What do you think?
Rate this book
140 децибелів тиші
В автомобільній аварії юний музикант Сергій втрачає не тільки батьків, сестричку, але й слух. Він мусить навчитися по-новому спілкуватися з ровесниками в інтернаті, подолати зневіру і відчай, аби важка втрата не вбила в ньому повністю бажання жити. А також – вирватися зі злочинного кола і врятувати названу сестру від лиха...
128 pages, Hardcover
First published January 1, 2015
30 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 15 of 15 reviews
December 16, 2017
Який сенс писати книжку про проблеми інвалідів і закінчувати її тим, як інваліди дивовижним чином одужують, наче це єдиний можливий варіант хепі-енду?
February 22, 2016
Ми їх не бачимо, але вони потребують нашої допомоги...
Якось так склалось, що наша країна завжди була чужою для особливих людей, точніше тих, хто потребує особливої уваги та підтримки. Очевидно, пішло все ще з Союзу, коли усім показували, що в СССР все прекрасно, люди щасливі і задоволені життям. Скажіть, ви колись помічали у радянських будовах пандуси? Ні, не ті "підйоми" під 90 градусів до ліфта, які ніби то пристосовувались для мам з візочками, а нормальні пандуси? Правильно, не бачили. Не було їх і до театрів, музеїв, адмінприміщень. В ДБНах того часу навіть й не згадувались про такі об*єкти. Думаєте тому, що візочників не було? Були, особливо після Афганістану, але влада воліла не показувати їх. Буди людиною з особливими потребами - соромно. Тож їх ховали і не давали змогу нормально жити.
І справа не лише у візочниках. Тільки зараз ми почали бачити де не де написи шрифтом Брайля, в містах почали з*являтись метрономи. А для людей, які живуть у тиші, як головний герой книги, Сергій, й досі мало що є в містах... Направду, телебачення не виділяє кошти на сурдопереклад, навіть в цервках такі люди не можуть слухати проповідей, адже просто не чують...
Але на них - не зважають. В кращому випадку діти, які ще малюками мають вади слуху, потрапляють до інтернатів, де й навчаються. Іноді здобувають професію, але й продовжують жити у своєму середовищі, серед таких же нечуючих...
Книга "140 децибелів тиші", як ніколи актуальна. І хоч автор намагється зробити її позитивною, але кожна сторінка просто кричить болем і нерозумінням...
"- І що... що далі буде з тими всіма дітьми?
- Та... насправді - нічого хорошого. Розподілять по інтернатах для неповносправних. З часом хтось не витримає, знову втече й пристане до іншої банди. Або створить власну, послуговуючись досвідом, здобутим у Глухаря. А тих, хто залишиться в інтернаті, через кілька років примусово виставлять за двері, залишивши наодинці з байдужим світом. Ну та про це вам, у принцип, теж добре відомо. Одному із сотні пощастить, якщо вдасться поступити вчитись на зубного техніка чи й навіть педагога. Хтось стане хорошим муляром-штукатором чи монтажиком і непогано зароблятиме на ремонтах квартир. Когось за державно квотою візьмуть на якусь некваліфіковану роботу. А всі інші підуть жебрати і спиватись під парканом від розпачу та безнадії..."
Книга отримала відзнаку BBC-2015, в номінації дитяча книга року. І дійсно, я б хотіла, щоб її прочитали діти. Щоб вони, бачивши на вулиці тих, хто спілкується мовою жестів, не глузували, а хотіли допомогти. Щоб хтось з них захотів вивчити хоча б дактиль, аби колись допомогти придбати квиток у касі, чи пояснити, як дійти до того, чи іншого місця.
Насправді, коли я вчилась у школі ми читали купу нудоття, а потім ще обговорювали "щохотівсказатиавтор". Це нова література, написана тут і тепер, автором, якому можна надіслати мейл і запитати, що ж він хотів сказати, хоча насправді, він усе сказав у книзі... То чому такі твори не включають у шкільну програму?
Ще одна важлива тема, яку підняли у книзі - це жебрацтво. Точніше бізнес, який будуть на каліках і ромах. Зараз сюди долучились ще й "псевдоблагодійніфондики", представники яких заполонили маршрутки та вулиці.
"Зрештою, Глухарю навіть вигідно було, щоб діти мали хворобливий вигляд. Тоді люди їх ще більше жаліють і грошей дають більше. А ще Сергій був переконаний, що ті люди не набагато кращі за бандита Санька-Глухаря, адже ніхто з них не зупиняє дітей, не запитує, де їхні батьки, звідки вони, чому самі ходять по вагонах і просять милостиню. Лише похапцем всунуть у простягнуту руку гривню чи дві і відводять погляд. Ніби відкуповуються грошима, щоб ті каліки швидше пройшли і не псували своїм видом гармонію навколишнього світу. Ну, хіба ще подумки попросять Бога, щоб така біда оминула їх та їхні родини. А через дві хвилини вже забудуть про нещасних..."
