Patanjali and Yoga

Maîtres spirituels #27

by Mircea Eliade, Charles L. Markmann (Translator)

Patanjali and Yoga is a clear and straihtforward look at the history, development and meaning of yogic thought now proving of such interest to the West. It is not just another book of methods and practices.
Yoga originated in archaic magical means intended to overcome human anguish and suffering, These methods were known long before Patanjali, but Eliade has chosen to focus on the Yoga Sutras of Patanjali, who was the first to write down and codify "classic yoga." Following in Patanjali's path, Indian thinkers have been quick to distinguish true yoga from trances, self-hypnosis and false ecstasies. The many forms and aspects of yogic practice constitute a major part of India's history.
From earliest times, India has concerned itself with what we in the modern West call altered states of consciousness. Yoga allows a release from deterministic conditioning and permits the yogi to release himself into the true, indescribable freedom of liberation. With that release comes the appearance of extraordinary powers baffling to modern scientists and easily confused with "magical" or "occult" powers. Here is a comprehensive introduction to the foundations of yogic thought and practice.

Genres: Philosophy, Spirituality, Nonfiction, Hinduism, Religion, Romania, History

216 pages, Paperback

First published January 1, 1962

About the author

Romanian-born historian of religion, fiction writer, philosopher, professor at the University of Chicago, and one of the pre-eminent interpreters of world religion in the last century. Eliade was an intensely prolific author of fiction and non-fiction alike, publishing over 1,300 pieces over 60 years. He earned international fame with LE MYTHE DE L'ÉTERNAL RETOUR (1949, The Myth of the Eternal Return), an interpretation of religious symbols and imagery. Eliade was much interested in the world of the unconscious. The central theme in his novels was erotic love.

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

"Патанджалі та йога"
Мірча Еліаде

Коли я починав читати цю книгу, то найбільше мене цікавило одне питання: Чи є сенс її читати після велетенської та всеохопної Йоги, безсмертя та свободи того ж Еліаде. Шукав в інтернеті, питався в чаті - всюди пише, що це окрема робота і аж ніяк не переспів відповідних розіділів з попередньої книги. Але все ж таки, це повтор того, що було в попередній праці. Так, трохи розширена частина з коментарями по Патанджалі, але навіть структурно це просто кавалок більшої книги, який десь на відсотків 20% дописаний та доповнений.
Тому для мене це було повторення вже читаного і знаного. Парально прочитав також і Йога Сутри.
Прочитаним не жалію, але майте на увазі, що тут дуже доцільним буде мем "Це ж було вже".

Завершу цей відгук трьома улюбленими цитатами із книги і перша присвячена двом шляхам просвітлення - гностичному та аскетичному:

