної безкарності та всемогутності. Його розповідь розпочинається словами: «…Я тебе ненавиджу – ким би ти не був, чим би не займався і де би не жив. Ненавиджу хоча б за те, що ти це слухаєш і усвідомлюєш, – а значить, належиш до тварин, які себе називають людьми…». І ось ця людина, з усією своєю зненавистю, отримує доступ до незвичайного препарату, який дає йому необмежену владу. Завдяки цьому препарату він створює сус��ільство істот, для яких є божеством і водночас тираном. Шенколюку здається, що створені ним напівлюди-напіврибки, які проживають в акваріумі, – це звичайнісінька біомаса, здатна тільки їсти, спати та розмножуватись. Він в усьому нав’язує їм власну волю, втілюючи свої божевільні бажання, відмовляючи в особистому виборі і навіть у праві на будь-які зародки особистої думки. Та, як давно відомо, проти кожного тирана рано чи пізно виникають повстання. Ось і піддослідні Шенколюка з часом починають проявляти ознаки самоорганізації та опору.
Життя в акваріумі та його оцінка з боку Олеся Шенколюка місцями перериваються розповідями іншого героя – звичайного молодого українського хлопця, навіть ім’я якого автор називає лише наприкінці книги. Можливо для того, щоб підкреслити – перед нами пересічна людина, яка живе своїми власними емоціями й яку зовсім не цікавлять справи зовнішнього світу. Життя ніби проходить стороною і до нього простій людині зовсім немає діла. Чи рідко так думає кожен з нас: а що я вирішую в державі, в світі…? А якщо нічого, то навіщо перейматись, проти чогось протестувати, когось захищати? Нехай усе іде, як іде, адже ми все одно нічого не можемо змінити. Іноді до такої думки приходить не одна-двоє людей, а цілий народ. Тоді й з’являються тирани, для яких люди стають просто маленькими жучками, а їхні життя нічого не вартими.
Невеличка за обсягом книжка охоплює історію України від розпаду СРСР до Євромайдану, тобто більше 20 років. Ми були свідками подій принаймні останніх років, тож страшно звучать слова: «В кожному слові, рухові, жестові людей в автозакові я бачив, що ми всього лиш маленькі залякані жучки, заявлені новоявленою диктатурою. Ми всього лише жучки, час від часу здатні до опору і спроможні на жорстокість, якої стане хіба що на те, щоб покалічити кількох своїх кривдників».
У вступі до книги український літературознавець Ростислав Семків подає цікаве власне розшифрування прізвища автора: «Ч = чорнуха; У = убивства та інші «ужаси»; П = пофігізм; А = антиутопія». Мабуть це можна назвати і основою самого роману «Акваріум». Та все ж він відштовхує і притягує, і точно не залишить байдужими. І закінчення: «Схоже, мене разом з іншими всього лише пересадили з одного акваріума в інший – більш просторий».
Суперечливі відчуття, суперечливі думки, суперечливі враження… А ви прочитайте, щоб сформувати власну думку!
Антиутопія в усій її красі… Читаючи цю книгу несамохіть згадуються твори Орвела «1984» чи Замятіна «Ми». І все ж таки це зовсім інша історія. Історія, яка викличе неоднозначне сприйняття, місцями навіть відразу.
Основний сюжет розкриває розповідь такого собі Олеся Шенколюка, записана на аудіокасети. Шенколюк – тиран, маніяк, якому приносять задоволення страждання інших, відчуття власної безкарності та всемогутності. Його розповідь розпочинається словами: «…Я тебе ненавиджу – ким би ти не був, чим би не займався і де би не жив. Ненавиджу хоча б за те, що ти це слухаєш і усвідомлюєш, – а значить, належиш до тварин, які себе називають людьми…». І ось ця людина, з усією своєю зненавистю, отримує доступ до незвичайного препарату, який дає йому необмежену владу. Завдяки цьому препарату він створює сус��ільство істот, для яких є божеством і водночас тираном. Шенколюку здається, що створені ним напівлюди-напіврибки, які проживають в акваріумі, – це звичайнісінька біомаса, здатна тільки їсти, спати та розмножуватись. Він в усьому нав’язує їм власну волю, втілюючи свої божевільні бажання, відмовляючи в особистому виборі і навіть у праві на будь-які зародки особистої думки. Та, як давно відомо, проти кожного тирана рано чи пізно виникають повстання. Ось і піддослідні Шенколюка з часом починають проявляти ознаки самоорганізації та опору.