Я вірю, що в Україні таки з*явиться культура благодійництва і люди свідомо жертвуватимуть кошти тим, хто цього потребує. Але не кинувши кілька гривень невідькому, а перерахувавши гроші фонду, який допомагає тим, чи іншим людям, показує чим займається і оприлюднює абсолютно всі фінансові звіти. Але нашим людям поки до цього далеко...
Направду книга неймовірно зачепила. Здається, така коротка історія хлопчика, який втратив слух та його бажання допомогти маленькій дівчинці, але... Книга - це ціла історія проблем нашої держави і сотні питань без відповідей...
Хотілося б, щоб історію Сергійка прочитав хтось там, "на горі" і подумав, як допомогти таким, як він!
Якось так склалось, що наша країна завжди була чужою для особливих людей, точніше тих, хто потребує особливої уваги та підтримки. Очевидно, пішло все ще з Союзу, коли усім показували, що в СССР все прекрасно, люди щасливі і задоволені життям. Скажіть, ви колись помічали у радянських будовах пандуси? Ні, не ті "підйоми" під 90 градусів до ліфта, які ніби то пристосовувались для мам з візочками, а нормальні пандуси? Правильно, не бачили. Не було їх і до театрів, музеїв, адмінприміщень. В ДБНах того часу навіть й не згадувались про такі об*єкти. Думаєте тому, що візочників не було? Були, особливо після Афганістану, але влада воліла не показувати їх. Буди людиною з особливими потребами - соромно. Тож їх ховали і не давали змогу нормально жити.
І справа не лише у візочниках. Тільки зараз ми почали бачити де не де написи шрифтом Брайля, в містах почали з*являтись метрономи. А для людей, які живуть у тиші, як головний герой книги, Сергій, й досі мало що є в містах... Направду, телебачення не виділяє кошти на сурдопереклад, навіть в цервках такі люди не можуть слухати проповідей, адже просто не чують...
Але на них - не зважають. В кращому випадку діти, які ще малюками мають вади слуху, потрапляють до інтернатів, де й навчаються. Іноді здобувають професію, але й продовжують жити у своєму середовищі, серед таких же нечуючих...
Книга "140 децибелів тиші", як ніколи актуальна. І хоч автор намагється зробити її позитивною, але кожна сторінка просто кричить болем і нерозумінням...
"- І що... що далі буде з тими всіма дітьми?
- Та... насправді - нічого хорошого. Розподілять по інтернатах для неповносправних. З часом хтось не витримає, знову втече й пристане до іншої банди. Або створить власну, послуговуючись досвідом, здобутим у Глухаря. А тих, хто залишиться в інтернаті, через кілька років примусово виставлять за двері, залишивши наодинці з байдужим світом. Ну та про це вам, у принцип, теж добре відомо. Одному із сотні пощастить, якщо вдасться поступити вчитись на зубного техніка чи й навіть педагога. Хтось стане хорошим муляром-штукатором чи монтажиком і непогано зароблятиме на ремонтах квартир. Когось за державно квотою візьмуть на якусь некваліфіковану роботу. А всі інші підуть жебрати і спиватись під парканом від розпачу та безнадії..."
Книга отримала відзнаку BBC-2015, в номінації дитяча книга року. І дійсно, я б хотіла, щоб її прочитали діти. Щоб вони, бачивши на вулиці тих, хто спілкується мовою жестів, не глузували, а хотіли допомогти. Щоб хтось з них захотів вивчити хоча б дактиль, аби колись допомогти придбати квиток у касі, чи пояснити, як дійти до того, чи іншого місця.
Насправді, коли я вчилась у школі ми читали купу нудоття, а потім ще обговорювали "щохотівсказатиавтор". Це нова література, написана тут і тепер, автором, якому можна надіслати мейл і запитати, що ж він хотів сказати, хоча насправді, він усе сказав у книзі... То чому такі твори не включають у шкільну програму?
Ще одна важлива тема, яку підняли у книзі - це жебрацтво. Точніше бізнес, який будуть на каліках і ромах. Зараз сюди долучились ще й "псевдоблагодійніфондики", представники яких заполонили маршрутки та вулиці.