"Звільнення від страждання — така мета всіх індійських філософій і містичних учень. Чи осягає людина це визволення безпосередньо через знання, йдучи шляхом вчень, як-от веданта або санкг’я, чи за допомогою технік, як це робили поряд із йогою більшість буддійських шкіл, — сутність полягає в тому, що жодна наука не має вартості, якщо не має на меті спасіння людини.
Вачаспаті Мішра так починає свій коментар до тексту Ішваракрішни: у цьому світі всі слухають лише того проповідника, який викладає факти, знання яких є необхідним і бажаним. Тих же, хто викладає вчення, нікому не потрібні, ніхто не слухає — як це буває щодо божевільних або пересічних людей, придатних до практичних справ, але невігласів у науках і мистецтвах.
В Індії метафізичне пізнання завжди має сотеріологічну мету, тому індійці цінують і прагнуть лише до метафізичного пізнання — відья-джняни, тобто пізнання вищої реальності, бо тільки воно веде до визволення.
Через пізнання, позбуваючись ілюзій світу феноменів, людина пробуджується. Через пізнання, тобто через практику відходу від світу, вона відкриває власний центр, єднається зі своїм істинним духом — Пурушею, Атманом. Таким чином, пізнання перетворюється на медитацію, а метафізика стає сотеріологією.
Велике значення, якого всі індійські метафізичні вчення, що включають техніки аскези та методи споглядання, зокрема йога, надають пізнанню, легко пояснити, якщо взяти до уваги причини людського страждання.
Нікчемність людського життя походить не від Божої кари й не від первородного гріха, а від невідання. Не від будь-якого невідання, а лише від незнання істинної природи Атмана — того незнання, яке змушує нас плутати Атман із психоментальним досвідом, приписувати чуттєві якості та предикати цьому вічному й незалежному принципові, яким є Атман; коротко кажучи — від невідання метафізичного порядку.
Метафізичне знання веде учня до порогу осяяння, тобто до пізнання його справжнього Я. І саме це самопізнання — не у світському, а в духовному сенсі — є метою, яку переслідує значна частина індійських учень, хоча кожне з них указує власний шлях її досягнення.
Для санкх’ї та йоги проблема є цілком ясною. Оскільки джерелом страждання є незнання Атмана, тобто змішування Атмана з психоментальними станами, визволення можна досягти, усунувши це змішування. Розбіжності між санкх’єю та йогою тут зовсім незначні. Відрізняється лише метод.
Санкх’я прагне здобути визволення виключно через гностицизм, тоді як для йоги необхідними є аскетизм і медитативна техніка. В обох даршанах людське страждання походить від ілюзії.
Людина вірить, що її психоментальне життя, дії чуттів, відчуття, думки та прояви волі тотожні її Атманові, її Я. Отже, вона плутає дві автономні реальності, між якими існує лише ілюзорний зв’язок, адже психоментальний досвід не належить Атманові — він належить природі, Пракріті.
Стани свідомості є витонченим продуктом тієї самої субстанції, яка лежить в основі фізичного світу та світу життя. Між психічними станами й неживими істотами існує лише різниця рівнів матеріального буття. Але між психічними станами й Атманом існує відмінність онтологічного порядку: вони належать до двох окремих рівнів буття.
Визволення приходить із розумінням цієї істини, коли Атман повертає собі первісну свободу.
Отже, за вченням санкх’ї, той, хто прагне здобути визволення, мусить почати з досконалого пізнання сутності й форм природи — Пракріті — та законів, що керують її еволюцією. Йога, зі свого боку, також допускає цей аналіз Пракріті, але надає особливого значення споглядальній практиці як єдиній можливості експериментально виявити незалежність і всемогутність Атмана."


Надія, як найбільша мука:

"Для санкг’ї не існує іншого шляху, окрім цього. Надія продовжує і навіть посилює людське страждання. Щасливий лише той, хто втратив усяку надію, бо надія — це найбільша мука, яка тільки може бути, а відчай — найбільше щастя.
Ритуали й релігійні практики не мають жодної вартості, оскільки вони ґрунтуються на бажанні та жорстокості. Будь-яка ритуальна дія вже тим, що вона передбачає певне зусилля, породжує нову кармічну силу. Сама моральність не веде ні до чого певного. Аскетизм, відлюдництво, вайраґ’я, зречення, канонічний індуїзм, шруті та медитація є лише непрямими засобами спасіння.
Єдиним досконалим і певним способом, згідно із санкг’єю, є метафізичне знання. Пізнавальний процес, зрозуміло, здійснюється інтелектом, але інтелект є продуктом еманації матерії. Як же тоді можливе визволення — мукті — за посередництва пракрити?
Санкг’я відповідає телеологічним аргументом. Матерія — пракріті — діє інстинктивно задля визволення духу — пуруші. Інтелект — буддгі, будучи найдосконалішим проявом пракріті, полегшує завдяки своїм динамічним можливостям процес визволення, створюючи передумови спасіння.
Патанджалі займає точно таку саму позицію: пракріті робить можливим досвід і тим самим сприяє визволенню Я. Коментуючи цю сутру, В’яса додає важливе уточнення: насправді, каже він, закріпачення є не чим іншим, як станом інтелекту — буддгі, за якого вища мета Я ще не досягнута, а визволення — не що інше, як стан, у якому ця мета здійснилася.
З погляду санкг’ї, визволення здобувається майже автоматично, коли інтелект — буддгі — приводить людину до порогу пробудження. Щойно це саморозкриття здійснюється, інтелект, як і всі інші психоментальні, а отже матеріальні елементи, помилково приписувані пуруші, відступають, відокремлюються від духу, щоби розчинитися в пракріті, подібній у цьому до танцівниці, яка йде, вдовольнивши бажання свого господаря.
Це порівняння дуже часто трапляється як у Махабхарата, так і в трактатах санкг’ї. Воно показує стан душі, що здобула спасіння ще за життя. Джіванмукта — мудрець — і далі живе, бо йому лишається дожити кармічний залишок, подібно до того, як гончарне колесо ще продовжує крутитися, набравши швидкості, хоча виготовлення горщика вже завершене.