Життя в акваріумі та його оцінка з боку Олеся Шенколюка місцями перериваються розповідями іншого героя – звичайного молодого українського хлопця, навіть ім’я якого автор називає лише наприкінці книги. Можливо для того, щоб підкреслити – перед нами пересічна людина, яка живе своїми власними емоціями й яку зовсім не цікавлять справи зовнішнього світу. Життя ніби проходить стороною і до нього простій людині зовсім немає діла. Чи рідко так думає кожен з нас: а що я вирішую в державі, в світі…? А якщо нічого, то навіщо перейматись, проти чогось протестувати, когось захищати? Нехай усе іде, як іде, адже ми все одно нічого не можемо змінити. Іноді до такої думки приходить не одна-двоє людей, а цілий народ. Тоді й з’являються тирани, для яких люди стають просто маленькими жучками, а їхні життя нічого не вартими.
Невеличка за обсягом книжка охоплює історію України від розпаду СРСР до Євромайдану, тобто більше 20 років. Ми були свідками подій принаймні останніх років, тож страшно звучать слова: «В кожному слові, рухові, жестові людей в автозакові я бачив, що ми всього лиш маленькі залякані жучки, заявлені новоявленою диктатурою. Ми всього лише жучки, час від часу здатні до опору і спроможні на жорстокість, якої стане хіба що на те, щоб покалічити кількох своїх кривдників».
У вступі до книги український літературознавець Ростислав Семків подає цікаве власне розшифрування прізвища автора: «Ч = чорнуха; У = убивства та інші «ужаси»; П = пофігізм; А = антиутопія». Мабуть це можна назвати і основою самого роману «Акваріум». Та все ж він відштовхує і притягує, і точно не залишить байдужими. І закінчення: «Схоже, мене разом з іншими всього лише пересадили з одного акваріума в інший – більш просторий».
Суперечливі відчуття, суперечливі думки, суперечливі враження… А ви прочитайте, щоб сформувати власну думку!
February 13, 2023
Анотація просто прекрасна. Ти читаєш її та смакуєш наперед: акваріум, мікроскопічні люди, ілюзія вибору, тиранія їх господаря та все-все-все. Де це все? Я уявляла мікроскопічний світ, який буде копією нашого, і ці людці не знатимуть про це. Коли головному герою потрапила в руки касета, я сподівалась, що він виявиться одним з цих людців і все навколо нього - несправжнє. Ах, розбиті поламані надії. Ні, я не кажу, що все мало бути так, як я кажу, і твір поганий, тому що все не так. А проте, особисто для мене він був цікавим, поки не поламав цих надій. Все надто простіше. Всі погані та бридкі.
Оцей наш герой - він млявий, невиразний, ніякий. Герой-антагоніст, той збочинець і маніяк - він просто дивовижно сформована, різнобічна особистість напроти нього. Мені незрозуміло, чому наш герой не викинув касету з перших слів, які з неї почув. Ніхто не буде слухати таку бридню. А якщо послухає, то не повірить. Розмірковування цього юного патріота - якісь мляві й чужі. Я не почула за ними українського духу. Можливо, в той час він був інакший, виглядав інакше, відчувався інакше, тому його так важко розпізнати?
Україна та акваріум. Ви не переконаєте мене, що Україна - це акваріум, а українці - рибки. Мені здається, саме основна ідея, задумка і псує для мене твір. Намагання поєднати антиутопію з реальним станом речей: отак ми давимо всіх, хто пробує втекти, а отак ми випускаємо загони смерті, щоб нагнати страху, і щоб від страху ніхто рипнутись не посмів. І прозоро так скажемо, що це не про рибок і не про тих мікроскопічних людців. Гм... Скажімо, алюзії Орвелла значно майстерніші.
"Ці раби, яких я виховав, вже ніколи не стануть людьми". Та ну? Це чарівна штучка "редуктин" знищила в них все людське, а не виховання нашого збоченця-маніяка. Не треба присвоювати чужі заслуги. І нехай цей добродій збочений до кісток, божевільний, тиранічний, бездушний, егоцентричний - і все це йому можна, бо він же поганець-антагоніст - але це єдиний прописаний персонаж на всю книгу! Герой-протагоніст - пусте місце. Україна - не акваріум. Це все.