"Зрештою, Глухарю навіть вигідно було, щоб діти мали хворобливий вигляд. Тоді люди їх ще більше жаліють і грошей дають більше. А ще Сергій був переконаний, що ті люди не набагато кращі за бандита Санька-Глухаря, адже ніхто з них не зупиняє дітей, не запитує, де їхні батьки, звідки вони, чому самі ходять по вагонах і просять милостиню. Лише похапцем всунуть у простягнуту руку гривню чи дві і відводять погляд. Ніби відкуповуються грошима, щоб ті каліки швидше пройшли і не псували своїм видом гармонію навколишнього світу. Ну, хіба ще подумки попросять Бога, щоб така біда оминула їх та їхні родини. А через дві хвилини вже забудуть про нещасних..."
Я вірю, що в Україні таки з*явиться культура благодійництва і люди свідомо жертвуватимуть кошти тим, хто цього потребує. Але не кинувши кілька гривень невідькому, а перерахувавши гроші фонду, який допомагає тим, чи іншим людям, показує чим займається і оприлюднює абсолютно всі фінансові звіти. Але нашим людям поки до цього далеко...
Направду книга неймовірно зачепила. Здається, така коротка історія хлопчика, який втратив слух та його бажання допомогти маленькій дівчинці, але... Книга - це ціла історія проблем нашої держави і сотні питань без відповідей...
Хотілося б, щоб історію Сергійка прочитав хтось там, "на горі" і подумав, як допомогти таким, як він!
August 29, 2021
140 децибелів тиші. Андрій Бачинський
Чесно, складно писати відгук на цю книжку.
140 децибелів – рівень звуку, при якому людське тіло не витримує і людина глухне...
Головний герой хлопець підліткого віку Сергій, єдиний з сім'ї, вижив в катастрофі, яка сталася з вини водія, який порушив правила дорожнього руху. Більше того, внаслідок аварії, він втратив слух, музичний слух. І опинився в школі-інтернаті, та й взагалі зовсім іншому світі, різко відмінному від того, в якому живе більшість людей.
Реалії з життя дітей з порушеннями слуху, і загалом тих, які відрізняються чимось від загалу.
Жебракування дітей, кришування міліцією цього явища – чому і як так стається.
Майже безвихідне становище людей, які мають інвалідність, та їхня непристосованість до життя поза межами спеціалізованих шкіл і наскільки важливо показати, що можливості все ж таки є.
Неблагополучна сім'я і наслідки людської байдужості.
Але разом з тим, показано, що є світло в кінці тунелю і світ не без добрих людей.
Всі ці теми автор підіймає в своїй книжці.
Як на мене, вона дуже доросла, і теми, які автор підіймає, важливі, хоч і подано все трохи спрощено. Але ж і книжка дитячо-підліткова.
І трошки про термінологію.
Хотілося б щоб вона була інакшою, бо оці "діти-інваліди", "каліки", "фізичні вади" і т.д. ну дуже вже ріжуть око.
Книжка видана в 2015 році і з того часу те, як говорити про людей/дітей, я яких є та чи інша форма інвалідності, багато в чому змінилося, хоч ще й досі проскакують не надто приємні шаблони.
⠀
Інстаграм #lvivyanochka_про_книги
Чесно, складно писати відгук на цю книжку.
140 децибелів – рівень звуку, при якому людське тіло не витримує і людина глухне...
Головний герой хлопець підліткого віку Сергій, єдиний з сім'ї, вижив в катастрофі, яка сталася з вини водія, який порушив правила дорожнього руху. Більше того, внаслідок аварії, він втратив слух, музичний слух. І опинився в школі-інтернаті, та й взагалі зовсім іншому світі, різко відмінному від того, в якому живе більшість людей.
Реалії з життя дітей з порушеннями слуху, і загалом тих, які відрізняються чимось від загалу.
Жебракування дітей, кришування міліцією цього явища – чому і як так стається.
Майже безвихідне становище людей, які мають інвалідність, та їхня непристосованість до життя поза межами спеціалізованих шкіл і наскільки важливо показати, що можливості все ж таки є.
Неблагополучна сім'я і наслідки людської байдужості.
Але разом з тим, показано, що є світло в кінці тунелю і світ не без добрих людей.
Всі ці теми автор підіймає в своїй книжці.
Як на мене, вона дуже доросла, і теми, які автор підіймає, важливі, хоч і подано все трохи спрощено. Але ж і книжка дитячо-підліткова.
І трошки про термінологію.
Хотілося б щоб вона була інакшою, бо оці "діти-інваліди", "каліки", "фізичні вади" і т.д. ну дуже вже ріжуть око.
Книжка видана в 2015 році і з того часу те, як говорити про людей/дітей, я яких є та чи інша форма інвалідності, багато в чому змінилося, хоч ще й досі проскакують не надто приємні шаблони.
