Така хороша, душевна і, водночас, сумна дитяча книга. Тріллуньо і сусідка-лелітка - це те дитинство, про яке можливо лиш мріяти.
А ще я б хотіла мати такого дідуся або щоб саме такий був у моїх дітей. На жаль... Тому необхідно наловчитися пекти найсмачніші в світі вафельні серця (добре, що у книжці авторка залишила рецепт від своєї бабусі)!
«В горах у тата завжди дуже гарний настрій. Тоді можна питати його про те, що ніколи більше не наважуєшся питати, і він майже весь час сміється.»
«Смерть приходить майже так само, як сніг, ніхто не знає, коли він випаде, хоч здебільшого він випадає взимку.»
«Дідусь окинув мене поважним поглядом і сказав, що тужити за людиною — то найкращий у світі смуток.
— Розумієш, Тріллуню, якщо хтось сумує через те, що йому не вистачає якоїсь людини, то це означає, що він ту людину любить. А любити когось — найкраще у світі почуття. Ті, за кими ми тужимо, живуть ось тут, — він гупнув себе кулаком у груди так, що аж хруснуло.»