Оцінка 7/10
Оцей наш герой - він млявий, невиразний, ніякий. Герой-антагоніст, той збочинець і маніяк - він просто дивовижно сформована, різнобічна особистість напроти нього. Мені незрозуміло, чому наш герой не викинув касету з перших слів, які з неї почув. Ніхто не буде слухати таку бридню. А якщо послухає, то не повірить. Розмірковування цього юного патріота - якісь мляві й чужі. Я не почула за ними українського духу. Можливо, в той час він був інакший, виглядав інакше, відчувався інакше, тому його так важко розпізнати?
Україна та акваріум. Ви не переконаєте мене, що Україна - це акваріум, а українці - рибки. Мені здається, саме основна ідея, задумка і псує для мене твір. Намагання поєднати антиутопію з реальним станом речей: отак ми давимо всіх, хто пробує втекти, а отак ми випускаємо загони смерті, щоб нагнати страху, і щоб від страху ніхто рипнутись не посмів. І прозоро так скажемо, що це не про рибок і не про тих мікроскопічних людців. Гм... Скажімо, алюзії Орвелла значно майстерніші.
"Ці раби, яких я виховав, вже ніколи не стануть людьми". Та ну? Це чарівна штучка "редуктин" знищила в них все людське, а не виховання нашого збоченця-маніяка. Не треба присвоювати чужі заслуги. І нехай цей добродій збочений до кісток, божевільний, тиранічний, бездушний, егоцентричний - і все це йому можна, бо він же поганець-антагоніст - але це єдиний прописаний персонаж на всю книгу! Герой-протагоніст - пусте місце. Україна - не акваріум. Це все.
Оцінка 7/10
May 24, 2020
Це другий твір Олексія Чупи, який я читаю (перший - "Бомжі Донбасу") і вже можу сказати що мені подобається його розмах. Обидва епічні, з пластами реальностей. Я не дуже в'їхала в стосунки психопата і його дружини і що сталося, що йому її настільки не жаль, хоча можу здогадатися з певних натяків, але ж хотілося б якусь винагороду за свою уважність і здогадливість, якесь підтвердження.
Отримала задоволення від певних образів, як двометровий портрет Сталіна, який затуляє сонце люденяткам. Читати в цілому досить неприємно, але захопливо. Я б сказала, що це цілком в дусі Гакслі чи Орвела в контексті сучасної української реальності, тільки трохи кривавіше, але все таки в "Акваріумі" більше наслідування, ніж якихось оригінальних ідей. Ну і сама назва мене трохи розчарувала. Акваріум все ж це щось про воду, але там він використовується зовсім для іншого. Тераріум теж не зовсім підходить. Оскільки це центральний образ, то називати як попало це якась недбалість.
Отримала задоволення від певних образів, як двометровий портрет Сталіна, який затуляє сонце люденяткам. Читати в цілому досить неприємно, але захопливо. Я б сказала, що це цілком в дусі Гакслі чи Орвела в контексті сучасної української реальності, тільки трохи кривавіше, але все таки в "Акваріумі" більше наслідування, ніж якихось оригінальних ідей. Ну і сама назва мене трохи розчарувала. Акваріум все ж це щось про воду, але там він використовується зовсім для іншого. Тераріум теж не зовсім підходить. Оскільки це центральний образ, то називати як попало це якась недбалість.
June 20, 2019
Олексій Чупа написав складну книгу.
⠀
⠀⠀Її відстороненість і повна адекватність при цьому вражають.
⠀
⠀⠀Коли читаєш, а час від часу відриваєш погляд від сторінок, щоб переосмислити прочитане.
⠀
⠀⠀Коли відчуваєш: щось не те.
⠀
⠀⠀Відбуваються страшні речі, нелюдські експерименти, а все це подається настільки відсторонено, нормально, в паралелі з реальним життям, що починаєш думати: що ж є справжнім акваріумом?
⠀
⠀⠀Оповідачеві випадково трапляється касета, на якій записано історію такого собі Шенколюка: мізантропа, соціопата, котрий відкрив загадкову речовину — редуктин. Вона зменшує людей не лише фізично, але вбиває їхню людську сутність, перетворює в комах. Заґуґліть анотацію, якщо вас інтригує початок: це лише вершина айсберга!