⠀
Інстаграм #lvivyanochka_про_книги
January 14, 2025
Цю книжку треба заново редагувати, а «гепі-енд» в кінці то взагалі жесть🥲 Читала, щоб побачити, яка в нашій літературі репрезентація людей з порушенням слуху. Спойлер: ніяка.
March 5, 2020
Історія про обдарованого хлопчика Сергійка могла б закінчитись щасливо. Батьки музиканти покладають великі надії на свого єдиного сина. Вкладають в нього всю свою любов і знання. Нажаль, в житті все відбувається не так як ми плануємо.
Можливо збіг обставин,можливо випадковість, але страшна трагедія забрала батьків і зробила хлопчика неповноцінним. Після лікарні хлопчика переводять в інтернат. Перебування в закладі і здоровій дитині не в радість. Дитині з втратою слуху і в депресивному стані важко в десятки разів більше. Одне тішило, що завжди є люди, які вміють втішити, знайти підхід і дати свою частинку любові.
В будинок інтернат потрапляє дівчинка. Доля теж повелася з нею жорстоко. Двоє діток знайли один в одному затишок і розраду. І все було б добре, якби знову не спрацювало правило:" Людина планує, а хтось вище сміється.."
З Сергійком відбуважться банато різних пригод. Він зустрічає різних людей. Нажаль в такому маленькому віці хлопчик побачив несправедливість, життя безхатченків, корупцію і зло. На щастя на кожному шляху йому зустрічалися люди із добрим серцем, які готові були пожертвувати собою заради щастя інших.
Можливо комусь історія видасться із присмаком казки. Мені вона сподобалась. Я розповіла її своїм дітям. Вона вчить нас, що в житті потрібно допомагати людям, які цього потребують.
Можливо збіг обставин,можливо випадковість, але страшна трагедія забрала батьків і зробила хлопчика неповноцінним. Після лікарні хлопчика переводять в інтернат. Перебування в закладі і здоровій дитині не в радість. Дитині з втратою слуху і в депресивному стані важко в десятки разів більше. Одне тішило, що завжди є люди, які вміють втішити, знайти підхід і дати свою частинку любові.
В будинок інтернат потрапляє дівчинка. Доля теж повелася з нею жорстоко. Двоє діток знайли один в одному затишок і розраду. І все було б добре, якби знову не спрацювало правило:" Людина планує, а хтось вище сміється.."
З Сергійком відбуважться банато різних пригод. Він зустрічає різних людей. Нажаль в такому маленькому віці хлопчик побачив несправедливість, життя безхатченків, корупцію і зло. На щастя на кожному шляху йому зустрічалися люди із добрим серцем, які готові були пожертвувати собою заради щастя інших.
Можливо комусь історія видасться із присмаком казки. Мені вона сподобалась. Я розповіла її своїм дітям. Вона вчить нас, що в житті потрібно допомагати людям, які цього потребують.
September 8, 2021
Гарна книга...Якби не кінцівка, яка знецінює весь шлях пройдений героями
Сподобався сюжет, тверезе зображення українських буднів та долю людей з вадами слухового апарату в нашій країні. Герої проходять шлях прийняття себе та вчаться жити та перемагати всупереч обставинам.
Проте кінцівка перекреслює це все;) Герої просто(по суті) одужують. Все, що ми читали змите в унітаз.
Крута книжка, з гарним посилом, проте декілька рядків перекреслюють все
Сподобався сюжет, тверезе зображення українських буднів та долю людей з вадами слухового апарату в нашій країні. Герої проходять шлях прийняття себе та вчаться жити та перемагати всупереч обставинам.
Проте кінцівка перекреслює це все;) Герої просто(по суті) одужують. Все, що ми читали змите в унітаз.
Крута книжка, з гарним посилом, проте декілька рядків перекреслюють все
November 22, 2016
Світла історія, яка підживлює нашу віру у всеперемагаюче добро і людяність. А щонайголовніше, історія розказує про людей, яких ми не звикли помічати. І наступного разу, можливо, ми вже не відвернемось від них.
November 5, 2022
Мені сподобалось, як автор делікатно, наскільки це можливо у книзі для дітей, торкається проблеми інклюзїї. Дуже поверхнево, згодна, проте зачіпаючи здебільшого ті аспекти, на які ми можемо повпливати особисто (не відводити погляд від знедолених людей, не бути байдужими до сварок сусідів, дотримуватися правил дорожнього руху...) чи у групі представників громадянського суспільства (звернутися до влади через петиції чи реалізацію проєктів за кошт громадського бюджету, вимагати обладнання пандусами громадського простору, звертатися до телеканалів і кінопрокатників для титрування програм і кінострічок тощо).