Ну і підсумую моєю улюбленою цитатою в якій боги спокушають просвітленого:

"Стосовно будь-якого об’єкта, який він прагне пізнати, йогін мусить здійснити сам’яму. Це знання, здобуте за допомогою технік сам’ями, фактично є засвоєнням, асиміляцією тієї реальності, на яку спрямоване споглядання йогіна. Усе споглядуване, завдяки магічним властивостям споглядання, виявляється асимільованим, засвоєним. Неважко зрозуміти, що непосвячені завжди плутали призначення йоги з цими могутностями — сиддгами. Йогін завжди сприймався в Індії як махасиддга, носій окультних сил, маг. Те, що це судження непосвячених не є цілком помилковим, підтверджує вся духовна історія Індії, у якій мудрець завжди відігравав визначну роль. Індія ніколи не забувала, що за певних обставин людина може стати людинобогом. Вона ніколи не могла примиритися з актуальним людським станом, сповненим страждання, безсилля та непевності. Вона завжди вірила в існування людинобогів — ріші, бо завжди мала перед очима приклад йогінів. Те, що всі ці людинобоги й мудреці прагнули перевершити людський стан, — самоочевидне. Але небагатьом із них вдалося перевершити стан сиддги, стан мудреця чи бога. Інакше кажучи, вкрай нечисленні були ті, кому вдалося подолати другу спокусу — спокусу перебування у божественному стані.
Відомо, що в індійському розумінні відречення має позитивне значення. Той, хто відмовляється, почувається не збідненим, а навпаки — збагаченим, адже сила, яку він здобуває через відмову від певної насолоди, значно переважає саму насолоду, від якої він зрікся. Завдяки відреченню, аскезі, тапасу люди, демони або боги можуть стати настільки могутніми, що починають становити загрозу самому світопорядкові. У міфах, легендах і переказах безліч епізодів, де головним героєм є аскет — людина чи демон, який завдяки силі, здобутій шляхом відречення, здатен похитнути спокій самого Брахми чи Вішну. Щоб запобігти такому зростанню священної сили, боги спокушають аскета. Сам Патанджалі натякає на небесні спокуси, тобто ті, що походять від божественних істот, а В’яса дає таке пояснення: коли йогін досягає останнього диференційованого самадгі, боги наближаються до нього й промовляють, спокушаючи: «Нехай пан посяде тут, нехай насолодиться цими сферами. Нехай він насолодиться у цих сферах існування. Ця насолода така жадана. Ця дівчина така вродлива. Цей еліксир відвертає старість і смерть. Тут усі наділені здатністю божественного слуху й божественного зору, а тіло подібне до алмазу. Своїми чеснотами, о найшанованіший, ти заслужив усе це. Вайдья ж — це високе місцеперебування, незнищенне, нестаріюче, невмируще, любе богам».
Але божественний стан ще далекий від абсолютного визволення. Йогін мусить відкинути ці чарівні видіння, ці хибні чуттєві об’єкти, що мають природу сновидіння й жадані лише для непосвячених, і бути непохитним у своєму завданні — досягненні остаточного визволення.
Бо щойно аскет погоджується скористатися своєю аскетичною силою, здобутою через самоконтроль, як одразу ж зникає його здатність рухатися далі. Той, хто зрікається мирського життя, зрештою стає могутнім; але той, хто піддається спокусі використати аскетичну силу, перетворюється на простого мага, якому бракує снаги перевершити самого себе. Лише нове зречення й успішна боротьба зі спокусою магії приводять аскета до нового духовного збагачення.
Згідно з Патанджалі та всією традицією класичної йоги, не кажучи вже про метафізику Веданти, що зневажає будь-яку перевагу, йогін користується численними сиддгами з метою досягнення найвищої свободи — асампраджнята-самадгі, а не для того, щоб здобути владу, зрештою часткову й тимчасову, над якимись силами. Адже саме самадгі, а не окультна могутність, дає істинну владу.
Справді, каже Патанджалі, ці могутності є досконалостями — у буквальному значенні терміна «сиддгі» — у стані пробудження, але становлять перешкоди у стані самадгі. Це природно, якщо врахувати, що за індійськими вченнями будь-яке володіння передбачає поневолення тим, чим володієш.
І все ж туга за божественним станом, завойованим аскезою та надприродним способом, не перестає тяжіти над йогінами й аскетами. Тим більше, що, згідно з В’яcою, існує велика подібність між деякими богами, які мешкають у небесах Брахмалоки, та йогінами на стадії сиддгів, тобто тими, хто володіє досконалостями, отриманими через сампраджнята-самадгі.
Справді, стверджує В’яса, чотири класи богів Брахмалоки мають, у силу своєї природи, духовне становище, що відповідає чотирьом класам диференційованого самадгі. Той факт, що ці боги зупинилися на стадії самадгі з опорою, із насінням, свідчить про те, що вони не вільні: вони лише насолоджуються винятковим станом — тим самим, якого досягають йогіни, коли оволодівають досконалостями.
Це твердження В’яси надзвичайно важливе: воно показує, що йогіни уподібнюються богам; інакше кажучи, шлях йоги через аскезу та віру, що в неї включаються, веде до абсолютної досконалості, якою володіють постаті індійського пантеону. Але, подібно до послідовника Веданти, який шукає єдино знання Абсолюту — Брахмана, справжній йогін не дозволяє собі бути спокушеним божественним станом, що, попри весь свій блиск, усе ж залишається зумовленим; і прагне зрештою осягнути своє Я й оволодіти ним, тобто досягти остаточного визволення у вигляді асампраджнята-самадгі."