⠀
⠀⠀Бо насправді в акваріумі перебувають обидва герої! Не лише скажений напівввчений, котрий вирощує в банці людей (а ті в свою чергу трансформуються своє тваринне існування в подобу суспільства). В акваріумі перебуває і наш герой, і всі, кому пощастило бути молодими в дев'яностих. Та хіба зараз — інакше?
⠀
⠀⠀Лаконічний, динамічний роман з філософсько-політичним підтекстом та елементами антиутопії — здолати його ви зможете за кілька годин, тому сміливо можете брати в дорогу. Та приготуйтесь до зустрічі з ненавистю, кров'ю і болісною правдою, не поспішайте аналізувати цей роман лише з точки зору сюжету.
Вдивляйтесь в обидві історії, а потім озирніться: а ви не в акваріумі?
⠀
⠀⠀Її відстороненість і повна адекватність при цьому вражають.
⠀
⠀⠀Коли читаєш, а час від часу відриваєш погляд від сторінок, щоб переосмислити прочитане.
⠀
⠀⠀Коли відчуваєш: щось не те.
⠀
⠀⠀Відбуваються страшні речі, нелюдські експерименти, а все це подається настільки відсторонено, нормально, в паралелі з реальним життям, що починаєш думати: що ж є справжнім акваріумом?
⠀
⠀⠀Оповідачеві випадково трапляється касета, на якій записано історію такого собі Шенколюка: мізантропа, соціопата, котрий відкрив загадкову речовину — редуктин. Вона зменшує людей не лише фізично, але вбиває їхню людську сутність, перетворює в комах. Заґуґліть анотацію, якщо вас інтригує початок: це лише вершина айсберга!
⠀
⠀⠀Бо насправді в акваріумі перебувають обидва герої! Не лише скажений напівввчений, котрий вирощує в банці людей (а ті в свою чергу трансформуються своє тваринне існування в подобу суспільства). В акваріумі перебуває і наш герой, і всі, кому пощастило бути молодими в дев'яностих. Та хіба зараз — інакше?
⠀
⠀⠀Лаконічний, динамічний роман з філософсько-політичним підтекстом та елементами антиутопії — здолати його ви зможете за кілька годин, тому сміливо можете брати в дорогу. Та приготуйтесь до зустрічі з ненавистю, кров'ю і болісною правдою, не поспішайте аналізувати цей роман лише з точки зору сюжету.
Вдивляйтесь в обидві історії, а потім озирніться: а ви не в акваріумі?
May 4, 2025
Це книга не дозволяла полишити читання до самого кінця - таке буває не так щоб дуже часто! Тут є і відсилання до відомих нам політичних подій в Україні, чимало різних алегорій, трохи філософії, і навіть трохи чорнухи - але вона органічно лягає в цю історію. Це дуже крутий твір, де є над чим подумати після прочитання. Я нічого подібного не читав, одним словом.
Дуже шкода, що її не перевидають. Якби мені про неї не розказали і не дали почитати, я би не знав про існування цього шедевру.
Дуже шкода, що її не перевидають. Якби мені про неї не розказали і не дали почитати, я би не знав про існування цього шедевру.
May 4, 2022
Твір- виклик. Виклик спокою та захищеності. Випадкова зустріч з незнайомцем, що може призвести до трагічного фіналу. Хворобливий та маніакальний внутрішній світ головного героя, що виливається у таку ж жахливу дійсність.
March 25, 2023
3,5 ⭐
"Схоже, мене разом з іншими всього лише пересадили з одного акваріума в інший – більш просторий".
"Схоже, мене разом з іншими всього лише пересадили з одного акваріума в інший – більш просторий".
April 21, 2023
Фааак, дочитав, треба видихнути. Антиутопія, сцука.
April 8, 2020
Купувала наосліп, думала, це буде збірка поезій Чупи. Натомість отримала дуже добру історію. Моторошну, правдоподібну, захоплюючу. Першу третину книги читала в звичайному режимі, залишок - не відривалася від книги.
February 5, 2024
🔷Про сюжет
Усередині вересня 2011 року, знайшовши у власній квартирі старий магнітофон, головний герой йде на барахолку, щоб придбати декілька касет. На одній із них, замість ранніх записів гурту Nirvana, був голос 56-річного Олеся Шенколюка🎶
І так оповідач почав слухати сповідь зухвалого, грубого, нахабного, безпардонного чоловіка👴
Його історія почалася уже далекого 1991 року. Він – працівник науково-дослідного центру, в якому розробляють біологічну зброю. Але! Організацію закривають.