Дитяча книга не має вирішувати всіх проблем, з якими жорстко зафейлилися дорослі. Проте історія Сергія може допомогти звернути увагу на тих, хто не має власного голосу, щоб нагадати про себе.
Дитяча книга не має вирішувати всіх проблем, з якими жорстко зафейлилися дорослі. Проте історія Сергія може допомогти звернути увагу на тих, хто не має власного голосу, щоб нагадати про себе.
Read
March 28, 2022Надзвичайно тяжко закінчує своє дитинство Сергій, хлопчик музикант, що в автокатастрофі втрачає свою родину та ще й слух і голос. Цілком очевидно, що таке життя хлопцю не потрібне. Після одужання він опиняється в спецінтернаті для дітей з вадами слуху.
А далі все як у кіно (хоча реальне життя подекуди більш кінематографічніше та карколомніше за будь-який фільм) - складнощі з однолітками, дружба, втеча з інтернату, поневіряння в ролі безхатченка та пошук справедливості.
Добре хоч кінець в цієї історії щасливий, бо трагічний фінал я б не витримала.
Багато інформації про життя людей з обмеженими можливостями, про всі ті труднощі з якими вони зустрічаються, про те, як нам навчитися сприймати правильно особливих людей, без жалю, але з розумінням.
А далі все як у кіно (хоча реальне життя подекуди більш кінематографічніше та карколомніше за будь-який фільм) - складнощі з однолітками, дружба, втеча з інтернату, поневіряння в ролі безхатченка та пошук справедливості.
Добре хоч кінець в цієї історії щасливий, бо трагічний фінал я б не витримала.
Багато інформації про життя людей з обмеженими можливостями, про всі ті труднощі з якими вони зустрічаються, про те, як нам навчитися сприймати правильно особливих людей, без жалю, але з розумінням.
May 15, 2023
Ми не цінуємо того, що маємо. Руки, ноги, зір, слух, голос. Мати все це - уже велике щастя. Сергій же втратив у страшній аварії всю сімʼю. Та ще й слух і голос на додачу. Як бути хлопчині, який мав плани на видатне музичне майбутнє? Як жити в суспільстві, яке не надто пристосоване для людей з вадами? Але навіть у такому світі є люди, які зрозуміють, підтримають, допоможуть, і стануть надважливими для твого серця.
December 29, 2023
Цікава динамічна історія простою мовою про складне
Головного героя ніби занурюють в світ людей з інвалідністю лише для того, щоб розказати про цей світ читачам, а потім хлопець виринає здоровий і щасливий, бо залишався чесним, вірним, сміливим
"Якщо кожен із нас роззирнеться навколо і допоможе хоча б одній дитині, яка потребує підтримки, то і це вже геть не мало. Рятуючи одну дитину, ти рятуєш цілий всесвіт!"
Головного героя ніби занурюють в світ людей з інвалідністю лише для того, щоб розказати про цей світ читачам, а потім хлопець виринає здоровий і щасливий, бо залишався чесним, вірним, сміливим
"Якщо кожен із нас роззирнеться навколо і допоможе хоча б одній дитині, яка потребує підтримки, то і це вже геть не мало. Рятуючи одну дитину, ти рятуєш цілий всесвіт!"
December 13, 2020
Замовила купу книжкою у ВСЛ. Сіла читати цю. Зрозуміла, що вже раніше її читала :(
Але книжка дуже хороша. Про хлопчика, який втратив батьків у автокатастрофі, а сам залишився глухим. Про інтернат, хлопців з вулиці та дружбу.
Але книжка дуже хороша. Про хлопчика, який втратив батьків у автокатастрофі, а сам залишився глухим. Про інтернат, хлопців з вулиці та дружбу.
February 13, 2016
поки читала то і плакала, і усміхалась, і переживала з малим Сергієм. давно мене так книжка не торкала. дуже добра та світла історія, яке водночас і показує усі турботи і незгоди, які випадають на маленькі плечі дітей з обмеженими можливостями. справді починаєш задумуватись про те, про що раніше й не цікавився чи ж просто відводив погляд, коли стикався. та все ж "усе минає, а музика вічна" і "світ не без добрих людей". давно мене так не тішив укрсучліт.
November 27, 2015
Досить непогана книга для дітлахів. Піднімає соціальні питання, про які в нашій країні просто не говорять. Виховує співчуття, людяність, розуміння.
April 26, 2024
Читала книгу вже кілька разів. Саме той твір, який викликає максимально різнопланові емоції.
Displaying 1 - 15 of 15 reviews