[Bookaholic]

Este bine cunoscută fascinația lui Mircea Eliade pentru India. Încă de la 14 ani, a început studiul sanscritei, în paralel cu persana și ebraica. Este, mai apoi, atras de Renașterea italiană, perioadă tratată, de altfel, în lucrarea sa de licență. Călătorește în Italia, de unde, în 1928, îi scrie unui maharajah, personaj pitoresc evocat într-unul dintre articolele sale din perioada indiană, căruia îi solicită o bursă de studii în India. Maharajahul – prea risipitor, cum se va dovedi mai târziu, cu diverșii învățăcei care îi solicitau bani – îi acordă bursa. Banii pentru a ajunge în India, însă, i-au fost dați de un unchi, unchiul Matache, evocat și el, destul de spumos, în memoriile mai târzii. Odată ajuns pe tărâm indian, Mircea Eliade, conștiincios, păstrându-și vechiul obicei, notează în jurnalul său tot ce i se întâmplă și trimite în țară articole despre fascinanta Indie. Articolele respective au fost reunite într-un volum numit simplu India. Din acea perioadă datează, de asemenea, și Șantier. În fine, tot în India s-a întâmplat și episodul Maitreyi, care i-a stricat tânărului Eliade toate planurile.

În perioada indiană, pe lângă studiul sanscritei, Eliade este inițiat și în tainele practicilor Yoga. Alungat din casa eruditului Dasgupta, tatăl lui Maitreyi, Eliade se refugiază într-o mănăstire din preajma Himalayei. Acolo îl are ca guru pe un fost medic indian, care va deveni mai apoi celebru sub numele de Swami Shivananda (1854-1934), personaj evocat și în nuvela Nopți la Serampore. În 1931, Eliade părăsește cu părere de rău India, solicitat fiind în țară pentru satisfacerea serviciului militar. Totuși, India va rămâne, pentru istoricul român al religiilor, până la sfârșitul vieții, tărâmul fermecat plin de mistere și sfinți, acel tărâm unde îl așteaptă oricând o peșteră în Himalaya. Studiul asiduu al practicilor yoga nu a fost zadarnic. El s-a concretizat într-o teză de doctorat, susținută în 1933 și tradusă trei ani mai târziu în franceză. Este vorba despre Yoga. Essai sur les origines de la mystique indienne (1936). Temele lucrării vor fi reluate, peste ani, în volume ca Techniques du Yoga (1948), Le Yoga. Immortalité et liberté (1954) sau Patañjali et le Yoga (1962). (cronică: http://bookaholic.ro/mircea-eliade-de...)

[Zenobia Aryan · Rating 5 out of 5]

در هند شش مکتب فکری بزرگ وجود داشت که عبارتند از: سانکهیا (موسسش: کاپیلا)، یوگا (موسسش: پاتنجلی)، پوروا میمانسا (موسسش: جی مینی)، ودانتا (موسسش: ویاسا)، شیکا (موسسش: کانادا) و نیایا (موسسش: گاتاما)
کتاب حاضر به معرفی دومین مکتب فلسفی، یعنی یوگا، پرداخته است و تاریخچه، فنون و دیدگاه های آن را بررسی می کند.

کتاب واقعا جالبیه، ولی ممکنه برای اون دسته از افراد که با قلم الیاده آشنا نیستند و شناختی از کلیات فلسفه و اسطوره های هندی ندارند، قابل درک نباشه و از خوندنش خسته بشن و نیمه کاره رهاش کنن. خود من هم دوبار خوندمش تا بتونم متوجه همه چیز بشم :)
احتمال میدم یه مدت دیگه برای بار سوم هم برم سراغش.