За прикладом інших Шенколюк вкрав невелику валізу, де була сотня ампул із прозорою речовиною – редуктином (він сам її так пізніше назвав).
*Reductiо в перекладі з латини означає зменшення😉
Залишивши квартиру в центрі, Олесь із дружиною оселяються в будинку на околиці. Саме тут будні та вихідні стають для нього одноманітними, жінка починає йому набридати. Єдиною радістю для нього стає знущання з неї.
Одної ночі, згадавши про ампули, він наважується зробити укол дружині.
Із цього починається масштабний експеримент Олеся Шенколюкка: він
🔹спостерігає за процесом зменшення
🔹визначає години активності та сну
🔹досліджує смаки у їжі
🔹перевіряє розумові здібності
🔹і… майструє житло – акваріум.
Тиран усвідомив, що має ще 99 ампул і має ідею😱
🔷Про враження
Ой... Мене бісили як оповідач, так і слухач...
1⃣Тиран Шенколюк із його всемогутністю (із редуктином й акваріумом може й має право на все) та аморальністю (відчуває себе молодим, коли поб'є дружину чи обізве її мішком м'яса, гідким хробаком, горою жиру, чорним жуком, велетенською діжкою).
2⃣І слухач із його слабкодухістю (не подобається, але я продовжую слухати запис) та дивним захопленням діями чоловіка з касети (захотілося навіть побачити, який він на вигляд).
❗️Але книги ж мають хвилювати, викликати емоції☺
А скільки в романі натяків на події, які відбувалися в незалежній Україні 🇺🇦
P.S. Роман поділений на 2 частини, які мають такі ж назви, що й сторони касети: Side A та Side B📼
📚🍫КНИЖКОВА СМАКОТА, або УЛЮБЛЕНІ ЦИТАТИ 📚📝
📝 Дитяча пам'ять тримає і погане, й хороше, тоді як дорослі хороше часто забувають
📝 Слабкі характером люди - мов хамелеони. Вони швидко і добровільно переймають колір, звучання та й взагалі головні зовнішні ознаки середовища, в якому їм судилось опинитися. Так, слабохарактерні діти в школі стають надто м'якими або жорстокими, так, в університеті вони стають відповідальними або ж незібраними. Так, вийшовши в доросле життя, вони стають безголосими, халявними й непотрібними - усе в найкращих традиціях нашого оточення...
📝 Людям притаманно вороже ставитися до всього чужого
📝 Це справжній талант - передавати словами явища так, щоб їх відразу було видно.
📝 Живій істоті властиво чинити опір лише тоді, коли є що втрачати
📝 Спільнота, більшість представників якої чогось боїться, ніколи і нічого не досягне
📝 Я завжди боялася людей, які ось так, від поганого настрою чи ще гірше - з власного бажання, можуть серйозно поміняти ставлення до близької людини, вміють абстрагуватися від реальності та всього, що ця реальність містить. Завжди боявся тих, хто вміє жити подвійним життям, хто легко знімає і вдягає маски. Тих, хто залежно від ситуації вміє витягати з себе іншу свою сутність і при цьому не відчуває найменших докорів сумління за те, перебуває в стані постійного намагання надурити дійсність. Я ненавиджу їх, вони мені не огидні, це просто страх перед тим, що хтось може бути байдужим до всього, що відбувається, - хоча би одним зі своїх облич. Щось є в цьому нелюдське.
Усередині вересня 2011 року, знайшовши у власній квартирі старий магнітофон, головний герой йде на барахолку, щоб придбати декілька касет. На одній із них, замість ранніх записів гурту Nirvana, був голос 56-річного Олеся Шенколюка🎶
І так оповідач почав слухати сповідь зухвалого, грубого, нахабного, безпардонного чоловіка👴
Його історія почалася уже далекого 1991 року. Він – працівник науково-дослідного центру, в якому розробляють біологічну зброю. Але! Організацію закривають.
За прикладом інших Шенколюк вкрав невелику валізу, де була сотня ампул із прозорою речовиною – редуктином (він сам її так пізніше назвав).
*Reductiо в перекладі з латини означає зменшення😉
Залишивши квартиру в центрі, Олесь із дружиною оселяються в будинку на околиці. Саме тут будні та вихідні стають для нього одноманітними, жінка починає йому набридати. Єдиною радістю для нього стає знущання з неї.