[Arman · Rating 4 out of 5]

یوگا از نگاه فلسفی در قسمتی از کتاب میخوانیم
مسئله مهم دانستن روش نبود بلکه چیره‌شدن بر آن‌ها بود؛ این همه سختی که شخص مرتاض بر سر درونه ناخودآگاهی می‌کشید در اصل برای «داغ زدن» بر آن بود.
https://taaghche.com/book/15077/

[Craig Shoemake · Rating 3 out of 5]

A more readable and introductory version of the author's Yoga: Immortality and Freedom. Somewhat dated...

[Alexandra Rodrigues · Rating 3 out of 5]

"(...) cinco «matrizes» produtoras de estados psicomentais: a ignorância; o sentimento de individualidade; a paixão/o apego; o aborrecimento; e o amor pela vida, a «vontade de viver».

O conceito de «vâsanâ» que designa estas latências é de uma importância fundamental na psicologia Yoga; no texto de Patañjali tem o sentido de «sensações subconscientes específicas». Os obstáculos que essas forças subliminares interpoem no caminho que conduz à libertação são de duas espécies: por um lado, os «vâsanâ» alimentam sem cessar o fluxo psicomental (....), por outro lado, cosntituem um obstáculo enorme: porque são inapreensíveis, difíceis de controlar e dominar.

(...) Os «vâsanâ» tem origem na memória (....) a vida é uma descarga contínua de «vâsanâ» que se manofestam através dos «vrtti». Em termos psicológicos, a existência humana é uma actualização ininterrupta do subconciente por meio de experiências. Os «vâsanâ» condicionam o carácter específico de cada indivíduo; e tal condicionamento é conforme tanto à hereditariedade como à situação kármica do indivíduo. Com efeito, tudo o que definie a especificidade intransmissível do indivíduo, assim como a estrutura dos instintos humanos, é produzido pelos «vâsanâ», pelo subconsciente (....) transmite-se de forma «impessoal», de geração em geração (por intermédio da linguagem, dos costumes, da cultura...); quer directamente (por meio da da transmissão kármica).

(...) o dinamismo próprio do inconsciente é, segundo o Yoga, o obstáculo mais sério (...) porque as latências querem sair à luz, tornar-se, actualizando-se, estados de consciência. A resisitência que o subsconsciente opõe a todo o acto de renúncia e de ascese (...), é o sinal do medo sentido pelo subsconsciente à simples ideia de que a massa das latências ainda não manifestadas possa falhar o seu destino, ser aniquilidada antes de ter tido tempo de emergir e actualizar-se."

[Anatol · Rating 4 out of 5]

"Experienta umana, de orice natura ar fi ea, da nastere la suferinta. Trupul este durere fiindca este lacasul durerii; simturile, obiectele, preceptiile sant suferinta, fiindca duc la suferinta; placerea insasi este suferinta, fiindca este urmata de suferinta."

"Indepartand ispita lumii, el [yoginul] ramane cu o inima eliberata de vrajmasie, binevoitoare si plina de milostenie pentru toate fapturile si isi purifica spiritul de rea-vointa."

[Paula · Rating 3 out of 5]

Dry and academic, well considered but not very inspiring.

[voulpit · Rating 5 out of 5]

Foarte lămuritor în privința yogăi clasice a lui Patañjali, tratată în paralel cu o altă mare filozofie hindusă, Samkhya. "Yoga" nu înseamnă numai asane (poziții ale corpului) așa cum s-ar putea crede în mod popular, ci este un sistem complex ce integrează numeroase tehnici cu scopul de a-l situa pe yogin în opoziție cu fluxul normal al vieții. Mișcării îi răspunde cu repaos, haosul din respirație și din gânduri este înlocuit cu ritmul, încetinirea și concentrarea, etc. Deosebit de detaliat, lucrurile sunt foarte clare la Patañjali, dar se complică puțin în yoga post-clasică, budism, tantrism și hatha yoga, menționate de Eliade în treacăt, căci India este deosebit de diversă 🤍

[Cobramor · Rating 4 out of 5]

Mircea rules, this is no exception

[Luis Louro Oliveira · Rating 4 out of 5]

A visão do autor sobre o mundo do Yoga é estremamente interessante, bem fundamentada e singular.

[Saskia Carusi]

As always Eliade present a clear analysis of the Patanjali classical Yoga is a short book