Одної ночі, згадавши про ампули, він наважується зробити укол дружині.
Із цього починається масштабний експеримент Олеся Шенколюкка: він
🔹спостерігає за процесом зменшення
🔹визначає години активності та сну
🔹досліджує смаки у їжі
🔹перевіряє розумові здібності
🔹і… майструє житло – акваріум.
Тиран усвідомив, що має ще 99 ампул і має ідею😱
🔷Про враження
Ой... Мене бісили як оповідач, так і слухач...
1⃣Тиран Шенколюк із його всемогутністю (із редуктином й акваріумом може й має право на все) та аморальністю (відчуває себе молодим, коли поб'є дружину чи обізве її мішком м'яса, гідким хробаком, горою жиру, чорним жуком, велетенською діжкою).
2⃣І слухач із його слабкодухістю (не подобається, але я продовжую слухати запис) та дивним захопленням діями чоловіка з касети (захотілося навіть побачити, який він на вигляд).
❗️Але книги ж мають хвилювати, викликати емоції☺
А скільки в романі натяків на події, які відбувалися в незалежній Україні 🇺🇦
P.S. Роман поділений на 2 частини, які мають такі ж назви, що й сторони касети: Side A та Side B📼
📚🍫КНИЖКОВА СМАКОТА, або УЛЮБЛЕНІ ЦИТАТИ 📚📝
📝 Дитяча пам'ять тримає і погане, й хороше, тоді як дорослі хороше часто забувають
📝 Слабкі характером люди - мов хамелеони. Вони швидко і добровільно переймають колір, звучання та й взагалі головні зовнішні ознаки середовища, в якому їм судилось опинитися. Так, слабохарактерні діти в школі стають надто м'якими або жорстокими, так, в університеті вони стають відповідальними або ж незібраними. Так, вийшовши в доросле життя, вони стають безголосими, халявними й непотрібними - усе в найкращих традиціях нашого оточення...
📝 Людям притаманно вороже ставитися до всього чужого
📝 Це справжній талант - передавати словами явища так, щоб їх відразу було видно.
📝 Живій істоті властиво чинити опір лише тоді, коли є що втрачати
📝 Спільнота, більшість представників якої чогось боїться, ніколи і нічого не досягне
📝 Я завжди боялася людей, які ось так, від поганого настрою чи ще гірше - з власного бажання, можуть серйозно поміняти ставлення до близької людини, вміють абстрагуватися від реальності та всього, що ця реальність містить. Завжди боявся тих, хто вміє жити подвійним життям, хто легко знімає і вдягає маски. Тих, хто залежно від ситуації вміє витягати з себе іншу свою сутність і при цьому не відчуває найменших докорів сумління за те, перебуває в стані постійного намагання надурити дійсність. Я ненавиджу їх, вони мені не огидні, це просто страх перед тим, що хтось може бути байдужим до всього, що відбувається, - хоча би одним зі своїх облич. Щось є в цьому нелюдське.
October 6, 2023
Одна з найбільш прямолінійних антиутопій, що я читав, і в цьому одночасно є свої плюси і мінуси.
З одного боку, однозначно зрозуміло, що хотів сказати автор, дуже чітко переданий його погляд на минулий та сучасний стан суспільства, розвиток та еволюцію диктатури і т.д.
З іншого боку, інколи складається враження, що автор думає, що його читачів треба годувати з чайної ложечки, перед тим ретельно все розжувавши. Здебільшого коментарі персонажа, що знаходить щоденники, як на мене, зайві.
Але загалом цікава ідея і непогана її реалізація.
З одного боку, однозначно зрозуміло, що хотів сказати автор, дуже чітко переданий його погляд на минулий та сучасний стан суспільства, розвиток та еволюцію диктатури і т.д.
З іншого боку, інколи складається враження, що автор думає, що його читачів треба годувати з чайної ложечки, перед тим ретельно все розжувавши. Здебільшого коментарі персонажа, що знаходить щоденники, як на мене, зайві.
Але загалом цікава ідея і непогана її реалізація.
December 28, 2023
Автор пише добре, прочитала швидко, але то одноразова подія, бо книга дуже... бентежна.
Не очікувала такого кардинально иншого після "Вишня і Я".
Не очікувала такого кардинально иншого після "Вишня і Я".
Displaying 1 - 18 of 18 reviews